Годувати дракона

Зі шкільної новорічної гулянки я втекла. Чути жарти про себе набридло, танцювати я не можу, ще й спина розболілася.

Я гуляла, чекала на ніч, коли почула крик.

– Крадійка! – верещала жінка на спортмайданчику.

Її син, хлопчик років семи, ридав. Жінка перла на якусь дівчинку. Та притискала до себе дитячу сумочку, задкувала. Жінка рванула сумку з рук дитини, дівчинка теж закричала.

– Агов, що відбувається?

Всі обернулися до мене.

– Вона у мого сина вкрала горішки!

– А ви звинувачуєте неповнолітню, пробуєте заволодіти її майном за відсутності її батьків. Так? – я дістала смартфон і удала, що знімаю. – Презумпції невинуватості у нас немає?

– Понавчалися прав людини, шмаркачі! – жінка вхопила сина і втекла з майданчика.

Дівчинка схлипнула. Загорялися ліхтарі, почало сніжити.

– Інна Змійчук, – я простягнула малій руку. – Ти злякалася?

– Оксанка… – вона несміливо потиснула мою. – Так. Але я… справді…

– Що?

– Вкрала ті горішки… але мені дуже треба… – дівчинка розревілася.

У мене розболилася спина, і я сіла на лавку.

– Ти на голодну не схожа.

– Я не для себе! Друга годувати…  – ридало дівча.

Мала дістала з сумочки фігурку дракона – пластикову, вкриту золотистою фарбою.

– Одна дівчинка сказала, що якщо його годувати тим, що не куплене, тільки на новий рік! – він виросте, захищатиме мене. Бо мене ніхто не любить! То й взяла ті горішки! Хлопчик їх сам викинув, поки та тітка не бачила… Ти не віриш?

Я зітхнула.

– Вибач, мала, тебе розіграли. Пластикові дракони не ростуть. Навіть на свята.

Оксанка заридала, як сирена.

– Ти злюка!!! Мені погано! Мене ображають…

– Розумію. От теж, йду зі школи, у всіх свято, а мене все бісить. Мене дражнять.

– Але ти доросла! – мала глипнула на мене. – Дорослих не ображають!

– Всіх можуть. А я горбата, – я вказала за спину. – Та батьки кажуть – ходи в срану школу, вдавай, що ти нормальна людина. У них такий план, – я помовчала і додала. – Але дракони існують, Ксюш, чесно. Тільки вони не іграшки. Вони як люди, тільки інші. Якщо тебе ображатимуть, уяви себе драконицею. Годуй її тим, що не куплене, от це вірно. Гордістю, впертістю. Розумом. І перемагай. От це працює.

Оксанка глипнула.

Я довела малу до її під’їзду – виявилося, що вона жила неподалік. Вийшла з двору. Споночіло, десь грав «Щедрик», сміялися люди. Я зняла куртку і подумала, що батьки би мене насварили. Але душа сьогодні бажала свята.

Я нарешті із задоволенням розправила крила – і злетіла над холодним містом.