Есхатос

Есхатос[1]

Розділ 1
Сонячне світло густим потоком падало через скляний дах піраміди і омивало групу повнолітніх посеред залу. Вони мовчки сиділи на килимі зі штучної трави на підлозі і чекали. На юних обличчях радість змішувалася з релігійним трепетом. Погляди присутніх були направлені на срібну сферу, з якої долинало тихе гудіння. За безшовними дверима всередині сфери вирішувалися долі повнолітніх.

Ефрон облизав пересохлі губи. Очікування було для нього нестерпним. Ефрону сьогодні виповнилось п’ятнадцять років, але він й досі не міг повірити, що нарешті виконає свій святий обов’язок перед світом. Повнолітні мали дізнатися, ким саме вони були в минулому. П’ятнадцять років життя у сліпому невіданні нарешті закінчаться і він, як і інші повнолітні, порине у марафон під назвою «нове життя».

З-за сфери вийшла голомоза жінка у святковому червоному платті. Пильний погляд фіолетових очей окинув присутніх. Вона радісно усміхнулася, а її тонкі пальці почали грайливо постукувати по планшету зі списком.  Фіолетові очі жінки опустилися до списку. На мить в залі всі повнолітні затамували подих.

Зустріч з реінкарнатором — це найочікуваніша подія в цьому світі. Винахід Київських учених, який зміг прочитати душу людини, викликав неабиякий резонанс в старому світі. Пристрій, який відкриває знання про попереднє життя, змінив правила гри у цивілізованому світі.

Одні прийняли їх і прагнули побудувати ідеальний світ, а інші не змогли і розпочали нову світову війну. Сорок два місяці кровопролиття зруйнувало стару світобудову. На пепелищі з кісток ієрархи почали будувати ідеальне суспільство, наріжним каменем якого став реінкарнатор.

Незважаючи на старання ієрархів виправити та вдосконалити світ, поліпшити умови життя людей, завжди знайдуться ті, хто буде проти шансу на очищення і еволюцію. Ці особи не бажають процвітання людства, а жадають чинити зло і поширювати свою брехню та неуцтво.

— Еф- р1-23рат33, — прочитала вголос жінка.

Мурашки пробіглися по спині Ефрона, коли він почув звук власного повного імені. В повсякденному житті ніхто не говорить свої повні імена, а всі користуються скороченими версіями. Почути власне ім’я, надане державою, це подія в ідеальному світі, а коли ти в очікуванні зустрічі з реінкарнатором, то звук власного імені викликає оргазм.

Ефрон підвівся на ноги. М’язи в його дужому тілі напружилися, як струни. Жінка жестом вказала на відкриті двері.

— Нарешті, — усміхнувся Ефрон і рушив вперед.

Двері за спиною закрились, і він продовжував шлях по вузькому неосвітленому коридорі в центр сфери. Двері відчинилися. Сліпуче сяйво дзеркал на мить осліпило Ефрона, але не вплинуло на впевненість його кроку. В центрі дзеркальної кімнати стояло крісло.

— Сідайте, — промовили одночасно асистентки за спиною хлопця.

Милі дівчата посадили дужого хлопця в крісло.

— Ми зафіксуємо ваші руки і ноги, — промовила асистентка.

— Щоб ви не поранилися, — додала інша асистентка.

Ефрон радісно кивнув.

Зафіксувавши руки і ноги, дівчата покинули кімнату. Над головою Ефрона відкрився люк, з якого повільно почала опускатися циліндрична машина з порожньою серцевиною.

— Еф- р1-23рат33, — промовив жіночий голос зі стін. — Це реінкарнатор п’ятого покоління, моделі АНСАРА. Розслабтеся і очистіть розум від будь-яких думок. Зараз ваша душа буде просканована і пам’ять попереднього життя буде повернута.

Пристрій зупинився на рівні обличчя Ефрона. Реінкарнатор загудів. Перед очима хлопця почали обертатися  внутрішні диски циліндру.

Ефрон відчув як його руки і ноги здіймаються вгору, хоч і були прикуті до крісла. Череп почав здавлюватись всередину, вичавлюючи мозок вгору через маківку. Ефрон видихнув і закрив очі.

Серед пітьми промайнув білий спалах і він усміхнувся. Світло минулого життя вривалося в його мозок. Другий спалах омив мозок хлопця, сполошивши рій електричних мурах по всьому тілі. Розпочалася ціла серія білих спалахів, подібно до феєрверків розтікалися перед сітківкою. Спалахи перетворилися в тихий потік білого світла, який ніс з собою знайомі голоси і образи.

— Пробач, — промовив тихий жіночий голос.

Потік світла прискорився, а сяйво стало схожим на уламки скла. Крик болю самовільно вирвався з горла хлопця, витискаючи залишки повітря з легенів. Ефрон намагався закотити очі подалі від болючого світла і вирвати руки з фіксаторів, та кожна спроба порухатися приносила тільки більше болю. Потік світла продовжував наповнювати мозок Ефрона, але він вже не кричав і не опирався. Він злився з потоком.

***

Хлопець розплющив очі. Через скляний дах піраміди не падали сонячні промені. Небо було затягнуте сірими хмарами.

В залі нікого з повнолітніх не було. Лише голомоза жінка з двома асистентками над тілом хлопця і група інженерів біля сфери.

— Еф- р1-23рат33? — запитала стривожено голомоза жіночка. — Ви пам’ятаєте, який зараз рік?

Хлопець почав тривожно дивитися по сторонах в пошуках підказки. Голі стіни з постійно миготливою рекламою і стурбовані обличчя інженерів не приносили необхідних даних.

— Так, це я, — хрипко відповів він. — Що зі мною сталося?

Фіолетові очі жінки тривожно поглянули на інженерів. Один з чоловіків в спеціальному комбінезоні заперечно похитав головою.

— Ми не знаємо, — відповіла жінка. — Все було як завжди. Люди заходили і виходили. Процедура займає не більше трьох хвилин. Але коли ви зайшли…

Жінка запнулася і поглянула на інженерів.

— Скільки я провів у пристрої? — запитав він.

— Ви провели у пристрої п’ятнадцять хвилин, — сказала жінка, сухо ковтнувши слину. — Після цього пристрій згорів. Ніколи такого не відбувалося. А наші інженери заявляють…

— Братику, — стурбовано промовила блондинка, протягнувши руку. — Все буде добре.

Не знаючи ні імені цієї дівчини,  ні того, звідки вона з’явилася, він усміхнувся. Вона була в білому комбінезоні, який повністю її обтягував. Її присутність викликала теплоту і спокій в його душі. Нарешті він може забратися з цього місця. Потрібна тиша і спокій, щоб розібратися у всьому.

Покидаючи центральний вхід піраміди, він обернувся. Під скляною вершиною миготів золотий логотип «Праджіні.корп.», на якому стрічкою проносився один зі слоганів корпорації:

«Реінкарнація — це благо, за допомогою якого ти можеш виправити свої помилки і досягти нових висот».

Розділ 2
Через сіру пустку по ґрунтовій дорозі мчав автобус. Кіптява піднімалася вгору і розчинялася в гіркому повітрі. Сміттєві дюни здіймалися у височінь вздовж дороги. На горизонті виростав жовтогарячий  сонячний диск, освітлюючи хворобливе помаранчеве небо.

Тьмяні промені сонця омивали розбиті сонячні панелі, які, наче павучі ноги, впивалися у землю навколо каркасу космічної станції. Одне з величних досягнень старого світу невпинно роз’їдала корозія. Тепер ніхто не мріє про космічні глибини.

Водій витискав всі можливі сили зі старого ржавого корита, яке могло розсипатись в будь-яку мить. Він краєм ока поглядав на охоронців позаду. Це був його звичайний рейс, що полягав у доставці повнолітніх до міста. На всіх вікнах автобусу були приварені ржаві грати, які підтримували брудні пластикові пакети. Через розсип дірок в поліетилені можна було розгледіти деталі прекрасного нового світу, як говорили диктори з безлічі рекламних трансляцій.

Деві лиш вчора виповнилось п’ятнадцять років і вона й досі не могла повірити, що їй пощастило опинитися на цьому проклятому автобусі. Скинувши фіолетове пасмо волосся в сторону, вона знову уважно оглянула охоронців попереду, від яких її відділяла металева сітка. Сухо ковтнувши слину, вона пожалкувала про кількість випитого алкоголю і проклинала бісових клерків у формі. Деві навіть жалкувала про ніч зі своїм хлопцем — відчувала дивний осад в душі від того, що він запропонував.

П’ятнадцятирічні дівчата і хлопці не приховували свого занепокоєння, тож мовчки сиділи на потертих сидіннях. Ніхто не хотів зізнатися в своєму страху перед реінкарнатором. Вони стали вже повнолітніми, а значить призовниками, які мають виконати свій обов’язок перед світом. Призовники мають дізнатися, ким саме вони були в минулому. Невтішна статистика Волинської резервації підігрівала страх в їхніх серцях. В резервацію мільйонери не потрапляють.

Автобус виїхав на асфальт, і водій збільшив швидкість. На горизонті з’явилися обриси міста, яке повільно виринало з-за сміттєвих дюн. Серце Деві закалатало сильніше, коли вона згадала про статистику.

Зустріч з реінкарнатором була неминучою в цьому світі. Винахід Київських учених, який зміг прочитати душу людини, викликав неабиякий резонанс в старому світі. Пристрій, який відкриває знання про попереднє життя, змінив правила гри серед представників древніх релігій.

Ніхто більше не цікавився достовірністю результатів пристрою, покірно скорившись новому порядку речей. Розпочався відлік нової ери, в якій кожен знав своє призначення. В світі без воєн і сміхотворних релігій головним обов’язком кожної людини було пройти сеанс сканування душі та зайняти своє місце в суспільстві.

В першосортних країнах подібну процедуру проходять всі без примусу, сподіваючись дізнатися код від рахунку в банку з попереднього життя і отримати високооплачуване місце в офісі. Але, якщо ти житель резервації, то твоя доля вже майже вирішена. Реінкарнатор просканує енергетичні хвилі твого мозку, які зв’язані з душею, та відкриє дані про попереднє життя. Знання та досвід попереднього й теперішнього життя змішаються і тоді пристрій зможе направити тебе у відповідну касту робітників, де ти продовжиш свій шлях, розпочатий в минулому житті.

Повелителі світу цього б воліли сканувати всіх з народження. Але людський мозок, на відміну від нематеріальної душі, дуже крихкий орган. Кількість інформації, яка відкривається під час сеансу сканування, просто колосальна. Лише сформований мозок може витримати потік інформації.

Автобус зупинився перед сірою бетонною баштою з трьома входами до міста, в якому вирішиться доля Деві та інших призовників.

Рівне — укріплена столиця Волинської резервації і єдиний оплот цивілізації на сотні кілометрів навколо. Сміттєві дюни та піщані смерчі оточували місто зі всіх сторін. В суворому світі лише за високими стінами процвітає життя та існує шанс стати жертвою статистики. Деві не вважала себе щасливицею і тому відразу відкидала будь-яку обнадійливу думку. Навіть заспокійливі слова її хлопця звучали як прощальна промова.

Водій перемикав тумблери біля керма. Вартові всередині башти почали отримувати дані про новий рейс з призовниками. Більшість пасажирів цього автобусу мали стати новими гвинтами у механізмі кармічного світу. Вони народжені, щоб підтримувати систему і замінювати старі деталі.

Центральні броньовані ворота міста повільно відчинилися. На сірій стіні увагу Деві привернув напис червоною фарбою.

«Бійтеся! Настав час приходу ПРОРОКІВ!!!».

«В реінкарнаторі не передбачена професія пророка, — подумала Деві, іронічно посміхнувшись. — Нам потрібні не пророки, а право вибирати свою долю».

Автобус зупинився на майданчику біля гостроверхої піраміди в центрі міста. Перші десять поверхів піраміди були з суцільного бетону без вікон, які переходили в скляну конструкцію, що поглинала сонячне проміння. Золотий логотип «Праджіні.корп» виблискував в тьмяних променях сонця.

Охоронці по черзі почали виводили з салону призовників, тримаючи шокери напоготові. Пасажири сумирно вишикувались в шеренгу. Охоронці, усміхаючись, дивились по сторонах й віталися з колегами. На майданчику стояло з десяток подібних загратованих автобусів, біля яких копошилися призовники та їх охоронці.

Після сканування повнолітніх випускали, надаючи відповідний кармічний сертифікат, а  автобуси вже відвозили не призовників, а працівників у відповідні підприємства-комуни..

Деві опустилася на одне коліно, щоб створити вигляд зав’язування шнурків, обмацуючи непомітно для сторонніх щиколотку. Її погляд сковзнув до головного входу, біля якого стояли три жінки з немовлятами на руках, та щось обговорювали. Вона здогадувалась чому тут стоять ці жінки. Це було зрозуміло з їхнього зовнішнього вигляду. Холодок пробіг по спині Деві, коли вона випросталась.

Спроби сканувати немовлят завжди закінчувалися плачевно, але продовжувалися по сьогоднішній день. Одинокі матері з резервацій пачками спалювали своїх дітей заради грошей. Генетичний матеріал в першосортних країнах завжди цінувався вище золота, саме туди він вивозився заповненими вантажівками з резервацій. Жителі цих країн, користуючись косметикою, прекрасно знали, що за чудодійна добавка міститься в ній. Подібна інформація не викликала в їхніх серцях ніякого обурення. Їхня доля — жити щасливо і користуватися всіма благами цивілізації.

— Готуйтесь! — викрикнув охоронець, напружившись.

До шеренги призовників підійшла смаглява голомоза жінка в діловому костюмі.

— Вітаю вас! — промовила, щиро усміхнувшись. — Не потрібно боятись свого минулого на шляху до вашого щасливого майбутнього, — ніхто з присутніх не відповів усмішкою, втуплюючи погляди в землю. – Підготуйте ваші чіпи до сканування.

Вона увімкнула перстень-сканер на пальці та розпочала сканування підшкірних чіпів на чолах призовників. Невеличкі круглі пластикові чіпи вживлювались всім новонародженим жителям планети для їх ідентифікації. Чіп видавався один раз на все життя і підробити його неможливо. Хто свідомо позбавлявся чіпа, автоматично позбавляв себе всіх благ сучасного суспільства, прирікаючи себе на голодну смерть. Лише ідентифікована особа має права і гарантії.

— Рушайте за мною, — промовила жінка, завершивши сканування.

Коли призовники переступили поріг піраміди, охоронці зупинились та зітхнули з полегшенням. Вони знали, що ніхто ніколи не втікав після того, як заходив всередину.

Жінка оглянула ще раз призовників і мовчки кивнула охоронцям, повідомляючи, що їх робота завершена. Усміхнувшись, вона повела їх до ліфту, де всі мовчки підіймалися вгору.

«Що б ви не робили, це матиме наслідки», — миготів напис в ліфті.

Коли двері відчинилися, всі мимоволі розкрили роти від здивування. Заваленні горами сміття вулиці міста, засмальцьоване брудними ногами і руками фойє змінилося бездоганно чистим ботанічним садом. Між рядами зелених рослин по килиму з трави снували жінки і чоловіки в ділових костюмах. Вони не зважали на новачків, продовжуючи свою роботу.

— Я називатиму ваші імена, і ви заходитимете до реінкарнатора, — промовила жінка, зупинившись перед гігантською сферою. — А поки ви чекатимете, можете розміститись на траві.

На поверсі було кілька блискучих сфер, які відбивали на собі обриси навколишньої зелені. Деві оглядала людей навколо, зберігаючи кам’яний вираз обличчя. Однак втекти від тривожних думок не вдавалося. Вона не хотіла знати, ким була в минулому і що робила, бажаючи зберегти свій розум незайманим.

В наступну мить Деві помітила одну з брудних жіночок, яка стояла на вході. Вона, тримаючи немовля під курткою, в компанії двох чоловіків проходила до однієї зі сфер, двері якої миттю відкрились перед ними.

Голомоза жінка поплескала в долоні, привернувши увагу призовників.

— Розпочнемо ваше повернення у марафон під назвою «нове життя»!

Мурашки пробіглися по спині Деві. Тепер вона почує своє повне ім’я, надане соціумом. В повсякденному житті ніхто не згадує про свої повні імена, вважаючи це образливим клеймом та символом втраченого права на власний вибір. Почути власне ім’я, надане резервацією, це прелюдія перед вироком, який озвучить реінкарнатор.

Голомоза жінка почала оголошувати імена зі списку. Призовники знаходилися всередині сфери не більше трьох хвилин і миттю покидали зал з кармічними сертифікатами на руках.

— Де-8-ора, заходьте, — промовила жінка, вказуючи рукою на двері. — Не хвилюйтесь, це не займе багато часу.

— Я не хвилююсь, — голосом, повним тремтіння, відповіла Деві. — Чого мені хвилюватись?

У відповідь жінка лише широко посміхнулася.

Двері за спиною зачинились і Деві попрямувала вузьким неосвітленим коридором в центр сфери. В дзеркальній кімнаті стояло крісло, поруч були дві асистентки.

Милі дівчата всадовили перелякану дівчину в крісло. Вони вправно зафіксували руки і ноги та покинули кімнату. Над головою Деві відкрився люк, з якого повільно почала опускатися циліндрична машина з порожньою серцевиною.

— Не нервуйтесь Де-8-ора, — промовив жіночий голос зі стін. — Це реінкарнатор 7 покоління, моделі АНСАРА — один з найновіших зразків, що доступний у Волинській резервації. Зараз ваша душа буде просканована і пам’ять попереднього життя буде повернена. Зберігайте спокій.

— Не хочу і не буду, — прошепотіла Деві, дивлячись вгору. — Ви не змусите мене згадувати те, що я не хочу.

Пристрій зупинився на рівні її обличчя.

— Для швидшої синхронізації радимо очистити розум від будь-яких думок, — додав жіночий голос.

Реінкарнатор загудів і перед очима Деві закрутилися внутрішні диски циліндру. Вона відчула як її руки і ноги здіймаються вгору, хоч і були прикуті до крісла. Череп почав здавлюватись всередину, вичавлюючи мозок вгору.

Дівчина крутила головою в сторони, щоб ухилитися від невидимих лещат болю. Перед очима промайнув білий спалах і вона зіщулилась, відкинувши голову на крісло. Другий спалах був яскравіший і очі Деві намагалась відвернутися від джерела болючого світла.

В реінкарнаторі не було жодного джерела світла, а дзеркальної кімнати не було видно. Тоді вона зрозуміла, що спалахи відбуваються в її голові і вони означають лише одне. Виринула ціла серія білих спалахів, що, як гостре скло, врізались в сітківку. Деві заверещала від болю та закрила очі. Спалахи переросли в постійний потік білого світла, який ніс з собою знайомі голоси і образи. Руки і ноги повернулися на місце і біль припинився. Пристрій повільно повернувся в люк над головою.

— Вас звати Де-8-ора, — промовив жіночий голос. — Ви пам’ятаєте, який зараз рік?

— Так, —  хрипко відповіла Деві, розглядаючи своє відображення на стіні. — Зі мною все добре?

— Ви пам’ятаєте, що робили в минулому?

— Ні, — похитала вона головою в сторони. — В мене перед очима лише туманні образи. Пам’ятаю своє попереднє ім’я… Мак 7-ус здається. Так, мене звали Мак 7-ус, я була чоловіком. Так дивно себе відчувати в новому тілі.

На обличчі Деві з’явилась крива посмішка. Все її єство хотіло покинути цю прокляту будівлю, зникнути серед натовпу і дюн сміття.

Вона збрехала, відповівши на запитання. Деві дивилася у своє відображення  в дзеркалі і бачила закривавленого чоловіка, який вирізав свій підшкірний чіп на лобі. По його змученому обличчі струмками стікала кров.

«Що я накоїла? — з жахом подумала Деві. — Невже я жертва статистики?».

[1] Есхатос –  дав.-гр. ἔσχατος – останній, крайній, кінцевий, остаточний.

Синопсис