На передноворічну вулицю вийшов гігант-сніговик: кількаповерховий зріст, антропоморфний тулуб. Замість округлостей – тверді лінії прямокутників-квадратів. Всередині сидів хлопчик у комбінезоні, з водними окулярами. Він керував, подумки згинаючи свої ноги чи гойдаючи руками. Він – пілот.
Діставшись джерела неймовірного шуму на околиці міста – спинився. Помітив іншого гіганта – вогнистого. Язики полум’я ковзали його ступнями та передпліччями, мов шипасті захисні пластини древніх самураїв. А очі – жарини вогню. Знавіснілі.
Червоний нещадно кришив коробку ТРЦ, мов сплющував консервну банку. Повалені плити утворювали хаотичну піраміду з брухту. Ось він помітив синього суперника. Аквамарин його очей. І помчав нападати.
Їхні дебелі руки схрестилися. Сталева крига і полум’яна лава. Вони почали гамселити одне одного. Шпурляти якнайдалі. Розмахувати вирваними з землі стовпами, що іскрили обірваними проводами.
А тоді – покотилися асфальтом стоянки, зціпившись мов дикі коти. Синій помітив як його крижані м’язи розтоплювалися від жару: зацебеніла вода. Фізично вони були рівні, але вогонь ранив лід. Всівшись на синьому зверху, червоний просто чекав, коли суперник обернеться калюжею.
Зараз або ніколи. Волога рука синього висковзнула з червоної, а тоді враз! – і тепер на спині лежить полум’яний. А синій зверху, притримує на асфальті його розхристані руки. Заглянув у очі: згустки ненависті. Його не перемогти. Не у двобої.
І він – розтанув. Цистерна води линули на червоного: полум’я згасло, лава вихолола й потріскалася, обернувшись на купу попелу. В якій лежав інший хлопчик. Пілот.
— Ти зіпсував мій підгін від Святого Миколая!
— Ти зіпсував увесь ТРЦ! Наші гіганти – для добрих справ, а не злих!
— А я злий! Батько втік із якоюсь хвойдою, кинувши нас із мамою як відро помиїв. Обіцяв мені подарунок – і зрадив! Зрадив! – він забив кулаками по грудях і розплакався.
— Співчуваю… це… несправедливо.
— Авжеж несправедливо! – говорив у проміжках між риданнями. – Я просив Миколая про робота – і він дав мені іграшку, почув. Але я просив і Бога – щоб повернув мені тата, а Бог – ГЛУХИЙ! Йому байдуже! Йому плювати на мене!
— Мама каже, що Бог чує тільки наші молитви щодо себе. Проси, щоб ти став сильнішим і мудрішим, дорослим. Щоб мав сили й змогу сам допомогти іншим. Щоб 18-літнім прийшов до старого, а той – надзюрив од страху й каяття.
— Ага, як отут – калюжу, – він засміявся, уриваючи сльози.
— Слухай, ходімо до мене, в «Ratchet & Clank» пограємо? – запросив синій.
— А можна я за лиса?
— Можна.
Про автора
Двобій: 11 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Початок заінтригував. Тема твору досить зрозуміла. Діти зляться на батьків – і через це можуть творити недобрі справи.
Але от реалізація мені не сподобалася, вибачте. У тексті є пропущені розділові знаки. А оце “надзюрив од страху й каяття” – ну так, по-дурному, по-дитячому, занадто реалістичний діалог, як на мене. Емоції тут зрозумілі, та твору не додають краси.
Здається, можу вас зрозуміти як читача. В тій фразі вам йдеться про стилістичний нюанс (“занадто реалістично”). Не кричуща вада, просто вам то суб’єктивно не ок. Невже одне слово здатне перекреслити всі здобутки твору?) Та ви наче не про це.
Зауважу, що в тексті багато водних образів: сніговик, вода, калюжа, сльози, (лава). Відповідно, воно все тече, тане, скрапує, розливається, бризкає. Тому те слово відповідає і віку героїв, і загальній образності, а отже – художньо, змістовно й стилістично виправдане. І ви праві: то не для краси вжито, а для правдивості. Це ж не карамельна казочка (нічого не маю проти них, але не кожне оповідання має бути нею).
Вважаю, що серйозні теми треба й варто проговорювати не боячись і не згладжуючи кути, не добираючи ванільні слівця. Реальність не завжди добра чи красива. Але ви маєте право на іншу думку, бо в кожного свої погляди, принципи й смаки. І я це розумію.
Дякую за відгук
Ви молодець, що захищаєте свій твір, справді)
Але справа в тому, що я і не люблю писати непозитивні відгуки, але хотіла пояснити, чому від мене буде “Ні”.
Це важко.
Мабуть, треба робити, як інші, або писати тільки хороше, або мовчати.
Під моїми творами, наприклад, і коментарів майже нема. Люди не пояснюють, що їі так або не так.
Успіхів вам, не ображайтеся!
Йдеться не так про захист, як про проговорення, що один і той же художній прийом/елемент можна сприймати як ваду, а можна і як плюс.
Тому це питання смаку. Воно не підважує текст) Таке на конкурсах не рідкість і це треба нормально сприймати. Що я й роблю: жодних образ) Голосуйте як вважаєте за потрібне.
Щодо коментарів: їх кількість – не показник успіху чи провалу. Просто конкурс не вимагає обов’язкового коментування, тому таке трапляється. Та й 1 тур ще триває, не всі дочитали)
Ви молодець, що захищаєте свій твір, справді)
Але справа в тому, що я і не люблю писати непозитивні відгуки, але хотіла пояснити, чому від мене буде “Ні”.
Це важко.
Мабуть, треба робити, як інші, або писати тільки хороше, або мовчати.
Під моїми творами, наприклад, і коментарів майже нема. Люди не пояснюють, що їм так або не так.
Успіхів, не ображайтеся!
Класна історія!
Я, правда, коли читала, уявляла собі щось типу Євангеліона по картинці))) Але у вас вийшло добріше)))
Дякую!) Так, це меха-жанр, ви правильно уявляли) Теж бачив Євангеліон)))
Ото наробив він мамі – дуже добре, якщо не страшенно великим штрафом обійдеться… Але ідея – що треба змінювати себе, а інші відповідатимуть за себе самі та їх не зміниш – дуже сильна і потрібна. Удачі!
Дякую за відгук і що вірно зауважили ідею)
Неочікуваний поворот! Оригінально вийшло, дякую!
Дякую за прочитання і що залишили перший коментар)