Данило стояв за камерою і страждав. Мало того, що погнали чергувати у новорічну ніч. Мало того, що дівчина, з якою планував святкувати, обізвала його кінченим трудоголіком і не брала слухавку. То ще й це ґелґотіння вислуховувати?
«Дарагі… еее… українці», – почав президент і від неповторного тембру його голосу операторові тут же закрутилася голова.
«Дивина… – згадав Данило слова Ілони, його керівниці. – Якщо наш, гм, гарант, з його, гмммм, красномовством зажадав прямого етеру, щось тут не те. Потрібен спостерігач».
Ну і кого ж послати, як не його, фахового оператора з дипломом «поплавка»? Відмовитися? Спробуй тут відмовитися, якщо ти чаклун, а твоя начальниця — відьма. І не просто відьма, а справжнісінька закарпатська босорканя!
«В цей … еее… непростий час…» – вів далі гарант.
Данило зібрався було застогнати, але тут його увагу привернула деталь, яка видавалася недоречною у цій святковій атмосфері.
Непримітний олівець у руках президента. Десь він уже таке…
Російський артефакт, модель Карандаш-1, на сленґу СБУ — «клоун». Активована, ця пекельна штучка діяла протягом дванадцятьох секунд, дозволяючи власникові сказати що завгодно — і ті, хто почув, щиро у це повірять. Якщо врахувати, скільки людей дивиться новорічне привітання президента…
Оператор похолов.
В іншого президента, того, що втік майже десять років тому, нічого не вийшло – виданий пристрій той просто зламав у всіх на очах. А цей усе робить правильно.
Найпростіший спосіб активувати чарівну річ — потерти її. Це навіть дітлахи знають.
От тільки що робити? Заблокувати не вийде, всі російські артефакти мають систему самознищення, а видовищний вибух на місці глави держави у прямому етері — не найкращий спосіб розпочати новий рік. Викликати підмогу? Налаштувати ментальний зв’язок — чверть хвилини, ще дві секунди піде на телепортацію, а артефакт активується вже за вісім…
«… що війна — найжахливіша річ, а тому ми … ви … еее… павинні…»
Дві секунди.
Данило зціпив зуби і одним коротким закляттям відкрив телепорт.
Холод. Запах пороху й заліза. Нецензурна лайка. Стрілянина. Президент і оператор з камерою стояли за спинами вояків, які вели вогонь.
« … захищатися! – вереснув президент, вирячивши очі. – Чинити… еее… опір! Стріляти! Я наказую! Як ваш го… вно… головнокомандувач!»
Дванадцять секунд – і ще один телепорт повернув їх назад.
Наступного дня медіа аж захлиналися, вихваляючи спецефекти на промові президента. Десь у Кремлі, певно, скреготіли зубами.
«Прощавай, преміє», – буркнув подумки Данило, підсунув до себе аркуш паперу і сягнистим почерком вивів: «Пояснювальна записка».
Я вважаю, 95 квартал заздрить вам до нестями 🙂
Для цього їм потрібно спершу прочитати, а якби вони читали, то не були б 95 кварталом :))))
Ех, таке відчуття після голосування, що наче не тільки читають, а ще й беруть участь в конкурсі…
Та ви б чули, як я реготала )))) Працює прокляття Зевіслюка Зепокаліпсису, працює )))))
Дуже гарно! Влучно окреслені всі можливі проблеми, пов’язані із цим нашим зеленим жахіттячком. Просто чудово! І олівець – бомбезна інтерпретація!
Успіху на конкурсі! )))
Дякую!
Про олівець спало на думку буквально в останній момент ))
Чудово, авторе!
Щиро бажаю успіху на конкурсі!
Дякую!
Говно … гарно ви ото написали про презика, та й загалом!
Той випадок, коли не розумієш, обіср@ли тебе чи похвалили =))))))))))))))
Дякую!
КАЙФ! Млію від уяви. В реальність, будь ласка, це все, в реальність. Щасти, авторе!
В реальності най би його краще там узагалі не було )))
Авторе! Браво!
З нашого го…вно…головнокомандувача вже й найкращий піарник канахветку не зліпить, але Ви зробили все, що могли, і у Вас цілком добре вийшло!
Успіхів на конкурсі!
Я мусила увічнити страждання усіх глядачів і слухачів… ))))
Щиро тішуся Вашому гумору та оптимізму, Авторко (я про коменти вгорі). Але, вочевидь, прокляття Зіслюка працює доволі вибірково… і прикро, що ця вибірковість зіграла проти Вас…
Сподіваюся, це оповіданнячко матиме добру долю (і не важить, в межах конкурсу чи поза ним). Воно чудове, з приємним, дійсно дотепним гумором.
Натхнення Вам, наснаги та успіхів!
Дякую Вам за добрі слова 🙂
Я не можу сказати, що мені взагалі не прикро, звісно, у фінал хотілося, але завжди приємніше думати, що не пройшла через Зепрокляття, а не через те, що написала фігове оповідання :))))