– А гори той Новий рік синім вогнем! – вилаявся здоровенний колійник, ввалившись із морозу в тісну будку. – Одне дурне під бій курантів під поїзд лягло, а решті тепер геморой на всю голову! Подаруночок під ялиночку, блін…
– Наче дівчина, – зітхнув інший, підперши спиною двері. – Шапка з помпоном…
– Та яка вже в дідька різниця! – визвірився бригадир. – Заробили святкові, називається… от же пощастило, тепер ще менти будуть за…
Він передумав лаятися, коли молодший дістав із внутрішньої кишені куфайки чвертку.
– От умієш, Миколо! – видихнув, занюхуючи рукавом. – Дрібниця — а на душі вже інакше. Лохи вони, що не взяли тебе в той інститут! Хоча… тоді тебе б не було тут…
– Не страшно, – на обличчі молодшого промайнула тінь усмішки.
– І на чому тебе завалили?
– Сказали, що не годжуся на режисуру, бо не маю акторських здібностей.
– Тьху, ти ж не на актора йшов! – порожня пляшка гримнула об тумбочку. – Сволоти! Нема у світі справедливості!
– Забийте, Савичу, – Микола закатав рукав куфайки і зняв годинника.
– Капець ти втовчений, Коль! Ти би ще там над місивом на рейках почав свого “Ролєкса” заводити! – і старший колійник позіхнув. – Не тре’ було мені пити… ще ж менти прийдуть…
– Я не втовчений, я пунктуальний, – усмішка молодшого стала справжньою.
***
– Юначе, зачекайте!
Микола озирнувся. Його наздоганяв один із членів комісії.
– А я вам повірив. І зробив, що міг. Шкода, що ви дали собі лише одну спробу на вступ.
– У житті дублів не буває, – розвів руками юнак.
– Для режисера так.
– А для решти?
– А тут уже воля режисера. Вірю, що добра воля.
І, потискаючи руку викладача, Микола відчув поміж долонями годинник без браслета.
***
Савич стрепенувся і ліктем скинув пляшку з тумбочки.
– Коля, нам пора! На ділянку…
Спробував підвестися і заточився.
– Покуняйте, Савичу, я сам піду.
– Не положено… – але бригадир уже не опирався дрімоті.
Микола защіпнув куфайку і вийшов надвір.
Тремтіння дротів сповіщало про наближення поки невидимої і нечутної електрички. Юнак глянув на годинник. П’ятнадцять хвилин до Нового року, одинадцять — до львівського швидкого. Відійшовши за дерева, молодий колійник побрів у снігу під їх прикриттям. Стики між рейками він видивлявся годину тому. Зараз погляд шукав дівчину в шапці з помпоном.
Про автора
Дубль: 22 коментаря
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Супер. Перше (поки що )) що сподобалося. Лише не їх укриттям, а їхнім. А так однозначно плюс
Дякую! Цю річ обов’язково виправлю, але поки в оригіналі, бо тут під час голосування не можна.
Радію, що твір справив гарне враження.
Навзаєм зичу успіхів на конкурсі!
Відповім у цій гілці.
Ще раз дякую за підтримку.
В тому, на що мені вказала Птиця, були дійсно конструктивні речі. Ну, крім того, побешкетували трохи, з ким не буває 🙂
Всякі результати змагань (крім хіба спортивних із фотофінішем) є суб’єктивними, бо кожен суддя має власні вподобання. А на подібних конкурсах найбільшою нагородою є відгук читача, якому оповідка припала до душі, і можливість для твору побачити світ.
Радію, що Дубль влучив. Бажаю святкового настрою та успіхів на конкурсі!
Як тонко. Я навіть спершу не допетрав трохи. Перечитав і сльози бризнули. Гарно, зворушливо
Дякую за відгук!
Хотілося поселити диво і в таку от зовсім буденну атмосферу.
Веселих свят!
Вітаю, Авторе!
Мені дуже втішно, що фінал цієї святкової історії виявився щасливим для дівчини. Добре, що цей подарунок потрапив саме до рук Миколи, а той знає, що з ним робити. І що навіть самогубця матиме другий шанс на життя.
Дуже хочеться, щоби в кожного була можливість зазнати дива, навіть якщо воно не буде дублем.
Бажаю святових див і успіху на конкурсі!
Дякую за добрі побажання, Міло! Так, святкове диво мені, схоже, таки знадобиться :)))
А щодо Миколи, то особа, яка подарувала годинник, очевидно, збагнула, що хлопець не скористається ним намарне або для власної вигоди. Інколи дати другий шанс може лише таке диво.
Навзаєм бажаю успіхів на конкурсі, а також багато святкових несподіванок!
Дивний світ, де колійники замість експертів-криміналістів збирають те, що залишилося від самогубців. І так спокійно до цього ставляться! Чи вони теж янголи?
Удачі на конкурсі!
Вітаю, шановна Птице!
Насамперед хочу подякувати за те, що помітили у творі важливий момент, який мав би помітити автор, якби натхнення не побігло трохи попереду логіки. На щастя, його легко виправити, за що й візьмуся. Тому ще раз дякую!
Що ж до питання, здогадуюся, що воно риторичне, але все ж… Дарма Ви так. Кожен, хто має доброї волі настільки, щоби робити трошки більше, ніж повинен, може стати ангелом для іншої людини.
Вам навзаєм успіхів і веселих свят!
Без того важливого моменту весь текст іде шкереберть. Бо сюжет побудовано саме на ньому.
І я з вами не погоджуся по другому пункту. Не обов’язково бути янголом. Принаймні, для цього мають бути створені райські умови. ))) На мій погляд, досить бути людиною.
А свято в мене – Новий рік. 😉
Подібні ремарки про світоглядні відмінності зустрічаю на цьому конкурсі вже не вперше. Із Ваших відгуків складається враження, що твори мають різний ґатунок не від того, ЯК вони написані, а від того, згодні Ви з автором чи ні.
Не знаю причини такого різкого ставлення до певних істот та явищ (та й тут не місце це з’ясовувати), але тут ніхто нікого нікуди не заманює – ні в секту, ні в партію. Але якщо хтось через творчість виражає свій світогляд, говорить про важливі для нього речі – чи має він бути осоромлений за це?
Кажете, досить бути людиною? Правда. Але це не так легко. Людина не лише цілісна внутрішньо, але й має повагу до інших. Навіть якщо з ними не погоджується.
Щасливого Нового року!
До чого тут мій світогляд?
Мова йде про оповідання. Жодних янголів я в ньому не побачила.
Натомість побачила вагомі логічні вади. Втім, якщо їх прибрати, сюжет доведеться повністю переробляти – або персонажі будуть інші (зараз вони займаються не своєю справою), або ці герої робитимуть інше.
Щодо технічного прийому з поверненням до точки біфуркації – це штамп, на жаль. І вкупі з попереднім зауваженням він зводить нанівець усе враження, яке мало б створити це оповідання на читача.
Ще раз бажаю удачі!
Подяка за знайдені логічні прогалини вже була висловлена. Твір буде перероблено, наскільки це можливо і доцільно. І якби шановна коментаторка не дошукувалася ангелів там, де їх не було, на тому би й скінчилося наша мила розмова.
Даруйте, але те “полювання на ангелів” під оповіданнями уже також стало штампом. Принаймні на цьому конкурсі.
А про враження – прикро, але не страшно. Це просто конкурс, і від поразки і критики ще ніхто не вмер.
Щасти!
Шановний авторе!
Ви всю дорогу намагаєтеся перейти на особистості. Чи ваша печаль, скільки янголів я підстрелила за кар’єру? Багато. Тож пропоную – облиште. Я теж досвідчений троль і не піддаюся на провокації, коли нема бажання. А зараз мені ліньки.
Слава Укрзалізниці і шапочкам з помпоном!
Навіки слава! 😉
Невеличкі хиби можна виправити. А от ідея бомбезна. Мені дуже сподобалося. На цей момент для мене Дубль – однозначно лідер
Чудове святкове оповіданя. Цікаво, чи відгадав я автора.
Дякую! Втішно, що твір залишив приємне враження. Діждемо закінчення конкурсу – побачимо 🙂
Чудово! Навіть не знаю, що ще додати 🙂 В інших творах бентежило б чи вдасться герою врятувати дівчину, а тут в героя віриш, що він неодмінно щось придумає! 🙂
Дякую за відгук! Дуже втішно, що й оповідка, і герой припали вам до душі. Бо ж і ситуація зовсім не святкова (принаймні до пори), і професія героя геть не романтична і не фантастична. Але чим залізниця не місце для дива? 😉
Успіхів!
Колись я працювала провідницею. В мене таких випадків не було, але все одно… Оповідання чудове! І справді одразу віриш у героя! Дякую!
І добре, що не було, бо такий досвід травматичний для всіх, незалежно від міри причетності.
Дякую за добрий відгук! Такі – окриляють 🙂 Успіху!