– Свята ніч, тиха ніч ! Гей, утри сльози з віч!
Над убогим різдвяним столом напівпошепки лунала колядка. Я ж сидів під столом, де зовсім недавно ми з Андрійком та Павликом навприсядки вибирали горіхи з сіна і квоктали на рясний урожай та щоб добре водилася птиця. Братам швидко наскучило і вони вибралися з-під столу. Я ж усівся на те сіно і грався горішками. На мить мені здалося, що котрийсь із братів знов заліз під стіл, але, звівши погляд, побачив поруч хлопчика з напівпрозорими крилами.
– Ти хто такий? – запитав я пошепки.
– Різдвяний ангел, – якось невесело усміхнувся той.
– Миколко, вилазь, сідаємо за стіл – покликала мама.
– Ходімо вечеряти, – запропонував я йому.
– Ні, дякую. А от на Пастирку з вами піду.
– Мати казала, що візьме лише когось одного.
– Перекажи їй, що можете йти всі та не боятися, бо різдвяні янголи нині будуть на сторожі.
***
Батько відмовився йти на нічне Богослужіння. Мовляв, досить із нас минулорічних арештів і двох порожніх тарілок на цьому святвечірньому столі.
– Я хочу йти!
– Мене візьми!
Старші брати навперебій просилися з матір’ю на Службу.
– Нині лиш Миколка піде, – безсило заплакала мати.
І ми попрямували до костелу по рипучому снігу. Залишилося минути живопліт – і ми опинимося перед брамою. Тут мати озирнулася і пополотніла. Нас наздоганяли.
Порівнявшись із нами, брати зупинилися, відсапуючись.
– Ну от що тепер робити?- зойкнула розгублено.
– Мамо, різдвяний ангел казав, що сьогодні всім можна йти і не боятися, – тихо мовив я, не розуміючи до кінця, чого всім дорослим так лячно.
– Ой, дитинко… – видихнула. Розтебнувши довге пальто, присіла і скомандувала. – Андрійку, залазь мені на спину і добре тримайся.
Підвелася, застібнулася і, суворо наказавши нам із Павликом чекати, попрямувала до храму.
Обабіч брами виднілися якісь постаті.
– Це вчителі записують дітей, які прийшли до костелу на Різдво, – пояснив Павлик.
– А для чого?
Але відповіді вже не чув. Мені захопило подих від побаченого. Позаду вчителів стали два маленькі янголи, а за мить почали рости. А коли наздогнали вчителів зростом, звели напівпрозорі крила попереду, наче затуляючи їм очі. Ми щодуху побігли вслід за матір’ю.
Жоден безкрилий сторож на нас не відреагував.
Гарно! На жаль, тоді справді допомогти проти червоних демонів могли хіба янголи… І нагадало – адже в ті набагато важчі часи люди так рішуче і вперто трималися за своє, а зараз, коли це робити набагато легше – нащадки тих самих людей так легко відмовляються від власної культури та навіть країни…
Успіху на конкурсі! )))
Дуже влучно сказано. Щиро дякую за коментар! 🙂 Вам теж, бажаю успіху! ❤️
ДУЖЕ смакує. Класна оповідка, навіває спогади розповідей старезних баб, що приходили на посиденьки. Так ріднить… Хай щастить, Авторе.
Щиро дякую! 🙂 І Вам, успіху на конкурсі!
Щось нове, не про сучасне. Файно
Дякую! 🙂
Різдвяний янгол під столом – це, звісно, круто.
Але кулемет, прикопаний на городі – надійніше.
Удачі на конкурсі!
Дякую за коментар 🙂
З приводу ангелів: тобто Ангел-Охоронець в ліжку з демоницею – це круто (бачила Ваш коментар), а під столом з дитиною – не дуже?
З приводу кулемета: на жаль, в минулому столітті панували інші “ангели”. В “Колгоспі тварин” Джорджа Орвела можна побачити, якими методами вони “охороняли”. Охороняли від опіуму (віри), від національної ідентичності, від творчих поривів, які не оспівували владу (письменники Роліту не могли спокійно спати ночами, прислухаючись, чи за ними не приїхали), від надлишку дібр (розкуркулення). Отож, закопаний на городі кулемет не дуже допоміг би вижити, адже навіть жменю прихованого зерна викопували в городах. Історії з переслідуваннями реальні. Те, як батьки таємно водили дітей до храму, теж. Мого троюрідного брата за те, що він був на свято в костелі, вчитель відправив зі школи без верхнього одягу в лютий мороз. Додому йому було близько п’яти кілометрів. Після тих обморожень залишився живим, але втратив слух. Хоча і вчителі бували різні, хтось заплющував очі (сам, без ангелів), а хтось вислужувався. Цікавлюся історією минулого століття, багато читаю, слухаю бувальщини з вуст очевидців, тому захотілося створити мініатюру із Різдвяним чудом в пам’ять переслідуваних.
Приємно, що ви стежите за моїми коментарями!
Тільки вкажіть, будь ласка, де я таке писала – “Ангел-Охоронець в ліжку з демоницею – це круто”.
Якщо не знайдете, стежте уважніше. )))
Я це речення не відзначала лапками, отже це не цитата 😉 Здивувало чому в моєму творі був виділений момент, саме з ангелом під столом. А потім прочитала, що інший ангел отримав схвальний коментар і ще більше задумалась, що ж не так з тим столом ;))) Так, дійсно уважно за Вами стежу ;))) Особливо, коли читаю твори і коменти під ними;). Навіть деколи залишаю вподобайки під Вашими коментами, якщо наші думки щодо твору повністю співпадають :). Успіху на конкурсі! 😉
Пішла ховатися під стіл…
Ого! Сильно! Дякую!
Дякую! ❤️ 🙂
Як гарно 🙂 Дійсно, справжня різдвяна казка 🙂
Дякую! ❤️ 🙂