26 Липня, 2022

ДІАФІЛЬМ

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО

ДІАФІЛЬМ

Сюрреалістичинй абсурд

Хлопчик відкрив шафу. Стару радянську шафу з глянцевими, коричневими дверцятами. Запахло розвинутим соціалізмом. Вразило навіть очі. В боковій стінці був вирізаний акуратний круглий отвір, крізь який стирчав вимикач зразка 1965 року.

– А я казав, – зрадів хлопчина і тріумфально клацнув тумблером.

Дівчинка потиснула плечима. Поправила жовте платтячко в зелений горошок і повернулась до протилежної стіни.

Проектор на шафі загудів, запихкав, мов чайник і виплюнув на стіну мерехтливе зображення. Почалось кіно. З стіни повільно виповз кам’яний ніс. З його ніздрей поповзли сталактити.

Діти задзвеніли гучним сміхом. Дівчинка підскочила до стіни та залоскотала поміж скам’янілого волосся. Ніс з хрустом зморщився, тріснув по згинам і чхнув. Сіпнувшись, стіни струсили з себе хмари багаторічного пилу.

Позаду грохнуло та по старечому заскреготіло. Шафу та проектор роздусив громіздкий сейф. Хлопчик тицьнув сталевий ящик і поглянув на стелю. Прикрашена гірляндами павутинок, брудно-жовтувата поверхня ніяк не пояснювала появу броньованого куба із штурвалом на дверцятах та тавром «Сделано в СССР».

Круглий важіль покрутився – відкрив вхід до сейфу. Діти перезирнулись та заскочили до середини. Дверцята зачинились… зі свистом киплячого чайника сталевий бокс зірвався у безодню.

– А-а-а-а-а-а… – волав дует ув’язнених.

Швидше від захоплення ніж від страху.

Бах! Кінцева. Пролунав рінґтон Nokia3310 і двері ліфта розчинились.

Вийшли. Дітей оточила піщана пустеля. Фанерна шафа за спинами покосилась на бік і розвалилась, видавши какофонію фортепіанних струн. Зворотної дороги вже не існувало.

Роззирнулись. Навколо дюни. Дюни, дюни та дюни… Дюни… І на одній дві маленькі постаті.

Щедро сіючи гамір реготання, діти помчали по піску. В нікуди. Бігли на місці. Врешті пустеля зрушилась і вперті сандалики посунули її під себе. Піщані пагорби підморгували дітворі та розтрушувались на площину.

Остання дюна суворо хмикнула і зупинила рух пустелі. Діти подерлись в гору.

Не помітивши прибульців, на вершині сидів величний гігант. Білі пухкі хмари сплутувались з пасмами його волосся та бороди, що покривали могутню спину та груди. Вишивана білим по білому сорочка до п’ят служила йому єдиним предметом одягу.

Навпроти, згорбившись та опершись лікоть, задумався величезний демон. Червоний, як радянський прапор. Голий та масний. Нижня щелепа, схожа на ковш екскаватора, кволо жувала травинку.

Тривала партія в нарди. Диявол погладив китицею хвоста лівий ріг. Згріб нею гральні кості та кинув на дошку. Випав дубль три-три. Сплюнув, палаючим метеоритом, вбік та пересунув поглядом шашки.

Діти навшпиньках обійшли гравців. Озирнулись.

Місце Зевса займав Дід Мороз у червоній піжамі та нічному ковпаку. Правиця струшувала кубики, а лівиця стискала скляну пляшку Кока-Коли. Горличком котрої він задумливо чухав себе за вухом.

Білосніжний Сатир навпроти, нетерпляче дріботів копитами і шкрябав кострубату палицю.

– Микола переможе, – прошепотіла дівчинка.

– Чому?

– Бо він святий! І носить подарунки, – стукнула хлопчика по чолі і побігла вниз з пагорба.

Пісок під ногами затверд сірим асфальтом. Жовта розмітка примушувала до одностороннього руху. Підкорились і зашаркали у вказаному напрямку. Лівою стороною їх обігнала група темношкірих бігунів в жовтих спортивних костюмах. Правиці стискали чорні пов’язки із намальованими білою крейдою зірками Давида.

Дорога обірвалась урвищем.

– Підкинути?

Діти озирнулись. Позаду на коньку-горбунку кострубато ковзався Черурашка. Шапка-ушанка перекрутилась і одне її вухо понуро звисало між туповатих очей. Вершник спробував здути набридливу висюльку. Головний убір накренився та відкрив огляду напис «Мальчиш-Кибальшич».

Хлопчик стиснув руку подруги та відтягнув її на узбіччя. Покалічені фантазією авторів персонажі перезирнулись і рушили у прірву. Спину Чебурашки та зад конька покривав багряний плащ із лозунгом «Мир во всём мире!».

Вздовж дороги вишикувались мерці з косами. Плюче сонце пустелі, мов чорний сніг топило на білих кістках гниле м’ясо. Позбавившись повністю плоті, скелети кидались в урвище. Заповнювали собою пустку – формували насипний міст.

Ковзаючись на чужих кістках коньок неспішно перетинав випалене Азовське море.

– Ми напевно не той діафільм поставили, – здогадалась Герда.

Кай знизав плечима.

– Як на мене треба взагалі викинути ту шафу з усіма слайдами.

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО