Текст твору видалено на прохання Автора
Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Про автора
БІЛИЙ ПТАШОК: 13 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Щемлива історія… Заснована на реальних подіях…
Але, на жаль, не відповідає умовам конкурсу:
1. Це не фантастика. А навіть якщо припустити, що пташок вкінці фантастичний, то це фантприпущення не є сюжетотворчим.
2. Конкурс про перемогу. А в оповіданні, на жаль, описана реальність… (Хотілося б, щоб це була лише якась поганенька антиутопія((( але, на жал…)
🙁
Пронизливо!
Бачу картину…
За білим пташком згадую Фореста Гампа з його білим пером – надія не вмирає – надія на наступне життя…
Дякую.
Приємно, що Вам сподобалось.
Вітаю, авторе!
Ну, ви й самі знаєте, що це не фантастика, на жаль. На жаль, бо оповідання про реальність – і на жаль, бо у нас все-таки тематичний конкурс (а пташки для цього критично замало, як на мене).
Є деякі неоковирності в порівняннях (“рухались понурі постаті багатоповерхівок”), та й описів забагато, за ними губиться дія і, власне, картинка. Звісно, людина в шоці десь так і сприймає реальність, як Степан. Але автор має подбати, щоб читач все ж побачив цілісне “кіно” – бажано без продирання крізь деталі.
Сподіваюся, написання цієї історії було для вас терапевтичним. Тож на мої технічні зауваження можете не зважати, але я намагаюся всім їх написати, тож і вам лишаю.
Бажаю успіху на конкурсі і перемоги!
Дякую за коментар.
Написання не було терапевтичним.
Саме оповідання так і планувалось – передати світ очима героя. Крізь призму його почуттів.
Технічні зауваження для мене важливі.
Щодо описів, то я цим часто грішу. Так, що слова Ваші можуть бути цілком слушні (Хоча тут, я здається, не наробив непролазних описових хащів).
Отож, якщо маєте бажання, запрошую розкритикувати більш детально та прискіпливо.
Буду радий і щиро вдячний.
Вітаю, авторе! Оповідання вам, безумовно, вдалося. Єдине, не впевнена щодо відповідності конкурсній темі, про Перемогу у війні.
Приємно, що Вам припало до душі.
Дякую.
Вітаю, авторе!
Дуже болюче оповідання. Важке, емоційне. Жорстка і жорстока реальність.
З точки зору емоційності – виконано прекрасно. Єдине, що не сподобалося суб’єктивно – певне олюднення ворога. Тобто, постріл не одразу, а якісь спроби докричатися і зупинити. Так, як би діяли цивілізовані солдати. Розумом я розумію (даруйте за тавтологію), що епізод більше грає на розкриття горя Степана, ніж на олюднення ворога. Та все одно – відмовляюся сприймати навіть побіжне і вимушене олюднення. Це, повторюся, суб’єктивне сприйняття.
І друга, більш об’єктивна претензія – фантелемент тут зовсім не грає ключової ролі. Ну, тобто, формально він є, але сюжет не рухає ніяк, і якщо його прибрати, в сюжеті оповідання не зміниться нічого. Для фантастичної літератури така роль фантпртпущення вкрай небажана.
Успіхів та наснаги!
Дякую.
Таке воно в мене вийшло…
Авторе, до сліз!
Дякую.
Вразило, значить вдалось.
Найгірше те що писалось на грунті ральної події.
В цьому навіть сумнівів не було.