18 Листопада, 2023 Чоловік Повернутися до конкурсу: Різне Текст оповідання видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: Різне Навігація записів Попередній записНазад ЛюдинаНаступний записНаступн. Чисте життя Навігація записів Попередній записНазад ЛюдинаНаступний записНаступн. Чисте життя
Вітаю авторе!
Одразу хочеться сказати, що ваш твір мене порадував пручудовими описами! Вишукана, образна, яскрава мова з небанальнии метафорами, атмосферними образами і навіть з поетичною ритмікою. Я просто замилувався! Крім того, деякі сцени мене вразили звоєю брутальною фізиологічністю – я хоч і не жінка, але й мене пробрало – прямо таки “боді-горор”! Якби весь твір був би написаний на тій струні, що приблизно перша чверть, це був би абсолютний топ!
Але далі нажаль все почало сипатися, і чимдалі більше 🙁
Вам тут вже досить вказали на проблеми інші дописувачі, я лише виділю головне для мене:
1. Найголовніша проблема, як на мене – структура. Твір претендує бути епопеєю – тобто описувати життя різних людей і протягом багатьох років. Але це важке завдання навіть для роману, а для оповідання – майже неможливе. Тому у вас тут історія вийшла про все потроху, але майже ні про що конкретно. Спочатку пронизливий фрагмент історії Едуарди. Поім історія життя за Стіною і дитинство Сьомого. Лінія “договору” Едуарди з Щуроловкою, яка нічим не кінчається. Потім сімейна драма дорослішання і перша любов Сьомого. Паралельно лінія руху спротиву “лисиць”, яка майже не рухається і теж нічім не кінчається. І плюс історія зрадників і шпигунів, яка зненацька вилазить у кінці наче чортик з табакерки. З кожної з цих ліній можно було б зробити окреме яскраве оповідання, якби сконцетрувтася на одній темі і прибрати все зайве. А перемішати все разом – вийшов вінегрет (до того ж поділений на глави за неочевидним принципом).
2. Світ фрагментарний, не складається в єдине ціле – маємо купу різнорідних деталей. Деякі з них досить цікаві й оригінальні, інші – сумнівні. Наприклад, мені спободалось, що імена всіх жінок – це жіночі форми чоловічих імен – Едуарда, Петра, Густава, Іванна. Розплідник – яскравий і продуманий.
При цьому центральним елементом світу у нас начебто є війна, на яку забирають всіх чоловійків. Але нам більшу частину сюжету не кажуть – де та війна і з ким; і тільки під кінець починають щось пояснювати, коли воно вже й не дуже цікаво і мало що додає сюжету. Навіщо тут ще й інша планета – це взагалі якось лише відволікає увагу і вводить це одну тему, яка не розвивається.
По інших деталях теж купа логічних запитань. Навіщо 16-річному хлопцю робот-нянька? Яка взагалі функціональність (і потрібність) тих роботів, якщо з одного боку від них можна заховатися, а з іншого – можна хлопців ловити і без цих роботів? Взагалі навіщо тут шпигунство, коли майже все і так під контролем? Навіщо віддавати жінці останню дитину?
Як тут взагалі хтось може сховатися, коли навіть за Стіною, до кожного хлопця приставлено по роботу і при цьому їх іще в регулярно водять навчатися у військові табори? При цьому майже всі знають про “лисиць”, але ніхто не намагаєтсья проводити проти них якісь репресії.
3. Крім того ряд термінів світу – “інтегральні мікросхеми”, “полікарбонат”, “спецпідрозділи дроноводів”, “гуманітарка” – занадо відсилають нас до сучасності, що трохи ламає відчуття іншого світу.
4. Є проблеми затянутості і нериродності. Наприклад, діалоги жінок дуже природні, а ось вся сцена розмови/сварки хлопців у душовій (взагалі, які душові у постапокаліптичних фавелах?) – неначе взята із якось не дуже вдалого підліткового фільму.
Також дивно, коли ГГ кілька абзаців тексту тікає і ніяк не може втекти з палаючого будинку, який складається лише з однієї малюсінької кімнатки. У страшному сні таке буває, наяву – навряд.
Крім того коли ГГ по 3-4 разу повертається до теми “А може таки Петра зрадниця?” – то в мене викикає відчуття “ходіння по колу”. В житті так буває, дійсно, але у художній прозі це дууууже нудно.
А отже, за мову і художні описи – великий плюс! А ось над сторітелінгом і світобудовою, тут варто ще добряче попрацювати)
Бажаю творчого натхнення авторові! 🙂
Дуже чекав на ваш коментар: майже під кожним твором конкурсантів ви буквально дублюєте мої думки. І даний випадок – не виключення. Дякую за детальний розбір! 🙂 Згоден майже з усіма зауваженнями. Окрім роботів: вони приставлені до хлопців з розплідників, так як ті, грубо кажучи, вже є в БД Системи разом з їхніми показниками. З народженими у кварталах складніше.
Прийму всі зауваження і ще міцно подумаю над тим, чи варто це виливати у щось більше, так як бачу, що загалом розкриті теми дуже тригерять людей. Але щонайменше причесати те, що вже є, треба.
Ще раз дякую за вашу увагу 😉
Тригерять людей не теми, а навколишня реальність. Просто є твори, які попадають “у струю”, а є які йдуть “проти течії”. Не тому що погані, скоріше просто помились роком народження. Що робити з цим? Не знаю. Може просто дати відлежатись. Я певен, що через 5 років ті ж самі рядки читатимуться абсолютно по-іншому.
У певному сенсі цікаве оповідання. Гарно написана і зворушлива перша частина, де розповідається про примусове материнство і відчуття Едуарди. Помітно, що автор(ка) майстерно володіє словом і побудовою образів.
Але далі, згідно з моїми враженнями, все стає значно більш хаотично і нестабільно.
Композиція оповідання структурована, але в межах цієї структури все вкрай нерівномірно. Опис життя Едуарди, її сина та інших людей за Стіною подано хаотичними шматками, світ уявляється погано й уривчасто, надто багато місця посідає історія спілкування Сьомого і Петри, причому в їхніх стосунках немає жодної індивідуальної родзинки, воно таке шаблонне, що незрозуміло, навіщо приділяти цьому стільки уваги.
Так само чималу частину твору заповнюють підозри Сьомого в зраді Петри, які начебто мають створити психологічну напругу, але насправді йдуть цілковито передбачуваним шляхом, тож очікуваного ефекту не виникає.
Едуарда в подальшій оповіді просто майже зникає як особистість. Таке враження, що вона наче лялька, виконала свою функцію, то нащо вже далі про неї говорити.
Історія спротиву «лисиць» також дивна. Таке враження, що стара Щуроловка навмисне збирає цих дівчат і завантажує якоюсь дурнею, імітацією спротиву, а не справжнім спротивом. Бо якщо за 16 років цей спротив нічого по суті не зробив, а після смерті його засновниці взагалі розвалився, то це не спротив, а безсенсовна балаканина.
Попри те, що селище містить чималу кількість «чорнобурок» різної статі, ніхто з них не може вирахувати Щуроловку як організаторку підпілля й посадити за грати разом із отими дівчиськами? Хоча вона майже не приховує власні погляди. Це має геть невірогідний вигляд. Знов-таки, тоталітарна система так не працює. Хіба що спротив суто косметичний.
Крім того, оповідання містить велику кількість нелогічних елементів.
Чоловіча стать дитини залежить від У-хромосоми, яку дають виключно чоловіки, тому сортування матерів, описане в оповіданні, не має ВЗАГАЛІ ніякого практичного сенсу. Крім того, Едуарді 40 років. Якщо її використовували як елітну самку-інкубатор і забирали у неї дітей, то вона мусила за цей час народити щонайменше 18 синів, а не 6.
Те, що Едуарді віддали її сина, перед цим забравши попередніх – не вірогідно. Навіщо відправляти в злиденні нетрі здорового хлопчика, на створення якого вже витрачені кошти? Щоб потім виловлювати в чинухах недогодованого хирляка сумнівного фізичного стану? Навіть найтупіша тоталітарна система так не вчиняє. Це, схоже, за принципом «інакше кіна б не було».
Тоталітарна держава, яка веде війну і має велетенські витрати на неї, не використовує робочу силу з-за стіни? Всі оті жінки не ховаються, не перебувають у важкодоступних місцях, цілком підлягають контролю влади – але ніяк цією владою не контролюються? В державі без війни – могло б бути. В тоталітарній державі, яка воює і максимально використовує населення, як про це неодноразово говорилося в оповіданні – ні. Усі ці жінки й дівчата мали б стирчати за верстатами і робити бомби з десятирічного віку і з ранку до вечора, і на швендяння лісами і імітацію спротиву не мали б часу.
Якщо державі не вистачає «гарматного м’яса», то чому не використовувати для цього жінок з-за стіни? Лишити певну кількість відбірних самок на розплід, а інших – на війну. Жінки цілком здатні воювати. А то виходить нераціональне використання живої сили.
Отак хлопчика відправили до нетрів, а потім приставили до нього особистого робота-няньку? Тоталітарна держава, яка веде нескінченну війну, аж така багата, щоб до кожного злидаря-вигнанця приставляти по роботу-конвойному?
Хлопчиків із нетрів тренують у військових таборах. Але яким чином він вечорами повертається додому побитий, і бідна матуся, обливаючись сльозами, змиває з нього кров? Табори військової підготовки так не працюють. До них забирають на певний термін, подалі від дому, щоб майбутні рекрути опинилися в умовах, наближених до похідних, тож свої шмарклі хлопці там змивають самі, без матусь. Описана ситуація неправдоподібна.
Хлопці, до яких приставлені роботи, ховаються і підвалах від мобілізації, і роботи їх не можуть здати? Це як?
Хлопці, навчені в таборах військовій справі, не можуть чинити спротив системі, якщо не бажають йти на війну? За них це мають робити по-дилетантськи навчені дівчата-«лисиці»? А хлопці мають ховатися по підвалах?
Сьомий кохає Петру, вони подружжя і КОЛЕГИ по підпіллю – але він навіть не знає, шо вона має вибухівку? Тобто, вони одне одному аж настільки не довіряють? Це суспільство аж настільки атомізоване?
Єдина вибухова речовина, яку спромоглися зробити лисиці за 16 років, спалює не представників системи, а самих героїв? От же ж майстри-сапери…
Чудова фраза, яка весь час повторюється: «Чоловік повинен вмирати. Чоловік ні на що не має права. Чоловік повинен». От такі бідахи, стосовно яких чинять несправедливо, а жінки мають всі привілеї. Бути безправними інкубаторами і злидарками – то, виходить, привілей…
Тобто з логікою якось кепсько. Але є й інше, значно серйозніше питання.
В чому головна ідея оповідання?
Судячи з прочитаного, вона виглядає приблизно так: «Маленькі люди» неспроможні боротися зі злобною несправедливою державою, яка свідомо геноцидить чоловіків нікому не потрібною війною і перетворює їх на невинних жертв за ознакою статі».
Слід зауважити, що ідея втілена майстерно. Саме завдяки цілковитій алогічності описаного світу. Бо логіка в оповіданні, схоже, не має жодного значення, а важать лише емоції. На початку вони чудово розкручені, а далі оті самі нелогічні, але емоційні сцени накручують рівень зворушливості дедалі більше. В підсумку вся увага концентрується на нещасному хлопчикові, якому не пощастило народитися хлопчиком. На тому, що він весь такий романтичний і невинна жертва суспільства. І вже якось геть випадає з уваги, що описана держава – це окупанти штибу рашки, навіть із таким самим недолугим населенням. І що за законами логіки такий хлопчик взагалі не може існувати. Головне – зворушливі тригери. І гра на цих тригерах зроблена надзвичайно вправно.
І от цікаво: а яка мета такої потужної емоційної накачки саме по цій темі – нещасних чоловіків, які змушені ховатися від війни по підвалах? Що автор хотів цим сказати? Що читачі мусять співчувати мобресурсу держави-окупанта? Або по аналогії вважати власну державу гадючником, де нещасних чоловіків варварськи пруть на війну лише за те, що вони чоловічої статі? Було б дуже цікаво почути відповідь. Тільки, будь ласка, без посилань на абстрактний гуманізм і «за все хороше проти всього поганого», бо це непродуктивно. Зарані дякую.
Ще один чудовий відгук) Дякую за нього. Давайте про все по порядку:
1) Про підозру до Петри не погоджусь. Можливо, саме для вас сюжет був передбачуваним, та не для всіх.
2) Те, що зникає такий важливий персонаж, як Едуарда, погоджуюсь, не надто плавно втілений перехід. Втім, оповідання спеціально розділене на три частини, і кожна з них присвячена конкретному персонажу.
3) Спротив також завалився через брак тисячезнаків, погоджуюсь.
4) Чорнобурки – лише дівчата. Їх не те щоб чимала кількість. А от те, що Система погано контролює квартали, так, сюди б підвести краще обґрунтування, ніж те, що є в тексті.
5) Ви праві, це зрозуміло. У нашому світі взагалі немає таких явищ, як народження виключно дівчат або хлопчиків, правда? Але це майбутнє зі своїм фантдопом. Я не розписував передісторію цього світу взагалі, але можемо пофантазувати на тему мутацій на генетичному рівні. Наприклад, у пращурів сумчастих, Y та X хромосоми не були пов’язані зі статтю. В ході мутацій Y-хромосом розвинувся ген SRY, який і відіграє головну роль у розрізненні статі. Чи здатна схожа мутація зачепити X-хромосому в ході еволюції або техногенної катастрофи? Можливо. Також існує синдром Сваєра, котрий призводить до формування жіночого фенотипу у плода з генотипом XY. Чи пошириться цей синдром за тих же умов (еволюція, техногенна катастрофа)? Може, так, а можливо, ні. Та і взагалі, чи можемо ми бути впевнені, що події розгортаються на планеті Земля? Про це, як бачите, не сказано. І, чесно кажучи, я не бачив на конкурсі жодного оповідання, яке б аж настільки вгризалося у власний лор та фантдопи.
6) Едуарда не мала народжувати 18 синів. Ви знову намагаєтесь вкопатись в лор, якого я не давав 🙂 Чому ви вирішили, що народжувати мають кожні 9 місяців? Чому ви вирішили, що кожне запліднення “заплідною рідиною” успішне? Чому ви вирішили, що між цими сімома синами не потрібен інтервал, аби спрацювати на якість, а не тільки на кількість? У них 328+ розплідників у Місті: можуть собі дозволити. Грубо кажучи, ви починаєте додумувати устрій за автора і питаєте з нього за невідповідність.
7) Згоден. Щодо видачі останнього сина, яку впровадила Система, теж мало обґрунтування. Я це невдоволення передбачив і вклав у вуста Шрамованого в кінці: “Було б стократ простіше, якби немовлят не віддавали несталим матерям за Стіну, а новонароджених за Стіною одразу вилучали, — прохрипів він. — Але Система реформується і підлаштовується надто повільно. Чортова бюрократія.” Та розумію, що цього замало і виглядає притягнуто.
8) Річ у тім, що помилок з несталим коефіцієнтом у тих, хто був визначений Системою, як першосортна, не так багато. Подібний збій вішає на Едуарду і Сьомого ярлик деякої обраності, але це так. Тож і не сказати, що подібних хлопчиків там багато, а значить і приставлених до них роботів. Тут одразу і про тих, хто ховається у підвалах: народжених за Стіною хлопчиків Система не здатна контролювати так добре, бо банально може не знати про існування всіх, бо існує все той же спротив, і не факт, що лисиці в ньому єдині (є і інші квартали). Тож і роботів до них не приставляють, і школу та табір від розплідника вони можуть проігнорувати (а якщо Щуроловка покалічить – взагалі краса). Тому і “Напівпорожня школа для хлопчиків” – план не виконується, тренованих хлопців не так багато, як мало б бути.
9) Про табір прийнято, дякую.
10) Де ви взяли у Петри вибухівку? 🙂 Вибухнув робот, якого вона намагалась нашвидкуруч розібрати, щоб на сигнал робота не прийшли системники. Ви ж читали, що казала Щуроловка про робота? “Схоже, системники допетрали, що ми клацаємо їхні бляшанки, як горішки, не просто так. А отже запрограмували новий, більш складний тип роботів на самознищення.”
11) Жінки не тільки інкубатори і злидарки. Інкубатором себе відчуває Едуарда, бо в першій частині ми бачимо все її очима. А от сусідці по розпліднику Іванні цілком норм. У них є життя поза розплідником, є інші професії і блага цивілізації.
12) Тут не може бути аналогій ні з рашою, ні з Україною: природа війни не прописана.
13) Щодо ідеї, процитую те, що вже писав в коментарях: “Ідея у ролі чоловіків. Мені було цікаво привернути увагу саме до чоловічої жертви. Під тонким шаром фемінізму, який частково теж присутній у оповіданні, в основі лежить чистий маскулізм”.
Ще раз дякую за такий розгорнутий коментар: він дійсно місцями корисний. Дещо взяв на олівчик для роботи над помилками.
“Під тонким шаром фемінізму” – де у вашому оповіданні фемінізм? Ідея жінок-інкубаторів настільки суперечить фемінізму, наскільки це взагалі можливо
Тобто ви цураєтеся висвітлення з боку проблем? Чи висвітлювання будь-якого явища має бути виключно з боку позитивного “здобули”?
В якому місці експлуатація жіночого тіла є проявом фемінізму?
Це не прояв, а проблематика.
Дякую за ваш твір! Мені дуже сподобалася тема твору, яка торкається “обов’язку” за статевою ознакою. Тут особливо добре показано, що в такому світі страждають обидві сторони, тобто ні жінки, ні чоловіки не виграють. Одні стають інкубаторами пожиттєво, інші – рано помирають. Страшний світ, до якого наш реальний дещо наближається.
До перших розділів мені нема, що додати, але у подіях, що відбувається у кварталі відлюдників мені не до кінця зрозуміла логіка.
1. Чому всі так розглядають та цікавляться Едуардою, коли вона потрапляє до кварталу відлюдників? Як я розумію, такі як вона, для жителів кварталу не в новинку, тоді звідки така цікавість?
2. Щуроловка, як на мене, розумна жінка, тому її безглузде рішення не підготувати собі наступника має сумнівний вигляд. Крім того, лисиці – це велике угрупування, і якось нереалістично, що тільки одна Щуроловка з усіх її членів могла знати їхні плани, ці плани розробляти та втілювати.
3. План щодо робота-няньки не до кінця продуманий. За шістнадцять років!!! лисиці так і нічого не змогли придумати з цим роботом?) Тобто за такий великий термін вже десятки разів ті роботи могли змінитися, самого робота могли замінити і ті мікросхеми, на які вони сподівалися. Тобто це занадто довгий термін, як для такого плану. Крім того, робота в творі якось замало. Він майже нічого не робить. Щуроловка пішла заради цього робота на угоду з Едуардою, а він тут ніби і зовсім не важливий… Чому його не можна десь сховати чи сховатися від нього?))
4. Навіщо стільки зусиль заради одного Сьомого, якщо чоловіки мруть як мухи на Гліфорі? Думаю, що Система тут діє на кількість, а не на якість, і витрачати стільки зусиль на одного чоловіка виглядає неправдоподібно. Чорнобурка в ролі Густави і сержант діяли під прикриттям, щоб відловити Сьомого… Хоча могли зловити його в будь-який день.
5. Чому сержант чоловік? Якось не відповідає будові світу. Це можливо, але тоді хочеться почути, як так сталося))) Може, є якісь касти з привілеями, де чоловікам дозволяють займати якісь посади?
6. Густава в ролі чорнобурки в кінці виглядає красиво. Вся сцена красива))) Але з того, що є в творі і як це написано, я не зрозуміла, чи то Густава з самого дитинства була шпигункою, чи то вона стала нею в кінці. Я не розумію, навіщо було Густаві дружити з Сьомим, щоб його здати. Вона могла зробити це і без цієї дружби. Вони жили в одному кварталі, Густаві легше було б просто за ним прослідкувати, коли Сьомий підросте. А так, вона має вигляд якоїсь соціопатки (може, так було задумано?), надягаючи плаття на кожну їхню зустріч. Чи то вона любила Сьомого і так помстилася за його любов до Петри?
7. Едуарда в якийсь момент зникає з твору і це дуже прикро. Стільки роботи пішло на початку твору, щоб сформувати її як персонажі, а потім вона зовсім не бере участі в житті сина. Особливо в кінці, коли приходить час, щоб Система забрала його. Зважаючи на її характер, вона б наполягла, щоб син ховався в неї, або ночувала під хатиною Сьомого і Петри, билася з сержантом, який його забрав… Мені дуже не вистачало цього персонажа.
8. Навіщо йде війна на Гліфорі? Можливо, я пропустила це в оповіданні, хоча старалася читати уважно, але стільки вже перечитано… Вибачте, якщо не побачила, але коли у вас такий світ, побудований на цій війні, то хоча б десь було б добре сказати за що ті чоловіки помирають?
Ще одне кинулося в тексті: “зухвала щирість”, коли Едуарда говорить із Щуроловкою. Вона там нічого такого не сказала, щоб її слова мали вигляд зухвалих. Інколи в діалогах деякі слова ніби не пасували атмосфері, ніби людина так не сказала б. Як на мене)
Також я вважаю, що цьому твору потрібен більший обєм. Тут матеріалу і на невеликий роман вистачить, може, повість.
Я стільки написала, бо вважаю твір класним) Початок дуже сильний, але після того, як Едуарда виходить із розплідника мені читалося складно через ті моменти, які я описала. У вас просто чудова мова, твір має хорошу структуру, ідея фантастична. Чекаю книжку!
О, чудовий розгорнутий коментар, дуже дякую за нього) Я чекав і боявся його водночас, бо, як і написав пану Миколі раніше, у оповіданні наявні логічні прогалини через обсяг. Та це дитяче виправдовування: прекрасно знаючи умови, замахнувся на ідею, яка у процесі роздулася. Тут дійсно можна було розтектися на повість, нормально розкрити Густаву, прописати успадкування лисицями справи Щуроловки, робота, звання і т. д. Але я замахнувся, тож відповідатиму за косяки.
1) Заглядаються на всіх новеньких, їх також вивчають – про це є речення в кінці абзацу. Людська натура, якщо хочете: нове – цікаве. У нашому місті довгий час задивлялися на ВПО, у селах постійно вивчають прибулих містян – є багато прикладів.
2) Згоден. Хотів, та не вліз.
3) Теж згоден. А от щодо сховати чи сховатися – по робота прийдуть: не можна було привертати зайву увагу Системи.
4) Напевно, я погано підсвітив той факт, що Сьомий – дитина, високо оцінена самою Системою. Він вийшов із розплідника, і його зчитані показники пречудові. Так, кількість важлива, але це не суперечить тому, що і якість у фокусі уваги. Він вже у свої 16-17 дужий муж, і на момент нової перевірки досягає потрібного Системі віку. Зловити добре складеного Сьомого без зброї (на це скаржиться Шрамований) непросто. А знаючи про Гліфору, загнаний у кут син Системи цілком міг накласти на себе руки до того, як його загребуть. Агентура покликана зменшити ці ризики. Проте так, варто було додати пару речень про логіку дій у саме оповідання.
5) Ну, звання мають бути, як і у будь-якій військовій структурі. Єдине, що ці звання лишаються на Гліфорі. Але конкретно тут маємо розвідку, яка у зв’язці з чорнобурками в рамках експерименту поставляє Системі якісне “м’ясо”. Останніми словами Шрамованого я хотів підкреслити той факт, що він розуміє – рано чи пізно і його відправлять до гліфорського пекла. Та він відданий ідеї. Можливо, ще якийсь час протримається “вдома”, реалізовуючи експеримент.
6) Згоден. Не витягнув персонажа нормально, щоб плот твіст став більш яскравим і зрозумілим.
7) Частково згоден: Едуарда вийшла занадто живою, щоб просто її злити. Проте я спеціально розділив текст на три частини, які прив’язані до конкретного персонажа. Едуарда у будь-якому разі морально слабка і зломлена. Перехід до Сьомого та його життя був логічним. Я згоден, що Едуарда цілком могла благати, заламувати руки, не пускати за Стіну – це у її дусі. Проте ця сцена просто не прописана: вона у переході між двома частинами – лишив все на розсуд читача.
8) Я умисно не акцентував увагу на природі війни, щоб читачі не проводили аналогій з близькою нам повномасштабною. Війна тут виступає виключно як тло і каталізатор соціальної стратифікації.
Ще раз дякую вам за чудовий відгук: він підтвердив мої страхи щодо більшості моментів 🙂 Роман навряд можна написати з витриманою динамікою і можливими сильними суперечками довкола, як то продемонстрував у коментарях пан Бовкун. З іншого боку, у темпі і частково стилістиці Кадзуо Ішіґуро можна було б вижати з історії більше, подовжити, дати відчуття часу. Але, на мій погляд, тут ближче саме повість.
Дякую за ваші пояснення, стали краще зрозумілі ваші мотиви.
Щодо того, що вам не вистачило об’єму – сама така))) Я не вважаю це поганою причиною, бо, коли пишеш, твір розростається у щось більше і це важко контролювати. Головне, що ви тепер точно знаєте, що потрібно додати в більший твір. Історія не має померти після конкурсу) А ваша заслуговує бути дописаною до того моменту, поки всі арки не будуть зрозумілі і всі герої отримають свій екранний час.
Щодо того, чи це буде повість чи роман – вирішувати вам. Хочу тільки сказати, що з гідною темою ви ніколи не уникнете суперечок довкола твору. Як на мене, не треба на це зважати) Люди сперечаються – отже, люди мислять, ваш твір змусив їх задуматися, аналізувати і бачити щось своє.
Я не читаю коментарі до прочитання твору. Переглянула коментарі пана Миколи тільки після вашої відповіді. Скажу чесно, я не бачу того, що бачить він))) В контексті, що твір аморальний. Це фантастика і я не сприймала її, як аналогію війни в Україні. Тобто тема з чоловіками, звісно, перекликається з нашим часом, але все інше для мене фантастична історія. Зараз складний час, люди бачать нашу війну повсюди, гостро сприймають будь-які слова. Але ваш твір буде жити довше за вас, і сподіваюся, точно довше за війну в Україні. Я вважаю, що під читача не можна підлаштовуватися, бо з цього не вийде нічого хорошого. Я не про конструктивну критику, а про те, що потрібно транслювати своє бачення, говорити те, що ви задумали, а люди… Люди завжди побачать щось своє)
Вибачте, що нагрузила своєю думкою) Терпіння вам у всьому!
Вітаю, Авторе! 🙂
Я буду дуже відвертою з вами щодо своїх думок після прочитання, тож, будь ласка, не засуджуйте мої погляди і дочитайте до кінця мій відгук, адже я спробую розгорнуто пояснити свою точку зору.
Як тільки я почала читати ваш текст, мене вразила деталізація описів. Ваш вишуканий і елегантний стиль переніс мене в оповідання, в іншу реальність майже з перших речень, і я зашилилась у повному захваті від того, як ви подаєте свою історію.
Тут я хочу зазначити, що ідея народжування дітей та описи деяких сцен (наприклад, де мова йшлась про збір материнського молока) дуже далекі від того, що мені подобається навіть у реальному житті. Взагалі будь-які розмови про маленьких дітей мене миттєво відштовхують, і я була впевнена, що не зможу дочитати до кінця ваше оповідання, якщо описи післянароджувального періода будуть продовжуватись. Але я зрозуміла, що разом з тим я почала відчувати співчуття до Едуарди. Тобто мої особисті табу РАПТОМ (повірте, це мене дуже здивувало!) перетворились на інші, більш складні почуття. Замість огиди, яку я відчуваю у реальному житті до подібних тем, я відчула весь біль створеного вами світу.
На мою думку, це неймовірно. Вам вдалося змусити мене повірити у той світ, який ви створили, прожити цю історію від початку та до самого кінця.
Особливо хочу подякувати за одне речення, яке розбило моє серце: “Обвивала та спліталася в тугий кокон — чи то броню, чи то ґрати.” Це геніальне порівняння, яке нагадало мені дуже складні почуття Каза до Інеж (“Шістка Воронів” Лі Бардуго).
Отже, хочу ще раз зазначити, що мені сподобалось 🙂
Бажаю успіхів у конкурсі!
Ось і група підтримки підійшла. Тільки зазначу, що ви трохи переграєте. Мабуть, ще досвіду бракує. Якщо хочете вдосконалити це вміння, щиро раджу дотримуватися нейтрального тону. Бо такі мовні конструкції, як “Ваш вишуканий і елегантний стиль переніс мене… з перших речень я зашилилась у повному захваті…” відразу видають вас. Фальш відчувається миттєво. І ніколи не пишіть у відгуках “Це геніальне порівняння…” Нє, ну як жарт ще можна, а коли на замовлення пишете схвальний відгук – в жодному разі! Хоча… зараз увесь конкурс читає ці коментарі. Тож воно мабуть, і на користь піде. На користь справедливості. Show must go on!
Тільки без переходу на особистості. )
Пане Миколо, я не знаю, звідки взявся такий гейт до мого твору (чи то до мене особисто, що було б дивно, бо ми незнайомі). Проте можу побитися з вами об заклад, що на поточний момент (підкреслюю – на поточний) я не коментував своє оповідання з відкритим нікнеймом. Якщо ви впевнені, що акаунт Нерії – мій, визначте ставку. Як щодо дискваліфікації на кону? 😉 Організатори додатково чекнуть IP за необхідності. Приймаєте мою ставку, чи погоджуєтеся з тим, що це пустий нічим не підкріплений наклеп на базі гейту?
Йдеться не про ваш акаунт, а про замовлений відгук. Мабуть, хтось із учасників конкурсу знає, що саме ви написали. Не вважаю, що це привід для дискваліфікації. Втім, якщо ви цей відгук берете за щиру правду, це означає, що ви не прагнете розвиватися, рости як автор. Тому що писати гладко, жваво, вмити складати речення – лише половина справи. Насамперед треба дбати про те, які ви несете ідеї та як ваші твори сприймають пересічні читачі. Не лише ваші друзі.
А може ви і є автором цього твору? 🙂
Ні, це не замовлений коментар. Як і не замовлені оцінки першого туру (о, диво). Чи то на жаль, чи то на щастя, я нікого на Літавиці не знаю. Просто людям подобається або не подобається твір. Не потрібно мінусити відгуки інших, з якими ви не згодні: це трохи свинство.
Отут ви неправі: я завжди за саморозвиток – і як автора, і як спеціаліста у своїй сфері, і як особистості. Ідея мого твору викладена і цілком зрозуміла. Її спеціально для вас я вже розписав. Якщо ви вважаєте цю ідею несерйозною або не на часі – ваше право. Хоча бачив ваші коментарі захоплення під погано написаними творами з нульовою сенсовою глибиною. Але і це діло смаку. Література – це про добротний сюжет написаний гарною літературною мовою. І тільки у такій зв’язці.
Вперше чую, що я пишу якісь коментарі на замовлення 😀 Ой, дякую, трошки насмішили та покращили мій день 🙂
Вибачте, пане Бовкун, якщо мій схвальний відгук вас розчарував, але скільки людей, стільки й вподобань. Одним із критеріїв моїх оцінок є саме стиль написання. У своєму коментарі я відверто зазначила, що тематика, яку підняв автор на початку твору, мені не подобається. Я справді не люблю пологи, тему материнства, і тому початок текста мені дався важко. Але саме стиль написання автора – це щось неймовірне, і я щиро вважаю, що цей твір об’єктивно хороший. Він абсолютно правильно посів своє перше місце разом з іншим твором у своїй групі (виправте, якщо я помиляюсь, бо наразі груп вже не видно). Зараз я бачу сильного суперника, який справді своїм стилем нагадав мені мого улюбленого автора. Що в цьому поганого? Чи ви заздрите, пане Миколо, що не під вашим твором було написано цей схвальний коментар?
То ж тут немає нічого на замовлення. Ви можете почитати мої позитивні коментарі під роботами інших учасників, якщо ви думаєте, що тут є якийсь прихований сенс.
P.S. Авторе, після конкурсу буду рада з вами познайомитись, щоб зрозуміти, кому я тут пишу “на замовлення” 😀
P.S.S. А на Літавиці завжди такі гарячі війни йдуть? Вперше бачу, що через букви та фантастичні історії з’являється стільки хейту))
Дуже дякую! Ваш відгук, наче ковток свіжого повітря) Насправді, мені самому не дуже подобається писати про такі речі, як пологи, материнське молоко, і т. д. Але тут зійшло натхнення і, як то кажуть, понеслося. Сам не думав, що коли-небудь таке напишу.
Тішусь, що ви оцінили форму. Дійсно, левову частку зусиль вкладаю у сам текст, як літературну мову автора, тож для мене надважливе його звучання. “Шістку Воронів” не читав, але взяв на олівчик 🙂
Ще раз дякую!
Вітаю, Авторе!
У вас вийшла виразна картинка. Проте при цьому ви, здається, помилилися конкурсом і навіть країною. Дивіться.
Спочатку складається враження, що описано матріархальний лад. Тим не менш, і чоловіки у цьому світі теж можуть бути “бізнесменом, вченим, лікарем, юристом”. Але далі фактично йдеться про те, що єдине призначення чоловіків – воювати. Та виявляється, що й до жінок ця система ставиться як до витратного матеріалу, і діти як такі цінності не мають. “Баби нових наражают”. Знайома ситуація і країна, так?
Йдемо далі. Країна – тоталітарна. І концентрична – має структуру великого міста (умовно метрополії, фортеці, столиці тощо), захищеного стіною, і решти території (провінція, “глубінка”). Стіна взагалі окрема одиниця виміру, бо визначає соціальний статус людини – ти всередині Стіни чи ти поза Стіною. Ану, згадайте схоже місто з кільцевим плануванням! (підказка – не Париж).
Отже, героїня з сином опиняються поза Стіною. І відразу отримують подарунок від ватажка місцевої фронди – “хатинку з одним вікном”. Альтруїзм? Ні.
“Ось угода: я не чіпатиму малого. Натомість він стане моїм вихованцем і приманкою”.
Тому що навіть тут, на умовній “волі”, люди такі само гнилі, як і в місті:
“Допитливі, як водиться, стали ходити за нею слідком — хто відкрито, хто шпигував
здалеку. Едуарда відчувала, як на неї дивляться. Дивилися звідусіль: очима, вікнами,
дверима та ямами-входами. Дивилися тінями глиняних халуп, дивилися потилицями
неповернутих голів. Самих же новоприбулих визначити було легко: всі, як одна,
тинялися, озиралися та вивчали. Вивчали і їх”
Фронда у кварталі відлюдників теж досить умовна і своєрідна. Вони щось готують, але врешті нічого не роблять, щоб дійсно звільнитися від тиску Системи. Поміж них швендяють агенти Системи. До кожного хлопчика приставлені роботи-наглядачі, і ніхто цим роботам не чинить опір. Їх тільки вивчають. Ну просто якісь зразкові “рузькі ліберали”, ні?
Та й фронда врешті виявляється коліщатками Системи – як ото Шрамований і Петра.
І який із усього переліченого складається кіберпанк? Кібер – припустим, у наявності (роботи-вихователі), а де панк? Де спротив? І що то за Система?
Тут ми переходимо до головного. Цитата:
“Там їх підготують до відправлення на Гліфору — ворожу планету вічного дощу, що поросла вицвілою травою і білими, як сир, джунглями. Відправлять і розпрощаються. Назавжди.
Подейкували, буцімто гліфорці — то металічні куленепробивні створіння вуглуватої форми. Крізь стіну дощу можна було побачити, як миготять їхні величезні світлодіодні очі. Вкриті прозорим полікарбонатом, ті очі ледь розкривалися, демонструючи лише тонку смужку глибокого синього світла. Та цього було достатньо, аби вселити у живе серце жах, напружити м’язи на ногах і погнати геть, якомога далі, поки стопи вгрузають у мокрий і слизький ґрунт”.
Тобто справжні кіборги тут гліфорці, а ця Система – місто, огороджене Стіною – веде загарбницьку війну на чужій планеті, куди відправляє власних вояків “на м’ясо”.
Тепер картина зрозуміла? Нам пропонують співчувати Сьомому і Едуарді? Та ви що!
Я не бажаю цьому твору на конкурсі удачі.
Дякую за розгорнутий відгук, та ніяких алюзій на рашку ні в тексті, ні у підтексті тут не було і бути не може. Аналізуйте твір окремо від реальності, будь ласка: у нас тут фантастика. Це унікальний світ з унікальними персонажами – плід чистої уяви.
Ви не дуже уважно читали твір:
– “Тим не менш, і чоловіки у цьому світі теж можуть бути “бізнесменом, вченим, лікарем, юристом”” – ні, не можуть. З самого початку описано, що це прерогатива жінок, і більш того – містянок.
– Не всі жінки – витратний матеріал. У містянок є життя, може бути окрема робота, в тому числі в Системі наявні безплідні, як згадує Едуарда.
– “Ану, згадайте схоже місто з кільцевим плануванням!” – не знаю таких міст. На стіну з оповідання мене надихнула робота Романа Полянського “Піаніст”, а також декілька аніме, як то “Атака титанів” та “Зона №6”.
– “Та й фронда врешті виявляється коліщатками Системи – як ото Шрамований і Петра.” – а до чого тут Петра? 🙂 Перечитайте, будь ласка, бо ви не зрозуміли, хто був чорнобуркою. Там досить яскравий акцент.
– “Система … веде загарбницьку війну на чужій планеті, куди відправляє власних вояків “на м’ясо”. Тепер картина зрозуміла?” – ні, шановний Миколаю, незрозуміла. Де в тексті вказано, що війна саме загарбницького характеру, а не оборонного, після, наприклад, витіснення ворога зі своїх земель на його планету?
Щодо “люди такі само гнилі, як і в місті” – не сказав би. За стіною умови виживання – всі крутяться, як можуть. Щуроловка калічить хлопчиків, аби не приходили по їхні (хлопчиків) душі та рідше займали жителів кварталу. Благородна мета через жорстокі дії, та це спрацьовує, настільки добре, що Системі доводиться інтегрувати агентів, аби збільшити військовий потенціал, що вичавлюється з кварталів.
“Вони щось готують, але врешті нічого не роблять, щоб дійсно звільнитися від тиску Системи” – це не так просто. Система високотехнологічна, а за стіною все з “гівна і палок”. Відлюдники НЕ інертні. Аналізуючи і розбираючи роботів, вони поступово наближаються до створення зброї. Оповідання саме про цей відрізок часу.
“Кібер – припустим, у наявності (роботи-вихователі), а де панк? Де спротив?” – де ви знайшли визначення кіберпанку, як такого, де обов’язково має бути присутній спротив – активний, пасивний чи будь-які його фази? Ось що бачимо у Вікіпедії: “Кіберпанк (англ. cyberpunk) — піджанр наукової фантастики, що виник у 1980-х роках; концентрується на зображенні високих комп’ютерних технологій, що сусідують з низьким рівнем життя людей.” Те саме (+/-) визначення жанру в інших словниках. Виправте мене, якщо я помиляюсь.
Шкода, що вам в око потрапила раіся, і через це ви не змогли роздивитися оповідання, як самостійний твір. Та я приймаю вашу позицію. Деякі логічні прогалинки твір дійсно має через обсяг. Але прогалинки! Ніяких алюзій, тим паче на рашу, Боже збав 🙂
Ще раз дякую за витрачений час.
Ви, мабуть, чули про Duck-test.
“If it looks like a duck, swims like a duck and quacks like a duck, then it probably is a duck”
“Якщо щось має вигляд качки, плаває як качка та крякає як качка, то, ймовірно, це й є качка” – сказав Джеймс Райлі.
PS. “ні, шановний Миколаю”.
Кличний відмінок – Миколо. 😉
PS2. “витрачений час”
Ні, це не дарма витрачений час. Мене дивує, що твір посів друге місце у групі. Мабуть, не всі уважно читали та не проаналізували сюжет.
PS3. Дякую за відповідь!
Я розумію, що найяскравіша та найближча аналогія будь-якої тоталітарної системи, що описується у фантастиці, – це раша. Але з таким успіхом можна кенселити майже всього Орвела, а депортованих польських євреїв до спеціально відведених кварталів заклеймити косплеєм на “бідних лібералістичних” росіянців. Чудова логіка 🙂
PS. Дякую, запам’ятав.
PS2. Технічно він розділив перше місце з “Вуликом”. Але, впевнений, ви це спробуєте виправити вліпленою одиницею через власний суб’єктив, не оцінивши ані стилю, ані грамотності, ані звучання тексту, ані самої ідеї, яка закладена в назву. Ви оціните виключно рашку, що плаває у вашому оці 😉 Ви ж, на відміну від інших, точно-точно, стовідсотково уважно прочитали, настільки, що записали Петру в чорнобурки. Сумно, та що ж поробиш.
Ще раз дякую за увагу до твору. Не думайте, що я на вас кидаюсь) Коментуйте сміливо. Краще розгромний коментар, ніж мовчазний мінус. Просто мені дійсно така позиція трохи дивна, враховуючи велику кількість творів на тему тоталітарних систем майбутнього. Та кожна точка зору має право на існування.
Fun fact: я дуже боявся, що читачі проведуть аналогію з українською мобілізацією і вирішать, що я тут займаюся антиагітацією 😀 А вийшло он як. До речі, саме через можливі невірні аналогії я не акцентував увагу на природу гліфорської війни.
Ви не дарма боялися, страху перед військкоматом тут теж багато. 😉
“ані самої ідеї”
А з цього місця можна докладніше? Яка тут ідея? На мою думку, ідея така – “сиди тихо і не відсвічуй, і буде тобі щастя”.
Ідея у ролі чоловіків. Мені було цікаво привернути увагу саме до чоловічої жертви. Під тонким шаром фемінізму, який частково теж присутній у оповіданні, в основі лежить чистий маскулізм. Хоч першосортні жінки і використовуються Системою, як інкубатори, проте якість їхнього життя набагато вище (це вкладено у вуста Щуроловки, яка пояснює свою нелюбов до містян, які “бісяться з жиру”). Ба більше, якщо ви звернете увагу на жіночі імена, – Едуарда, Іванна, Петра, Густава, – то помітите, що всі вони похідні від чоловічих, як натяк, що у чоловіків забрали навіть імена. У підсумку маємо: у жінок є імена та життя, най місцями і нелегке. У чоловіків – номера та смерть.
Грубо кажучи, війна, Система, депортація – це тло, зручне для того, аби зобразити глибину чоловічої ролі у соціумі. Тож всі можливі алюзії виключно випадкові.
До першого коментаря:
Але ж це не ідея, це тема!
Існує проблема, яку автор ставить перед читачем – ви зараз її оголосили.
А ідея – це емоційне ставлення автора, його вибір. У даному творі мені цього забракло. Хто переміг у фіналі? Наші чи не наші? І хто взагалі наші? За кого вболювати?
До другого коментаря:
“тло, зручне для того, аби зобразити глибину чоловічої ролі у соціумі”
Дещо дивне. Бо ми всі тут – чоловіки та жінки, без інших варіантів, і про ролі одне одного трохи здогадуємось. )
“Ідея твору – ядро авторського задуму, основна думка (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).”
Тобто ідея – це вкладений сенс, те, що я, як автор, намагаюсь донести. Я вам розписав, що є ідеєю “Чоловіка”. Ви ж прагнете мати чітку розв’язку з розподілом на чорне/біле, як у бойовиках чи іншому екшені, де обов’язково має бути переможець і переможений. Тут цього немає. Це драматичне оповідання з копанням у сторону психології, людських ролей та емоційних переживань. Якщо брати конкретно цей фінал, то Система (умовно тоталітарний режим) перемогла. Але лисиці і справа Щуроловки живі, тож ваги можуть хитнутись і у інший бік – та це вже інша історія, яка не стосуватиметься Сьомого.
Мабуть тому, що це не змагання з граматності, шановний Бовкун. 🙂 Дуже цікаво почитати ваше “грамотне” оповідання.
Ви вилетіли в першому турі, чи не так? З усіма буває, не переймайтеся. Наступного разу пощастить, мабуть. Це певним чином лотерея. Тільки винуватити корисніше не інших, а себе. Щоб зрозуміти, чому таке сталося. А коментарі краще писати на холодну голову. Щасти!
Лотереї, частіше за все, виявляються лохотроном. Бажаю і вам більше шукати свої помилки, а не чужі.
Вітаю, цікава історія вийшла. У Вас чудово вдалось зобразити жахливі умови та тяжке життя тих, хто не потрапив під мимість Системи. Хоча, й ті хто потрапити під милість були не надто щасливі. Персонажі вийшли живими та було цікаво за ними спостерігати. Тільки ось Сьомий одночасно виріс і не скореним, а з іншої сторони постійно за кимось слідував та не надто виділявся. Ще здивував той момент, що дівчата хочуть жити спокійно, але намагаються приховати хлопців, яка не хочуть йти на війну. Дівчатам було б вигідніше просто відмовляти та жити своїм спокійним життям. І в кінці це ж Густава, так? Можливо, Ви й не хотіли розкривати особистість чорнобурки, але зрозуміти хто вона доволі важко.
Тексту не завадила б додаткова вичитка, бо іноді зустрічались слова паразити або зайві звороти. Також, помітила пунктуаційні почилки при оформлені діалогів. Але загалом, текст мені сподобався, хоч ідея й не надто нова.
Щасти та нехай дроїди вказують Вам шлях!
Щиро дякую за відгук)
Щодо Сьомого, то ефект “невидимості” притаманний всім фокусним персонажам, бо вони покликані бути провідниками читача у світ. Єдиними виключеннями можуть стати хіба що герої книг, так як великий обсяг дозволяє розкривати суттєві трансформації в той чи інший бік.
Жінкам, може, і було б спокійніше, та тільки ніхто не буде свідомо віддавати жорстокій Системі сина/брата/батька/друга. Вони ж не роботи бездушні) Їх ставлення до Щуроловки, яка калічила хлопців, тому підтвердження. Плюс існує і особисте життя, і суто чоловіча робота, з якою вони самі банально не впораються. Чоловік не є соціальним рудиментом чи витратним матеріалом, і це основна ідея оповідання.
Щодо чорнобурки, то акцентується увага на волоссі та платті 😉 Далі справа за читачем.
Якщо у вас буде час та бажання, чи не могли б ви навести кілька слів-паразитів та пунктуаційних неточностей у діалогах?
Ще раз дякую. Радий, що загалом сподобалось)
сподобалось) і ідея, і виклад думок.. і фрази інколи такі сильні траплялися, що аж припиняла читати далі, щоб вляглося…
досить сильне враження справляє історія, особливо в наш час ..
дякую за творчість) успіхів на конкурсі!)
Дякую за відгук. Радий, що оповідання сподобалося)