Білими квітами, теплими мріями

Маруся вишивала сорочку. Не собі. Коханому. Через місяць  оголосили про заручини. Староста залишить хліб на столі і накриє його рушником. Візьме руку нареченої і покладе її поверх рушника. А на руку нареченої Марусі ляже рука її обранця. Зверху – руки всіх присутніх свідків.

А сорочка ще не готова. Дві  воскові свічки прислухалися до дівочих думок, ковтали темінь, часто моргали і тішилися густими китицями полум’я. Авжеж, пахощі меду розпускалися білими квітами, теплими мріями…

Надворі мела хуртовина. Печаль холодної пори хапалася за поручні залізних огорож, облизувала кожну гілку, кожну бадилинку, кожне дівоче серце.

Маруся підійшла до вікна. Сніжинки, оговтавшись від гіркого стафілококу зимових хмар, викорчовували із пам’яті білі пісні, які будили її щоночі просоленою множиною верховіть, і  високим тембром дівочого голосу звали дівчину:

– Ходи до нас, станцюємо разом!

Втім, Маруся стояла біля вікна і вдивлялася в темінь. Десь далеко загавкав собака. Сніжинки  здригнулись від раптового пасажу  і на мить зупинили свій політ. Цей страх і засторога передалась дівчині. Вона відчула легкий поштовх, ніби хто за плечі іі обійняв.

Відійшла від вікна, взяла в руки голку з ниткою та вишиванку.

Аж тут щось клацнуло знадвору, ніби  кінь копитом копнув.

– М-м,- застогнала Маруся і затихла в заціпенінні.

На  вказівному пальці з’явилася крапля крові і впала на цупке полотно сорочки. Дівчина підвелася, щоб замити пляму. Взяла в руки мило, та плями на сорочці  не знайшла. Розгубилася, кинула погляд за вікно. Тріскіт повторився. На підвіконні щось притулилося до шибки.

– Я нічого не бачила,-  подумки про себе сказала Маруся.

Та згодом її допитливість пересилила страх. Вона  знову підійшла до вікна і з хвилюванням розкрила його навстіж. На підвіконні стояв  невеличкий керамічний кухлик. Маруся перенесла його на стіл і дивувалась, як спішно танув сніг, що прилип до темного, надщербленого дна. А темна мокра пляма випаровувалась так швидко, що навіть свічки не встигли полум’я своє

по колу розігнати вволю. Дівчина доторкнулася рукою до горнятка, але її рука відразу ж відсахнулась від гарячого.

…Біля вікна стояла жінка в довгій білій сукні, у вінку із білих лілей і була вона дуже схожа на Марусю, тільки старша віком: ті ж самі великі сірі очі, кирпатий носик, родимка на шиї.

– Я твоя Доля. Прийшла до тебе в гості з подарунком. Це Еліксир Здоров’я. Ти ж знаєш, – продовжила жінка в білому, – що у твого коханого є донька. Дівчинка декілька років тому назад  захворіла і пересіла в інвалідний візок.

Сьогодні особлива ніч у твоєму житті. Ти маєш зробити непростий вибір. Якщо ти вип’єш з цього кухлика хоч краплю гарячого Еліксиру Здоров’я, то дівчинка завдяки тобі одужає і знову піде в школу. Її життя наповниться радісними зустрічами з ровесниками. Вона зможе бігати, їздити на велосипеді, гратись з подругами в піжмурки. Але ніколи не звернеться до тебе зі словом ‘Мама’  і не попросить почитати на ніч казку.  Або ж ти виллєш цей Еліксир Здоров’я за двері, а натомість отримаєш сім’ю, в якій царюватиме  повага та довіра.  Для своїх дітей ти будеш найкращою мамою. А вони даруватимуть тобі свої щирі посмішки. Хвора донька  твого коханого покине цей світ і ти більше ніколи не згадаєш цього Ангела. Тягти сірка за хвіст сьогодні негоже.

Та крапля крові, що  небавом потекла з твого пальця, потрапила не на сорочку, а в це чарівне горнятко. Не вистачає тільки твоєї сльози. Це остання і найдорожча складова частина Еліксиру.

Жінка в білому і договорити не встигла, а  Маруся вже зронила сльозу і вона  розганялася по щоці, щоб злетіти в срібне сяйво Всесвіту.

Але жінка в білому не розгубилася і  підставила кухлика до Марусиної щоки. Сльоза, посковзнувшись на мокрому, булькнула в гарячий розчин. Розплакана дівчина, не задумуючись, замружила очі і відпила  терпкого варива.

… За вікном вили вовки, бились в шибку білі метелики туску, вітер лупив кулаками в дубові двері, чорна віхола звала на підмогу своїх братів-богомолів сердешних, а в хаті було затишно і  рушники на покуті чепурилися  гронами фарб  на Дніпровій орбіті зими.  Догорали на столі дві воскові свічки і пахощі меду розпускалися білими квітами, теплими мріями.

Аж тут щось клацнуло знадвору, ніби  кінь копитом копнув.

– М-м,- застогнала Маруся.

Тепла чоловіча рука торкнулася оголеного плеча молодої жінки.

– Кохана, тобі наснилось щось недобре?

Не плач.

Я поруч.

Я з тобою.