Безсмертна Една

«Безсмертна Една знову вбиває!»

Шейд пирхнув і зім’яв клаптик газети, але уривок, мов привид, підстрибнув на вітрі і кинувся під ноги. Пролунало характерне клацання. Спалах.

— Подивіться сюди, детективе.

Фотограф виглянув з-за громіздкого апарату на тринозі, і Шейду на мить здалося, що той, як і він не має частини обличчя. Рука смикнулася до сліпої маски сама собою, довелося стиснути пальці, щоб не доторкнутися до сріблясто-чорної емалі. Опік під нею ще досі садив навіть через рік. Фотограф цього не помітив. Вдихнувши хмарку їдких випарів, він чхнув і потягнувся до хустки, а Шейд роздивився свіжі шрами на його шкірі, наче той нещодавно спалив собі вуса.

Вдалині біля веж Аеростатів гулко пробив годинник. Підкоряючись складному механізму, величезні дзеркала на вершині кратера повернулися, збираючи ранкові промені. Сіре, просочене дощем небо над Аркенією трохи посвітлішало. Волочачи за собою довгий шлейф із пари, пронісся мостом-акведуком ранній потяг, збираючи сумки з поштових гаків на станціях. Там на мосту в світанковому серпанку Шейду здалася дивна тінь, що чіплялася за колони, мов павутиння. Він хитнув головою, відганяючи видіння, і довге, зібране в хвіст волосся, мазнуло по шиї.

Вулиця Майстрів повільно прокидалася. Туман стікався бруківкою, заповнюючи собою простір, наче озеро, вкривав ковдрою з вкрадених снів будинки багатих ремісників, танув біля порогів майстерень.

Невеликий провулок, куди заглядали тільки слуги, цього ранку був надзвичайно гомінкий. Декілька жандармів ледь-ледь стримували роззяв і журналістів, а хтось уже розмовляв зі свідком. Шейд відкинув носком черевика клаптик газети з гучним заголовком і кивнув одному з жандармів.

— Детектив Тенебріс. Даремно прийшли, — юний жандарм-медик підвівся від прихованого тонкою ковдрою тіла.

Відкривши саквояж, він витяг складні окуляри з набором різномастих лінз і, відклавши чепурного капелюха з пером та заводним птахом, обійшов тіло навколо.

— Не вона? — Запитав Шейд.

— Не думаю. Втім, тепер думати ваша робота.

Медик відкинув ковдру. На просоченій помиями землі, серед корок, гнилі й іншого сміття обличчям униз лежала жінка. Вже не молода, одягнена просто, але незвично для цих місць: у картату сукню, черевички без підборів, чоловічі штани, приховані під подолом. Занадто зріла, щоб зацікавити Едну. На мить детективу здалося, ніби він бачив її вже раніше. Шейд присів поруч, провів рукою по сплутаному пшеничному волоссю. На долоні залишився бруд і попіл, що просочив їх.

— Вона померла ще вночі, на ранок вже задубіла, — промовив медик.

— Свідки? — Шейд повернувся до іншого жандарма.

— Нікого, детектив, — похитав той головою. — Майстерні закриті вночі. Навіть серед злодіїв мало хто зважиться тут промишляти. Чутки про Едну в цьому районі ходять давно, люди налякані.

Тенебріс не відповів. Махнувши медику, що вже прилаштував окуляри, він разом із юнаком оглянув провулок. Вбивця не міг піти просто так.

Пахло вугіллям, лугом, шкірою, залізом. Гар’ю, смертю, перегноєм. Відбитки ніг у багнюці змішувалися з краплями крові та просипаним з мішка вугіллям, а частки попелу зі шматочками золи вкривали землю подібно до сірого снігу. У ньому повільно вимальовувалися свіжі сліди великих лап. Шейд чув їх. Їдців. Падальників, що прийшли за тілом жертви. Безтілесних, безформних, тих, що пахнуть страхом і вогкістю.

Шрам засадив, через що Тенебріс стиснув зуби. Йому вартувало зусиль, щоб не розстебнути застібки на двох тонких м’яких ремінцях, що потворними лініями перетинали обличчя, змушуючи керамічну маску щільно прилягати до шкіри. Він відчував знайомий запах. Знав, що Їдці стежать за ним зараз. Одного разу вони вже впустили його. Але зараз не наважаться напасти.

Шейд повернувся до тіла і стягнув з мертвої жінки черевичок. Підошва легко підійшла під відбиток, що залишився у бруді, й детектив задумливо хмикнув.

— Їх було троє. Подивися, Тайлере, ось сліди самої жертви. Вона не тікала, а ніби танцювала тут посеред провулка. Една, якщо це була вона, не встигла закінчити ритуал, хтось її сполохав. Една покидала вугілля геть там, поряд із чоловічими слідами. А ось тут… це відбиток від черевика.

— Такий крихітний, — усміхнувся юний жандарм-медик.

— Саме так. Жіноча нога. Можливо, сама Една.

— Але хто ж тоді третій?

Тенебріс знизав плечима. Поруч він почув дзвінкий брязкіт і різко обернувся, щоб помітити невеликого жовтувато-мідного богомола з тонесенькими слюдяними крилами. Секунду той стояв, завмерши біля холодного вугілля, а потім різко кинувся далі, дзижчачи заводним механізмом.

— Вона вже тут, — шепнув Тайлер із змовницьким виглядом, після чого додав:

— Я зроблю звіт з розтину надвечір. Але тримаю парі, що Една тут ні до чого.

Детектив пирхнув і, заклавши руки за спину, рушив уперед. Жандарми розштовхали роззяв, а двоє хлопців принесли мішковину та ноші, безжально розтоптуючи сліди, проте вони вже були Шейду не потрібні.

Вулиця Майстрів зустрічала його м’яким подихом туману, жовтими очима ліхтарів, гуркотом і вереском вантаженої конки, що йшла раннім маршрутом. На дорозі біля кованого вказівника стояла дівчина в непристойно вузькій, розшиті бісером білій сукні.

Її пшеничне волосся було покладено акуратною хвилею, а білий капелюх з вуаллю з намистин лежав поруч на капоті авто.

— Пані Тар’я Гракх. А я вже думав, ви не прийдете, — посміхнувся Тенебріс.

— Це справа така ж моя, як і ваша, детектив, — трохи різко залунала відповідь. — Поки преса знущається над моїм ім’ям, а жандарми вибивають із моїх людей потрібні зізнання, я не відчеплюся ні від вас, ані від цієї безумної Едні.

— Дехто вже вважає, що ви й є вона.

— Якби це було так, я не стала би кидати труп нещасної дівчинки біля власного порога.

Тар’я гнівно блиснула очима. На жовтих сторінках передовиць поряд із жахливими подробицями смертей і фотографіями прикрашених символами трупів з ротами повними вугілля було її трохи грубувате, але не позбавлене привабливості обличчя.

— Вас підвезти? — охолонувши, спитала Тар’я.

— Мабуть ні. Хочу спочатку знати, що знайшов ваш маленький шпигун.

Пані Гракх картинно відвела погляд. Під дзижчання механізму на м’який матерчатий дах автівки з легким стукотом приземлився заводний богомол. Зацвірчавши, він махнув крилами востаннє і завмер, втративши всі сили. Тенебріс здивовано скинув брову. У зігнутій жовтувато-мідній лапці бовтався лівий черевик, підвішений за шнурок.

Покрутивши знахідку в руках, детектив засунув її в кишеню дубленої куртки і, махнувши Тар’ї, попрямував кудись уперед. За його спиною скипів паровий мотор. Неподалік центрального входу на станцію, де гриміли колеса швидких потягів і променіли колючою енергією телеграфні стовпи, працював хлопчисько-чистильник. Шейд кинув йому монету і, сівши на високий стілець, витяг з кишені знайдений черевик. Хлопчик не подав виду. Взявшись за розпатлану щітку, він ніби ненароком розговорився з детективом за роботою:

— Чудові чоботи, мосьє. Така м’яка шкіра. Присягаюсь домашніми духами, я їх надовго запам’ятаю.

— Може, ти згадаєш про інше взуття?

Ще кілька монет опинилося в забруднених ваксою руках чистильника, і той вдоволено посміхнувся. Кинувши погляд на черевик, він знову повернувся до роботи, і буденно промовив:

— Такий стоптаний підбор, давно настав час лагодити. Цей мосьє до мене навряд чи заходив, а ось у салоні, мабуть буває частенько. Тільки там панове так здирають із носків лак.

— Дякую.

Остання монета полетіла в кепі, що лежала біля хлопця. Той кивнув, озирнувся на всі боки і зовсім тихо шепнув:

— А хочете ще щось скажу?

— А мені має бути цікаво?

— Як знати, мосьє… Але наші кажуть, сьогодні вночі якась мадам пограбувала Освальда Стаута.

— Ювеліра з вулиці Майстрів? — з нудьгою уточнив Тенебріс. Він сховав черевик і підвівся зі стільця.

— Ага, його. У мадам були механізми і це… як його… лектика

Шейд хмикнув. Вулиця Майстрів, наче магніт, притягувала нещастя. А ще Їдців, що незримими тінями крутилися біля коліс оздобленого вишневим деревом авто. Заплативши чистильнику за інформацію, детектив обернувся. По дорозі повільно плентався чахлий мерин, запряжений у критий візок із чорно-червоними стрічками. За ним пихкав паромобіль застарілої кустарної конструкції. Він виринув з провулка та, випустивши струмінь гарячої пари, що нітрохи не збентежила мерина, раптом заревів і прискорився. Шейд ніби у світлоскопі, побачив чітко і по кадрах, як врізається мобіль міцним носом у край воза. А потім двоє чоловіків вискакують на тротуар і зривають ножами міцний тент.

— От виродки. Стояти!

Грабіжники відштовхнули жандарма, що супроводжував візок, і той полетів на камені бруківці, задихаючись від болю. Один схопив загорнуте в мішковину тіло, що везли на розтин жандарму-медику, скинув на землю, де його вже підхопив подільник «за ноги». Удвох вони швидко закинули труп до себе в мобіль, але не встигли від’їхати. Шейд підскочив до одного з грабіжників, ударивши того в підборіддя, через що злодій повалився на заднє сидіння. Другий відскочив убік. Десь залунав тривожний свист, грабіжник вилаявся, а Шейд, штовхнувши дверцята машини, не даючи першому злодієві встати, раптом почув крик і виразний хрускіт пальців, що ламаються, а потім і сам пропустив удар.

«Кха». Позадкувавши, детектив зірвав з обличчя грабіжника хустку, і той беззубо вискалившись, витяг з внутрішньої кишені штормову сферу. Пошкоджена і малопотужна, вона розлетілася на бруківці, сяючи і засліплюючи сонмом блискавок, надто холодних, щоб поранити. Шейд відсахнувся, заплющивши ліктем очі, і почув рев кустарного паромотора. Навіть він не зумів перебити регіт бандитів.

— Стрибайте, детектив! — крикнув жіночий голос, і Тенебріс крізь фіолетові кола роздивився білий рукав, що махав йому з вікна дорогого авто.

Усього на кілька секунд пані Гракх затрималася на місці, а потім покришки з вереском підняли дрібний щебінь на дорозі. Шейд стиснув зуби і ледве не загарчав, не намацавши на поясі револьвер. Ось уже рік зброя іржавіла на дні аркенійського каналу. Паромобіль попереду шмигнув у бік, ледь не перевернувшись, мазнув правими колесами повітря. Тар’я різко повернула за ним і авто трохи занесло, ледь не вмазавши в куток будинку. Робітники, мов кури, бризнули вбік. А Тар’я Гракх трохи схилившись уперед, немов на перегонах, смикнула за важіль. Мотор скипів, нерівна дорога підкинула Шейда на кріслі, через що той ледь не скотився на підлогу і боляче стукнувся боком, але авто за лічені секунди наздогнало мотлох-мобіль. Тієї ж миті один із злодіїв висунувся з вікна і, навіть не цілячись, вистрілив.

«Пам!» Їдку хмару пороху знесло вітром, куля пробила лобове скло, і авто, втративши керування, ковзнуло вбік, одразу врізавшись у торгові пакунки. Під тріумфуючий крик паромобіль зник у черговому провулку, а авто залишилося позаду, бризкаючи окропом. Пасажирські двері відчинилися, з них майже випав детектив. Витягнувши Тар’ю на вулицю, він поспіхом оглянув її, відзначаючи, що біла сукня нітрохи не забарвлена кров’ю, а потім відчув, як маленька долоня міцно стиснула його зап’ястя.

— Не розпускайте руки, детективе. Я в порядку. Потурбуйтеся краще про себе.

Шейд відсторонився і, озирнувшись, торкнувся рукою маски. Там під оком йшло кілька глибоких тріщин. Маску тримали лише ремені. Обмацавши скол у чорно-срібній емалі, детектив перевів погляд на уламки лобового скла, що розлетілися в салоні, наче шрапнель. Зім’ята куля знайшлась у спинці крісла.

— Знаєте хто це був?

— Здогадуюсь. Мене більше цікавить, навіщо їм жертва Едни. Полювали за нею.

Тар’я похитала головою і витягла з сумочки довгу цигарку. Та виявилася зламана.

— Я б щось випила зараз.

— Якщо ви не проти, тут неподалік є один салон.

Детектив подав руку Тар’ї Гракх. Незабаром вони вже дісталися потрібного місця, що рано-вранці наповнювалося майстровими, і зайняли відокремлений столик у самому кінці зали. Пахло смаженим беконом, бобами, яйцями, квашеною капустою, тютюном. Хтось пив погану буру каву, снідав, за сусідніми столами обговорювали справи. Шейд залишив супутницю, щоб поговорити з обслугою, але на всі питання лише отримав невиразне знизування плечей. Тоді він узяв найдорожчий лікер, на який вистачило грошей, повернувся з чаркою за свій стіл. Тар’я курила. Помовчавши трохи, дивлячись у зал, він раптом спитав:

— Чи можна поцікавитися? Ви ж не рідна сестра тих самих Гракхів, про яких толочать усі від Перенка до Аркенії? Рух за права робітників. Небезпечна витівка.

Пані Гракх пирхнула.

— Не небезпечніше за пошук Едни, пане Тенебріс. Нагадайте, що сталося з останнім детективом, який намагався її зловити?

Шейд не відповів, лише насупившись. Він уважно стежив за людьми, що входили через двері.

— Скільки вона вже вбила?

— Трьох, — не повертаючись, відповів детектив. — Якщо рахувати, звичайно, нову жертву. Ритуал не закінчився, вона напевно вб’є знову.

— Значить, ще один ритуал, і гадина знову затихне. Прокляття. Знати б тільки, як вона відроджується у нових тілах…

— Про це знав Неддарт Отті. Той «останній» детектив. Але нам, боюся, він не допоможе.

Тар’я знову пирхнула і запалила другу цигарку. Її чарка стояла порожня. А детектив раптом навалився на стільницю і схилив голову, вказавши поглядом кудись убік. До салону зайшов новий відвідувач. Він шкандибав, трохи перевалюючись, як при плоскостопості, і його лівий підбор виразно цвіркав по підлозі. Підсівши до когось за стіл, він нервово витер мокре чоло, і гаряче зашепотів, постукуючи себе по куртці. Шейд посміхнувся.

— Дозвольте вам повернути. Ви загубили.

На нечисту бордову скатертину ліг знайдений лівий черевик. Двоє відвідувачів здивовано подивилися на Шейда, але третій різко скрикнув і схопився. Обпікши взуття шаленим поглядом, він позадкував, гублячи щось із кишені, і пробурмотівши дещо на кшталт «мені не потрібні неприємності», стрімголов кинувся до виходу. Детектив його перехопив, заломив руку за спину, змушуючи втікача стати навшпиньки і, посадивши його назад, озирнувся до двох інших.

— Дозвольте?

Ті розвели руками. Тоді Шейд підняв з підлоги невеликий пакунок і кинув його серед тарілок. Керамічні крихти з маски впали поряд.

— Сам відкриєш?

Відвідувач замотав другим підборіддям. Він виглядав розгублено і безневинно, його товариші мовчали. Тенебріс потягнув мотузку на згортці, розгортаючи захований у аркуш газети вигнутий ніж і хмикнув, помітивши посеред статті свій знімок. Під уважним поглядом відвідувач видавив:

— Я майже нічого не бачив, я злякався.

— Схопив ножа і втік… — Шейд клацнув нігтем по рукоятці з обсидіану. Тріщини на його масці остаточно розкололи кераміку, і та шматками сипалася на стіл. Відвідувач закивав, а потім додав:

— Там була панночка, дуже молода, але з якоюсь штукою на спині. Я її не роздивився. Все світилось, як на станції.

— Електрика?

— Угу …

— Вільний.

Шейд змахнув зі скатертини шматочки маски і, навмисно недбало забравши згорток, повернувся за свій стіл, де вже знемагала від цікавості пані Гракх. Не подаючи виду, вона відразу замовила другу чарку, а вислухавши розповідь, махом осушила солодку в’язку рідину.

— Відповідаючи на ваше запитання, — сказала вона так, ніби попередня розмова не переривалася зовсім. — Я не єдиноутробна сестра Гракхам. У нас із хлопцями були різні матері, але один батько. Свою матінку, на жаль, я ніколи не бачила, і питання про неї в нашій родині під найсуворішою забороною. Бажаєте ще щось знати?

Тенебріс похитав головою і сховав обличчя в долонях. Уламки чорно-срібної керамічної маски лежали поряд із обсидіановим ножем.

— Тоді моя черга ставити особисті запитання, — почув він трохи різкуватий жіночий голос. — Наприклад, про те, що такого під вашою маскою, детектив?

Замість відповіді Шейд лише підняв голову і відібрав руки від обличчя. Пані Гракх здригнулася і випросталася, але в її строгому погляді вперше за весь цей час майнуло щось схоже на м’якість. Ліва щока, скроня, щелепа, повіко — все було обпалено і пузирилося тепер страшним шрамом. Він перетинав шкіру рівними лініями, як клеймо і, здавалося, не хотів зовсім гоїтися.

— Я сам це зробив, — тихо пояснив Шейд. — Одна з моїх останніх справ… до того, як я взявся за пошуки Едни… Тоді все пішло зовсім не за планом.

Тар’я трохи наблизилася, легко торкаючись кінчиками пальців шраму, а потім задумливо прошепотіла:

— Я впізнаю цей візерунок. Це…захисна печатка? Що ви наробили, Шейде?

Той опустив погляд.

— Може, колись у мене вистачить сміливості комусь розповісти. Їдці знаходять таких, як я, зжирають живцем, розтягують по лігвищах. Тільки тавро не дає їм забрати мене, але я тепер їх бачу.

Тар’я відсунулась, знову запалила, і подивилась у зал. Відвідувачі снідали, як і зазвичай, пили бурду, що помилково називали «кавою», потроху розходилися у своїх справах. А в темних кутках від них ховалися голодні очі, що стерегли свою здобич, ковзали по підлозі невидимі язики.

— Сподіваюся, ви дуже добре їх бачите, Шейде. Духи нас від них не врятують.

Взявши в обслуги перову ручку з папером, вона поставила на стіл механічного богомола, і поки Тенебріс писав листа, вийняла з волосся невелику шпильку-ключ. «Клац». Слюдяні крила змахнули й задзижчали, тонка лапка затиснула записку в міцному хваті. Розплатившись за гостинність, Тар’я трохи різкіше, ніж зазвичай пішла до авто біля виходу, і окинувши детектива недовірливим поглядом, коли той м’яко притримав її за лікоть, сіла на пасажирське крісло. Шейд невміло рушив.

Дорогою він мовчав, а вийшовши з машини, коротко попрощався і, прикриваючи голову курткою, забіг до свого кабінету. Там його за горою паперів знайшов Тайлер Едж. Жандарм-медик, не дивлячись, простягнув детективу нову поспіхом зроблену маску з пап’є-маше, і відвернувся до столу, поки Тенебріс її пристібав.

— Цікава річ, — кивнув він на ніж, що лежав у центрі дивної композиції із записок та кульок паперу.

Нотатки про минулі втілення Едни, фотографії жертв із забитим вугіллям ротами, малюнки символів, що креслила вона вістрям на тілах. Ніхто не міг сказати, як виглядає Една тепер, але їй завжди подобалися юні чорняві дівчата. Вона кидала їх біля вівтарів і жаровень, безсочасточки попелу падали на їхні посинілі губи та сліди на шиї. У цьому сірому снігу завжди виднілися відбитки лап Їдців.

— Та жінка, тіло якої вкрали вранці. Не її рук справа, — сказав Тайлер. — Една душить своїх жертв перед тим, як провести ритуал, але на тому трупі не було жодних характерних слідів. Все виглядало так, наче… М-м-м… Наче вона померла миттєво, як від нападу.

Медик поставив на стіл заводного латунного птаха зі свого капелюха і провернув ключ, змушуючи того танцювати. Пара кіл і маленький дзьоб розкрився, демонструючи крихітний скруток.

«Розкрадачі могил», — було написано на клаптику паперу. Шейд усміхнувся, впізнаючи почерк, такий самий суворий і трохи різкий, як і його господиня. А потім перевів погляд на Тайлера.

— Як щодо електрики? Злодійка, що обчистила ювеліра Стаута, могла вдарити жертву струмом. Допустимо, змовниці не зуміли поділити здобич, і одна вирішила присвоїти собі весь куш.

— Маячня, — випалив жандарм, але схаменувся і затиснув собі рота. — Ох, вибачте детективе. Я знаю, хто пограбував Стаута.

— Що? — на мить у кабінеті повисла недобра пауза. — Повтори, що ти сказав.

— Злодійка, про яку йдеться мова, — поспішив порозумітися Тайлер Едж. — Я, звичайно, не знаю її імені чи обличчя, але я знаю містера Стаута. А точніше навіть його друга та заклятого ворога майстра Рейнхема, який щороку наймає когось, щоб викрасти у Стаута просту скриньку.

— Що за нісенітниця…

— Я просто кажу, що злодійка не мала б мотивів битися з кимось заради такого сміття. Ми розслідуємо цю справу даремно.

Шейд неспокійно пройшовся кімнатою. Його пальці крутили маленьку записку, а погляд раз у раз падав на ніж. Обсидіан ловив тьмяні відблиски гасової лампи, що розганяла грозові сутінки холодного дощового дня. Птах танцював на полях капелюха. І раптом детектив різко зупинився.

«Бам!» — ляснув він долонею по стільниці.

— Це вона! – вигукнув Шейд. Тайлер закотив очі.

— Боги, ви взагалі мене не слухали?

— Так ні ж! Та жінка не жертва. Це вона сама, це Една! Хтось убив Безсмертну Едну!

Шейд змів усе сміття в кошик, шматки мозаїки раптом стали на місця.

— Вона намагалася знайти третю жертву. Ту дівчинку, що найняв твій майстер Рейнхем. Ось чому ритуал не закінчено, ось чому її ножа знайшли там.

Жандарм-медик вражено сів, обхопив голову руками і глянув на зловісний ніж перед собою.

— Ох, злодійка й справді когось убила… — протягнув він.

— Прокляття! — продовжував вирувати детектив.

— Що тепер? Вона знову відродиться, і ми навіть не знаємо де.

— Знайдемо її тіло. Той, хто вкрав його, знає більше за нас.

— Але як?

— Є ідея. Готуй пташку, Едже, нам знадобиться допомога.

Тайлер згріб у оберемок капелюх та й вискочив із кабінету. А вже за півгодини вся дільниця стояла на вухах. Сотні шпигунів розлетілися по окрузі, заповнюючи Аркенію металевим цвірканням, а в катівнях жандармерії залунали перші удари. Крики болю. Шейд кинув погляд на замкнену шухляду з револьвером. І ніби відгукуючись на темні думки, засадив знову проклятий шрам. Огидно. Детектив узяв тільки ножа і, окликнувши Еджа, вийшов за двері.

Вдалині, біля вежі Аеростатів пробив годинник. Вечір викрав денні фарби, накинувши на вулиці сіру вуаль із мряки та пари. Крізь неї ледь-ледь пробивалося світло вуличних ліхтарів. Гули від напруги телеграфні стовпи. Коло одного з безлічі однакових будинків, що тулилися один до одного, вишикувався десяток озброєних жандармів. Шейд стояв трохи віддалік, Тайлер Едж нервувався поруч. Йому доводилося вперше дивитись на облаву. Сусіди зачиняли віконниці, замикалися, дивилися на облаву крізь замкові свердловини та щілини. Хтось шепотів, тіні рухалися за фіранками. Незнайомець у цивільному кивнув Шейду здалеку. За його спиною детектив помітив тонку постать Тар’ї. Вона встигла переодягнутися в чоловічий, підігнаний по ній, костюм, і грілася біля вогню місцевого вівтаря. У квартирах було замало місця, щоб почитати там духів. Шейд усміхнувся і кивнув у відповідь. Його люди вміли добувати інформацію. Люди гракхів робили це швидше.

Трохи далі вгору вулицею серед металевого сміття і розбитих ящиків, що звалилися з висоти монорейки, яка проходила над головами, знайшовся накритий мішковиною паромобіль. Тар’я гнівно пирхнула, дивлячись на нього, а потім стала поруч із детективом.

Все сталося швидко, за командою. Двері розлетілися від удару, блиснула штормова сфера. Хтось закричав і, погрожуючи револьвером, спробував прорватися крізь жандармів, але ті не дозволили вистрілити. Удар палицею припав ззаду. Втікач упав на поріг. Пара бійців підтягла його до Шейда, і той, заклавши руки за спину, кивнув головою. Обличчя щербатого бандита він добре встиг запам’ятати. Жандарми потягли бранця, після чого кілька бійців увірвалися до квартири, розбиваючи будь-які двері вщент. Слідом за ними увійшов Шейд, а з ним і Тар’я Гракх.

Обличчям донизу, притиснутий до підлоги коліном, лежав ще один бандит з перев’язаною рукою. Револьвер валявся поряд. А у ящиках біля стіни виявився невеликий арсенал. Декілька штормових сфер, таких же пошкоджених, як і та, що засліпила Шейда в погоні. Трохи пороху, патрони, стародавній мушкет із кремнієвим замком. На підлозі в згортці з грудками землі та трави лежала пара лопат, а також лом. Детектив окинув квартиру швидким поглядом, начебто запам’ятовуючи кожну деталь по кадрах: бідна обстановка, невелика закопчена кухня, відкрита банка бобів, неприємний запах. Лігво розкрадачів могил.

Один із жандармів покликав Шейда із сусідньої кімнати. Там на підлозі, загорнута в мішковину, лежала мертва жінка в картатій сукні. Смерть уже забрала її красу, залишивши лише зморшки і потьмяніле пшеничні волосся, що сплутаними ковтунами обрамляло грубувате обличчя. Вона і справді не була задушена. Серце Едні зупинилося миттєво, коли жертва, що чинила опір, вдарила вбивцю струмом. Над трупом вилося кілька Їдців, і детектив рефлекторно стиснув рукоятку ножа на поясі. Нині як ніколи вони були близько.

— Треба ж, детектив… — прокаркав хтось.

Сміх швидко перейшов у сухий кашель.

З-за спини Шейда визирнула Тар’я та, затиснувши долонею рота, зойкнула. На колінах поруч із Едною, стиснутий міцними руками жандарма, стояв сивий чоловік. На лобі його кровоточив дивний символ, один із тих, що малювала вбивця на мертвих дівчатах, але незважаючи на це Тенебріс все одно впізнав старого.

— Неддарт Отті. Той самий «останній» детектив.

Старий посміхнувся і зайшовся в кашлі.

— Розіграв власну смерть, щоб служити Безсмертній Едні, мерзотник? — закипаючи від люті, прошипів Тенебріс. — То вона так відроджується? Руками своїх слуг?

Неддарт глянув на супутницю Шейда, а потім злизав краплю крові, що скотилася до самого носу.

— Помиляєшся, детективе, Една повернеться знову і без моєї допомоги. Впізнаєш цей символ, дитинко, га? — каркнув він, звертаючись до Тар’ї.

Пані Гракх злякано кивнула.

— Я не знаю, звідки, Шейде. Але я бачила його, можливо, в дитинстві. Боги… Щось мені недобре.

Неддарт Отті зареготівсь, а детектив, схилившись до нього і міцно вхопивши за підборіддя, змушуючи дивитись лише на себе, грізно загарчав.

— Навіщо тобі її тіло, Отті? Що ти знаєш про Едну. Говори!

— Навіщо? Х-кха… Я всього лиш хотів поховати свою дочку, детектие. Її, знаєш, звуть не Една.

У відповідь Шейд ударив Отті. Люто, з розмаху, змушуючи того смикнути в руках жандарма, виплюнути кров з уламками зуба. Їдці нависли над Тенебрисом і Тар’єю, пробуючи на смак краї їхнього одягу та волосся.

— Хочеш знати, як вона відроджується, детективе? Бо має багато дочок. Дуже багато дочок, детектив, дуже…

Отті несамовито розреготався, повторюючи останні слова, що поступово перетекли в кашель. Підкоряючись кивку Тенебріса, жандарм витяг божевільного, залишивши приголомшеного детектива удвох із пані Гракх.

— Ти не знала своєї матері, га? — повільно промовив він. — І той символ здається тобі знайомий.

— Я могла бачити його у газеті.

— Я так не думаю…

Шейд провів крижаними долонями по пшеничному волоссю пані Гракх, а потім узяв її за плечі.

— Една відроджується у їхніх тілах, Тар’є. Ось чому вона безсмертна. Вона має багато дочок, і ти одна з них!

— Ні! Не може бути! Я Тар’я Гракх і ніхто більше!

Невидимий язик обвив її за шию, холод і вогкість пробрали до кісток. «Рвак». Шейд вихопив ніж миттєво. Обсидіанове лезо розпороло примарну плоть, і Їдець, шелестячи та виючи, відсахнувся назад.

— Я знаю лише один спосіб захистити тебе, — важко дихаючи, промовив Шейд. І відчув замерзлу долоню у своїй руці.

— Тоді дій, — шепнув жіночий голос йому на вухо.

Їдці зашипіли. Лопнув і розтікся калюжею гасовий ліхтар, занурюючи кімнату в темряву. Шейд відчув, як горить нестерпно шрам і, зірвавши маску, глянув на Їдців уже без страху. Чудовиська скалилися, гублячи слину, впиваючись життєвою силою. Але пальці Шейда міцно стиснули рукоять ножа, і обсидіан хижо сяйнув у відповідь на його гнів. Помах. Їдці ковзнули вперед, охнула перелякана Тар’я. У темряві залунав лютий крик, а потім сивий попіл огорнув обох людей.

***

— Ах, детективе Тенебріс, — жінка в непристойно вузькій сукні підвела погляд від столу. Дорога, обшита бісером маска, що прикрашала ліву частину її обличчя, блиснула білою емаллю у світлі вікна.

— Ви тут з особистих справ, я сподіваюся? Одягнені ви сьогодні цілком непогано. Невже покличете заміж?

— А ви би пішли? — посміхнувся детектив.

— За жандарма? Та нізащо! — засміялася Тар’я Гракх.

Але Шейд Тенебріс анітрохи не зніяковів. Ледь схилившись над столом, він поклав перед Тар’єю газету і тихо вкрадливо промовив:

— Мені доведеться поставити вашій родині багато запитань, пані Гракх. Про вашого батька, рідну матінку і можливих сестер.

Тар’я різко випросталась і гнівно блиснула очима.

«Безсмертна Една знову вбиває!» — кричала нова передовиця.