Батькове слово лине вільною птахою

Як буває важко осягнути, яким щляхом пройшли нвші рідні землі, наскільки потерпали, аби стати вільним, родючим та своїм. Скільки крові було пролито на ній в боротьбі за свободу.

В небі розсікаючи крилами повітря ширяючи птахи, вільні голуби. Вони такі ж білосніжні, як і їхня душа. Можливо навіть вони є душами наших предків, які спостерігають за нами з минулого та допомагають порадою чи настановою. Буває слухаєш їхні пісні і ніби розумієш, що вони кажуть. Вони вільні, легкі та можуть бачити весь світ. Хто б не хотів бути птахою та побачити заквітчані краєвиди нашого краю.

Ще за біблійних часів птахи були віщунами чи то посланцями, а голуби — ніби ангели Божі, помазанці землі обітованної. Можливо тоді, в давні часи, вони були свідками всіх знатних історичних подій, які ми зрнаємо з підручників та архівів. Напевно, вони з гордістю дивилися на все — як славно захищали козаки рідні землі, як відроджувалась земля з малого колоска, як наші побратими що і досі стоять на передовій, кладуть власні життя заради дітей.

Ці славні птахи разом з молитвою долунали до самого Бога, щоб отримати милість та благословення, свободу та милосердя для людей.

В ті часи, коли була плеяда відомих митців — поетів, письмеників, політиків та простих людей, проповідників долі українців, голуби були їхніми провідниками, друзями чи навіть натхненниками. Вони непомітно сідали біля них, спостерігали та радились між собою, розповідали про щось курличучи один одному, чи просто сидячи на плечі. Господь посилав під час Хрещення Духа Святого у вигляді голуба, чи може це значити, що наш багатостраждальний народ отримав благословення та волю.

Зараз на звичайних вулицях міста ми можемо бачити білосніжні зграї так і раніше люди єдналися у протистоянні ворогам, тяжким часам. І зараз у єдності всі українці — сила, завдяки якій Україна буде незламна та нескорена.

Маленьке пташенятко сиділо на плечі ще незнаного поета Франка та наспівувало ніжні материнські мелодії, а кожне поетичне слово надихало його на нові звершення. Це маленьке пташеня зростало разом з тим маленьким колосочком, який він колись бачив в рідних краях. Так і Україна ще молода, поте щодня розвивається та зростає.

Не вдаючись до містики, можна сказати, що голуби — це своєрідні душі наших предків, дідів та прадідів, наше минуле. Чорні та злі ворони — це вороги, які нищили наші землі, видзьобуючи святі серця та нищили невинні душі. Проте на протидію ним вилітали справжні соколи — воїни нашого народу.

Ось в такому світі ми живемо, де можемо бачити цих крилатих янголів. А це значить тільки одне — ми вільні. Ми створили Україну, а Україна створила нас такими як ми маємо бути, як нам заповідав Шевченко.Україна сьогодні — це безкраї простори, родючі землі, заселені міста та села, багатий фонд історії народу. Все, що ми зараз маємо — безцінне, проте мало хто замислюється, якими шляхами досягалась незалежність Батьківшни.

Одного літнього дня, коли сонце яро освічувало простори, двоє маленьких діток прудко долали простори полів та озер, які розлого ширилися біля їхньої хати. Це проста дитяча радість та й годі. Цього ліда вони були на гостинах у дідуся та бабусі. Добре натомившись, діти забігли на двір, де непритомливо чекали бабуся та дідусь.

– Бабо, діду, що ви робите? – зацыкавлено спитали дыти

Нічого не відповівши онуками, вони посадили їх на коліна стали по-народному покачувати, а потім відкрили книжку, про яку діти ще не знали.

– А що це, бабусю? – запитала онучка.

– Це найважливіша книга нашого народу — Кобзар, символ волі та віри, твердо сказав дід, потягуючи люльку та гойдаючись в кріслі.

– А чому сьогодні всі люди так святково вбрані?

– А це тому, що сьогодні особливе свято- День Незалежності.

– Мої любі, закрийте свої оченята і я вам розповім цікаву історію.

Діти зручно прихились до серденька бабусі та дідуся та закрили очі. Ніби за помахом чарівної палички чи то може машина часу, діти опинилися в дивній місцині, у минулому.

…Чи знав колись Шевченко, що сучасний світ буде таким, яким він мріяв бачити та описував у своїх творах.

На зеленому горбочку та у вишневому садочку сидів Тарас Григорович. Він завжди був натхнений рідними краями, а тому більш за все любив творити словом чи пензлем! Ось на мольберті він крок за кроком, ніби солдат, вимальовував фігури, робив начерки.

Маленькі діти нишком сиділи у траві та слідкували за знатним корифеєм. Через деякий час кобзарю вдавалося створювати шедеври, такі як “Катерина”, “Селянська родина” та інші не менш відомі полотна. Він зображав те, що бачив та хотів бачити у майбутньому. В якому захваті були діти, коли бачили на полотнах знайомі пейзажі. “Як великий кобзар міг про це знати?”. Тарас Шевченко та всі його побратими завжди вірили, що скоро Україна стане вільною та незалежною. Звісно, чимало випробувань вона має пройти на шляху до свободи. Незламним пером митця були написані заповітні слова, які звучать і зараз на всіх на вустах. А його послання “Мертвим і живим” є своєрідним передбаченням долі України. І ось Тарас взявши свою славнозвісну люльку, як у діда, чи може навпаки, став пером писати строки, вже не “Захалявні”, а справжні та живі.

“Подивіться на рай тихий, на свою країну, полюбіте щирим серцем велику Руїну”.

Незламний дух, сила та воля слова Шевченка вразила дітей. Раптом із-за трави стали вибігати діти, бо їм дуже хотілося познайомитись з Кобзарем. Так як Тарас був щиросердною людиною, він радо зустрів дітлахів.

– Вітаю, дітки, що вас сюди привело?

– Пане, ми прийшли дізнатися про вас і з вами познайомитись. Ми з минуло прибули.

– Ось дивина. Чи так буває? – здивовано запитав Шевченко.

– Звісно. Ми бачили, як ви малювали наш рідний край і все, про що ви пишете у віршах, збувається.

У Кобзаря на вустах виникла посмішка, що пробивалася крізь сльози.

– Україна стала незалежно та вільною.

– Звідки ви сюди прибули?

– Наша бабуся та дідусь запропонувала на мить заплющити очі та послухати цікаву історію. І ось ми тут.

– Напевно ваша бабуся за вас переживає.

Тоді Тарас Григорович з любов’ю обійняв дітей і взявши за руку сказав:

– І мене в сім’ї великій

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

Діти розплющили очі та побачили знайомі краєвиди та дідусі з бабусею. Вони розповіли про свою пригоду, а ті тільки посміхалися та цілували своїх онуків

– Україна є і буде повіки незалежна!