Криза жюльвернізму в науковій фантастиці

Нижченаведене є суто моє спостереження та розмірковування на тему того, що я помітив та, можливо, вигадав. Тому я запрошую до дискусії, а не до прийняття на віру даного тексту. 

Отже, що за термін такий “жюльвернізм”? Це моє намагання об’єднати певний підхід та тренд наукової фантастики, започаткований французьким літератором Жюлем Верном, який заснував наукову фантастику як таку. 

Скоріше за все жанр виник на перетині романтизму з реалізмом, в часи, коли митці шукали ідеал нової Людини, а західним світом крокувала (або, скоріше, чухала рейками під посвист пари) Промислова революція. Принаймні, основний тип головних героїв Жюля Верна змушує про це думати. Вони:

• гуманістично налаштовані, тобто люблять усе людство в кращих проявах;
• енергійні, активні та продуктивні, не сидять без діла;
• прогресивні візіонери в своєму мисленні, хочуть змінювати світ;
• мають наукову, інженерну або військову освіту та практичні навички;
• пасіонарні щодо технології, відкриттів та досягнень;
• якщо головних героїв більше одного, хтось з них має аналітичне мислення, мало не комп’ютерне;
• вони скоріше за все політично ліберальні, і точно виступають проти тиранії.

Такими є протагоніст “500 мільйонів бегуми”, головні дійові особи “Дітей капітана Гранта”, капітан Немо та професор Аронакс, Дік Сенд, винахідники з “Гарматного клубу”, тощо. Навіть у лиходіїв Жюля Верна є більшість з цих рис, окрім того, що вони хочуть поневолити світ. 

Ймовірно, що ці типажи прогресивістів та загарбників лягли в основу не лише літератури в класичному розумінні, а й всесвітньо відомих серій коміксів. Згадаймо, наприклад, Бетмена, який є не лише вуличним бійцем із злочинністю, а винахідником своїх засобів боротьби – або його ворога Джокера, який є генієм хімії. 

Втім, не забігаймо наперед. Яким був вплив месье Верна зокрема та НФ в цілому на прогрес? Ось що, власне, називатиму я “жюльвернізмом”? 

А те, що література спонукала до реальної діяльності. Мрії ставали заразними. Освічені люди читали книжки та бачили там приклади до наслідування. Наука і техніка стали модними. І це відображалося у романах Жюля Верна в ідеалізованому вигляді: як Громадянська війна у США спонукала широкі маси до зброярства, що, в свою чергу, призвело до побудови “колумбіади”, яка запустила ракетоподібний снаряд до Місяця. Що в ХХ столітті надихнуло на конструкцію справжньої ракети.

Тобто, що я намагаюся сказати: книжки та винахідництво “в металі” були пов’язані нерозривно. Прогрес фактичний стимулював авторів для нових здогадів про майбутнє та горизонти, яких сягнути ввижалося не просто можливим, а обов’язковим. Люди, які виросли на радянській фантастиці, можуть пригадати, що в СРСР вона вважалася мало не окремою наукою, спорідненою до футурології. У США та Великобританії, наприклад, фантастика підпадала під розважальні вигадки. Як тут не пригадати трагічний випадок з Робертом Шеклі у Києві у 2005 році, коли виявилося, що автор дуже відомий та шанований “в нас”, але геть не “селебріті” в себе вдома. Тобто, ставлення до наукової фантастики як до реального передбачення майбутнього різниться між країнами та епохами. 

Можна згадати такі візуальні твори як “Зоряний шлях” та “Зоряні війни”, які теж призвели до реальних винаходів, якими ми зараз користуємося (як ноутбуки та смартфони), всі вони побудовані навколо мрії “піднесення” до зірок. В той час, як винаходи, описані в месье Верна, були досить приземленими, на кшталт телеграфу. Неважко припустити, що реалізація “приземленого” вивела цей діапазон планів на майбутнє з області фантастики в область новин чи прогнозів технологічних блогерів. Кому цікаво буде читати науково-фантастичне оповідання про відеокарти майбутнього, коли це вже стало предметом передбачень ринкових експертів? Про таке не мріють, це не пригода, сповнена ризику, це прораховують, виходячи із тих самих міркувань, як колись обмірковували купівлю тютюну діжками, наприклад. 

Технологія стала буденністю на певному рівні, і важко надихнути твором про її просування, ось моє припущення. Популярні тематики в творчості – нескінченний космос, останній кордон для підкорення. Та чи ми його підкоримо раніше за зникнення концепції підкорення, яка була властива часам Верна? І чи важлива ця концепція? Тут вам лишаю суто семантичне питання для роздумів та обговорень. Моя думка така, що космос вже дуже скоро стане не “романтичним”, а сповненим бізнес-проектів, і випаде з царини охоплення літературою та мрійниками. 

Та космос космосом, а що ж лишається Землі? Апокаліпсис і постапокаліпсис. Пандемії (вже сталося, хоча поки що, здається, без зомбі), соціальні заворушення (теж наявні), медійна диктатура (набирає обертів), кіберпанк із імплантами (теж робиться!), роботи (ну, ви зрозуміли), штучний інтелект, що захоплює владу (я вітаю наших програмних володарів від імені людства!). Тобто, невже партнерство вигадки та винаходу добігає кінця? Сподіваюся, це лише кінець парадигми. 

Якою ж має стати наступна епоха наукової фантастики, осяяної духом Жюля Верна, тобто, водночас прогресивної та пригодницької, із різними винаходами, створеними героями, та любові до технологізації світу? Ну, окрім аніме, в якому любов до роботів сягає інколи буквальності. Хоча, можливо, саме манга та аніме підтримують зараз “жюльвернізм” та варто придивитися до того, наскільки тісні стосунки у сюжетів та винаходів в Азії? Ще одне питання до роздумів та наступних досліджень. 

Можливо, насправді, зв’язок нікуди не дівся, а я просто не стикався із творами, які б прославляли практичне винахідництво? Та припустимо, що таких творів недостатньо для того, щоб широкий читач полюбив брати участь у науково-технічній революції. То якими вони мають бути, на мій погляд?

Перш за все, варто роззирнутися на світ навколо та його проблеми. В часи Жюля Верна комунікації були проблематичними, як фізичні, так і інформаційні. Тому просування залізниць та телеграфу було пов’язане із бойовими діями найчастіше, або економічною конкуренцією. Але вони ж і оспівувалися в книжках, підсумовувалися на наукових виставках, і звідти ідеї та реалізації розповсюджувалися. В наш час транспортні засоби є такою буденністю, що майже ніхто навіть не веде оком, читаючи про новинки чи аварії. Телеграф? Вже давно застарів, хіба що бездротовий, про який теж писав у своїх романах месье Верн – це вайфай. Тобто, здебільшого цей сегмент проблем вирішено. Хоча, якщо роздивитися, може, не вистачає оповідань про тотальну електрифікацію бідних регіонів Землі? Розмірковувань про те, чим обернеться “Starlink” Ілона Маска? Є таке побоювання, що ці теми замість літератури перекрили журналістика та блогерство. Невідомо, наскільки ефективно, тому ось ще читачам на подумати.

А які в світу проблеми наразі? Окрім очевидного коронавірусу, який викликав запеклі суперечки та мережеві баталії замість припливу спільної боротьби найкращих мізків планети з ним? Найпершою я б назвав збереження та раціональне використання природних ресурсів – та ефективну вторинну переробку людських відходів. Подальший розвиток планування міст, який зараз гостро стоїть в обговореннях у соцмережах, але якось дивно відбувається в реальності, теж може стати основою сюжету. Можливо й таке, що я просто не в курсі, що на ці теми пишуть активно. Якщо знаєте подібні твори, прошу, додавайте назви чи посилання в коментарі. 

Здавалося б, а що тут пригодницького? Це ж не підкорення диких земель або непридатних для життя планет? Це всього лише наша давно відома Земля, де все вже вивчено та є повсякденним; де ніяке оповідання чи роман вже не здійме хвилю революційних перетворень та захоплення мільйонів технологічними розробками замість дебатів в соцмережах. Немає сенсу рухатися в цих непопулярних напрямках…

Або ні?