ПРО КОРМ ДЛЯ СОБАК БІЛИХ ПОРІД

Магдалена розкидає руки врізнобіч, впевнено відштовхується ногами від землі – злітає над благою обшарпаною будівлею, яку вони мають за дім. «Дім. Милий дім», – любить шептати фразу з якогось фільму малий Захарій, коли ніч заганяє у сморід, убогість, до клопів та бліх, до маминого стогнання, матюків та страху. Але Магдалені зараз не до систематичного жаху буття, вона має кілька хвилин перед «роботою», аби абстрагуватися – просто побути приголубленою по-справжньому. За коротку мить вона пірне крізь розчинену кватирку у любу серцю місцинку. Сяде на старий стілець і чекатиме бабусю Галю. Час зупиниться на 00.00 годині.
Злегка сутула, стареча постать вийде з кухні, посміхнеться й обійме Магду.
– Пташечко, їстоньки хочеш? – запитає бабуся і нагодує онуку яєчнею зі шкварками. Дасть узвару з чорносливу та домашніх східних млинців, смажених, як і годиться – на підмазці. Присмачить млинці вишневим варенням, підсуне до онуки й припрошуватиме. Магдалена не покаже бабуні наскільки вона голодна. Їстиме спокійно, відкушуватиме страви маленькими шматочками, довго пережовуватиме. Дівчинка ковтатиме сльози, похапцем збиратиме павутинки запаху домашніх харчів, ховатиме їх в кишеню, аби опісля нагодувати Захарка.
Бабуся, батькова мама, померла чотири роки тому, але лишилася у своїй хатині на околиці міста. Невирішені справи, невіддані борги сина ув’язнили Галину, бо вона взяла то все на себе добровільно, аби старший лейтенант Іваненко Максим Олександрович, вбитий під Іловайськом 19 серпня 2014 року, спав спокійно. Магда свідомо стирала пам’ять про батька, бо вважала його винним у всьому, що з ними відбувається зараз.
– Будь ти проклятий! Я тебе ненавиджу! – кричала Магдаленина мати в день похорону, гатила кулаками батькових побратимих, погрожувала дійти до президента, до Рослінського інституту і клонувати своє кохання. А потім просто запила. Безпробудно запила і вже не тверезіла. За пару місяців зібрала речі, забрала Магду й подалася до Дениса – «любові всього її життя», колишнього однокласника з сумнівною репутацією. Магдалена періодично втікала до бабусі Галі, у свою стару квартиру, але коли народився Захарко – більшість часу проводила вдома. Школа, зрозуміло, була лише місцем, де можна було хоч якось поїсти, щось вкрасти, аби підгодувати брата.
Сімейні злидні розділили світ Магдалени на виміри, де вона освоїлася, навчилася пристосовуватися до обставин так, аби не тільки вижити, але й дати шанс побути дитиною молодшому братові Захару. Та найголовніше – дали гарний вишкіл дівчаті в азах магічної кулінарії. Магда могла просто йти вулицями міста, вловлювати аромати страв і збирати, непомітні пересічним громадянам, тенета смаку, аби потім силою прагнення та уяви перетворювати на поживу. Вона змушена була це робити, оскільки мати втратила людську подобу, стала схожою на потвору з казна-якого світу жахів.
***
Той вечір був захолодний та якийсь смердючий. Повітря над верхівками дерев душило дванадцятирічну дівчинку лютими лещатами диму зі смітника. Там дотлівали капронові колготи з незрозумілими, умисне розцяцькованими мереживом дірками в непристойних місцях. Магдалена власноруч їх підпалила, бо, попри колосальний досвід «дорослої жіночої роботи», вона хотіла бодай трішки бути пристойною, нормальним підлітком з мріями та майбутнім без огидних переживань та відчуттів похоті, розбещення, болю…
– Ні! Не вдягну! – опиралася Магда, коли Денис наказав їх одягти. О, нізащо у світі вона не носитиме, навіть на «роботу», цю соромоту людську.
– Я сказав будеш! Жерти захочеш – вдягнеш! І взагалі, треба тобі кваліфікацію підвищувати, розширювати мережу клієнтів. Стій, я тебе сфоткаю, – промовив Денис і поставив Магдалену напроти більш-менш нормальної штори.
– Очі донизу опусти. Палець поклала до рота. Я сказав: палець до рота! Повернулася! – волав, як оглашенний крутив дівча на всі боки.
Фотосесія на стільник закінчилася, Денис пірнув у вир Інтернету в пошуках відповідних сайтів для потенційних споживачів їхньої з Магдаленою продукції. За якусь годину заможний (чи заможна) тицьне пальцем на світлину зі сором’язливою дівчинкою на фоні сірої шматки й почнеться процес «туризму». Агентство зв’яжеться з Денисом, обговоряться умови, ціна, дата, час, місце «екскурсії». Екзотичний секс-вояж клієнта відбувається в провінційному містечку. Денис ніколи не погодиться на виїзд, не через переживання за безпеку Магдалени, а виключно зі страху втратити об’єкт доходу.
Нескладна, з першого погляду, дівчинка привернула увагу чоловіка в момент приміряння картатої плісированої спіднички в секонд хенді. Уява збочено домалювала високі білі гольфи, сорочку, зав’язану під грудьми та розкішні русі хвостики волосся. Спідниця, ясна справа, була придбана миттєво, як і підібрані чимало гарних речей. Магдалена була вражена, щаслива покупками та ще й частуванням на літній терасі кав’ярні «Спокуса». Вони, ніби справжня родина, сиділи під велетенською парасолькою, їли морозиво і куштували Кока-колу з металевих баночок. Дворічний Захарчик, нічогісінько не розуміючи, заливався сміхом, бо це була неймовірна мить: бачити поряд з собою когось задоволеного, радісного, світлого.
Денис фотографував і фотографував сім’ю з різних ракурсів. Магдалену, зрозуміло, найбільше. Він поставив пасербицю на громіздку бетонну чашу з квітами акуратно напроти вивіски «Спокуса» і показував, як слід позувати перед камерою. Ввечері Денис отримав перший переказ на банківську картку від сайту «Міні-родзинка» за малу «виноградинку».
З часом фото стали звичайною процедурою. Так тривало рік, а потім почалася «робота». Вимита й причепурена Магда відвозилася в певне місце, лишалася на пів години, аби якийсь дядечко роздягнув її, обдивився, де тільки можна і не завершив «свою справу». Дівчина навіть не злякалася першого разу, коли побачила еякуляцію, здавалося б абсолютно нормального чоловіка, що, виявилося, мав певні уподобання. Вона значно більше боялася погроз Дениса підсадити маму на наркотики.
«Робота», наскільки б гидотною, брудною і болючою психологічно вона не була, стала для Магдалени виміром забуття та доходу. Денис вважав себе пристойним і чесним роботодавцем – виплачував Магді один відсоток прибутку й дівчинка могла дозволити придбати братику цяцьки. Спочатку це були найдешевші машинки, пізніше почалася ера пазлів, бо Магдалена була переконана, що саме пазли є засобом всебічного розвитку маленьких дітей. Крім того, дівча купувало «Мівіну» в необмеженій кількості. Цю суху субстанцію можна було перетворювати на купу страв. Суп, гарнір, десерт, якщо додати покришене яблуко, чи накрадені в сусідів ягідки смородини, але цими харчами розкошували лишень в ті дні, коли випадала нагода нагріти води. Решту часу вони просто гризли в’єтнамську вигадку, закушуючи термоядерною приправою. Коли вермішель закінчувалася, Магда виходила на лови ароматів, бо Захарія треба було хоч чимось годувати.
Денис перестав давати убогі копійки, коли Магдалена покусала клієнта. Власне, й дядько був доволі терпимим, але від нього так смерділо горілкою та шашликами, що мала не витримала й гризнула чоловіка за вухо, коли той намагався губами втрапити в натяки грудей дівчинки. Відтоді Магдаленка й почала зслизати від реальності до спогадів, бабусі Галі та її страв – у вимір чистоти, турботи й любові.
Дівча не відразу навчилося змотувати нитки пахощів належним чином. Спочатку це був мікс всього, що траплялося на шляху. Захарко крутив носом і скаржився на картопляне пюре з сосискою з нотами ванілі й кави, бо Магдалені стрівся підвечірок однокласника, а за кілька метрів стояв кіоск реалізації здоби та гарячих напоїв. Однак, голод – не тітка, обставини – не вирок, Магда зловчилася сортувати пахощі, змотувати в окремі клубки. Ввечері всаджувала брата на малесенький ослінчик перед табуреткою, ніби в знатному ресторані клала запраний рушник на коліна замість серветки, наказувала закривати очі й слухати її голос. Павутинки ароматів обвивалися навколо дитини, сповнювали злидоту хати майже домашнім затишком. Дівчинка тішилася станом малого й вважала себе вправною господинею. Її магія мала чисто споживацький напрямок і більшого дівчаті не треба було.
Якось недалека сусідка тітка Ольга побачила, як Магдалена стояла посеред двору, розкинувши руки врізнобіч та щосили підстрибувала вгору.
– Нещасне блаженне дитя, треба з цим щось робити, – прошепотіла й назавтра викликала Службу в справах дітей.
Люб’язний пан із суворою пані не забарилися прибути на тривожний дзвінок. Походили по хаті, поспілкувалися з Денисом, намагалися розбудити господиню, але співмешканець показав пуделко з пігулками, помахав перед носами блістером валеріани лікарської та гірко слізно розповів про хронічну депресію од втрати чоловіка. Попросив не тривожити жінку зайве. А пляшки та брудний посуд він негайно прибере, бо ж не встиг – тільки-но відправив гостей – приїздив командир з братами по службі загиблого на війні батька старшої доньки. Навіть гостинців навезли, але діти, що ж них взяти, все за вечір з’їли. Магда в цей час успішно ховалася в шафі, а Захарко сконцентровано складав пазли на тисячу деталей. І в садочок він не ходить, бо алергік – щеплення робити не можна, а без щеплення в колектив ні-ні.
Комісія на всяк випадок взяла номер телефону турботливого пана Дениса, тикнула свою візитівку.
– Мо’ що треба буде – звертайтеся, допоможемо, – промовила сувора пані замість слів прощання.
– О, в нас є можливість відправити доньку загиблого в АТО на відпочинок та реабілітацію. Як-не-як людина найдорожче за нас віддала, то чи ж ми не можемо попіклуватися про його дитину, – підсумував усміхнений пан.
Денис пообіцяв разом з дружиною завітати до офісу та узгодити дату для відпочинку «їхньої пташечки». На тому опіка була успішно завершена, а тітка Ольга при нагоді смачно облаяна Денисом.
***
– Вдягайся!Ми запізнюємося, дуже-дуже запізнюємося! — репетуваврепетував Денис на дівчинку, закидаючи її новими лахами.
Червона сукеночка в білі горошки, бавовняна неймовірно лагідна на дотик білизна й лаковані чорні туфлі, що ніяк не пасували до сукні.
– Я сьогодні хто? – витираючись футболкою запитала Магда, душ – обов’язкова умова «роботи».
– Тобі не однаково? Маєш бути чемною і виконувати все, що попросять. А, як ні – знаєш, що буде, – кинув чоловік, хутко вибіг в коридор та пошепки, дуже схвильовано заговорив телефоном.
– Я вам обіцяю – незаймана. То й що, що давно в системі. У нас дотепер був напрямок на задоволення візуальних естетичних потреб, а не прямого контакту.
Магда почула уривки розмови, склала їх докупи й почала добряче непокоїтися – не хотілося їй «прямого контакту». Було страшно до кольок в животі, до запаморочення й хотілося шуснути вже по-справжньому у кватирку, щосили бігти у світ за очі. Та мамині матюки з дальньої кімнати вдягли кайданки на ноги. Дівча розчесало довжелезне волосся і скрутило традиційні два хвостики – фішку «виноградинки».
– Кіску заплети! – гукав Денис, натягуючи на ходу чисті джинси.
«Певно, хтось особливий» – подумала Магдалена й покірно заплела розкішну косу.
– Ден, я буду гарною дівчинкою, якщо ти мені заплатиш, – дивлячись прямо в очі сказала Магда, – Захарка треба відвести до стоматолога, у нього не лишилося жодного цілого зубчика. Ти цим не займатимешся, а в мене немає грошей. Гроші даєш зараз. Інакше я не впевнена, що зможу працювати як належить. Даєш дві тисячі. Зрозумів?
Денис побачив в дитячих очах далеко не дитячу впевненість та навіть ультиматум. Магда дивилася так, ніби він ніщо, а вона мінімум претендентка на Оскар. Два портрети Володимира Вернадського лягли в дівчачу долоню. Шляхом до місця «роботи» Денис не зронив ні слова, як і Магда.
***
Автівка виїхала на добротну дорогу, ані ям тобі, ані горбиків. Тільки легкий гул од швидкості. Прибули. Денис натиснув на дзвінок біля воріт. Не зайшов. Магда впевнено пішла до ґанку. Вона знає, як себе вести з клієнтами, тим паче такими «запакованими». Розкішне житло на околиці міста – двоповерховий будинок з новітнім начинням та ремонтом всередині, а зовні й не скажеш, що нутро настільки шикарне. Вперше за всенький період «професійної діяльності» Магдалена потрапила в помешкання сповнене світлом. Дівчинка з цікавістю розглядала картини, скульптури і кімнатні дерева, що спочатку здалися штучними, але все було справжнім, як і білосніжний песик на кріслі.
– Так, так. Завтра на комісії підіймемо питання освоєння бюджетних коштів комунальними установами. Що лишиться – на громадські організації, які спеціалізуються соціальними проблемами. Я переконаний, що все буде гаразд, – почулося за спиною. Магда здригнулася.
– Привіт, я – «виноградинка», – завчена невинна посмішка вигулькнула на обличчі дівчинки.
– Вітаю, красунечко, всідайся, де тобі буде зручно. Я зараз, тільки зателефоную дружині, – привітно промовив господар.
– Я з парами не працюю, – випалила почервоніла Магдалена.
Імпозантний пан приклав палець до губ «помовчи».
– Люба, я все виконав. Корм Сніжинці купив. Звісно купив Nature’s Protection Superior Care White Dogs. Так, для білих порід. І я тебе люблю, мила. Вибач, маю працювати, – телефон ліг на скляний столик, чоловік пильно подивився на Магду.
Незручна тиша огорнула дитину й дорослого сірим пледом. «Гав!» – озвалося кудлате створіння з крісла. І тут Магдалена видала абсолютно недоречне питання.
– Я так розумію, ви придбали корм для собак білих порід, а чим він пахне? Я б хотіла скуштувати.
Чоловік голосно не те щоб розсміявся – зареготав на всеньке горло. Магда спочатку ніяковіло гикнула, далі сміялася щиро, від душі, що сльози покотилися щоками.
– Боже, як же ж ти мене насмішила, Магдаленко, – крізь регіт зізнався пан, – І не бентежся, будь ласка, я все про тебе знаю. Мене звати Павло Миколайович, я знав твого тата.
Магдалена вмовкла, вклякла і вибухнула слізьми непідробного болю.
– Тоді навіщо ви замовили все це – сукню, труси білі, кіску? Я не розумію.
– З єдиною метою – не сполохати того нелюда, що навчив тебе так посміхатися, – видавив чоловік.
Магда скрутилася в незрозумілий гачок на дивані, дитяче «ааааа!» розносилося помешканням. Кудлате біле створіння питально дивилося на господаря: «Що це відбувається?»
– Ну, що ти, маленька, все буде гаразд, я подбаю про тебе. Можна тебе обійняти? – Павло Миколайович пригорнув дівчинку й простір наповнився вдячністю.
***
Дениса ув’язнили на вісім років за статтею 149 Кримінального кодексу України. Мама проходила курс лікування від алкоголізму в дорого вартісній клініці під Києвом. Магдалена з Захарієм перебували під опікою Павла Миколайовича та його дружини Галини Миколаївни.
– Захарку, вона так схожа на нашу бабусю, навіть зветься, як вона, і готує, як бабуся, – говорила про опікунку Магдалена, наминаючи східні млинці з вишневим варенням.
О 23.55 Магдалена розкинула руки й відштовхнулася ногами від долівки. Вигулькнула у розчахнуте вікно, підлетіла до рідної кватирки, впурхнула на кухню. 00.00, 00.05 і так далі – бабуся не прийшла. Справи сина було завершено.