8 Листопада, 2021

Особистий Салат Його Королівської Величності

1

Ми б ніколи не зловили той сигнал, якби не зовсім безглузде хобі штурмана Михася Надихайла. Він любить у вільний від роботи на «Галактіоничі» час нишпорити небесами по всіх мислимих і немислимих діапазонах у пошуках модульованих сигналів. Нишпорити, знаходити такі сигнали, а потім їх розшифровувати – з ентузіазмом школяра, який розгадує ребуси, що зазвичай друкуються на останніх сторінках дитячих часописів.

У тому рейсі ми йшли в стрибковому режимі від Бета Кассіопеї у загальному напрямку на Пегас – там була тьмяна зірочка, «червоний карлик», біля якої крутилася наша будівельна база: будували стандартний планетний форпост для вчених-планетологів. «Галактіонич» віз додаткові будматеріали для завершення новобудови та дещо з наукового обладнання для її оснащення.

І ось у третьому, якщо мені пам’ять не зраджує, стрибку ми опинилися якраз біля планетної системи Кельгерми. Кельгерма, щоб ви знали, – це не назва тамтешньої зірки, а назва другої планети у тій планетній системі. Планета зовні дуже схожа на Землю – атмосфера з добрячим вмістом кисню, материки, моря та океани. Технологічний рівень розвитку – трохи старший за земну цивілізацію, на пару-трійку століть, не більше. А ось соціальний розвиток… Авторитарна бюрократія на чолі з підстаркуватим королем, який уявив, що має стати об’єднувачем усіх людиноподібних рас у нашому рукаві Галактики. Мовляв, у нас нібито були спільні предки, які прилетіли з райських планет Блакитних Зірок у Туманності Андромеди, ми єдиний галактичний народ, волею долі розкиданий по різним світам Чумацького Шляху. Дурниці, загалом. Ніхто із населених людьми земель у галактичних просторах короля Кельгерми всерйоз не сприймав.

Щоправда, сама Кегельгерма в попередні двісті-триста років досить широко розкинула межі розселення в космосі власного населення: до моменту нашої появи біля її планетних кордонів у васалах і союзниках Космічного Королівства було двадцять дев’ять штучно заселених кегельгермцями планет.

Ну, і ось сиджу я на чергуванні в ходовій рубці «Галактіонича», почитую щось із старої земної фантастики, – «Кільце навколо Сонця» Кліффорда Саймака, здається, – і одним оком іноді поглядаю на пульти. Тільки Іскра – наш бортовий штучний розум – і без мене з усіма маневрами чудово справляється.

І тут ввалюється в рубку Михась Надихайло – польотний костюм навстіж, волосся сколочене, погляд ошалений. Зрозуміло: людина після своїх «ребусних шукань». Ввалюється і простягає мені аркуш паперу:

– Капітане, погляньте. Ми проходили повз супутник–гравіоретранслятор, і я зробив перехоплення його вхідної та вихідної кореспонденцій…

Краєчком ока помічаю, що обличчя у Михася якось дивно перекошене. Мов би у нього щелепа полізла на бік від суміші страху, жаху, розгубленості і повної власної безпорадності.

– Що там ще? – бурчу я, відкладаючи убік планшет із відкритим текстом роману Саймака. – Що ти такого надибав у зоряних далях?

Беру аркуш і читаю. Як я відразу зрозумів, це було розшифрування перехопленої розмови двох абонентів секретного міжзоряного гравіозв’язку:

«Зоряний Метелик – Рожевій Пташечці. Флот вийшов на кругову орбіту навколо планетної системи 56+367-Тетройтум. Повна готовність до масованої раптової атаки. Потенційний супротивник не підозрює про нашу присутність. Гарантую стовідсотковий ефект раптовості. Готовий до початку операції за вашим сигналом».

«Ага, – думаю, – хтось явно готує вторгнення кудись. З фактором раптовості… Якийсь міжзоряний бліцкриг, чи що?»

Читаю далі:

«Рожева Пташечка – Зоряному Метелику. Мій дорогий Адмірале!

Завтра на Королівській орбітальній базі «Чумацький шлях» я планую закінчити переговори з союзними нашому Королівству світами та підписати угоду про військову взаємодію, яка забезпечить вам своєчасне постачання боєприпасів та надійний тил.

Вранці пройде спільна дискусія з усіма двадцятьма дев’ятьма нашими союзниками. Після обіду на мою честь, на якому будуть присутні всі делегації в повному складі, відбудеться вечірнє засідання, і угоду про стратегічний військовий союз буде підписано. Зокрема, буде підписано і додаток до угоди про остаточне вирішення питання, яке нас цікавить, в планетній системі 56+367-Тетройтум.

Я припускаю, що наступна ніч піде на те, щоб наш Генеральний штаб узгодив усі питання, які виникли під час підготовки запланованої наступальної операції.

Отже, наказ про атаку ви отримаєте не раніше ніж післязавтра вранці. Тому наберіться терпіння.

Бажаю вам удачі та вірю у ваш успіх!

Єндовик Пумертний Шістнадцятий, Король Космічної Кегельгерми».

«Зоряний Метелик – Рожевій Пташечці. Служу Вашій Величності! Чекаю сигналу про початок атаки. Упевнений, що світ планетної системи 56+367-Тетройтум впаде до ніг Вашої Величності і стане тридцятою перлиною на вашому лівому домашньому капці!

Відданий вам Адмірал Королівського Зоряного Флоту Пилитен Затютютний».

– Гм, – я на мить замислився. – Королівство Кегельгерми явно готує раптовий напад на якусь планету. Треба буде після повернення додому передати це розшифрування в наше міністерство інопланетних справ. Нехай зоряні дипломати розберуться з цією космічною війною!

– Капітане, – напівпошепки почав Михась, – я вліз у астрономічні довідники Академії Наук Кегельгерми… Система 56+367-Тетройтум – це кегельгермське позначення нашого Сонця та його планетної родини…

Напевно, ще цілу хвилину я тупо блимав очима на Надихайла, поступово розуміючи, що і до чого в тому перехопленому штурманом тексті. Отож, система 56+367-Тетройтум – це наша Сонячна система. Навколо якої потай розташувався космічний флот під командуванням адмірала Пилитеня Затютютного. У Сонячній системі є лише одна населена планета – Земля. Отже, космічна армада Кегельгерми готується атакувати саме наше людство…

– Тобто ти хочеш сказати, – я відчув, як від хвилювання моє обличчя стає наче дерев`яним , – що кегельгермці готують раптову атаку на Землю? Вторгнення в Сонячну систему із висадкою десанту на земній кулі?

– Так, капітане, – кивнув Михась. Обличчя його було бліде, як аркуш паперу. – Ударні кораблі Кегельгерми висять на кордоні біля нашого Сонця…

– А земляни нічого навіть не підозрюють… – у свою чергу пробелькотів я.

Весь жах ситуації, що склалася, нарешті, в повному обсязі дійшов до мене. Десь на межах навколосонячної хмари Оорта кружляє готовий до атаки військовий флот Космічного Королівства Кегельгерми. Флот, який і за якістю, і за кількістю вочевидь перевершує весь земний космічний арсенал. Який одним махом зжере у першому ж кидку всю нашу навколопланетну інфраструктуру і завдасть невідворотного удару з космосу по людській цивілізації, по країнах та континентах, по столицях та містах. Шансів на те, щоб відбити цей «зоряний бліцкриг», або хоча б вистояти, обороняючись, у людства рівно нуль.

– Що будемо робити, командире? – з жахом спитав Михась Надихайло.

– Звісно, рятувати Землю! – механічно мовив я у відповідь.

2

Легко сказати: «Рятувати Землю!»

А як рятувати?

Звичайно, потрібно негайно ретранслювати в наше Головне космічне управління людства (ГолКоУпЛюд) тексти перехоплених Михасем Надихайлом шифруваннь. Щоб наше керівництво, так би мовити, перейнялося всією гостротою міжзоряного військово-політичного моменту. І відповідним чином на цю гостроту відреагувало.

Я глянув на годинник-календар. А, щоб тебе… Літо, п’ятниця, друга половина дня…

Хто в липневу спеку, в другій половині дня, перед двома вихідними сидітиме в офісах? Хіба що маніяки – розгинальники канцелярських скріпок і дівчата у синіх панчохах і з велетенськими окулярами на маленьких веснянкуватих носиках, які роблять стрімку кар’єру десятої помічниці сьомого заступника головного архіваріуса. Поки черговий по центру далекого космічного зв’язку прочухає ситуацію крізь власну свідомість, пригальмовану двома пляшечками пива в обід, поки зв’яжеться з керівництвом підрозділів і відомств, яке вже відбуло «на наради» на дальні й ближні дачі, поки вже добряче підігріті вином і полум’яними, багатообіцяючими поглядами юних секретарок відповідальні працівники піднімуть дупи з м’яких крісел і шезлонгів, пройде чимало часу. Плюс ще накинути час на дорогу до центрального офісу.

Отже, наша чиновно-бюрократична гвардія збереться не раніше ранку завтрашнього дня. До обіду вони вільно дискутуватимуть, попиваючи мінеральну воду, будуватимуть повітряні замки планів, альтернатив планам та наслідків планів. Після обіду, подрімуючи, вони знову години дві «обсмоктуватимуть» ситуацію. І тільки надвечір, можливо, почнуть щось таке конкретно вирішувати.

Десь опівночі весь наявний персонал Космічного Флоту Землі буде піднятий по тривозі. На те, щоб дістатися космодромів, йому теж потрібен час. Тобто тільки вранці післязавтра наші орли та орлиці, соколи і беркути будуть готові до старту в космос. І тут з’ясується, що, власне, космічних кораблів для захисту планети кіт наплакав: більшість кораблів у розгоні – борознять простори Всесвіту дуже далеко від матінки Землі.

Але ми, людство, таки піднапружимося і вранці в неділю зможемо підняти на орбіту сотні півтори військових, пасажирських, вантажних та інших корабликів, що потрапили під руку. Плюс терміново зірвемо по тривозі ще стільки ж космічних посудин із навколопланетних баз по всій Сонячній системі.

І що? І тут нас накриє всією своєю вогневою міццю багатотисячний флот адмірала Пилитеня Затютютного. І полетить пух, і полетить пір’я. Наше. Закривавлене…

Але попередити рідну планету про напад, що таємно готується космічними ворогами, звичайно, все одно потрібно. Тому я негайно відправив Михася Надихайла в гравіорубку – ретранслювати з відповідними коментарями перехоплене шифрування до нашого Центру управління польотами на Землі.

А сам задумався…

Сидіти, склавши руки, я не міг. Якщо Земля в небезпеці, то треба хоча б спробувати їй трохи допомогти тут, лише за кілька мільярдів кілометрів від планетної системи проклятої Кегельгерми та її божевільного короля.

Але що може зробити екіпаж «Галактіонича» – всього семеро чоловіків та жінок?

Звичайно, можна висадити екіпаж із засобами для екстреного аварійного зв’язку та великим запасом продуктів, води та повітря на якомусь найближчому до корабля планетоїді. Потім зорієнтувати «Галактіонича» у просторі та прийняти бій тут, недалеко від Королівської орбітальної бази. У нас мирний дослідницький корабель, але дещо на борту, щоб завдати певних неприємностей планетольотам агресора, знайдеться. Або взагалі можна максимально розігнати корабель і піти на таран «Чумацького Шляху».

Але, на жаль, такі прості рішення не проходять. По-перше, лазери Королівської Охорони розстріляють мій корабель ще на підході, за десяток кілометрів від резиденції «Чумацький Шлях», – літати в планетній системі Кегельгерми всім інопланетним зорельотам дозволено лише в межах спеціальних транспортних коридорів. А, по-друге, мій екіпаж, – всі, як один, я абсолютно впевнений, – не погодиться висаджуватися на планетоїді, і піде в «останній і рішучий», але цілком безглуздий бій разом зі мною. Ми героїчно загинемо у променях королівських лазерних гармат, але війну не зупинимо і Землю не врятуємо.

Я взяв у руки аркуш із текстом зробленого Надихайлом гравіоперехоплення, ще раз уважно прочитав транспросторовий діалог Зоряного Метелика та Рожевої Пташечки, і розділив події завтрашнього дня на орбітальній базі потенційного супротивника на ключові вузли. Потім по черзі став ці «вузли» подумки розв’язувати: а добре було б отут зробити так, або навіть ось так!

Думки дзигами крутилися у голові, і загальний план дій склався досить швидко.

Щоправда, було одне «але». Ніхто й ніколи ще не намагався запобігти військовому вторгненню таким, м’яко кажучи, дивакуватим і, поклавши руку на серце, авантюристичним способом, яким мав намір це зробити я. Сам задум був настільки безглуздим, що я навіть не наважився обговорювати його зі своєю командою – мене просто підняли б на сміх. Вирішив командувати, нічого до пуття не пояснюючи моїм хлопцям та дівчатам.

Я розподілив завдання для всього екіпажу та скомандував Іскрі загальний збір усіх до рубки управління.

3

Не зволікаючи ані секунди, з’явилися всі п’ятеро: шостий, – штурман Надихайло, – за моїм наказом все ще стирчав у гравіорубці.

Я коротко описав колегам поточну військово-політичну ситуацію. Вислухав лавину питань, зляканих охань і обурених ахань, а потім став наказним тоном – це я вмію робити ще з курсантських часів командирського відділення Космічного коледжу! – роздавати колегам по екіпажу персональні та конкретні завдання.

Бортінженер Клим Разгільдяєв та бортмеханік Сатурн Закільцівко вирушили до трюму для підготовки абордажного обладнання з використанням бортових вантажних маніпуляторів.

Комп’ютерник-програміст Кварк фон Коммерфельд був посланий до розрахункової станції штучного розуму – разом з бортовою Іскрою складати «Звернення до цивілізації ціцельбоймів», що живе поблизу від Альфи Центавру, та документа під назвою «Інструкція з проведення Королівського Обіду Його Величності».

Другому пілоту Стеллі Рюген-Боден я поставив завдання, від якого у неї спочатку очі полізли на лоба: за допомогою всіх наявних запасів косметики на борту «Галактіонича» за пару-трійку годин створити з себе об’єкт, що перевершує за зовнішніми параметрами Клеопатру, Мерилін Монро, Одрі Хепберн та «Міс Галактика – 23 століття» разом узятих.

Лікарю та екзобіологу Лань Лісань я доручив виробити за допомогою бортового харчового синтезатора за наданим мною переліком близько півтори тонни найсвіжіших овочів, різних продуктів, заправок та приправ для їжі.

На себе я, по-перше, поклав загальне керівництво всією майбутньою операцією. А по-друге, вирушив у шлюзову камеру – підготувати скафандри для мене і Стелли Рюген-Боден.

4

Коли всі приготування були закінчені, ми зібралися в кают-компанії, повечеряли, побажали один одному успіхів і розпочали.

Круто розвернувшись у просторі, «Галактіонич» менше, ніж за годину наздогнав гравіоретрансляційний супутник Кегельгерми. Спочатку Кварк фон Коммерфельд серією добре підібраних комп’ютерних програм-відмичок дистанційно знерухомив і знеструмив його, а потім Разгільдяєв та Закільцівко абордажними маніпуляторами захопили цей інопланетний космічний апарат та втягнули його всередину нашого трюму. Розібравшись у бортових системах ретранслятора, ми відправили гравіопередачу до Альфи Центавра – злегка перероблений та дещо доповнений текст міжзоряного діалогу Зоряного Метелика та Рожевої Пташечки.

За допомогою обладнання цього ж супутника Кварк вміло ввів комп’ютерного хробака в систему управління Королівської орбітальної бази «Чумацький Шлях», що вертілася на орбіті навколо Кегельгерми, і ми впровадили в план підготовки завтрашньої наради короля та його союзників та васалів нашу «Інструкцію з проведення Королівського Обіду Його Величності». Після чого супутник було відпущено у простір, і ми якнайшвидше відійшли від нього, попередньо ліквідувавши всі сліди виконаного перехоплення.

Годинник у рубці «Галактіонича», заздалегідь переведений мною на місцевий, кегельгермський час, показував половину п’ятої ранку, коли наш корабель вийшов на орбіту навколо Кегельгерми в безпосередній близькості від Королівської орбітальної бази «Чумацький Шлях». Серед безлічі зістикованих в єдине ціле різних модулів виділявся своїми розмірами величезний бочкоподібний Королівський модуль, в якому розташовувалися апартаменти Його Величності, Зала Засідань, Обідня Зала та Королівська Кухня. Цей модуль і був нам потрібен.

Щоб зайвий раз не привертати увагу Королівської Охорони, яка вставала рано і ретельно контролювала простір навколо орбітальної бази навіть у цей ранковий час, «Галактіонич» не став підходити впритул до Королівського модуля. Ми, змішавшись із потоком кегельгермських та інопланетних кораблів, пройшли транспортним коридором на відстані всього десяти земних кілометрів від «Чумацького Шляху».

А коли відстань між «Чумацьким Шляхом» та нашим кораблем була мінімальною, шлюзовий відсік буквально на хвилинку відчинився. «Галактіонич» «загубив» у просторі дві фігурки, одягнуті у вихідні космічні скафандри, і величезний кубічної форми контейнер із написом «Продукти для Особистого Салату Його Королівської Величності», виконаним кегельгермською мовою бортінженером Разгільдяєвим за допомогою олійної фарби. Мені і Стеллі Рюген-Боден випало здійснити найнебезпечнішу частину плану порятунку земного людства.

5

Ми подолали десятикілометрову відстань до Королівської орбітальної бази «Чумацький Шлях» за допомогою невеликих ракетних двигунів на ранцях наших скафандрів, ухопивши за ручки контейнер з продуктами з обох його боків. Як об’єкт ми були настільки малорозмірними і тихохідними, що сканери Королівської Охорони взагалі не сприймали нас як потенційну загрозу, вважаючи наш кубічний контейнер баком зі сміттям, яке корабель, що пролітав транспортним коридором повз орбітальну резиденцію короля, скинув для згоряння в атмосфері Кегельгерми – так зі сміттям зазвичай роблять всі зорельоти.

Як я і очікував, до кухонного відсіку було пристиковано кілька вантажних автоматичних кораблів, які доставили до орбітальної бази ящики зі свіжими продуктами для Королівського Обіду. Я і Стелла легко і зовсім не помітно вклинилися з нашим харчовим контейнером в загальний караван придворних, що розвантажували вантажівки.

У кухонному шлюзовому відсіку ми зняли скафандри. Я був одягнений у свій парадний капітанський мундир, з якого вмілі пальчики Лань Лисань всього за годину до цього акуратно зрізали всі ознаки емблем та розпізнавальних знаків Космічного Флоту Землі. Мабуть, найбільше в цей момент я нагадував, якщо дивитися збоку, якогось швейцара з готелю в земній глушині десь у чорта на рогах. Стелла Рюген-Боден, навпаки, сяяла наче голлівудська кінозірка на церемонії вручення Оскара: в міні-спідниці та майже прозорій блузці, що вигідно підкреслювала всі її жіночі принади. Довгі та стрункі ніжки другого пілота «Галактіонича» були взуті в туфельки на високих підборчиках.

Знявши скафандр, я спіймав за рукав білої спецівки молоденького кухаря, що саме пробігав повз шлюз у якихось своїх справах, і громовим голосом поцікавився, з якої причини Головний Королівський Кухар особисто не зустрічає Генерального Мажордома Королівського Палацу в моїй особі, що тільки-но прибула на борт монаршої орбітальної резиденції? Переклад земної мови на кегельгермську миттєво забезпечував транслятор, закріплений під язиком у мене в роті. Такий же транслятор був у Стелли, і збоку здавалося, що ми обидва говоримо найчистішою місцевою мовою. Вставлені глибоко у вуха портативні перекладачі давали нам можливість розуміти мову кегельгермців.

Обличчя кухарчука стало сметаново-блідим, він забурмотів якісь вибачення і, підбадьорений моїм стусаном, помчав розшукувати Головного Кухаря.

Головкоркухар не змусив на себе довго чекати. Очікувано круглий фігурою і рожевощокий, він буквально вкотився в шлюзову зону. Шанобливо мені вклонився і негайно вибухнув гнівною промовою про те, що Головний Церемоніймейстер Королівського Палацу зовсім здурів зі своїми новаціями щодо порядку проведення Королівських Обідів. З цього емоційного спічу я зробив висновок, що заздалегідь підготовлена нами «Інструкція» дійшла таки до адресатів і вже доведена місцевою бюрократією до всіх зацікавлених сторін.

Головний Кухар, почервонівши від збудження, заявив, що негайно поскаржиться на «цю зграю невігласів, що зловживають своїм службовим положенням», Першому Міністру Його Королівської Величності. Звичайно, за нинішніх обставин ніяке загострення двірцевих інтриг було мені не потрібне, бо одразу виявилося б, що текст «Інструкції» з’явився в повному розумінні слова з нізвідки. Щоб розрядити ситуацію, я зробив крок до кухаря, обійняв його за плечі і притиснув до грудей.

– Шановний друже мій! – сказав я як тільки міг проникливо. – У цю важку годину військових випробувань, які доведеться пережити нашому Королівству буквально завтра, не час для якихось свар і сумнівів. Давайте зосередимося на виконанні нашого громадянського обов’язку, а суперечки навколо паперів залишимо на потім. Адже тільки ми – справжні патріоти Кегельгерми!

Як відомо, саме кухарі – любителі національних кухонь – завжди є у будь-якій державі найпатріотичнішими патріотами. Розчулений моїми словами, Головний Королівський Кухар навіть розплакався і урочисто поклявся підготувати і провести майбутній Обід Його Величності на найвищому рівні. Він поривався надати для виготовлення Королівського Салату наймайстерніших своїх кухарів, але я у найлюб’язніший спосіб рішуче відмовився – адже згідно з «Інструкцією» цю закуску готує особисто Генеральний Мажордом Королівського Палацу – тобто я – за допомогою асистуючої мені Головної Фрейліни Королеви – я кивнув у бік усміхненої Стелли Рюген-Боден. Її зовнішній вигляд і чарівність настільки зворушили Головного Королівського Кухаря, що він негайно погодився з моїми доводами.

Я і Стелла, ані секунди не зволікаючи, пройшли на Королівську Кухню і за виділеним у наше розпорядження гігантського розміру столом розпочали виготовлення Особистого Салату Його Королівської Величності.

6

І ось час настав! Королівський Обід розпочався!

Усі двадцять дев’ять делегацій у повному складі зібралися за величезними обідніми столами. На чолі столів сидів на королівському троні сам Король Кегельгерми – лисуватий і худорлявий старець, одягнений у червоно-чорний смугастий костюм та високі зелені чоботи. На плечі його було накинуто мантію з пурпурового хутра якоїсь місцевої тварини, а голову вінчала довга золота корона, що трохи з’їхала до лівого вуха.

– Відкриває наш дружній Обід Особистий Салат Його Королівської Величності! – загримів над столами голос Головного Церемоніймейстера, що транслювався по радіолінії. – Традиційно вважається, що цей салат має бути з’їдений повністю, – щоб майбутні домовленості далися легко та сумлінно виконувались усіма учасниками переговорів!

На обличчі Його Королівської Величності намалювалась якась задумливість: Король явно намагався згадати, коли народилася щойно гучно оголошена традиція. Для нашої таємної справи ця задумливість була дуже небезпечною – попри свій підстаркуватий вигляд, Його Величність ще остаточно не вижив з розуму. Король міг пригадати, що ніякої такої «традиції» поїдати якийсь його Особистий Салат раніше на жодних переговорах не було, як не було взагалі ніякого його Особистого Салату.

Ситуація і справді була критична. Але я спрогнозував виникнення чогось подібного, ще коли на «Галактіоничі» розробляв загальний план нашої операції. Тому саме у цю напружену мить з дверей, що ведуть до Королівської Кухні, вийшла власною персоною Стелла Рюген-Боден у своєму «бойовому камуфляжі» та карколомному вбранні. Дружне «ах!» захоплення прокотилося над столами – і найзахопленіше ахання долинуло саме з боку Королівського Трону.

Високо піднявши підборіддя, вказуючи довгим тонким стеком то вліво, то вправо, Стелла почала командувати цілим гуртом кухарчуків у білих комбінезончиках і ковпачках, які акуратно і швидко розставляли тарілки з салатом по столах урядових делегацій з планет Королівського Кегельгермського Співтовариства.

Король змахнув в повітрі картатим носовичком, і головна трапеза почалася. Дружне чавкання сотень ротів пролунало під високими склепіннями Обіднього Залу. Хоча я постарався зробити виготовлений мною продукт цілком їстівним, але зараз це навіть було зайвим – після слів Генерального Церемоніймейстера, що прогриміли з динаміків під стелею Зали, про особливе політичне значення Особистого Салату Його Королівської Величності, поважні особи, що зібралися за столами, уплітали б за обидві щоки навіть звичайну гірчицю, заправлену чорним перцем і пудом солі.

Справу було зроблено, і настав час непомітно зникнути.

Я тихенько смикнув Стеллу за рукав блузки, і ми пірнули в коридор, що вів до Королівської Кухні і шлюзового відсіку.

Але у шлюзовому відсіку на нас чекала дуже неприємна несподіванка. Двохметрового зросту хлоп у військовому камуфляжі бовванів біля наших скафандрів. Променемет у його правій руці дивився точнісінько на мене.

– Добрий день, шановні гості! – сказав він і розплився в усмішці від вуха до вуха. – Я – начальник Служби Королівської Охорони Цуць Нюхнульний. А от хто ви?

– Я – Генеральний Мажордом Королівського Палацу, а це – я мотнув головою у бік Стелли, що заклякла справа від мене, – Головна Фрейліна Королеви. Чого вам треба, пан Цуць?

Я розумів, що ми потрапили у халепу, але героїчно тримався своєї лінії поведінки.

– Яке диво! – Цуць загиготів, оголивши великі жовтого кольору передні зуби. – Справа у тому, що зі справжнім Генеральним Мажордомом Держимордайлом я ще позавчора пив глінтвейн на Кегельгермі. А Головна Фрейліна Пухпампушечка – взагалі моя коханка: у політичних цілях, зрозуміло. Руки вгору, шпигунці, і кроком руш на сповідь до тюремних камер!

Для пана Нюхнульного я і Стелла були такими собі чоловічком середнього віку у пошарпаному мундирі і гарненьким дівчам з довгими ніжками. Він був абсолютно впевнений у своїй перевазі над нами – тому, що будь який голова Королівської Охорони завжди вважає себе чимось на кшталт земних Шерлока Холмса, агента 007 і Штірліца у одному флаконі.

Ця самовпевненість його й погубила.

Я почав повільно піднімати руки вгору. Цуць Нюхнульний зосередив увагу на мені, не без підстав вважаючи саме мене головною особою інопланетної шпигунської групи, – тому і дуло його променемета дивилося як раз у мій живіт. Гарненьке дівчисько на ім`я Стелла було практично поза його увагою. Тому вона спокійнісінько, але майже миттєво, дзиґою крутнулася на лівій туфельці навколо себе, і, стрімко піднявши в повітря ніжку, носочком правої туфельки щосили в`їхала у ліву скроню начальника Королівської Охорони.

Бо плануючи нашу операцію на Королівські орбітальній базі, я зважав не тільки на гарненьке обличчя і струнку постать нашого другого пілота Стелли Рюген-Боден, але й на той простий факт, що вона є володаркою «чорних поясів» у карате, тхеквондо і чукотському танці, та ще й минулого і позаминулого років посіла перше місце на жіночій першості Сонячної системи у загальних бойових мистецтвах.

Цуць Нюхнульного тайфуном знесло до стіни шлюзового відсіку. Миттєво знепритомнівши, він сповз на підлогу, на останок якось дивно хрюкнувши. Мабуть, хотів побажати нам доброї дороги. Ми у свою чергу дбайливо прикрили його декількома скафандрами королівських кухарчуків – аби не застудився у досить прохолодному шлюзі.

Без поспіху ми надягли наші скафандри, відшлюзувалися і почали віддалятися від Королівської орбітальної бази «Чумацький Шлях». У заздалегідь обумовленій точці космічного простору нас приблизно через годину після відльоту підібрав «Галактіонич».

…Вже коли ми готувалися до транспросторового стрибка до Землі – за обставин, що склалися, я зважився перервати звичайний вантажний рейс за маршрутом «Кассіопея – Пегас» – Михась Надихайло перехопив термінове повідомлення Прес-служби Королівського Палацу. Вечірнє засідання Короля і  його двадцяти дев’яти військових союзників не відбулося. Через кілька годин після обіду вся королівська делегація на чолі з Його Величністю Єндовиком Пумертним Шістнадцятим терміново відбула на Кегельгерму. Відразу ж після цього в екстреному порядку розлетілися по своїм планетам й решта високих урядових делегацій.

Крім цього офіційного повідомлення, Михась надибав ще й репортаж якогось кегельгермського незалежного журналіста про неочікуваний відліт з «Чумацького Шляху» урядових делегацій. У репортажі, зокрема, зазначалося, що відразу після відльоту Служба Королівської Охорони без пояснення причин заарештувала Головного Церемоніймейстера та Головного Королівського Кухаря. Начебто арешт здійснював особисто начальник Служби. Журналіст акцентував увагу читачів на тому, що ліва щока Цуць Нюхнульного під час арешту посадовців була чомусь фіолетового кольору і нервово сіпалася.

Мені було дуже жаль Головкоркухаря, але мій план блискуче спрацював: вторгнення Космічного Флоту Кегельгерми на Землю було відкладено на невизначений термін.

7

…А коли ми вивалилися з гіперпростору вже в самій Сонячній системі, десь біля Юпітера, Михась Надихайло простягнув мені ще одне тільки-но  прийняте ним гравіоповідомлення з Кегельгерми.

З тексту, надісланого в ефір Революційним Гравіо-Теле-Радіо, яке ще кілька годин тому іменувалося Прес-службою Королівського Палацу, випливало, що явно недієздатного Короля Єндовика Пумертного Шістнадцятого сьогодні «підчас невдалої спроби повечеряти» скинуто з трону повсталим кегельгермським народом. Головного Королівського Повара звільнено з в’язниці і призначено Прем`єр-Міністром новоствореної Кегельгермської Демократичної Республіки,  а її тимчасовим президентом – до проведення загальних виборів – Народний Парламент обрав колишнього Головного Церемоніймейстера, що також вийшов на волю з розгромлених повсталим народом королівських катівень. Повідомлялось також, що колишній голова Служби Королівської Охорони Цуць Нюхнульний, переодягнувшись у святковий сарафан Головної Фрейліни Королеви, втік з Кегельгерми у невідомому напрямку.

– Ну, і що ви на це скажете, капітане? – запитав Михась, єхидно посміхаючись.

– Непередбачуваний політичний ефект, – я байдуже знизав плечима. – Народна революція як додатковий бонус!

Мені, однак, не вдалося зберегти на обличчі незворушний вираз, коли ми підійшли до Землі на відстань, де вже став можливим звичайний земний телезв’язок – практично без жодної затримки у часі для проходження сигналу. На комунікаційному екрані намалювалася майже вся земна вертикаль влади – від блискучого поголеного черепа Президента Землі Анана Кукарелли-Шалалала до молодшої референтки Мордашкіної, носа якої ледь було видно з-за чиєїсь широкої спини.

– Ну, і як це розуміти, шановний капітане? – запитав Президент тоном, який не віщував мені нічого доброго, окрім негайної відставки без збереження пенсії. – Ви відправляєте на Землю панічну телеграму про майбутнє вторгнення Космічного Флоту Кегельгерми. Ми дійсно виявляємо цей флот у навколосонячній хмарі Оорта. Але буквально тут же, поряд з флотом адмірала Пилитеня Затютютного, з гіперпростору вивалюються альфацентаврійські бойові кораблі та блокують кегельгермців. Повноважний посол Об’єднаної Цицельбойми раптом наполегливо звертається до Земного Уряду та особисто до мене з пропозицією про негайне укладання військового союзу з Альфою Центавра на найвигідніших для Землі умовах.

– Все дуже просто, пане Президенте, – почав пояснення я. – Ми перехопили ретрансляційний супутник Кегельгерми, і відправили на Альфу Центавру секретне листування Короля Єндовика та адмірала його зоряного флоту Пилитеня Затютютного: повністю, але з маленьким додатком – у ньому йшла мова про те, що на захопленій Землі кегельгермці збираються створити свою військову базу для раптового кидка до Альфа Центавра. Об’єднаній Цицельбоймі нічого не залишалося, як надіслати для охорони нашої Сонячної системи свої бойові кораблі та запропонувати уряду Землі найтісніший військовий союз…

– Добре, нехай буде так. Цей військовий союз у політичних реаліях, які зараз склалися, нам справді буде корисним, – Президент Землі кивнув. Було видно, що Анана Кукарелла-Шалалала вже майже загасив полум’я свого гніву. Негайна відставка та замах на капітанську пенсію більше мені не загрожували: максимум, що можна було очікувати, – це сувору догану з занесенням в особисту справу. – Але, чорт забирай, капітане, поясніть, як вам вдалося на корені запобігти самому вторгненню кегельгермців?

– Ми нагодували всі присутні на переговорах у Короля делегації Особистим Салатом Його Королівської Величності, – відповів я, сором’язливо опускаючи погляд. – Я – українець, і на моїй Батьківщині усі полюбляють експериментувати з новими стравами у кулінарній сфері. Отож, і я теж притримувався цієї нашої традиції. В результаті вечірнє засідання Єндовика і представників двадцяти дев’яти союзних планет не відбулося.

– Гм… І що ж це за чудодійний салат? – На обличчі Анана позначився здивований вираз.

– Це особлива страва, якою можна пригощати найзапекліших ворогів. Ви хочете, щоб я продиктував вам рецепт її приготування саме зараз?

– Е… Ну, така страва може бути корисною і для нашої дипломатичної служби – у певній перспективі, зрозуміло.

– Тоді записуйте, – я витягнув з кишені кітеля записник, розкрив його на останній списаній сторінці і почав диктувати:

– Взяти два центнери нарізаною стружкою вареного буряка, п’ятдесят кілограм меленого чорносливу, центнер найжирнішого майонезу, двадцять п’ять літрів некип’яченого коров’ячого молока, сто головок часнику, півтора центнера порізаних шматочкам свіжих огірків і майже таку ж кількість добре провареної квасолі. Все це ретельно перемішати і присипати десятьма кілограмами подрібненого листя сенни. Попередньо охолодивши, Особистий Салат Його Королівської Величності можна подавати до столу.

– Нічого не зрозумію, – на переніссі земного Президента утворилися глибокі поперечні зморшки. – Ну, і що особливого у цьому вашому салаті?

– Всі його компоненти мають яскраво виражений послаблюючий ефект, – ледве стримуючи посмішку, підказав я. – Вже за годину після обіду на Королівській орбітальній базі «Чумацький Шлях» стало критично не вистачати санітарно-гігієнічних пристроїв і навіть найпростіших памперсів…

– Чекайте, капітане, – до Анана Кукарелли-Шалалала, здається, нарешті стало доходити. – Ви хочете сказати, що король Кегельгерми з його почтом та решта двадцять дев’ять делегацій терміново залишили переговори тому, що… тому, що вони… п… пр… про…?!

Його обличчя дивно скривилося, очі полізли з орбіт, щоки надулися – Президент Землі давився сміхом.

У наступні хвилин п’ять у мене виникли серйозні побоювання, що від дружного реготу Президента та його державного почту стіни командирської рубки «Галактіонича» розлетяться на найдрібніші уламки…