19 Грудня, 2020

Про війну і пацифізм, або Яструби-21

Від Пекур Катерина
Пекур Катерина

Пекур Катерина

Письменниця, сценаристка, фанатка науки у творчості і навпаки. Лікар у зав’язці. Адмін ФБ-спільноти ЛІТавиці, авторка блогу.

Усі дописи

Усі ми виросли з думкою, що війна – це погано. «Миру мир» – досі написано на старих фасадах. «Лиш би нє біло війни» – штука, яку в різних варіаціях транслювали майже усі книжки, гасла, події, фільми, які нас оточували. Та й не тільки нас – цілий світ, і цьому було серйозне пояснення. Воно звалося «20 століття».

Дві Світові війни, безліч знакових локальних конфліктів (як Корейська та В’єтнамські війни), «холодна війна» – відклалися у психіці кількох поколінь. У цих війнах були задіяні мільйони людей – комбатанти, постраждалі чи родичі обох категорій. А поширення газет, радіо та телебачення зробило вплив інформації про війну неймовірним. Сто років майже усі активні люди Землі були глибоко травмовані самим словом «війна».

(Пам’ятаю, як мені довелося вперше в житті написати його на папері. У мене стався реальний ступор над прописами. Здалося, що я випускаю у реальність демона – а мені ж тоді було тільки 7 років!)

Людство в 20-му столітті намагалося переробити і осмислити травматичний досвід – а він ще й накопичувався. Діти учасників Першої світової – пішли на Другу. А діти учасників Другої – опинилися в центрі «холодної». Мир – єдине, що цікавило усіх. Це все політики, злобні якісь таємні сили – тільки вони хочуть війни, а прості люди завжди помиряться, – так казали нам книжки. Війни – завжди зло, бо страждають усі. Заради чого смерті? – життя має найвищу цінність!

Бути названим «яструбом», тобто прибічником війни – означало найгіршу лайку.

Миролюбний чи антивоєнний акцент мали усі хороші сюжети, на яких ми виросли. Пародії висміювали воєнщину – згадайте цілу купу творів Гаррісона, приміром. Ненаситна, огидна війна, яка об’їдає мистецтво, освіту і культуру – фігурувала у купі соціальних карикатур. Дурнуватий воєначальник, який жене країну чи планету в прірву, забувши, заради чого розпочато воєнні дії – головний антагоніст безлічі книжок та фільмів. Цинічна воєнщина кидала у бій дітей, знищувала цивілізації та культури. Безнадійні і безсенсові війни з огидними жукерами на нікому не потрібних болотистих планетах ламали долі. Війни завжди влаштовували загарбники і, щойно їхнього впливу вдавалося позбутися, наставала благодать. Єдина війна, яку можна було описувати позитивно – бій тубільців проти імперіалістів, безнадійний, відчайдушний і героїчний. Демонізувати можна було не усіх ворогів, а лише їхніх вождів, божевільну воєнщину, яка не хоче мира. А рядові бійці – прості люди, хотіли вилізти з джунглів, повернутися додому і мирно жити.

Сподіваюся, ви вже бачите, як у цих творах людство емоційно переробляло (і дещо вибілювало) не лише 20-те століття, а й наслідки європейської експансії у Америку, Азію та Африку. Ну і ще, звісно, боротьбу з в’єтконгівцями – найпізніший аналог жукерів у джунглях, який трапився західному світу.

Ці події були осмислені, перероблені, ще раз перероблені, породили вторинні і третинні сюжети – які, в свою чергу, теж були перероблені не раз. Людство утвердилося в думці, що війна – це погано, і прописало це на скрижалях.

Десь на цьому етапі ми й народилися – і всотали цей культурний пласт до крихти.

Аж раптом почали відбуватися дивні події.

Війни, в яких агресор оперував миролюбними гаслами і принципами, щоб зруйнувати оборону супротивника. І так майстерно оперував, що минали десятки років, перш ніж жертви розуміли, що стали жертвами.

А тоді дехто – дуже фокально і несміло – почав усвідомлювати, що красиві гасла про мир піймали світ у пастку. Бо знайшлися сили та спільноти, які утвердили агресію саме на гаслах замирення будь-якою ціною. І ці сили і спільноти – сюрприз – просотали своїм впливом і грошима всі антивоєнні міжнародні організації.

Власне, ідея, що під гаслом боротьби за мир можна атакувати, не нова. Але в 21-му столітті миролюбні гасла стали зброєю масового ураження, яка діє, поки агресор попиває сік у себе на районі. І відслинює гроші медійним особам, які нагадують потенційним жертвам про «миру мир».

Погоджуйтеся на наші умови, і у вас буде тихе, спокійне життя, кажуть вони. Не демонізуйте ворогів. Бережіть кожне життя. Перестаньте чинити опір, просто домовтеся десь дето посрєдіне, ну що вам, важко? Ви що, хочете війни? Тобто ви що, божевільна воєнщина, яка проти простих людей, культури і поезії? Чи вам потрібні жахи війни, які ви бачили в кіно? Прості люди внє палітікі, культура внє палітікі, давайте жити дружно. І під цими соусами роз’їдати чужі армії зсередини, руйнувати чужі культури, традиції, державні інституції. А тоді захоплювати землі, нехтувати правилами, зневажати угоди.

Насправді така практика існувала давно – але в значно менших рамках. Це типова поведінка домашнього насильника, приміром. Не чини спротиву, будь хорошою чи хорошим, корися, і тобі нічого не буде. Звісно, буде, але, значить, ти сама чи сам винний у цьому. Недостатньо корилася чи корився. Невже ти хочеш війни? Будь мудрим, уступи, коли я б’ю і ґвалтую тебе. Невже тобі важко?

Тепер ці токсичні практики перенесли на світову арену, і далеко не всі суспільства розуміють це.

Хороші здобутки 20-го століття стали прокляттям 21-го. Це вже не новина і не секрет.

Ба більше. Уже сформувався пласт людей, які набули власного травматичного досвіду – внаслідок «миролюбної війни», розв’язаної таким чином. Теж – як комбатанти, постраждалі чи родичі, як люди, яким не байдуже. Назвемо їх яструбами-21, приміром.

Їхній досвід входить у смертельний клінч з усім культурним антивоєнним здобутком 20-го століття. Люди, які продовжують відстоювати пацифістичні погляди, ризикують нарватися на конфлікт з яструбами-21. Бо пацифісти у очах останніх – люди, уражені пропагандою агресора чи, принаймні, люди невеликого розуму, які нездатні (чи не бажають) проаналізувати ситуацію. Єдина ситуація, в якій яструби-21 сприймають пацифізм – це антивоєнні настрої всередині країн-агресорів. Та й то, в очах яструба-21 самоусунення від проблеми – часто дорівнює колаборації з агресором.

Яструби-21 пробують і закликають осмислити вже власний досвід війни – проти не лише активного, чітко позначеного ворога, а ворога часто невидимого, прикритого машкарою, немаркованого іхтамнєта, підсолодженого і підлого, який вміє загортати токсичні послання у хороші слова. Війна у спогадах яструбів-21 – не лише на полі бою, а передусім у головах. Але й на полі бою також. І на площах і майданах. І всюди, де їм доводилося виступати проти такої брехні, її наслідків та її прибічників.

Яструби-21 з повагою ставляться до спадку 20-го століття, але вважають, що часи надто змінилися. Не можна домовитися з агресором, який хоче вбити тебе і все, що тобі цінне. Не можна підтримувати гасла про мир, коли з ними приходять іхтамнєти та їхні слуги. Тож доїдати сто разів з’їдений літературний гумус, що лишився по світових війнах – погана ідея в 21-му столітті. Писати пацифістичні тексти – наразі токсична практика, яка працює на користь агресорів і знищує держави та нації.

Ми не знаємо, яким буде майбутнє. Дуже важко роздивитися його: наука випереджає здатність людства осмислити свої здобутки, цілі регіони страждають від футурошоку – страху перед надто стрімкими змінами – і скочуються у фундаменталізм. Ми не знаємо, як і на яких засадах люди зможуть порозумітися – і чи зможуть взагалі.

Але наразі для яструбів-21 очевидно, що ми маємо захищати свою країну, свою культуру, і важливий не мир за будь-яку ціну, а розумна і стратегічна перемога над агресорами. Бо домовитися можуть лише ті, хто вцілів. Розведене чи знищене ніщо не є суб’єктом перемовин.

Тож най буде перемога.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram
5