Писати фентезі капець як просто
Пекур Катерина
Письменниця, сценаристка, фанатка науки у творчості і навпаки. Лікар у зав’язці. Адмін ФБ-спільноти ЛІТавиці, авторка блогу.
Суперечка між прибічниками наукової фантастики (з усіма її піджанрами) і фентезі (в усьому його розмаїтті) триває давно. Хто для історії цінніший? Хто корисніший? Хто прокладає шлях для людства, а хто – лише розвага? Але я пропоную відкласти це «перетягування каната». Бо воно, на мій смак, не має сенсу.
По-перше, ми в принципі читаємо художню літературу для розваги – най і досить витонченної. Якщо якась історія настільки наукова, що аж нудна, або не має сюжету і історії, то чи вона в принципі художня? Тож навіть якщо ми пишемо вельми «тверду» НФ, вона таки має розважати.
По-друге, без науки годі написати вартісний текст у будь-якому жанрі. Якщо ви хотіли це зробити, у мене для вас погані новини. А якщо ви підійдете до роботи серйозно, то хто знає, може, вдасться і розважити читача, і принести якусь користь для людства. Бо, звісно, це в жодному жанрі обидва ефекти автоматично не гарантовані.
От про науку я й пропоную поговорити. Про науку у історіях, які традиційно вважаються ненауковими.
Прибічники НФ уже багато років нарікають на засилля фентезі – мовляв, ніхто не хоче працювати з матчастиною, хочуть якісь казочки варганити! Відомий факт, що популярність НФ (зокрема «твердої») досить сильно корелює з цікавістю дітей і молоді до досліджень, винахідництва тощо. Тож логічно припустити, що занепад НФ призведе і до занепаду науки, принаймні, локального. А тут усі пишуть якісь магічні поробки! – такі напозір легкі у виконанні, липучі і вірусні! Є від чого стривожитися.
Ну й справді: кидаєш у блендер ельфів з орками, відьом із відьмаками, мавок з мольфарами, розвішуєш на карті села з таємничими тавернами, замки і Запустілі Землі, приправляєш квестами для здобуття артефактів, садовиш в фіналі ворожого мегабоса – натискаєш на кнопочку і вуаля! Сюжет, здається, можна подавати читачу, а напрягу ніякого. Вподобайки друзів гарантовані.
Нема де правди діти, всі ми хоч раз в житті наповнювали «авторський блендер» штампами, переспівами і стереотипами (не менш часто ми кидали у «блендер» і космонавтів на гіперзорельотах, та зараз мова не про них)! Це нормальна ситуація для початківців, а також для «внутрішньої психотерапії», коли метою є не так створення книжки, як розбір власних проблем. Але не варто сподіватися, що такі сюжети зацікавлять когось, крім близьких родичів автора (і, може, кола його друзів).
Для написання хорошої фентезійної історії ніяк не обійтися без знань у багатьох сферах. Для створення якісного вторинного світу (тобто світу, ніяк не пов’язаного з нашим, штучно створеного), треба ще більше знань. Власне, автор має стати деміургом, який хоч трошки розбирається у всіх природничих та соціальних науках.
Лінгвістика і філологія допоможуть створити нові мови, з урахуванням звичаїв, традицій і умов народу. Історія, соціологія, психологія – моделювати поведінку людей у фантастичних обставинах, зокрема, в умовному минулому різних країн. Біологія – створювати незвичайних істот. Географія і кліматологія допоможуть накреслити «працюючу» карту вашого світу, з обґрунтованими напрямками вітрів, течій, річок, з розумними умовами для землеробства тощо. Політологія, економіка – моделювати цікаві держави, аналізувати і показувати устрій громад у несподіваних умовах. Врешті, наука логіка допоможе тримати все це разом і не схибити.
Облишимо епігонів Толкіна 30-го ступеню і історії, що нагадують нудні квести у комп’ютерних іграх. Поміркуємо про справді серйозні роботи. Чи є ненауковими праці, скажімо, самого Толкіна, який був надзвичайно освіченою людиною, створив кілька штучних мов (з творами на них) і використав у своїх книжках мотиви з літературного спадку людства? Чи є ненауковим використання даних історії Англії, відомостей про озброєння, середньовічний устрій тощо, приміром, у пана Мартина? Список можна продовжувати, але щоразу (хоча завжди можуть бути приводи доскіпатися до окремих елементів) виявиться, що автор кожного знаменитого фентезі провів колосальну роботу з науковими джерелами, використав свої фахові та сторонні знання.
А що вже казати про твори, базовані суворо на нашому світі, приміром, в жанрі історичного фентезі! Об’єм матеріалу, який доводиться обробити автору, там буває дуже значний. Історії зі шкільного підручника не годяться – потрібні інсайди, дані про побут, старі карти, архівні документи, розрахунки, «живі» мандрівки на місцевість, про яку йдеться, знання цін, технологій, рівня медицини тощо. «Господі, — думає автор такого твору, ледь визираючи з-під стосів книжок, — краще було б написати стоп’ятсотий переспів Класика, я ж там усе знаю!»
Гм, але ж ми просто писали «казочки»? Яка несподіванка! Та тут роботи стільки, що страшно й починати! 🙂 Невже і до фентезі, «казкового» жанру фантастики, можна застосувати термін «наукова»? Але, власне, чому ні? До речі, і самі казки – зовсім не простий за походженням і виконанням жанр літератури, але про це варто говорити окремо.
Навіть саме писання твору вимагає слідування певним законам драматургії, знань з психології сприйняття тексту тощо.
У будь-якій фентезі-історії, якщо вона написана не заради стомільонного опису орків і ельфів (при всій повазі до них), так само як і в «твердій НФ», є наука і фантприпущення. Наука приводить фентезійний світ у рух так само, як і у НФ. Так, у фентезі бракує ядерної фізики, але хіба ми вважаємо «справжньою наукою» лише її?
Такі книжки цілком вкладаються у парадигму «розважаючи, вчити», яку традиційно закріпили, приміром, за науковою фантастикою.
Будь-яка серйозно написана книжка ґрунтується на величезній роботі з матеріалом. Ще нікому не вдалося сконструювати достовірний світ, не маючи хороших знань з природничих і соціальних наук. Звісно, світів сконструйовано багато. Але далеко не всі з них міцно стоять на ногах.
Чи можна писати фентезі без роботи над матчастиною? Звісно. Блендер з ельфами, відьмаками і мольфарами завжди напоготові. Але у ньому не приготуєш шедевр. Вийде хіба що безлика одноденка, яку в ліпшому разі прочитають і забудуть.
Дехто може зауважити, що читач, налаштований просто розважитися, навіть не усвідомить роботу, яку провів автор. Так, більшість – не усвідомить. Але безумовно запам‘ятає, бо яскраві художні історії набагато краще вкарбовуються в свідомість, ніж шкільні підручники!
Мені, приміром, траплялося чути думку людини, яка подивилася фантастичний фільм про давній Єгипет. Людина була (на повному серйозі) певна, що великі піраміди Гізи були побудовані за допомогою мамонтів. Бо автори кіно дуже красиво це показали. Якщо ви думаєте, що більшість людства черпає знання про світ НЕ з таких фільмів (а ще не з «жовтих» новин і не з дешевих газеток), то у мене для вас теж погані новини. Тож кожен з нас може долучитися до навчання людства через створення яскравих (але науково вивірених) історій!
Гадаю, варто нарешті відмовитися від думки, що фентезі – «по природі» ненаукова царина.
По природі ненауковою є лише одноденна графомань у будь-якому жанрі літератури.
Чи й справді популярність фентезі спричинить (чи й вже спричинила?) занепад науки? Не думаю. Просто це буде інша наука – не та, до якої нас готували бородаті геологи і насуплені капітани зорельотів.
Світ навколо нас змінився. Зброєю стали не стільки танки і ракети (як це було у 20-му столітті), скільки слово. Технології – комп’ютерні і соціальні – зробили слова страшнішими за бомби. Маніпуляції у ЗМІ та соцмережах, таргетована реклама змінюють долі країн і впливають на весь світ. Під маскою боротьби за мир безліч держав (і нас у тому числі) атакували вороги (детальніше про це у моїй статті «Про війну і пацифізм, або Яструби-21»). Історію викривляли, слова змінювали, і більше немає віри фотографіям, книжкам, новинам, відео тощо. Поле бою перемістилося у голови людей – більше, ніж у ціле попереднє століття. Мова не про пропаганду, а про цілковито змінений, ніби зачаклований світ, в який тепер можна занурити кожного з нас – а ми й не помітимо цього.
Виглядає, ніби ми живемо у високотехнологічному фентезі – а література лише пробує перетравити це (як у 20-му століття вона намагалася осягнути технічний прогрес, світові війни – і їхні соціальні наслідки).
Світ на порогах змін – і невідомо, скільки їх буде. Нам важко аналізувати майбутнє – усі надійні прогнози розлітаються. Єдине, що нам відомо – зміни будуть несподівані й дивні. Природно, що література реагує на це – як бачимо, сплеском фентезі і, особливо, міжжанрових творів. Бо вони стають полігоном для вивчення (і «приручення») незвичайного, місцем, де можна змоделювати абстрактні приклади явищ і подій, відшукати нові зв’язки і сенси.
Бій між «фізиками» і «ліриками» давно неактуальний. Тепер інші науки мають припускати, що чекає на людство. Не гуманітарні замість точних, а ті, які поєднають різні сфери знань. Людству треба вивчити себе, згадати все цінне, що з ним сталося, окреслити нові точки опори у світі, де нічому немає віри. А для цього треба знайти зв’язки там, де люди їх досі не помічали.
«Поєднати і використати по-новому», – можливо, це стане новим гаслом і науки, і літератури.
Тож наукова фантастика, ймовірно, на нас чекає зовсім інша – НФ 21 століття, НФ-21. Чи з’являться там ізнову ельфи? Якщо й так, то це будуть історії про речі, які досі мало ким були проговорені й усвідомлені. Але, більш ймовірно, що на людство чекає підйом цікавості до власного спадку, до епізодів своєї історії і цінностей – щоб йти з цим у майбутнє (і в космос також, якщо буде треба).
Хороша література – байдуже, чи вона серйозна, чи умовно-розважальна – завжди базується на науці. Ці знання працюватимуть не лише для розваги, а й для навчання читача. Ба більше: нові, міжжанрові літературні експерименти (базовані на різних науках, як технічних, так і гуманітарних) можуть намацати людству шлях – у світі, якого не уявляли класики наукової фантастики – але він вже навколо нас.
Поділитися
Інші статті:
Про війну і пацифізм, або Яструби-21
«Миру мир» – досі написано на старих фасадах. Але світ, побудований на цьому гаслі, хакнули, і зараз всіх нас цікавить – що далі?
Хороша література – байдуже, чи вона серйозна, чи умовно-розважальна – завжди базується на науці.
Я дико вибачаюсь – це про фентезі чи про яку літературу? В любому випадку цікаво дізнатись де наука у вії гоголя. Це не в тому випадково наука шо він був бурсак і хвілосохв? чи про яку науку мова?
І шо значить толкієн чи мартин працював з джерелами? а гомер може й читати не вмів і з джерелами не працював – що чув те й осмислював. Але якшо йти таким чином шо кожен пук називати наукою, то той же самий пук легко можна назвати культурою, а чи горшком. Тобто сам сенс слова наука повністю невільовуєццо і розмова йде ні про що.
Є така наука – літературознавство. На ній базується вся література. Це по-перше.
По-друге, Толкін був не лише професор філології. Він не створював нову міфологію, всі його світи базуються на англосаксонських, скандинавських та інших міфах і релігійних системах.
І Гомер теж мав власні джерела – теж усні. Бо давньогрецька література не з Гомера починалася.
Власне, до чого ви ведете? Що не треба працювати з науковими джерелами, розробляти матчастину, опановувати ремесло письменника через фахові спеціальності, а достатньо бути умовно “геніальним” автором – і все вийде само собою?
я веду до простої штуки – література НЕ базується ні на якій науці. Наука є просто часткою життя. Звідси література може як виходи з праці з літ джерелами, так абсолютно може й не виходити і достатньо бути геніальним. Взагалі не бачу звязку літератури й науки. А то шо повигадували різне літературознавство само по собі така собі наука)Безумовно якась мінімальна база необхідна, але називати це наукою перебір.
Художня література – сфера діяльності, яка включає в себе абсолютно всі науки, які існують в сучасному людському суспільстві. Бо неможливо писати, не знаючи й не розуміючи, про що саме пишеш.
А якщо брати сучасну літературу, то це вельми складний науковий комплекс, що включає в себе вельми численні речі: від власне літературознавства і використання законів людського сприйняття до матчастини в різних галузях.
Стосовно геніїв – то це особи, які засвоюють весь комплекс людських знань швидше, ніж інші, і вміють їх поєднувати. Тобто це свого роду “науковці в -надцатому ступені”. Та й навіть якщо облишити будь-які згадки про матеріальний світ і писати лише про емоції – то й то треба добре розуміти, як формуються емоції й мотивації. Бо якщо щось вигадувати абстрактне і пальцем у небо, то це буде лише смішно й нікому не цікаво.
А приклади на кшталт Гомера і чогось подібного не мають сенсу, бо, по-перше, ніхто не знає, хто взагалі писав “Іліаду” та “Одиссею”, а по друге, її автори дуже добре знали, про що саме пишуть. Там із матчастиною усе було гаразд, вона дуже докладна.
Сокира, я не знаю в якій галактиці твоя планета, але якшо б ти залетів на землю, то одразу ж побачив – писати ніхрена не знаючи і не розуміючи не тіки не НЕ можливо – так роблять 99 відсотків наших хомописьменникусів. І гомерів які в матеріалі у нас якраз менше відсотка.
Хотів би до речі приклад – а ти випадково не підкажеш де у нас зара неграфоманський й не смішний абстракт який не тикає пальцем в небо,а пише науково як гомер? Хотілося б читнути.
І іще хотілося б все ж зрозуміти – яка така була неймовірна наукова база у гоголя чи тараса. Гоголь був двієчник, а як тараса дяк учив ми всі чудово знаємо.
Але все правильно – генію достатньо мати мінімальну базу почути відлуння і він уже вибудує свою конструкцію звуку чи всесвіту. В тому то й річ шо для тараса достатньо було і науки безграмотного діда. От тобі і вся наука.
Я ж кажу – не треба обзивати слова не властивими значеннями.
Кун сказав – найперше після приходу до влади я б змінив імена.
dym,
Тоді про що дискутувати? Нехай поле бою лишається за вами. Бо ми ж не генії, ми тишком-нишком вивчатимемо матчастину, джерела, літературознавство. Якось так.
Удачі!
ЗІ. Кличний відмінок від Сокира – Сокиро. Та краще звертатися на “ви” до незнайомої людини” 😉
я прочитав статтю і типу висловив свою думку. Я ж не знав шо я обовязково за науку мав бути. А так да – я нікому нічо довести не намагався) отож залишаю науку не геніям)) Образливі ви мицці шо капець)))
dym,
Ми не образливі. Просто ми з вами про різні “матерії” говоримо. Ми – про науку, матчастину, а ви – про геніїв, яким нічого не треба знати та про “відлуння Всесвіту”. Це трохи несумісні поняття, коли “один до ліса, а другий до біса”.
Ні не так. Ви сказали в статті – без науки ніяк. Я навів приклад гоголя і тараса. Тоді ви підмінили поняття наука на поняття навчання. Тобто мовляв наука це і у дяка і баби палажки і все це наука. А це ніяка не наука – це постійне навчання людини яка може навчатися на практично всьому.
Наука ж це квантова механика, матаматика, фізика, біоінженерія й тп. Ясно шо якшо писати на подібні теми без знань хоча б елементарних наукових законів не обійтись. А якшо писати про драконів то легко можно обійтись і тою наукою шо у дракона є голова, крила й хвіст. І то не обовязково. Можно вигадати якогось свого безкрилого чи безголового дракона.
Стосовно ж геніїв і тп – ну це ж я гіперболізував, підняв градус й тп. Просто щоб виразніше означити свою думку
Тобто літературознавство для вас не наука?
Диме, матчастину таки інколи вивчати корисно ))).
Стосовно Шевченка: він мав вельми потужну мистецьку освіту, навчався спочатку декоративно-прикладному живопису (майстерня Ширяєва), а згодом у Петербурзькій Академії мистецтв у класі вельми знаменитого Карла Брюллова (плюс усіляка теорія). Згодом став одним з найкращих офортистів Європи, одним з перших в РІ почав використовувати новітні європейські техніки гравюри, його творами навіть ілюстрували книжки по теорії офорту. А базові принципи мистецької освіти однакові і в літературі, і в живопису. Плюс Шевченко добре знав українські народні пісні. І, наприклад, при написанні поеми “Гайдамаки” використовував польські історичні джерела, відомості про Барську конференцію, а також роман М. Чайковського «Wernyhora». І список використаної літератури був доданий в першому виданні поеми в розділі «Приписи» (примітки).
Тобто, про те, що Шевченко був якимось там диким “дитям природи”, навіть смішно чути. Дослідники його поетичної творчості писали таке: ” Зв’язок «Кобзаря» з літературними традиціями, передусім з романтизмом, був органічний і міцний. Він виявився в зверненні до жанру балади («Тополя»), у принципах розробки історичної теми («Іван Підкова», «Тарасова ніч»), змалюванні народного співця-кобзаря («Перебендя»), в тяжінні автора до персоніфікації, драматичних колізій і сцен, гіперболи, народнопоетичної тропіки та інших засобів і умовностей романтичного стилю”.
Про освіту Гоголя і інших – гугл у поміч.
Власне, літератор може бути без офіційної освіти. Проте без ретельної самоосвіти – не може. І ця самоосвіта мусить включати в себе набагато більше, ніж містить будь-яка офіційна освіта.
А дракон, в якого є лише крила і хвіст, – це не дракон, а опудало. “Живим” він стане лише тоді, коли про нього авторові й читачам буде відомо все: яка його фізіологія, як він харчується, літає, розмножується, спить, поводиться в різних ситуаціях, і так далі. І щоб створити в книзі таку істоту, доведеться непогано вивчити біологію. От про таких драконів читати цікаво. А про умовно змальоване опудало – не цікаво.
Вельмишановна Сокиро.
Кожен з ваших аргументів легко розбивается.
1 – Я й не стерджував шо тарас все життя був неосвіченим селюком. Я лише стверджував – він написав катерину й тп до всяких академій і не академії його сформували – його сформували дідові байки й ті самі народні пісні які
кожна собака в керилівці знала. Але знать то знала кожна собака, й взагалі у ті часи було безліч набагато більш освіченого люду, однак тарас чомусь вийшов тіко один на всю україну.
2 – гоголь також нічим особливим в ніжинській академії не виділявся. Освіченість його була рівно така шо його якраз можна було взяти на посаду акакія акакієвіча. Куди його здається й взяли коли він приїхав до петербургу.
3 – Стосовно безголових драконів. У мене, наприклад, є чудові такі хушки. Я почув це слово, воно мені вподобалось і я зовсім не знаючи біологію хушок взяв й зварганив для них свій окремий чудовий світ.
Стосовно ж навчання і самонавчання – так я не маю нічо проти навчання. Я просто проти того шоб поняття навання замінювати поняттям наука. Про шо я тут докладно писав невгамовній Птиці)
Тобто літературознавство для мене НЕ наука. І я впевнений шо тарас і гоголь і гомер без жодних ускладнень обходилсь без літературознавства. Про шо я, власне, й казав. Але це не означа шо якшо я так вважаю, то ви не можете цим ліературознавством займатися – та наздоровля) я просто сказав – без такої науки легко можна обійтись) Тобто висловив заперечення головній тезі статті)
“Не” пишуть з маленької літери. Тарас, Гоголь, Гомер – з великої.
А це ж іще не літературознавство, це правопис. Бажаю вам якнайшвидше подолати зневагу до науки та відчути смак до навчання. Повірте, воно того варте.
Стосовно великих й малих літер – не в величині літер таїться повага чи неповага,
ну й я ж не на диктанті у вас на науковій кафедрі)
Шо ж до науки – я ж казав – я безсумнівно поважаю ті науки які науки – фізику, хімію, генетику і тп і безсумнівно НЕ ДУЖЕ поважаю науки які псевдонауки – літературознавство, психологія і тп.
Звісно можно й горшкологію наукою обізвати, але тут же в чому штука – науку чи не науку можна легко визначити по первинних ознаках) У всякій справжній науці є свої аксіоми, константи і формули.
І от зара я би й попросив аксіоми, константи й формули літературознавства та звідки ж вам їх взяти)
От тепер і живіть з цим. Але я невинний – просто дуже вже ви затята Птиця)
Цілком погоджуюся. Зараз зовсім інші часи, і майбутнє за переосмисленням старих жанрів і створенням нових.
І чого це фентезі не може бути з ядерним реактором? Як на мене, цілком собі може )))
Здається, навіть щось таке вже й написано. Принаймні, Суенвік (хоча я його й не люблю)) цілком змішав фентезі з технологією, і вийшло досить органічно.
Є таке, манапанк, атомпанк може бути з магією.
Я прихильниця твердження про те, що НФ є окремим випадком фентезі зі значним обмеженням у магії світу 😉
Птиця – провокатор срачів! Якби ти сказала, що чоловік є окремим випадком жінки зі значним обмеженням, я б і то швидше погодився.
Колеги, ви так срач не зварите! Борщ без квасолі є окремим випадком борща з квасолею 🙂
Але хороша історія завжди хороша історія))
Юлесе, Птиця сказала те, що сказала 😉