Футболка, ще одна. Парадна форма поїде у чохлі. Ой, ще ж черевики до неї! І сувеніри треба не забути. Тюбики з космічними стравами, смачні, зручні, обов’язкові у наборі для виживання. Мама, мабуть, хвилюватиметься, буде перепитувати, чи добре їх годують. Дідусь буде розповідати про сухпайки чи про те, як вони варили борщ на відкритому вогні. Леська, його менша сестра, сміятиметься та буде випрошувати “чарівні вітаміни для космодесантників”. А ще вона мріє про поповнення колекції. Кілька років тому, коли на Місяці з’явилися перші поселення для цивільних, а не тільки військових чи науковців, зоряна гойдалка стала символом нового етапу розвитку людства. Хлопчик та дівчинка безтурботно гойдалися серед зірок на кришталевому серпі молодика, і цю іграшку можна було побачити і на письмовому столі у кабінеті президентів та прем’єрів, і у ранкових ток-шоу, і, звичайно ж, на рекламних бордах. Потім з’явилися варіації з надміцного нового скла, дорожчого за кришталь, але безпечного навіть для маленьких діток, у різних кольорах, з різними фазами. Додалися котики, собачки, птахи, куполи станції… Марко задумливо дивиться на броненосця. Лімітований випуск, продаж тільки на Місяці чи у космопортах. Виробляють же на Землі, везуть потім сюди замість ще кількох ящиків з обладнанням. І коштують ці штуки ого-го, але чого ж не зробиш заради сестрички! Та й треба визнати, цей броненосець прикольний. Він намагається запхати величеньку фірмову коробку у сумку, зітхає та починає складати все заново. З тривожним наплічником на тренуваннях простіше.
– Тривога! Код 3. Тривога!
Сигнал лунає одночасно і по гучномовцю, і у навушнику. Оце так початок відпустки!
На точці збору першого загону не тільки військові: і там, і у коридорах повно людей. Схеми, алгоритми? Так, звичайно. Але ж сирена! Доводиться всіх заспокоювати, нагадувати, що код 3 не означає небезпеки для самої станції чи витоку кисню. Але от маски варто одягнути, поки немає докладної інформації чи відбою тривоги. Марко допомагає літній професорці біології правильно закріпити маску, коли чує своє ім’я: командир формує команду для рятувальної операції.
Все виявляється не так вже й страшно: космічне сміття пошкодило шатл з туристами, але на щастя всі живі-здорові, хоч і перелякані. На підготовку до таких екскурсій виділяють лише два дні, інакше квитки були б занадто дорогими, особливо для сімей з дітьми. І якщо навіть персонал станції може розгубитися у надзвичайній ситуації, що вже говорити про людей, які летять розважатися! Заспокоїти, евакуювати, передати мало не з рук у руки медикам тих, кому стало погано. Повторити N разів. Проконтролювати доставку на станцію багажу туристів, пошти та якихось товарів. Написати звіт. Посперечатися з системою стосовно доступу і статусу. Перетнутися у зоні відпочинку з ремонтниками. Нарешті вільний?
– Слухай, Ненсі, візьми мені, будь ласочка, кави за своєю карткою!
– Що, вже добовий ліміт на стимулятори?
– Ні, я ж мав цим самим шатлом летіти до родини. Ця система така “розумна”, найближчі два тижні мене впізнавати не хоче.
– Добре, красунчику, пригощу! – інженерка сміється. – Не хвилюйся, завтра о восьмій рейси відновлять.
– Та чув. Звідки взялися ті уламки на головній трасі?
– Привіт від старого російського супутника. Залишки цього мотлоху досі літають, як бачиш. І якби він пройшов на пару метрів праворуч, було б горе.
– Але ж обійшлося…
– Так, обійшлося, – до них приєднується Януш, ще один технік. – Ви не в барі?
– Я думав проставлятися вже після відпустки. Домашнім, ти ж розумієш…
– Контрабандною вишнівкою? Тссс! – Януш підморгує Ненсі. – У тебе є шанс відсвяткувати двічі!
У барі і його загін у повному складі, і другий. Техніки, комп’ютерники, дослідники, лікарка, екскурсовод… Чи вистачить у нього кредитів на таку гулянку?
– Марку, це ж твій перший сезон тут? Дивись, як ми вміємо!
Бармен вимикає світло, і під стелею яскраво сплахують зірки, квіти, спіралі. Жовті. Сині. На уніформі побратимів нашивки у кольорах його прапора. У інших – значки та браслети. І коли вони встигли?
– Марія, Лукас, Кейт, Пол, Джев, Ліна, Ната та інші! Офіційно День України післязавтра, але ми вітаємо вас і сьогодні, і завтра, і завжди!
– Я Лукаш! – командир Марка звично бурчить собі під ніс.
– Як думаєш, може, навчимо колег ще й кличної форми?
– Тебе не дражнили у школі, Нато?
Марко відступає на пару кроків, щоб не заважати чи то small talk, чи то флірту.
Тост за звитягу тих, без кого не було б ні миру, ні технічного прориву на Землі, ні космічного туризму. Це не хвилина мовчання під час урочистостей, це вечірка, але подих перехоплює все одно.
У відсік Марко повертається за кілька годин до вильоту. Як добре, що сьогодні він пасажир! Біля так і не зібраних речей стоїть сувенірна коробка, перев’язана стрічкою. Ще один броненосець? Чи тигр? Він у Лесі вже є. Ні, лелека. І гніздо з пташенятами, яке можна прилаштувати на зоряну гойдалку. Судячи з голограми, офіційний продаж ще не стартував. От друзі дають! Здається, вишнівки буде замало.
Деякі абзац (в т.ч. перший) прям дуже просяться, щоб їх розділили. І по розміру і по логіці.
Загалом – цікава задумка. Але сюжету тут немає. Ні сюжету, ні занурення у світ. Ніби якийсь уривок з чогось більшого
Дякую за відгук!
Можливо, розподіл на менші абзаци був би доречним, якби оповідання було трішки інакше написано
Вітаю, авторе!
Гарна НФ ближнього прицілу. Динамічно. Подекуди аж занадто 🙂 Хотілося зупинитися, роздивитися пейзажі, помилуватися сувеніркою. Але ніт, не дали ви цього. Хоча, обсяг, здається, дозволяв дещо розписати.
Загалом сподобалося.
Успіхів та наснаги!
Дякую за відгук! 🙂
Про сувенірку ж багато написано у % відношенні, хіба ні? І можна пофантазувати, як чіпляти іграшки на місяць у повні, наприклад ))
І от прямо зараз автор прораховує, скільки там куполів на станції, скільки тисяч жителів, які системи забезпечення з плюсами й мінусами, що саме досліджують тощо. Хоча зазвичай пише у зовсім інших жанрах, і повість чи роман зараз не планує ))
Вітаю, авторе!
Гарне оповідання, гарне майбутнє!
Хоча так: вийшла така “тепла історія під каву”, максфраєвщіна 🙂 (у мене це має негативні конотації). Ніби ви описали сеттинг для старту якоїсь крутої пригоди в космосі, початкову ситуацію спокою, з якої Марку зараз належить вийти, щоб пройти свій шлях героя – а тоді упс, титри. Стоп, так нічого ж ще не сталося? ну, майже)) Це трошки, еммм, дратує.
Хоча так, загалом (під каву і під психоемоційне виснаження, в якому, на жаль, перебуває зараз більшість з нас) це просто дуже гарно.
Щиро бажаю успіху на конкурсі!
Дякую за відгук! 🙂
Макса Фрая автор не читав, тому нічого з цього приводу сказати не може. Лише про камру чув від шанувальників ))
Що стосується оповідання, задумувався такий період “золотих тучних років”, коли (майже) все добре й легко. Хоча й дзвіночки (старі та нові) є. До шторму ще далеко. А такі періоди потрібні і країнам, і (новим молодим) героям
От у Фрая все таке, що ніби й є пригоди, загрози, незрозумілості – але вони завжди раптом вирішуються, і ти ніби постійно перебуваєш у стані “лежу під теплим пледиком з котиком розміром з теля й затишно кублюся, поки знадвору так само затишно йде дощик”)) Суцільний фансервіс, зациклений на себе. Не скажу, що це в певні періоди життя не має сенсу, але мій внутрішній редактор не може такого витримати мовчки)))))
Тож якщо це у вас старт великої історії, яку ви плануєте (і де таки буде шторм), то буде цікаво одного дня її прочитати!
Вони всі професіонали, так )) На відміну від деяких ділків на Землі. Але у тексті ще можна деякі цікавинки знайти, хоч на початку, хоч у сцені тривоги
Гарне оповідання! Єдине, що я не зрозуміла: якщо автомат не зміг зчитати картку хлопця, то як він пригощав друзів у барі? Чи там уже готівковий розрахунок? Але навіщо готівка у космосі?
Кава для персоналу у кімнаті відпочинку – це одне. Напої у барі – зовсім інше. Системі байдуже, що ти тільки що рятував людей і хочеш пити. У відпустці? За розкладом вже мав би летіти додому? Плати! Про гроші у космосі я більш докладно напишу у іншому коментарі (вони не готівкові, але суті це не міняє). Дякую за відгук! 🙂
Миле та добре оповідання. Гарно написане. Дякую за задоволення!
Дякую за відгук! 🙂
Вітаю, авторе! У вас прекрасно виходять деталі, обожнюю це вміння! Ваші тексти запам’ятаються завдяки цьому 🙂 Колекція прикольних модних іграшок, літня професорка біології, автомат, який не видає кави хлопові у відпустці… Це чудово 🙂
На жаль, самій історії бракує сюжетности. Ота майже іграшкова тривога, по суті, потрібна виключно заради того, щоб у тексті щось сталося. Якщо владнаєте цю проблему, буде круте оповідання.
Дякую за відгук! 😉
Так, деталі я люблю.
Щодо того світу, що описаний в оповіданні. Минуло кілька десятиліть після масштабної війни, у якій перемогла Україна та весь цивілізований світ. Розгрібання наслідків цієї війни дало поштовх новим технологіям. Людство освоює Місяць. І що ж воно там робить? Заробляє гроші та економить на безпеці. Замість обладнання (і це прямо сказано в тексті) тягає на Місяць дорогі й габаритні до того ж колекційні іграшки. Економить не на обладнанні готельних номерів чи на пакеті екскурсій, а на інструктажі перед польтом у космос! Але ж для того, щоб зрозуміти, наскільки це небезпечно та безглуздо, навіть не треба читати фантастичні романи або дивитися фільми й серіали. Можна просто згадати випадок з витоком кисню на МКС кілька років тому. Через дірочку.
У цьому світі немає арахноїдів, чужих, космічних піратів, росіян з брудною ядерною чи ще якоюсь зброєю, тільки он сміття інколи літає. Можна розслабитися і заробляти гроші.
В Україні ж гарна екологія, вишні ростуть, вишнівку он (домашній неліцензований алкоголь) можна на станцію протягти, заборонено ж типу, але друзі на смаколик чекають. А історії про давню війну – це про борщ на відкритому вогні, а не у супер-мультиварці кінця ХХІ століття. Не про підступних ворогів, кров, смерть та пильність на кожному кроці.
Кваліфікації інженерів, які розуміють, що могла статися трагедія, але витісняють це, бо вечірка ж, скіллів Лукаса-Лукаша чи Марко вистачає. Поки що.
Так це ж добре, авторе. Люди живуть своїм людським життям, чинять свої звичайні людські помилки. Монстри типу кацапів, в яких мислення нелюдське, в минулому. Можна не жити у безкінечній журбі й непозбувній бентезі, а насолоджуватись тим життям, яке вибороли предки. А життя без проблем і прорахунків не буває, принаймні коли йдеться про людей, а не арахноїдів.
Ніхто й не каже про журбу, бентегу чи постійну тривогу. Але відкритий космос чи місячна станція – це зони підвищеної небезпеки. Помилки, звичайно ж, є і будуть. Якісь із них легко виправлять професіонали своєї справи. Якісь, на жаль, можуть бути фатальними. Поки все добре, можна святкувати. Як показує практика, жити й святкувати можна й треба, навіть коли далеко не все добре. От тільки головне дорогою не розгубити той самий професіоналізм
Ну я у вашому оповіданні якраз вичитала, що, навпаки, різні нештатні ситуації (без яких не буває) вирішуються швидко, спокійно, професійно, люди вчиняють гарно відпрацьовані дії, а не бігають перелякані витріщивши очі. Зробили спокійно те що треба, пішли далі мріяти про вишнівочку, бо виконувати свої обов’язки нескладно, коли ти професіонал.