Зевс – захисник свого Всесвіту

Зевс дивився на вулицю з вікна свого будинку. Чорненька кішечка знову притягнула його погляд. Треба діяти, подумав пухнастий і стрибнув з підвіконня.
– Що, Зесьо, знову їсти? – запитала його господиня, принаймні, ця істота так вважала.
Зевс не сперечався, це не мало сенсу. А от чорна кішечка була цікавою. Кіт щось муркнув хазяйці та спустився по виноградній лозі до двору.
Кішечка жила через дорогу і потрапити на той бік було нелегким випробуванням. Машини їздили часто й голосно гриміли, це лякало. Зевс мав мету, бажання та абсолютну відсутність страху перед двоногими. Врешті-решт, вони живуть для котів, інакше навіщо людям їх годувати. Зевс любив своїх людей та чорна кішечка була цікавішою.
Чорне диво запримітила Зевса ще здалеку, примружившись від осіннього сонечка, кішечка байдуже відвернулась. Вона виховувала двох кошенят, її первістків, які бавилися поряд із матір’ю. Кошенята впізнали Зесю та радісно до нього підбігли, запрошуючи до гри.
«Мені не до цього», – промуркотів кіт та примостився біля Марусі, так звали чорну красуню.
– Нам пора об’єднатися, – нявкнув кіт, – ці подорожі через дорогу небезпечні.
– Боїшся? – здивувалася Маруся.
– Ні, – розслабив вуса Зевс. – Я з малими забираю вас до себе.
Вмовляти кішечку не довелося, вона розуміла, скоро зима, а там, через дорогу, люди годують котів.
Минув місяць відтоді, як Зевс привів свою сім’ю до людей. Люди були не проти, хоча, хто їх питав. Нещодавно стався невеликий землетрус, так вважали люди. А коти знали, що це демони потрапили до нашого світу і світ цей потрібно боронити. Щоночі Зевс ходив на війну з сутностями, щоб темні тіні не потрапили в його дім. Кожну ніч кіт захищав  своїх сім’ю та людей.
Однієї ночі Рисочка, так звали одного з кошенят Марусі, іншого назвали Сімба, випросив дозволу на нічне полювання на демонів. Він так мріяв бути схожим на Зевса. Їх не було три дні, на четвертий Зевс повернувся сам, з розірваною горлянкою, ледве живий.
Кіт мовчав, ніхто не питав, все було зрозуміло. А вагітна Маруся готувалася окотитися.
Демони відступили ненадовго. Коти це розуміли й пам’ятали свою тяжку втрату. Сімба, який загубив брата, став лякливим й завжди ховався в закутках. Але війна ще не скінчилася.
Кошенята народилися на Новий рік. Три маленькі дива. Зевс важко одужував і більше не міг боронити від загрози дім. А демони підступали, повільно огортаючи темрявою будинок Зевса. На ранок двоє малих кошенят сутності забрали із собою, хотіли й останнє кошенятко, але Маруся, Зевс та Сімба виборили крихітне життя.
Поранений Зевс гнав демонів у пекло, він не відчував ані страху, ані болю. Кіт рятував свій Всесвіт. Зевс переміг, темрява відступила. Із вигнанням демонів затягнулася й рана на шиї войовничого кота.
Коти так довго захищали свої будинки, люди так нічого і не зрозуміли.
Малу назвали Мікася, вона вижила з демоничною поміткою. Кошеня не вміло нявчати й постійно гарчало, як маленький демон. Хазяйка називала її Монстрюша, навіть не підозрюючи, наскільки це правда.
Зевс виборов цей світ та мир для своєї сім’ї та людей. Кіт готовий до боротьби, треба якось навчити цього і людей. Та наразі Мікася грається з його хвостом і можна трішки відпочити.