ПротоКіт і орки

ПротоКіт і орки

Кіт спав. Мабуть.
Аж от вухо сіпнулося. Раз. Другий.
Кіт невдоволено розплющив очі й утупився в якусь лише йому відому точку. Потім скочив і почав люто походжати і хльоскати пухнастою хвостярою.
– Трясця… Знову ті кляті орки. – тихо гарчав він собі у вуса. – Знову ті їхні тупі, психопатські бажання стати “настаящімі воінами” і знову вони для цього “счітают катят”. Дідько, вони навіть перестали вбивати перед цим кицьок! Як, як вони могли настільки деградувати??
Кіт не хотів втручатись… Тисячоліття м’якого впливу – і протопсу під хвіст. І ті дурепи чим думали – за якісь жалюгідні недоїдки підійшли до тих скажених тварюк…?
Але розпачливо завила ще одна кицька, потім третя… і кіт не витримав. Розігнався, стрибнув, перетворився на загадкове завихрення у повітрі, і зник.

*

“Міша” вперше “счітал катят”. Його нудило, хотілось це припинити, але довкола стояли “братья па бутилкє”, і підбадьорювали:
– Ги-ги-ги, ай маладєц…
Але найголовніше – це ж вони їздили купувати “бутилкі”, і “Міша” аж здригнувся уявивши можливі наслідки невдачі – що йому можуть і не налити! І звідкись ніби з’явились нові сили. І кицька приречено завила востаннє. Аж навіть у повітрі виникло завихрення. Але воно чомусь блискавично пронеслось до голови різуна, миттю відскочило і полетіло по колу, по всіх психопатах, і щезло, ніби і не було.
А орки всі хором завили, так ніби проводжали кицьку в останню путь.
Втім, криваві вирви замість правих очей і струмки крові чітко підказували, що то не проблиски давно відмерлої совісті, а тупий рефлекс, як-от у гідри з підручника біології.

*

Протокіт вистрибнув з повітря у високу траву десь за кілометр. І аж замилувався далекому виттю.
– От як орка назвете – так він і житиме. Правильно “міша-миша”? І як воно тобі, в ролі миші? – риторично замуркотів собі у вуса.
А потім задумався.
– Я все зробив правильно. Вони мене не могли роздивитись. Шерсть і часточки з кігтів з мене самі собою не відпадають. І форма кігтя таки ж нетипова – і кіт знову перетворив одного в довгу, товсту, шпичасту голку та замилувався досконалості її форми. – Коти поза підозрою!
Але йому і далі було неспокійно… Кіт припускав, що навіть такі психопати як ці орки – таки вміють гратись у Логіку.
– Треба відвести підозри! Грець з нею, з тією зайвою працею!! Звалю все на укрів – вони витримають, їм не вперше!!!
Кіт знову розігнався, стрибнув у повітря, супроводжуваний хоровим завиванням, і зник.

*

Зграя терористів заряджала САУ касетними бомбами.
Це була нова фішка у орків – обстрілювати так міста, аби побільше, побільше жертв…
Бо а що ті мирняки собі думають? Де квіти, де хліб-сіль в унітазі в подарунок, де, зрештою, всі ті демонстрації “путін пріді”? Якщо сказали “А”, сказали все це у мирний час, то чого тепер не кажуть “Б”? – і орки ображено запихали наступну касетку в САУ і примовляли… – “ми научім вас как любіть…”

Завихрення виникло, повиколювало кожному зобиженому по оку, і зникло.

*

– Тра-та-та… – гуркотіли кулемети й автомати, на передовій.
– Мачі іх, мачі… – завивали виповзні з боліт.
Збоку лісосмуги сунули танки, а піхота накривала вогнем українські бліндажі, аби їхні захисники не мали змоги й голову підняти.

Завихрення виникло, отоварило всіх мочителів, і зникло.

*

Десь біля Каспію, в безпеці, злітала ескадрилья.
Комеска і решта пілотів наперед смакували свій казковий героїзм і премії. Злетять, розженуться, випустять ракети по людях, і назад, додомцю, купатись у променях слави…

Кіт з’явився майже перед шоломом, миттю пробив дірочку й око, і телепортстрибнув до іншого шолома. І т.д.
Потім не втримався, сів збоку злітної смуги і милувався як літаки вдаряються один об іншого, спалахують, вибухають…
– Кросівоє… – і згадував мільйони років зростаючої ненависті до всіх літунів, всіх, хто дражнив котів, всі заплатять! Колись…

*

Все легке й просте лишилось позаду… І тепер кіт сидів на березі чорного-пречорного моря, і сумував.
– Хто, хто крім їжі житиме під водою? Гидота. Все у них не як у котів… Але треба. Це буде ідеальний доказ, що ми не при справах! Буде!! – і кіт скривився, але розігрався і шубовснув у воду – без крапель, без бризок, безслідно…

– Даколє? Даколє ані будут смєшіть наші іскандєри?? – завивав орковий каперанг. Увесь екіпаж слухав трансляцію і ретельно всотував цю чергову мізкопромивальну маячню. Тому матроси і не здивувались завершальному виттю командира. Хіба що акустика підвела – не була розрахована аж на такі перенавантаження. А потім завихрення пройшлося по всіх і вона стала неважливою.

*

– Таварісчь путлєр, таварісчь… бєда! – забіг молоденький ад’ютантик навіть без стуку.
– Какая такая бєда! На кол пасажу!! – розлютився оркоцарьок.
– Бальшая бєда! Почті как ПаБєда, но токо без “Па”. Баєвиє-камари-мутанти викаливают глазікі нашим же рєбяткам!
– Всє-всє глазікі??
– Нє… тока палавінку.
– А… так какая ж ета бєда… Глупєнькій же рєбьонок. Іді, іді сюда, на кол пасажу…

*

Наступного дня “таварісчь путлєр” виступив по телевізору. Повідомив холопам радісну новину – сво-лота досягла всіх-всіх-всіх поставлених цілей, і навіть більше – всі-всі-всі її учасники мають тепер красиву, героїчну пов’язку на око. Але найкрасивіша, звісно ж, у нього самого, бо він вошьдь!
І всі холопи в замилуванні заламали руки одне одному – який же ж красівий і… красівий у них вошьдь!

*

Екстренне засідання ООН було присвячене одній-єдиній темі – як заборонити зажуреному коню орків і його посіпакам ходити з пов’язками на оці, і чіплятись до цивілізованих людей з розповідями про підводних-бойових-комарів-мутантів-ніндзя. От як?

А от влада Єгипту не гальмувала – миттю проглянула давні папіруси, відкладені на “чорний день”, одразу їх спалила, і за лічені години пролосувала заборону в’їзду орків. І примусове виселення наявних.
– Но пачіму? Пачіму?? – завивав одноокий оркопосол. – Нармальна ж всє атдихалі!
– Дякуємо, дуже дякуємо, але ми ще й дипвідносити розриваємо. До вечора вам всім треба виїхати. Або вивеземо примусово. В товарняках. Як худобу. Все як любите…

А протокіт нашорошив вуха і аж припинив вилизуватись. Якась кицька вила. А… Ні. Це не те. Це “нільзя бить красівай такой”, як казали колись оті……
А потім усміхнувся собі у вуса якійсь своїй котячій думці і задрімав.