Випадок з життя

              Випадок з життя 

Бездротова передача та генерація енергії із самовідновлюваних джерел звели її собівартість майже нанівець. Це позбавило прибутку низку компаній, але загалом корпорації були у виграші.

Добробут населення поліпшився всюди, люди купували більше і кількість нулів на банківських рахунках найбагатших комерсантів планети зростала. Здавалося світ, що потопав у надлишках різноманітних товарів, розквітнув, але у якусь мить формула надспоживання перестала працювати. Насувалася чергова нещадна економічна криза. Корпорації зазнавали великих збитків, але залишалися достатньо впливовими і розробляли нові підходи та ідеології.

В усі часи страх змін породжував бідність, а ризик збільшував шанси на успіх. У суспільному благополуччі бідність втратила своє значення, небезпечні кроки вже нікого не цікавили, але люди, як і раніше, побоювалися смерті, хвороб, непорозуміння та самотності. Корпорації досить швидко навчилися продавати безпеку, чисельні програмні цикли, полегшували побут і захищали від неприємностей. Знову встановилася рівновага. Ринок прокидався, люди отримали ціль і поспішали забезпечити себе сучасними аксесуарами.

Яра солодко потягнулася у теплому ліжку. Штори з квітами повільно поповзли убік. Трохи ретро додавало інтер’єру кімнати  тепла. Чверть на восьму, сигналу від няні ще не було. Данька спав.

–  Привіт! – Яра побачила на стіні голограму подруги на велосипеді.
–  Слухай, ну ти, як бабуся якась, запустила би спортивний цикл, як всі нормальні люди.
–  Я до парку їду, погода файна.
–  Там сьогодні дощ буде, хімічний склад бачила?
– Бачила, не з цукру зроблена, не розтану.
–  Добре хоч Дашку залишила. Приходьте до нас обідати десь о другій, вийде в тебе?
Яра пройшла до кухні, цикл ” кухар” потрібно вже оновити, більш сучасні версії краще розділяли білки та видаляли алергени. Яра уважно пильнувала нове і її оселя була затишною.

Хвилин за сорок зателефонувала няня і Яра поквапилася до дитячої кімнати. Данька, трохи пожмаканий, з рожевими щічками, сидів у ліжечку. Яра ледве втрималася, щоб не обхопити і не розцілувати його, але замість цього вона надіслала малюку повітряний поцілунок, а потім із задоволенням спостерігала, як няня вмивала та годувала дитину.

– Рівень ультрафіолету оптимальний для перебування на вулиці протягом двох годин.

Яра визирнула у вікно. Доріжкою вздовж будинку йшла жінка, дуже схожа на вчительку математики з її школи. Як давно це було, п’ятнадцять років здавалися сторіччям. Батьки Яри частенько сварилися, мати жалілася, але так і не наважилася піти від батька і піднімати дітей сама. Для Яри усе було простіше, Данька належав лише їй. 

З того часу як вченим пощастило подолати геномний імпринтинг, гени більше не блокувалися. Тепер для зародження нової дитинки партнер був не потрібний. Спочатку лікарі використовували лише яйцеклітини і на світ з’являлися гарненькі дівчатка. Пізніше у справу пішли звичайні соматичні клітини, тепер навіть чоловіки мали можливість претендувати на спадкоємця без материнських генів. Батьки- одинаки обирали стать та дату народження. Діти зростали при здоров’ї, кмітливі та гожі, от тільки надмірно чутливі. Років до двох вони насилу витримували зовнішні подразники. Гаряче або холодне, занадто яскраве або гучне, навіть батьківські обійми були неприємними для них. На щастя, ці труднощі легко вирішувалася за допомогою кваліфікованих нянь.

З під’їзду виїхала няня Даньки, вона опустила захисний екран на візочку і пройшла у бік скверу.

Яра полюбляла поратися у домі сама, турбанина на кухні забрала хвилин двадцять. Вона ввімкнула цикл дезінфекції, потім очищувала повітря, налагоджувала воду і, нарешті, задаволена, завалилася на крісло у вітальні.

Тепер треба було вигадати щось для обіду. Дашка обожнює солодке, звісно, вона ж маленька дівчинка. Коли Яра була школяркою, вона частенько бігала до Дашкиної бабусі за пиріжками – пишними та духмяними. Вони були зроблені бозна з чого, навіть подумати страшно, але які ж смачні.

П’ятдесят грамів суміші А, триста грамів суміші С змішати при температурі тридцять п’ять градусів, далі сто грамів розчину В і п’ятнадцять розчину Т. Яра фантазувала, кондитерський цикл дозволяв втілювати будь-які ідеї у життя. Суміш на екрані здалася їй трохи густоватою, вона додала рідини В і запустила процес, кухня відповіла монотонним дзенькотом.

Яра могла бути вдома ще цілих п’ять днів. Виробництво винесли за межі Земної атмосфери. Робота у відділі деформації потребувала певних навичок. Дівчині пощастило влаштуватися туди чотири роки тому.

Няня вштовхнула візочок у двері. Данька вчепився в її руку і тихенько пхикав. Дитяче меню розписували на тиждень, малюка погодували та відпровадили спати.

Яра вдягла яскраву блузку, зібрала густий коп’як волосся на потилиці, а потім замовила новий ляльковий цикл, Дашка точно зрадіє.

–  Ми раніше вибралися. Зустрічай гостей! – колежанка з донькою зайшли у хол.
–  Ти диви, яка вже доросла! Дашко, звідки це в тебе?
– Бебехнулася десять днів тому. Нічого, вже майже загоїлося.
– Оце ти даєш! Контактний цикл безпеки, базовий хоч би, купи.
– Слухай, Яро, в тебе самої згоїна на тому ж самому місці.
– І не кажи, я іноді не розумію, як ми взагалі вижили?
– Мені знову відмовили, це вже сьомий відділ деформації. Сама, як гадаєш, я мамуня- натуралка від доброго життя?

Дашка залізла на крісло та вмостилася між підкладнів та подушок. У свої чотири роки вона була занадто рухлива, може, тому погано писала і читала лише рідною мовою. Яра навіть трохи журилася з цього приводу, що буде далі з дитиною? Декому треба більше думати про дошкільний розвиток. Між тим, вона чомусь заздрила подрузі, коли та лоскотала доньку і сміялася разом з нею.

Зателефонувала няня, Яра запросила її у вітальню. Дашка шпурнула подушку на підлогу і, злетівши з крісла, почала стрибати гопки.

Данька з цікавістю спостерігав за малою бешкетницею. Вона схопила другу подушку і кинула йому. Він відпустив руку няні, обережно підійшов до дивної іграшки, посміхнувся і спробував відтворити Дашкини коники. Няня постійно залишалася біля нього.

– Гарна в тебе няня, заздрю.
– Якщо хочеш, можемо залишити Дашку з нею і піти картини дивитися? У мене є два запрошення.
– Дуже хочу.

Вулиця виспівувала під ногами голосами птахів та шумом моря, жовте покриття тротуару нагадувало пляж. Дівчата дісталися до галереї, вибрали яскраві маски і зайшли в середину. Картини, темні та важкі, висіли на майже білих стінах, біля них товклися чисельні відвідувачі. Виставку проводили двічі на рік. Яру це не дуже цікавило, щось, зроблене рукою людини, викликало у неї відчуття безпорадності. З другого боку, ця рукотворна дивина була надзвичайно популярною, і Яра терпляче роздивлялась різнобарв’я фарб.

– Вам подобається?
Від несподіванки Яра стрепенулася. З-під сірої маски на дівчат дивилися блакитні очі.

– Так, дуже цікаво.
– Мене звати Лев, я займаюся історією живопису. Якщо хочете, можу маленьку екскурсію влаштувати.

День промайнув якось непомітно. Вони повернулися, коли діти вже спали. Яра втомилася, але ця втома була приємною, вона відчувала, що сьогодні трапилося щось особливе. Дівчина торкнулася своєї долоні – теплої та м’якої–,  і мурашки побігли  її спиною. Лев тримав цю руку лише пару секунд, але вона наче відчувала це знову і знову.

Прокинувся Данька, няня принесла сік, але він тер оченята та капризував. Яра зайшла у його кімнату. Малюк подивився на неї і заплакав. Ярина рука поза її волі потягнулася до хлопчика та пожалувала його по голівці. Данька здригнувся та відразу вщух.

– Дитині потрібна стабільність. Рух різкий, рука занадто тепла, треба повільніше.

Няня підхопила малюка і пішла до ванної кімнати.

Черговий цикл деформації закінчився. Яра повернулася додому.

– Привіт, зоряна чаклунко. Скільки потоків позаворожувала цього разу?
– Достатньо. Ти заїдеш?
Він приїжджав. Вони гуляли, багато розмовляли, трохи сперечалися, мріяли та сміялися.

– Чому ти, здорова та молода, так зробила? Чому сама не хотіла народжувати?
– Що? Я повинна була ризикувати?
– Ні, але…
Теплі руки Яри лягли на його плечі. Вона розуміла, що це не зовсім розумно, але щось всередині розбурхувало кров і штовхало до дій.

– Коли його поріг зміниться?
– Вже скоро.
– А потім? Пам’ятаю, як батько вчив мене плавати. Мої пороги вже при народженні були над стійкими. – Лев засміявся.
Яра провела рукою по його спині.

– Як гадаєш, звичайне зачаття, ще достатньо популярне?
– Достатньо.
Він стиснув її теплу долоню та підморгнув.

– Може твій потік законсервують на рік? Зможемо встигнути!
– Ще чого надумав, мене на наступний рівень ось-ось переведуть.
– А що, якщо я тебе вкраду на цілий    день?
– Для чого?
– От побачиш.
Вони йшли лісом, теркотіли птахи, дерева шемріли листям.

Яра була щаслива, вона хотіла щоб ця стежинка ніколи не закінчилася.

Лев зірвав кілька ягід дикої малини і підніс до її губ. Яра віджахнулася від несподіванки.

– Спробуй!
– Не хочу.
– Чому? Смачно. Хоча б нюхни.
– Знаєш, ти іноді мене дратуєш! Нащо мені ризикувати без потреби? Я можу дозволити собі безпеку.
– А небезпеку? Небезпеку можеш дозволити?

Яра міцно стулила губи, але швидко повернулася до норми, цикл антистесу вона поновлювала особливо ретельно. Лев зітхнув.

– Чомусь ви, ті ,що потрапили до відділу деформації, вважаєте себе майже недоторканими. А життя, розумієш, воно різне, у ньому багато що відбувається.
– Ти знаєш скільки алгоритмів закладено у найпримітивнішому курсі? Будь-які події передбачені. Дуже скоро усі це зрозуміють.

На узліссі з’явилася хатинка, зовсім невеличка, така, які будували років сто тому. Ярі сподобався зелений дах трикутником та лава біля двері, хоча безумовно все це було дуже не зручним.

Їх зустрів літній чоловік.

– Доброго дня. Невже вже з’їв?
– Це Яра, хочу її здивувати.
– Чай будете?
– Чай? – Яра пройшла до хати.

Вітальня наповнювалася духмяною парою, браслет Яри постійно миготів, підраховуючи кількість алергенів. Вона обережно взяла чашку, Лев балакав із хазяїном, поки той відкрив кілька скляниць.

– Спробуєте?
– Що?
– Звісно мед. Ось цей світліший – акація, темніший – різнотрав’я, а це гречка – міцний, деяким дуже подобається.

Очі Яри збільшилися вдвічі.

– Мед? Хто його їсть зараз?
– Той, кому пощастить. Спочатку кожний скуштувати треба.

Вони поверталися зовсім ввечері, в лісі вже смеркалося.

– Бачиш? Я знав, що тобі сподобається. І Данька хай спробує.
– Ти з глузду з’їхав?
– Потім буде в тебе ще просити.
– Ні, малюку точно не можна.

Щось дзелекнуло у сумці.

– Обережніше.
– Повірити не можу. Скло?Серйозно? Я гадала, таке тільки у музеях.

                 –  Тепер і в тебе є, раритет, бережи.

Наступна робоча сесія була довшою за звичайну, Яра нудилася. Звичний офісний ритм не потребував великих зусиль. Лев частенько телефонував, його голограма на стіні бажала на добраніч та посміхалася. Яра у мріях малювала картинки, карколомні та привабливі, а потім вона згадувала про Даньку. Вже зовсім скоро він стане більш стійким і вона змінить більшість циклів-формувачів, хлопчик завжди буде у безпеці.

Повернувшись додому, Яра побігла до дитячої кімнати. Дитинка була у манежі, няня сиділа поруч. Яра випустила поцілунок у повітря. Невдовзі їй дозволять обійняти сина, ще трошки потерпіти.

– Сьогодні мама вигадає для тебе щось особливе і дуже дуже смачне.

Вона пройшла у кухню, завжди чисту та упорядковану, відкрила шафу і побачила мед. Їй згадався ліс, запах малини та Лев, вона відкрутила кришку, браслет дзвіноко пискнув. Яра здригнулася і банка вдарилася по підлозі. Дівчина дивилася на янтарну калюжку, на гострі відламки і не знала, що з цим робити.

– Я знов поїду туди, буду пити чай, спробую малину і буду жити разом з Левом.

Вона ступила вперед, намагаючись увімкнути цикл швидкого прибирання, але послизнулася і добряче вдарилася головою. 

Данька спав до обіду. Няня спочивала у кріслі біля вікна. Коли  хлопчик прокинувся, вона переодягла його та повела до кухні, щоб вчасно нагодувати. Яра лежала біля столу, скляні уламки мигтіли серед жовтих потоків. Няня завмерла, її програма шукала відповідний алгоритм, але в мільйонах закладених ситуацій не було жодного, пов’язаного зі скляною банкою меда.

Данька покрокував до мами, він торкнувся її холодної руки і посміхнувся.