18 Грудня, 2021

Втікач

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Отаке бува. Виходиш на ганок напередодні Нового року – і бачиш на власному подвір’ї оленя…

Петро розгублено кліпнув і мало не впустив горня з кавою.

Олень! Живий! Розложисті роги, пишна грива, пильні очі з довгими віями…

– Овва! Ти звідки?..

– Е-е… а можна, я тут сховаюся?

Гаряча кава хлюпнула на капці. Олень, що розмовляє? Примарилося, чи що?

– Не лякайся, – пробурчав рогач. Голос мав приємний – низький, трохи рокітливий. Але чутно, що не людський. – Тобі не мариться. Бач, я… не хочу возити санки…

– Санки? – Петро здивовано кліпнув. – Я не знавець… але ти не схожий на їздового оленя. Скидаєшся на ізюбра…

– Так! – звір хитнув рогами. – Бач, у Санта-Клауса північні олені. Але запряжок для всіх подарунків бракує. Тому він сам їздить лише де-не-де. Майже всю доставку віддав у концесію ельфам. А ті віддали на дистрибуцію тролям і оркам. А тим бракує їздових оленів, і вони ловлять і запрягають усіх, кого знайдуть… Але я їм не худоба! Я вільна тварина!

–  Ти не хочеш розвозити подарунки?

– Якби то були подарунки! Бач, ці дистриб’ютори – шахраї! Сантові дари продають, а натомість розвозять лише непотріб і злидні! Я не бажаю до цього долучатися! Інші олені кажуть – не зважай, адже нас годують, прикрашають усякими цацками, то чого пручатися? І яка різниця, що возити? Злидні – то нехай злидні… Але я не хочу!

– Отже, ти…

– Я втік, – олень сполохано озирнувся. – Тролі на мене полюють. Мають нюх, мов у собак. Та я не повернуся до ярма!

– Гадаєш, зможеш відбитися?

– Не знаю… Ох, вони вже поблизу! Я їх чую!

– Стривай, зараз щось вигадаємо…

***

Зловісні темні плями підбиралися дедалі ближче. По Петровій спині мимоволі сипнуло морозом. Ікласті пащі, криві пазурі, хижі безбарвні очі… Нічогенькі дистриб’ютори у Санти! Цікаво, чарівник знає про це неподобство? Чи йому байдуже?

– Де-е-е… він-н-н? – повітря зловісно забриніло.

– Хто? – недбало спитав Петро.

– Наш-ш-ш олен-н-нь!

– Що? Звідки олень у місті? Та й у мене собака. Почув би.

Почвари гучно засопіли, принюхуючись. Спантеличено засичали. Повернулися й почалапали геть.

– Все, – Петро увійшов додому й замкнув двері. Вдихнув пахощі ще гарячого перекинь-зілля, погладив велетенського рудого кангала, котрий напружено закляк в сінях. – Вони пішли. Не розпізнали. От тільки ти тепер…

– Нічого, – пробурчав пес. Вигнув спину, шкрябнув лапою, клацнув пащею. – Непогана форма! Зручніше, ніж на ратицях. Чуєш, а я навіть у цьому тілі зможу на тих потвор пополювати! Хай начуваються! 

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів