Вітаю в моєму світі, онучку.

Розділ 4. Попіл.

Зима прийшла доволі пізно: мороз вже добряче скував землю перед тим як випав лапатий сніг, що тільки за годину зробив кучугури вище колін. Та й Захару тоді і в подальшому це було в радість: роблячи доріжки він знаходив так звані зморозки: на перший погляд просто шматки пресованого снігу, а насправді побічне утворення від природної циркуляції енергії, є хорошим очищувачем та слабенькою протиотрутою.

Дводушники зав’язані на природі пішли на “домашнє навчання”, а напівкровки навпаки оживились, як жартувала Аркадія, що на цей період підсіла до Захара, то був їхній час. Повертаючи книги Магні, малий трошки злякався: та лежала в ліжку дуже бліда і говорити їй було важко. Проводжаючи його вовкулака-доглядальниця сказала:

– На зиму вони завжди так, тільки пригріє сонце ваша подруга знову буде активною.

Після святкування Нового року, десь на місяць все знову впало в певне русло: Захар взявся за магічну науку, давненько я себе вчителем не відчував, практикуючись зробив невеликий запас зіль та настоянок та з “позичених” з дому вовкулаків матеріалів, зробив собі гідний захист у вигляді довгого плаща-пончо, яке подумавши переробив на сюртук, що сягав йому майже колін та широкополого капелюха.

– Краще на плащі зробити кольчужний прошарок. – порадив я коли він міряв одяг.

– Знаю, але ні мітрилу ні чогось подібного в мене немає, тому поки буде так. – відповів малий.

– Здаюсь, згоден. – сказав я.

– Все хотів запитати: в моїх сестер здібності є? – запитав підліток.

– На жаль чи на щастя немає: часто стається ,що при непрямому наслідуванні сила зосереджується в одній, зазвичай, старшій дитині. – розповів я.

– Тобто я виграв джек-пот? – запитав хлопець.

– Я б сказав що у кожної медалі є два боки. – сказав я.

Коли зима почала здавати свої позиції до Захара, що саме бавився з сестрами на кухні, підсіла мати і запитала:

– Ти пам’ятаєш хто така Соломія?

– Вже погано, здається в дитинстві гралися з нею. – відповів хлопець малюючи луску пластилиновому динозаврику.

– Правильно, в неї виявили небезпечну хворобу, на лікування її привезли сюди, було б добре якби ти сходив її провідати. – сказала жінка.

Малому не дуже хотілося йти до тої, про яку пам’ятав лише те що присідаючи вона завжди світила спіднім, але граючи роль хорошого хлопчика погодився. Йти довелося майже в центр містечка і вже на підході з’явилося неприємне відчуття та гіркота в роті.

– Запам’ятав відчуття? – запитав я.

– Забудеш таке. – відповів малий сплюнувши.

– Це твій організм реагує на протилежний заряд. – сказав я.

– Нетирси? – схвильовано запитав хлопець, автоматично провівши рукою по револьверу.

– Один чи двоє неподалік, будь готовий, вони тебе теж відчувають. – відповів я.

Ох рано йому ще з ними зустрічатися: хай за шістнадцять перевалило і сили не мало, але досвіду з таким катма. То не дрібнота всяка чи чи дводушники в запалі, то професійні вбивці, з якими йому не тягатися, а на підсвідомість кожен раз надіятися по дурному.

Зайшовши в будинок, Захар ледь стримав сніданок в середині: крім гіркоти додався солодко-гіркий трупний запах, який ніби можна було відчути на дотик. Привітавшись з її матір’ю хлопець трохи не вибіг у двері: на нього дивилися два абсолютно темних ока.

– Вона. – сказав я.

– Соломія в кімнаті, я трохи зайнята. –

– сказала жінка і повернулася до столу.

Відкривши двері хлопець мало не ахнув: він бачив в подібному стані Магну, але від тої як завжди пахло свіжістю з м’ятним відтінком, а тут же стояв стійкий запах смерті, який описати не можна, але відчувався він кожною клітинкою тіла. Сівши на стілець він взяв подругу дитинства за руку і вдруге ледве стримався: пасивно, але енергія нетирса так і лилася з неї.

– Про самопочуття питати не буду. – сказав він.

– Дуже дякую. – відповіла вона щиро.

– Давно ти так? – запитав малий.

– Трохи більше ніж півроку, після того як мати мене по тим природничим фестивалям потягала, навіть тату зробила. – відповіла дівчина повернувши руку.

На паперовій шкірі, поміж довгих шляхів вен чітко виднівся знак “Уроборос”.

– Її можна врятувати? – запитав подумки Захар.

– Ні. – чітко відповів я.

Провівши пальцями по мітці він запитав:

– А Санька як відреагував? Ви з ним зустрічалися здається?

– Він на стажування мав їхати, я йому не сказала, а коли сам дізнався то з Англії в Румунію перевівся, там програма коротша, на початку весни має повернутися. – розповіла Соломія вперше посміхнувшись.

Раптом вона закашлялась і через декілька хвилин сказала:

– Малим ти таким кругленьким був, а зараз он який вибігався. Мені приємно що ти зайшов, але мені важко довго спілкуватися.

– Розумію, тримайся, як буде час зайду ще. – сказав хлопець.

– Дякую. – відповіла вона.

Вийшовши з кімнати Захар наштовхнувся на хазяйку, що саме в спеціальній машині замішувала тісто. Посміхнувшись одними губами вона сказала:

– Не сердись не неї, втомлюється швидко. Зачекай, зараз твоїм пиріжків зберу.

Поки вона шукала в що їх покласти номізот швидко кинув до тіста зморозок, що знайшов по дорозі, і в той же момент аж дихати легше стало. Отримавши пакет малий попрощався і покинувши дім почвалав до себе.

– Ну як ти? – запитав я.

– Цікавий випадок, але аж до такого готовий не був. – відповів малий.

– Був ти готовий. – сказав я.

– Ти краще за мене знати не можеш. – сказав Захар.

– Можу: ти майже без вагань розімкнув Уроборос, що хоча б трохи та підтримував її, а зморозок у тісті очистив і весь будинок. Виглядає як спрямована диверсія. – розповів я.

– Вона страждає, її тіло знищує саме себе. – відповів він.

– Тут згоден, нетирси весь час експериментують: Соломія дитина нетериси і мага або відьмака, тому в ній і борються дві сили, що знищуючи одне одного паралельно знищують і носія, а ще й мати намагалася штучно активувати силу однодушника, напевно магія почала верх брати. – розповів я.

– І немає шансу на одужання. – констатував хлопець.

– Ну взагалі-то є, але вони всі не гуманні і заборонені. – сказав я.

– А мати її до них не вдасться? – запитав алхімік.

– За довго або дорого, чого ти цю отруту з собою тягаєш. – запитав я.

– До смітника донести хотів. – відповів він викинувши пиріжки в бак.

Не пройшло і двох тижнів, як їхню сім’ю запросили на похорон. Матері Захара було на робочу зміну, сестер з собою малий не брав, тому стоячи у невеликому натовпі він по трохи вливав силу в руну відміни магії. Не знаючи, чого очікувати від темних, які влаштували похорон в день змієносця, алхімік обвішав себе різного роду амулетами, проте все пройшло тихо. Не вірячи в такий перебіг подій малий кожну ніч до опівночі проводив біля могили, поки на дев’ятий день не помітив там постать. Будучи готовим до бою Захар наблизився з-за спини, але відчувши людину спокійно підійшов. На своє здивування він зустрів Саньку, третього з їхньої компанії, з яким мала відносини Соломія. Вони навіть не розмовляли: звичка розуміти одне одного спрацювала і тут, вони сіли на лавку і то один то інший прикладалися до пляшки з дешевим вином. Це виробилося в своєрідний ритуал, не зронивши за цей час і слова. Лише коли настав сороковий день Захар не пішов після опівночі, діставши ще одну пляшку.

– І давно ти зрозумів? – запитав Санька басом.

– Десь на день третій-четвертий, не може бути у людини настільки чиста енергетика, а потім помітив твій кулон, плюс сама Соломія розповідала що ти спочатку в Англії був, а потім а Румунію переїхав, а зараз там дві основні резервації чистокровних вампірів. – розповів Захар.

Зірвавши ланцюжок з шиї той передав його разом з пляшкою вина і сказав:

– Дарую.

Від хвиль темної енергії алхіміку на секунду перебило дихання, але вирівнявшись він сказав:

– Ти ж знаєш я тебе відпустити не можу.

– Знаю, але прошу, дай нашим душам відійти разом, дай мені померти від сонця. – сказав чистокровний.

– Ти готовий так легко пожертвувати собою? – запитав номізот.

– Я все це робив задля неї, а тепер я не бачу сенсу в своєму житті, тим більше такому. – відповів вампір.

Піднявшись він акуратно обкрутив бірюзове намисто на бічному промені хреста і вони знову просто мовчали: все було сказано. Коли ж сонце от-от мало показатися із-за обрію Санька впав на коліна і почав молитися склавши руки. Потім трохи голосніше прошептав:

– Вона тут, зі мною.

В наступну секунду його освітило і легенький вітерець розвіяв його прах по невеликих квітках висаджених у вазонках навколо могильної плити. Піднявшись з лави однодушник пішов геть з кладовища, але наостанок обернувшись побачив дві тіні на краю лісу, що махали йому руками.

– Ти так і не сказав йому, що якби не твоє втручання то він міг би встигнути. – констатував я.

– А навіщо йому це знати? – запитав малий.

– Бо то правда. – відповів я.

– А вона йому потрібна? – знову запитав Захар.

– Ну це було б чесно стосовно нього. – сказав я.

– Чесно, згоден, але навіщо нам злий повноцінний вампір, якщо вони змогли возз’єднатися після смерті, а так було б два чистокровні вампіри, які б мали десь годувалися. А так в обох душі спокійні і в мене роботи менше. – розповів алхімік допивши залишки вина.

Ех, мені здається чи він дорослішає?

Розділ 5. Човен

Захар проходився з своїми рідними по ринку відчуваючи наближення весни: на своїх черевиках тягав по кілограму бруду. Носячи пакети він раптом помітив чоловіка в натовпі. Він здавалося нічим не відрізнявся, але було досить один раз зачепитися за нього поглядом, як Захар весь похід шукав його в натовпі. І найбільше хлопця лякала не присутність рідних, а те що той не читався енергетично взагалі, ніби там і не було нікого. Останній раз побачивши його на парковці хлопець заспокоївся, але тут увімкнувся я:

– Це не нормально. – сказав я.

– То точно, ходив за нами півдня, а сліду нема, навіть мрець якусь ауру та має. – сказав алхімік.

– Згоден, приїдемо треба захист перевірити. – сказав я.

Будинок тримав свій захист тому, для заспокоєння нервів, малий вирішив зробити обхід периметру і коли дійшов до старої альтанки застиг на місці: чоловік стояв на самому краю куполу і ніби грався з захисним полем. Коли ж підліток підійшов ближче то легко пройшов крізь захист діставши дві сокири. Захар оголивши меч скоротив дистанцію, але невідомий відбив випад сокирою та хотів вдарити іншою, проте хлопець ухиляючись хотів рубонути по нозі нападника, але той заблокувавши меч сокирами вдарив малого плечем. Поки Захар був дезорієнтований незнайомець викрутив меча і схопивши його за долоню. Побачивши знак Фламеля відпустив та подав меч. Хлопець схопив зброю і запитав:

– Що це все означає?

– Мені треба провідник на той бік. – сказав незнайомець.

– Бар’єру? – запитав малий.

– Виміру, треба закрити портал за мною. – сказав незнайомець.

– Я таким не займався. – сказав Захар не опускаючи меч.

– Знаю, я за тобою спостерігав з самого початку: пробудження мітки важко не помітити. Спочатку ти не показувався, в печері рився, але потім до вовкулаків увірвався, парочці допоміг зникнути, так так, я зрозумів ваш план, вражає, крім однодушників ніхто і не зрозуміє, а той бій з четвіркою перевертнів, на дев’ятнадцятому рівні вражає і щойно ти довів, що спроможний дати відсіч і в такому бою. Проте це має бути в кожного номізота, але твій розум мене приємно здивував: те як ти сховав тіла та розібрався з чистокровним гідно поваги, далеко підеш. – розповів чоловік.

– Але це не гарантує, що я повернусь з підвиміру спокою. – констатував алхімік.

– Згоден, але ти молодий, навіть занадто, в тебе найбільше шансів, тим більше боюсь щорічного суду я не дочекаюсь. – сказав незнайомець.

– Це великий ризик, йти не підготовленим, сутінковий туман штука непередбачувана. – відповів підліток.

– Розумію, але вступай в бій готовий померти і тоді ти виживеш, захочеш вижити в битві і ти помреш. – сказав той.

– Я подумаю, де вас можна знайти? – запитав Захар задумавшись над словами.

– Прийде час я сам тебе знайду. – відповів той швидко вискочивши за бар’єр і зникнувши між деревами.

Прийшла весна, сніг швидко перетворився у струмки, що наповнили річку до того, що вона підмиваючи береги тягнула за собою стовбури багаторічних дерев. Спостерігаючи за падінням могутньої сосни, яка з останніх сил намагалася вчепитися за протилежний берег, але потужна течія таки підкорила її собі, Захар роздумував над своїм. Батько настільки знахабнів, що знову набравши боргів зник, але мати про тих двох не дізнається: заклинання відводу діє безвідмовно. Ще й той незнайомець не йшов з голови. Роздумуючи він провів очима стовбур, але почувши кроки різко піднявся, на своє приємне здивування побачив Магнолію, що вертіла головою у різні боки. Помітивши невелику зморщену істоту в кущі, малий рикнув і діставши кунай метнув на випередження і пронизавши шию створіння потягнув руку і той по дивній траєкторії повернувся назад.

– Дякую за заклинання невидимої нитки, дуже допомагає. – сказав він подумки.

– Звертайся. – відповів я.

Видершись на невеликий горбок алхімік присвиснув, щоб звернути на себе увагу та підійшов до дівчини запитавши:

– Щось сталося що ти так далеко від містечка?

– Ходила проводити весняний ритуал, але заблукала, як в анекдоті, дріада в лісі загубилася. – відповіла дівчина опустивши очі.

– Ходи проведу, за зиму все могло статися, може який орієнтир змінився. – сказав хлопець подавши руку.

Поклавши руку в його вона пішла, через хвилину сказавши:

– А ти сильнішим став, це добре.

– Як ти зрозуміла? – запитав Захар.

– Раніше ти ніби світився злегка, зараз же від тебе легким вітерцем тягне, приємним і спокійним. – відповіла Магнолія.

Крокуючи лісом вони теревенили про що-небудь і хлопець сам того не зрозумівши повів дівчину довшою дорогою. Насолоджуючись її присутністю він і не помітив як вони дійшли до перших будинків містечка.

– А я думала ми з іншого боку вийдемо. – сказала дріада.

– В мене ще справи в місті. – збрехав перше, що спало на думку алхімік.

Пробувши стільки часу на одинці з Магною Захар ніби побачив її вперше: зараз вона була водою, яку хотілося пити і пити, давитися, але пити. Зрозумівши, що вже деякий час просто мовчки розглядає її хлопець посміхнувся, а коли вона йому посміхнулася то не втримався і легенько поцілував у губи. Це було ледь більше ніж поцілунок друзів при зустрічі, але для обох він означав набагато більше. Облизавши пересохлі губи дріада тихо розвернулася і швидко сховалася за найближчою будівлею. Відчуваючи на губах присмак м’яти малий запитав:

– Дріади ж не мають здатності до навіювання?

– Вони тобі не сирени і не німфи, може зробити так щоб печінка відмовила чи живчик відсох, флорою керують, на фауну впливають, але не більше. – розповів я.

– Тоді я закохався. – констатував він.

Наступні декілька днів Захар просто літав забувши про все: Магна відповіла на його почуття взаємністю, тому вони якнайбільше часу проводили разом і скуповуючись на побачення хлопець побачив, чи точніше відчув незнайомця, точніше відсутність його аури. Він у звичайному одязі віз поперед себе трохи старшу жінку, від якої відчувалася Сила, але ніби закрита і затхла, ніби старе варення в підвалі. Зрозумівши що той просив не так за себе, як за неї, і малому стало соромно, але коли він хотів підійти,ьвони зникли. Сидячи на своєму місці під старим дубом хлопець поділився своїми переживаннями з Магнолією, яка сказала:

– Ну він сказав, що знайде тебе, тож чекай, але по змозі допоможи, там точно не чисто щось.

Засівши за книги він за три дні виписав, те що було потрібно і на четверту ніч вже чекав чоловіка біля альтанки. Тільки годинник зайшов за десяту незнайомець з’явився і мовчки підійшов.

– Я готовий, але ти мене маєш навчити керувати рівнем потенціалу.

– Дізнався таки. – сказав той з посмішкою.

– То як? – серйозно запитав малий.

– То не важко, ходи в альтанку. – відповів той посмвхнувшись.

Всівшись він сказав:

– Уяви що ти пружина, повністю розслаблена і стискуй її в собі.

Захар спробував так зробити, але на виведеному вікні статистика навіть не поворухнулась і незнайомець сказав:

– Я ж забув ,що ти самоук, стягуй пружину не в ступні, а в районі живота, там центр Сили.

Захар спробував і біля опівночі вже міг керувати своїм бойовим потенціалом, хоча до мінімуму зводити так і не навчився. Домовилися зустрітися завтра на вигині річки: щоб не порушувати магічних ліній в самому місті. Розповівши Магнолії план Захар змовчав про місце, не бажаючи наражати її на небезпеку. Забравши після школи декілька цікавинок з першими сутінками малий вирушив до зумовленого місця, але на спуску натрапив на дві постаті в коротких мантіях з каптурами. Навіть нинішнього бойового класу йому вистачило щоб вирубити обох, але на самій галявині точився непоганий бій: дві постаті відбивалися від десятка прикриваючи тьмяний портал. Увірвавшись він зніс двох ворогів і зробив знак, що час заходити в портал, отримавши удар по лівій руці. Сюртук прийняв на себе основний удар, але таки отримавши рану алхімік проштрикнув нападника та мало не впав у портал за двома іншими. Спустивши на спину капелюх та знявши пов’язку Захар побачив незнайомця і жінку, яку він возив.

– Не дивуйся, я активна завдяки сильному заклинанню, що і видало нас, портал прив’язаний на тебе, але їх то довго не стримає. – розповіла жінка.

– Як і його. – сказав чоловік вказавши на туман, що почав клубитися серед покручених дерев.

Рухаючись швидким маршем трійка намагалась не випускати з поля зору туман, що деколи здавалося от-от почне лизати п’ятки. Вивалившись на берег вони помітили, що з-за дерева туман не висовувався. Побачивши, що пара підібрала декілька монет, які не валялися серед каміння малий зробив так само і в той же момент з туману над річкою з’явився корабель, що при наближенні виявився невеликим та геть побитий часом пантеконтер5, на якому не було видно гребців ні весл, лише одиноку постать на самому носі. Сильно вдарившись об берег корабель навіть не похитнувся, підійшовши ближче хлопець помітив, що плащ постаті переходить просто в корабель. – Ви двоє підіймайтесь, а тобі ще рано, рани в тебе не серйозні, залишайся з живими. – пролунало з-під каптура.

Незнайомець передавши монети помахав своєму провіднику рукою той відповів тим же жестом і коли човен відплив хотів викинути монети, але голос попередив:

– Залиш, знадобляться, хоч за річку живим зась.

Дочекавшись поки корабель зникне з очей хлопець пішов до лінії дерев виставивши вперед руки з затиснутими монетами і туман перед ним розступився. Можливо, він і спробував пробитися, але хлопець знизив до мінімуму свій бойовий клас тому пройшовши стежкою повернувся в наш вимір, де побачив величезне вогнище та декілька постатей в каптурах і криво посміхнувся, коли один з них приставив меч до шиї Магни.

Ой я їм не заздрю, він ніколи так швидко бойовий клас ще не нарощував, щось точно приготував.

Різко стартувавши з місця Захар пробіг начебто повз того хто тримав дівчину, але вдаривши назад, зніс тому голову та кілька волосин з зачіски дівчини. Не втрачаючи моменту алхімік затіяв бійку ще з двома, покінчивши з якими ледь ухилився від стріли і в наступну секунду метнув меч в арбалетника. Двоє останніх зрозумівши, що той залишився без зброї хотіли зайти з двох боків, але номізот метнув щось з двох рук і вороги впали мов скошені. Важко видихнувши він впав на одне коліно, а дівчина присівши біля нього на коліна почула:

– В пеклі я бачив такі гойдалки.

Магна намагалася не дивитися в його скляні очі, лише все сильніше обіймала його. Коли ж прийшовши до тями Захар занурився носом в її волосся вона запитала:

– Що з цим всім робити будемо?

– В портал їх, буде чим туману поживитися. – відповів алхімік.

Робота не зайняла багато часу і близько другої вони вже були у нього у підвалі. Мовчки вона сіла на стілець та розглядаючи підлогу чекала поки він розкладе трофеї. Закінчивши з тим Захар підійшов і запитав:

– От навіщо тобі це було?

– Я хотіла впевнитись що з тобою все добре буде. – тихо відповіла вона.

– Я однодушник, номізот, більшість тих хто знає мене як мінімум остерігатися будуть. Все моє життя я буду крокувати поряд з небезпекою. Якщо ти хочеш бути зі мною то маєш прийняти це. – розповів Захар.

– Ти ж алхімік. – апелювала Магна.

– Це мало що змінює. – відповів малий.

Обоє замовкли, але коли на підлогу впали дві краплі то хлопець обійняв кохану і прошептав:

– Я ж хвилююсь за тебе, дурненька.

Посидівши трошки він відвів її додому, а на ранок в школі вона пообіцяла ,що без зайвої потреби лізти нікуди не буде.

Синопсис