Відьомський салют

В розбиту шибку залітав не по літньому холодний вітер. Сьогодні за вікном розгулялось ненастя. Гучні розкати грому змішувались з канонадою фронту. Здригнувшись від чергового удару, після якого затрясло старий дивом уцілівший будинок, Демон з надією привідкрив одне око.

— Не здохла… — констатував, сплюнувши.

Зато тепер, немає розбитої шибки, що так нервувала Демона. Власне, як і стіни в якій вона була. Важкий будівельний пил вкрив раніше блискучу шорстку і відразу розтікся занесеною вітром зливою, обліплюючи вгодоване котяче тільце. А от відьма так і продовжувала сидіти в позі лотоса, огорнута захисним куполом. Лиш навколо неї залишався клаптик чистої і сухої підлоги.

— Щоб тебе так і заціпило. — процідів Демон, влягаючись їй на коліна.

Чорна густа коса переливалась в зареві грози, чим не мало нервувала Демона, заставляючи мокрий хвіст розхитуватись з сторони в сторону.

— Подиви, яка чиста.  — фиркав він, непомітно розмащуючи пил зі своєї спини по чужому волоссю.

Раптом погляд впав на тріщинку в захисті.

— З однієї сторони — потикав він в неї лапкою — якщо пробити-я і сам намокну. З іншої – я і так вже не сухий, а відьма може й не встигнути повернутись вчасно. І тоді…

Від спогадів про рідне пекло, на очі навернулись сльози і більше не роздумуючи кіт почав вилизувати тріщину, поїдаючи магію.

Аж раптом, коли захист вже майже витончився, і весь покрився маленькими дзюрочками, зовсім поруч почувся гул танків.

— Ура! Ура! Ура! — танцював демон розглядаючи ворожу колону на пагорбі — Сюда стріляйте! Ну ж бо! Єдина  хата на весь район. Ви ж так любите. Повз таку ціль навіть криворукі, як ви не промажуть.

Та наче знущаючись, колона розвернулась вбік, оминаючи дорогу на колишнє село.

Відчай охопив чорну чумазу фігурку. Воровато заозиравшись, Демон декілька разів тикнув лапою у Відьму і переконавшись, що та ще десь далеко, поспішив на  дах. Там на секунду засумнівавшись, затрясся як в лихоманці, щоб за мить підперти плечима балки під старим шифером.

— Курча мать. — незграбно переступив з ноги на ногу величезний червоно-чорний демон з великими круглими ріжками на голові — Треба ж було спочатку гвинтівку дістати.

Погляд впав на чорний круглий чохол. Підхопивши його обережно, Демон знайшов якісь стрілочки на корпусі і картаючи себе, що не слідкував, як відьма з тою капостю вправляється, приладив величезне дуло на плече, стріляючи.

— Якось шумнувато вийшло. — похлопав себе по вуху демон, іншою рукою розганяючи дим — Відьма тихіше стріля…

Раптом земля під ногами демона щезла і він полетів вниз. Точніше, міг би полетіти, якби один із рогів не зачепився об балку.

На голову Відьмі демон падав вже в звичній котячій подобі, під канонаду пострілів, що кучно летіли в їх напрямку.

— А от де ти! — зловили його тендітні дівчачі руки — Що ж ти мене не розбудив?! Добре, що щось бахнуло над головою, ато так би все й прошльопала.

Не слухаючи обурень, Відьма вправно натягла шолом на кота і підхопивши чохол з гвинтівкою на якому сиділа, поспішила на байк.

“А з чого ж я тоді стріляв” — втиснувши голову в плечі розмірковував Демон, поки вони мчались під обстрілом на зустріч колоні. Ні, снарядів він не боявся. Все ж Відьма гарно ставила захист, але ця стара карга поскупилась на окуляри. І тепер весь бруд, летів в очі, заставляючи мружитись і відпльовуватись.

Порівнявшись із танками, Відьма майже зупинилась поруч із першим і витягнувши малесенький згорток, вправно закинула його в найближчий отвір металевого монстра. Таку ж процедуру вона провернула ще з десяток разів. Закидаючи, розвішуючи і просто проводячи чорними тканевими мішечками по ворожій техніці.

Коли ж канонада стихла і колона знову рушила, Відьма розвернула байк і помчалась на гору.

За декілька годин, розбивши палатку на самому вершечку гори, Відьма розкуривши трубку сиділа на стільці, уважно вдивляючись внизину. Дощ вчух, залишивши по собі перед осінню прохолоду і таку давно забуту в цих місцях тишу.  Аж раптом, знову почувся вибух.

Відьма підстрибнула, дістаючи монокуряр і вглядаючись в темряву.

В світлі повної луни, фігуриста постать пританцьовувала розхитуючись із сторони в сторлну. Руки то підіймались, то опускались, а ноги переступали з місця на місце. Нарешті переможно посміхнувшись, Відьма відкинула назад косу:

— Ей, паразит шерстяний – дуй сюди, ато все пропустиш!

Так і всівшись на мокру траву, Відьма випростала ноги, насолождуючись вибухами внизу і перекидаючи в руці один з відьомських мішечків:

— Оце я розумію – салют на День Незалежності ! — хмикнула Відьма. — А могла б все проспати, якби з захистом щось не сталось.

Демон окинув стару повним ненависті поглядом і повернувся до вилизування шерсті. Щоправда, одне око так і косилось в сторону вибухів.

А внизу, не розуміючи що відбувається колона ворогів обстрілювала сама себе в центрі мінного поля.