Котовія та сила роду

Казка
Ця історія народилася серед родючих степів та широкополих ланів.Одна горлиця особисто бачила та й розповіла іншій, а там увесь пташиний рід доклав  зусилля, аби ми з вами дізналися про ці події.
Серед розмаїття запашних трав збудували свої помешкання котозаки.Це такі пухнасті істоти, що нагадують сучасних котів.Вони були дуже працьовиті та відважні, а ще полюбляли вдягати вишиванки та шаровари, тому їх називали коти козаки, а з часом котозаки.
Коти заснували державу Котовію.
Жили мирно не тужили, заробляли землеробством та риболовлею, створювали сім’ї, виховували дітей.Ставили курені й дякували Богу за прихильність до них та їхніх родин.
Котозаки мріяли нагодувати увесь світ і назавжди позбутися голоду на планеті.
Вони трудилися зранку до ночі, а на свята та вихідні влаштовували гулянки.Чого там тільки не було, бо як працюєш, так і відпочиваєш!
Життя як фортепіано. Білі клавіші це любов і щастя. Чорні горе і печаль. Щоб почути справжню музику життя, так трапляється,що мусиш торкнутися і тих, і інших.
Не встигли опам’ятатися, як налетіла чорна хмара та й принесла болючу звістку. Війною пішли на Котовію щурі та мишваки із Півночі.
Котозаки були сильні та сміливі. Зібрали вони військо та ринули на захист батьківщини.
Мишви було стільки, що здавалося не реально всю її вигризти з котовської землі.
Тут мало допомогти якесь диво!
Зібрали раду і вирішили відправити найсміливішого котозака Мацура до старійшого мольфара, що мав дар провидця й користувався пошаною всього роду котячого.
Ходила звістка, що мольфар вже старий і не кожного приймає.
Щоб він заговорив потрібно пройти декілька випробувань.
Мацур вирушив у путь.Степи подолав, а от до гір дійшов та розгубився.
– Що маю робити? Як мені їх подолати?
Приліг відпочити й наснився йому сон.Мати земля давала йому настанови:-“Немає такого у житті що не можна пережити, хіба лише смерть.Тому доки живий іди й подолаєш! Очі бояться, а руки та ноги своє знають!Я вірю в тебе!
Ти впораєшся!”
Прокинувся Мацур, відразу відчув запал молодецький.Заграла кров котозацька, мов всі пращури вдихнули сили та й допомогли подолати коту всі перешкоди на шляху.
Ось і славетна хижа мольфара ховається за трьома брамами.
Бажаєш пройти далі, виконуй завдання!
Спочатку треба пісню заспівати, аби край наш привітати:
М’яур, м’яв та мури-ти
Котозак я хоч куди!
Сподобалася пісня, відчинилася  перша брама.
Тепер маєш з’їсти казан борщу та макітру вареників! Впораєшся – підеш далі!
-Мур-красно, себто прекрасно!- зрадів Мацур, бо вже декілька днів нічого не їв.
Ще трапезу до кінця не завершив, як  голос почув:
-Тепер мусиш силу свою показати.
На подвір’ї стоїть віз зі збіжжям.
Переправ його на сусідню гору.
Сили коту не позичати, та віз величезний, а гора ще більша.
Зажурився, та вчасно про рід згадав.До землі нахилився, поцілував матінку та й попросив зарадити.
Знову відчув силу під хутром.Схопив воза і легенько перекинув його на потрібну гору.
Всі брами відчинилися і став перед ним мольфар.
– Бачу впорався ти із завданнями.
Проси, що хочеш.
Розповів  Мацур про біду велику, що край його занапастила.
Довго вдивлявся старий у гірську далечінь, а потім промовив:
– Мишваків може подолати музика трембіти.На далекому схилі стоїть стара смерека-громовиця, її потрібно зрубати та обробити.Як зійде молодий місяць витеши трембіту.Всю ніч маєш співати пісні народні, бо в них сила і мова пращурів.
Зрання, бери трембіту та швидше неси до свого краю.Як тільки на ній заграєш, усі щури та мишваки покинуть наші землі.У мелодії чарівній –  погибель для них буде.
Послухав Мацур і все зробив, як старий мольфар радив.
Взяв трембіту та й поніс на батьківщину.
Не так хутко діється, як хутко говориться.
Все ж таки впорався і був на часі.
Котозаки геть виснажилися, сили стали їх покидати, а нечисть все суне та суне.Кінця й краю їй не видко. А тут наш Мацур, як дістане трембіту, та як заграє.Здригнулася земля, заколихався степ, розступилися кручі, сонце заховалося за обрій.Збилася мишва у величезну кулю та й покотилася далеко за обрій.

Знову засяяло сонце.Вклонився Мацур до степу, набрав пригорщу землі, підніс до грудей та й обійняв усім серцем.
Мир зійшов на Котовію!
Такого свята я ще не бачила скільки живу.Всі світилися від щастя, співали, танцювали, а музики грали-вигравали.
Гей, гей, мур-м’яв
Котовія – славний край!