Весна і Леся

                                                                         Моя душа ніколи не забуде

                                                                        Того дарунку, що весна дала…

                                        Весна і Леся

          Найбільше вона любила весну. Весна прилітала до неї, немов стокрила. Вона змінювалася різними фарбами на її очах, вимальовувала дивну красу щастя, спокою, Прихід весни для неї був справжнім дарунком долі. Любила цвіт  яблунь, зелень листя, подув вітру, пісні пташок, шепіт гаю. Раділа кожному весняному дню, кожній хвилині життя. Дарувала весні своє поетичне слово:

                 Була весна весела, щедра, мила,

                Промінням грала, сипала квітки….

Дуже була залюблена в п`янкий аромат  фіалок, пролісків, конвалій.

        Тепла зоряна весняна ніч. Могутні дуби і тонкі берези з усіх боків обступили лісову галявину. Біля багаття сидить поважний старий чоловік в полотняній одежі. Русяве волосся спадає на широкі плечі. Він розповідає хлопчику – підлітку і двом дівчаткам про лісову силу.  Вона пильно вдивлялася в темінь лісу і побачила їх: Мавку, Лісовика, Водяника, підступного Куця, Перелесника, Русалку, Пропасницю, Злиднів,  – усіх тих, про кого дядько Лев розповідав.

 Захоплено радісно вигукнула:

–         Он вони, я їх бачу!

Усі спрямували погляд в ніч, туди, куди вона рукою показувала. Ніхто нічого і нікого не побачив. Не дивно, бо  дано було бачення неймовірного і казково – фантастичного тільки їй, Лесі.

      Потім наступної весни вона, мале дівча, бігала самотою в місячну ніч по лісу  в пошуках казкової мрії – Мавки. Віднайшла її. Та красуня сиділа в зеленому вітті верби, яке лише почало вітатися із світом, у ясно – зеленій одежі  з розпущеними чорними із зеленим полиском косами. Саме Мавка напророкувала їй, ще такій маленькій, залюбленій у світ краси, яка очищає і відроджує все довкола, що любов стане сутністю її буття. Загадкова  і неперевершена Мавка сказала, що тільки  в творчості людина стає вільною і богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу. Вона пророче відкрила їй істину:

–         Дитино людини, ти створена для краси і творчості духу. Творчість дається Вищими Силами у поєднанні із працею. Твоя творча сутність – це любов до ближнього та до всього прекрасного. Пам`ятай завжди про це!

     Вона добре усвідомила та запам`ятала  слова Мавки. Дійсно,  згодом у зрілості років, любов стала першоосновою її світогляду, надметою усього, дала сенс існуванню. Протягом життя вона не зрадила  в собі духовного. Не змогла стати  моторошною потворою. Наблизила дійсність до мрії. Її мрія  переросла у прекрасне чисте і життєдайне кохання. О, як вона кохала! То кохання можна було лише прирівняти до всесвіту сил. Вона, опріч того, що була закоханою, горіла подвійно: її жерла ненаситна хвороба, і вона пломеніла творчим натхненням.

      Потім, через багато років, у гарячковій , безсонній праці народився її незрівняний поетичний шедевр – мелодійна і різнобарвна, глибоко філософська  «Лісова пісня», у якій знайшли своє вічне життя чарівні образи її рідного Полісся. Там, у творі тому, є все: життя серед таємничих поліських лісів, розповіді неперевершеного оповідача  дядька Лева, незабутнє бачення таємничих сил. Мелодія сопілки і пісня лісу, виражена в таємничих  шумах, зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних силах природи, супроводжують історію кохання Лукаша і Мавки. Невмирущий вогонь кохання Мавки сильніший за смерть. Отаким вогняним даром володіла і вона. Своїм життям дорівнювалася до себе.

  Весняною порою  знову відправилася  до лісу на нічну мандрівку. Як і в дитинстві, шукала  Мавку, прагнула зустрічі з нею, хотіла дізнатися про подальший долі дарунок. Для неї та лісова істота співзвучною була із красою, яка виявлялася у високій світлій духовності, у гармонії з природою, із жертовною любов`ю. Шукала довго, але не віднайшла. Що ж нехай, можливо, згодом зможе із Мавкою перевтілитися красою душ.

      Натомість зустріла Лісовика, малого бородатого дідка у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці. Він повідав їй, що знає про величне її кохання. Весна наспівала йому про те. Заповів, щоб волю любила понад усе. Промовив сумно, що історія її кохання буде ніжно – трагічною. Як він сказав, так і сталося!

   У ньому, у тому, кого вона покохала, жив вогонь самопожертви. Лагідної вдачі, інтелігентний, висококультурний, з  прекрасним профілем обличчя, що часто палало  нездоровим  рум`янцем, з чорною хвилястою бородою – це все про нього, про її Сергія. Їй здавалося, що вони створені один для одного. Хвороби навіть мали споріднені: у неї туберкульоз кісток, у нього – сухоти. Її листи до коханого сповнені ніжності та смутку, і навіть тепер в розрізі століття читаються як поезія в прозі…

   Вражало постійне внутрішнє горіння цієї людини, беззавітна відданість справі, високе розуміння обов’язку, глибока людяність, щирість. Тільки для такої людини вона могла  почати «нову мрію життя», « вмерти і воскреснути»

   Коли  надійшла звістка, що її друг  помирає, вона, кинувши все, усупереч умовлянням і своїх, і його рідних, їде до Мінська доглядати за  коханим… Найтрагічнішим було те, що вона, не дивлячись на самопожертву заради великого кохання, сприймалася ним, важкохворим Сергієм Мержинським, як подруга, що мала виконувати його забаганки, підтримувати.  Вона ж вірила, що зможе завоювати згодом його  прихильність, і він відповість їй взаємністю. Найбільше Сергій цінував її талант, вважав  надзвичайно талановитою, цікавився її творчістю.

       І знову весна… З`явилася надія…  Сергій одужав, вона підняла його силою свого кохання. Усупереч усім незгодам вони стали щасливими, поєднали долі, одружилися… Всі ці нереально- фантастичні  події відбувалися у її несправдженому сні. Їй таке наснилося!

        Життя коханого згасло в березні. Для неї світ без нього став  пустим та марним. Невтішною втіхою залишилися лише подаровані ним їй книги та листи від нього.

     Через хворобу Леся Українка кілька разів виїжджала за кордон на лікування (Берлін, Відень, Софія, Італія, Єгипет). Спогад облискавкою промайнув… Вона  вже п’ятий місяць живе в Єгипті… Потрібно платити за пансіон, за ліки. Де брати кошти на це все?

Правда, дещо дає  перекладання торгових контрактів, але  ж яка  це нудна і нецікава робота ! Мусить заробляти на хліб  ще репетитерством до того всього. Набрала вісім учнів. Навчала їх мов – французької та німецької. Кожному потрібно було вділити увагу, розказати, пояснити. Та ніде правди діти  – не всі з них мають справжній хист до чужих мов. Але що ж, треба виживати, боротися із хворобою. Тридцять років боротьби із захворюванням. Не життя, а суцільна боротьба!

 Вона присіла в плетене крісло  на веранді санаторію, пильно вдивлялася у вечірнє небо… Не зогледілася, як задрімала.. Вони прийшли до неї  в сон, її незвичайні друзі – Мавка та Лісовик. Говорили з нею, утішали, розраджували:

–         Я тобі дарунок нетлінний дала. Ти  в серці маєш те, що  не вмирає, – Мавка промовляла.

–         Твої пісні творять дива.  Не бійся смерті. Вона прийде незабаром, але вічністю світитимуться пророчі твої слова:

              Як я умру, на світі запалає

              Покинутий вогонь моїх пісень,

              І стримуваний пломінь засіяє,

              Вночі запалений, горітиме удень.

Так її розраджував Лісовик.

 І знову була весна, така чудова, мила, іскриста та натхненна. Вона зустріла того, з ким долю поєднала. Мати відмовляла, заперечувала проти того шлюбу, застерігала, що її важка недуга  завадить їхнім відносинам. Вона проявила непослух. Ну і що, що не кохала, зате він  її кохав, горіння спільної справи об`єднало їх.

Леся Українка одружилася  з фольклористом і музикознавцем  Климентом Квіткою влітку 1907 року. Він високо цінував її і  надійно підтримував у  ї життєвих бурях.  Вони разом із чоловіком записують співи кобзарів.

Здоров`я Лесине бажало бути кращим, потребувала лікування  за кордоном. Збирали з чоловіком кошти на поїздку до Єгипту. Берлінський професор настійливо радив їхати на оздоровлення, але подружжя прийняло одностайне рішення: зібрані на поїздку гроші віддали на організацію етнографічної експедиції, яка записувала мелодії українських дум. Любов до надбань українського народу перевищила особисті нагальні потреби.

Квітку Климентія перевели на службу в Кутаїсі, що на Кавказі. Звідти Леся  вже поїхала на лікування в Єгипет. Написала  у листі сестрі Ользі:

–         Оленько, любо моя сестро, недовго мені вже залишилося топтати ряст земний. Уклінно прошу зберегти мій архів. Можливо, стануть у нагоді ще комусь мого життя  надбання. Зараз маю працю над «Лісовою піснею». Люблю своїх давніх знайомих,  яких зустрічала у снах та наяву: Мавку, Лісовика та інших. Про них і пишу. Цей твір – моя пісня лебедина, мій спогад про дитинства роки чарівні, про дива кохання фантастичні.

 Леся Українка поспішала жити. Жила, мріяла, творила, співала..  Через недовгий переліт років вона відійде у вічність. Хвороба забере у потойбіччя. Ні, це неправда, вона серед нас вічно жива, бо в серці мала те, що не вмирає. Леся Українка переросла у Мавки сутність, стала істотою із розвиненим  почуттям величності краси. Вона майже на цілу голову   хистом  піднялася вище більшості сучасних письменників, залишилася дивно незрозумілою, хоч і респектованою.

 Великий митець належить не лише своїй епосі. Художні образи, ідеї надовго переживають творця і стають надбанням поколінь, надбанням народів.

    Французи на пам`ятнику своєму найбільшому драматургу Мольєру написали: «Для його слави нічого не потрібно, він потрібний для нашої слави». Щодо знаменитої нашої Лесі, то можна теж сказати саме так. Вона жила, творила не заради слави, а заради краси, волі і любові. Її життєве кредо – любов до людей, а ще прагнення  – воскресати  вічністю, як Мавка весняною порою.

   Померла  Леся Українка в Грузії в місті Сурамі. Поховали в Києві на  Байковому кладовищу  велику поетесу, перлину рідного народу. Навіть мертвою вона  стала борцем проти сваволі і гніту. Нам, нащадкам, залишила у спадок свої пісні заповітні про радощі життя, надії та мрії. Вона навіть у смерті обернулась на життя і заслужила на пам`ять нетлінну. Полум’яні слова поетеси, поезії великої краси і сили  знайшли дорогу до мільйонів сердець в нашій рідній Україні та поза її межами.