Вештиця

Захаращене важкими хмарами сіре небо впродовж дня нависало над містечком, під вечір загрожуючи вибухнути потужною зливою. Я саме закінчив зміну та збирався додому, коли почув як по даху дрібно затарабанили перші краплини, меланхолічно відбиваючи заупокійну мелодію дощу.

Стоячи під фабричним піддашком, сумно спостерігав, як брудна вода нестримним, гірським потоком стікає з ринви. Гнітючі спалахи блискавки в присмерковому небі супроводжувались розкотистим ляскотом грому, змушуючи кожен раз боязко здригатися.

До будинку приблизно п’ять хвилин бігу, та я все одно картав себе за те, що не пристав на пропозицію колеги відвезти мене додому. Вже пів години міг стежити за надокучливим дощем із вікна, зручно звернувшись калачиком у власному ліжку, замість того, щоб стояти тут та відчувати як від холоду тіло поступово вкривається гусячою шкірою.

Злива все не вгавала та, здавалося, чекати її закінчення було доста, а тому я вирішив трохи розім’ятися. Короткими перебіжками, перестрибуючи плеса збовтаних автомобілями калюж та ховаючись під карбованими карнизами будинків, повільно, однак впевнено, наближався до своєї цілі. Внаслідок подібних переміщень, легкий пильовик, який завбачливо взяв з собою, лише трохи промок в області плечей.

Я сильно тішився, нарешті помітивши власне підворіття. Сповнений наміру туди забігти, думав тільки про гарячий напій в холодних руках, який зможе зігріти всередині та зовні. Вже потягнувся до металевих дверей під’їзду, як вони зненацька відчинилися. Просто на мене вискочила невідома особа, одягнута у чорний, широкий і довгий, до п’ят, плащ прямого покрою. Капюшон на голові повністю закривав обличчя, не дозволяючи ідентифікувати особу. Проте, попри демонстративну мішкуватість образу, моє пильне око не могло не відзначити в його рисах характерний жіночий силует.

З огляду на швидкість, з якою жінка вискочила на мене, та через взаємну несподіванку появи одне для одного, ми зіштовхнулись та разом впали на мокрий асфальт. Вона звалилась на мене зверху, притиснувшись тілом. У гуркоті грому та під короткий синьо-золотистий відблиск блискавиці, я жахнувся, лише на мить помітивши її потворне обличчя, що навічно закарбувалося у пам’яті. Драглисте та бліде, суцільно вкрите огидними гнилими виразками, з яких точилася жовтувато-біла рідина, воно було немов зшите з різних клаптиків людської шкіри. Сиве волосся, що вилазило з-під капюшона, спадало вниз брудними патлами, які обгортали її зморшкувате лице, утворюючи моторошний вінок на голові.

Створіння (а після побаченого, при всьому бажанні, я відмовляюсь віднині назвати його жінкою або взагалі — людиною) подивилося мені у вічі. Я угледів неймовірно первісне, диявольське та страхітливе у химерному погляді, що невимовно лячно контрастував з ясно-блакитними, чистими очима, які сяяли у вечірніх сутінках. Замість дихання — зловонні хрипи. Замість серцебиття — огидний сорочачий скрекіт.

Воно хутко з мене сповзло та холодним, бездушним голосом бурмочучи собі під ніс незрозумілу нісенітницю зненацька шкрябнуло гострими пазурами моє обличчя. Нажаханий, я навіть не смів поворухнутися або ухилитися, а коли нарешті відчув сили піднятися, істота зникла, немовби змита дощем, що продовжував вперто періщити, наче із відра.

Я подивився у різні боки, розуміючи, що в мені дещо змінилося. Зламалось. Створіння зникло, залишивши всередині незрозумілу, тягучу порожнечу. Принісши глибоке спустошення, що погрожувало поглинути кожен найменший атом нікчемної плоті. Воно лоскотало від голови до кінчиків пальців на ногах, повільно зосереджуючись у центрі живота. Наповнюючи одвічним відчуттям, яке переслідує не лише людину, а й інші організми, що мають в ніздрях дух життя — відчуттям голоду.

Дружина тільки злякано сплеснула в долоні, коли мене побачила. Мокрий, в брудному одязі та з подертим обличчям, був радше схожий на місцевого випиваку, аніж на зразкового сім’янина. Я не розповів їй що зі мною трапилося, обмежившись коротким поясненням про те, буцімто випадково підковзнувся і впав дорогою додому.

Проте, жінка досить швидко забула про розмову, вражена моїм надмірним апетитом. Я двічі просив добавки, що, на її думку, свідчило про високу якість оцінки кулінарного таланту, а це, своєю чергою, підіймало самолюбство до небачених досі вершин. Вона самовдоволено всміхалася, підливаючи в тарілку черговий черпак червоного борщу.

П’ючи ромашковий чай, я покінчив із пирогами з маком та, гортаючи свіжу газету, вже поглядав на вівсяне печиво, коли у вхідні двері хтось тихенько постукав. Дружина, яка саме мила посуд, вийшла в тамбур, де тихенько з кимось шепотілася. Зачинивши двері, за мить увійшла в кімнату та повідомила про смерть тітки Валі — нашої сусідки. Тривале знайомство і деякі родинні зв’язки зобов’язували її допомогти з підготовкою до похоронів одинокої старої.

Щойно за дружиною зачинилися двері, мене почало нудити. Я негайно відклав газету, поглядаючи на власний живіт. Там щось наче бурчало, порпалося і пищало, та, видавалося, шлунок категорично протестував проти всього їстівного, що в нього потрапило. Позиви збільшувались щосекунди. Я стрімголов побіг до туалету, де, зігнувшись над унітазом, виблював все з’їдене. Несамовитий голод, ледве пригашений ситною вечерею, заново заволодів моїми думками.

Я швидко оглянув холодильник. Зі страв знайшов лише борщ, залишки вчорашніх макаронів та декілька дитячих сосисок. Їжа відразу ж опинилася всередині бездонного шлунку. Та ситість тривала недовго. Мене знову вивернуло, що породило ще більш потужне відчуття голоду.

В пошуках їжі, почергово відкриваючи та закриваючи шафки та оглядаючи полиці на кухні, я помітив складений вдвоє рушничок у раковині, під яким зоставався розмерзатися великий шматок свинини. З країв кусня, що повністю не вміщався в миску, повільно скапувала рідка сукроватиця. Вглядаючись у світло-червону рідину на поверхні металевої мийки, я голосно глитнув слину, позбувшись свідомого.

Сонно позіхаючи та потираючи заспані очі, у дверях кухні стояла трирічна донька. Її поява немов вирвала з полону химерних образів, змусила прийти до тями, ніби після безглуздого, дикого сну. В моїх руках лежав пошматований кавалок м’яса, який звисав наче гнила онуча, а рот був повністю забитий ще не пережованими шматками.

Я виплюнув недоїдки у відро для сміття та зібрав останки тваринної плоті. Тремтячими пальцями безладно змив з підлоги рештки м’яса, крові та незрозумілих жовтуватих виділень. Конвульсійно помив руки; прополоскав рот. Схопив доньку та заніс її до кімнати, де знову вклав у ліжко, спокійним тоном розповідаючи казочку про Колобка, створюючи ілюзію того, що з татком не сталося нічого надзвичайного. У світлі нічника я з жахом розглядав свої покусані пальці, подумки пов’язував те, що сталося, зустріччю з істотою, аж доки не заснув тривожним сном.

Настав ранок. Вчорашній голод, злегка погашений після з’їденого сирого м’яса, до полуденка повернувся з новою силою та пророкував майбутні нові страждання. Дружина щиро дивувалася тому, куди поділася свинина. Але врешті решт, вирішила, що її потайки стягнув кіт та пообіцяла провчити пухнатого, якщо він знову переступить поріг квартири.

Я не любив похорони через вимушено натягнуті людські маски зі штучно похмурими обличчями. Через нещирі сльози сучасного суспільства, де сплелися воєдино ціна та цінність. Дружина прекрасно про це знала, а тому навіть не наполягала, щоб йшов разом з нею та мені навіть не довелося брехати, посилаючись на погане самопочуття.

Суп відправився туди ж, куди й решта їжі, яку з’їв від учорашнього вечора. Нетерпляче спостерігаючи за похороном, я довго стояв біля вікна, доки не переконався, що чорний, траурний автомобіль із тілом покійної плавко рушив з місця та неквапливо поїхав у сторону міського кладовища. Слідом за ним, без поспіху, посунув натовп присутніх у квартирі померлої під час процесії.

Мені хотілося м’яса. Я поспіхом вклав доньку спати та вибіг у напрямку м’ясного павільйону. Той розташовувався акурат через дорогу, навпроти мого будинку.

Важкий дух, де перемішалися церковні пахощі ладану і свічок із насиченим запахом свіжої фарби, будинкової сирості та грибкової цвілі, все ще продовжував стояти в під’їзді, нагадуючи про релігійне таїнство, яке тут відбулося, що, з усім тим, ніяк не вплинуло на відчуття голодної порожнечі у моєму животі.

М’ясник у лавці мав ідеально округле обличчя. Особливо коли посміхався. Невеликий ніс посеред широко розставлених вилиць та підборіддя, яке зникало у пухких рожевих щоках, лише підкреслювало його ідеальну кулястість. Попри свою огрядність та таке ж опукле тіло, він завжди спритно снував за прилавком у коричневому фартуху, пропонуючи різноманітні м’ясні товари на продаж.

Однак сьогодні, коли я підходив до павільйону, м’ясник вже стояв перевдягнутий, явно збираючись додому. Помітивши мене, він відразу ж почав вибачатися і жалібно пояснювати, що люди з похоронної процесії встигли розібрали весь асортимент. При цьому, м’ясник винувато дивився на мене знизу вверх своїми округлими очима та розводив руками, малюючи в повітрі два однакових півкола.

Я довго слухав його противний голос; дивився на огидне кругле лице, з відчуттям наростаючого макабричного гніву. Зненацька я вчинив щось зовсім не схоже на мою звичайну поведінку, та що ніколи б не допустив, якби не відчуття голоду, яке роздирало зсередини. Я замахнувся та зарядив кулаком прямо в центр верхнього кола м’ясника, з негідною насолодою вслухаючись у хрускіт кісток.

Залишаючись непоміченим, я повернувся додому. Сидячи у кріслі, постійно обливався рясним потом та знервовано вовтузився. У животі пекло вогнем, завдаючи жагучого болю, що доводив до божевілля. Здавалось, ось-ось травні соки переповнять і почнуть виливатися з горла безперервним потоком, фонтануючи, обпалюючи кислотою шкіру та одяг, перетравлюючи їх до тих пір, доки від мене не зостанеться безформна желеподібна маса.

Я спробував ще декілька разів поїсти, але щоразу був змушений вивільнити вміст свого шлунку. Вбивчий голод катував, поривався полонити останні проблиски свідомості, натякаючи, що він є голодом іншого, танталового порядку.

Пробиваючи стіну повсякденності, в голові поступово з’явилася збочена думка про те, що я знаю місце, де можна поживитися. І скільки б її не відганяв, вона поверталася, підігнана голоднечею. В очах знову і знову з’являвся побачений зранку чорний катафалк, що неспішно рухається під скорботні звуки похоронного кортежу.

Я підійшов до крана, щоб вмитися. У запітнілому дзеркалі поглянув на бліде обличчя у відображенні. Густа жовтувата рідина тонкою цівкою точилася з подряпин, полишених на згадку істотою.

Дружина невдовзі повернулася з процесії та повідомила про міліцію у дворі. Хитаючи головою та заламуючи руки, розповіла, що вони розшукують нападників, які побили м’ясника в лавці через дорогу. Вона сказала ще декілька обов’язкових фраз про те, як пройшов похорон та про сильну втому.

Через силу все це вислуховував, сердито киваючи головою. Заледве тримав себе в руках від однієї думки про те, що на кладовищі було поховано таку кількість поживи. Тільки-но дружина заснула, одягнувся та вискочив на вулицю.

Зграя похмурих хмар, що з’явилася у потьмянілому небі, принесла з собою непроглядну мжичку і нестерпний холод. Це змусило розбігтися по домівках як правоохоронців, так і випадкових перехожих. Та все ж, трохи побоюючись зустрічі зі знайомими, я заховався у загидженому підвалі, з нетерпінням очікуючи настання темноти. Ледве дочекавшись сутінок, взяв із собою лопату та монтажний лом і під проводом поклику голоду, що підганяв уперед, рушив у напрямку кладовища.

Густа мряка змінилася на не менш щільний, затяжний дощ, котрий несамовитими хвилями поливав шлях попереду. Крізь суцільну темряву я ледве помітив будиночок цвинтарного сторожа. У вузькому колі світла від одинокої тьмяної лампочки під стелею на стільці сидів пристаркуватий чоловік. Він схрестив руки та опустив вниз голову із закритими очима. Стараючись сильно не шуміти, я хутко прошмигнув повз сплячого охоронця.

Досить швидко знайшов могилу сусідки, впевнено рухаючись слідами чітких заглиблень у багнюці, котрі залишилися після велелюдної похоронної процесії. Шумно витиснувши з грудей повітря та кинувши поодаль лом, почав копати під гучні розкати грому та шалену зливу, яка утруднювала і без того важкі розкопки смердючого чорнозему, перемішаного з глевкою жовтуватою глиною, що так охоче прилипала до лопати. Багнистий ґрунт чвакав під кожним рухом інструменту; вода продовжувала прибувати незрозуміло звідки — чи то з неба, у вигляді важких опадів, котрі сікли по вухах та скронях, чи то прямо з надр землі, яку я очманіло розгортав у всі боки.

Розритий металевий хрест лежав поруч з насипаними земляними гірками та натякав на близькість до мети моїх пошуків. Однак, я продовжував вперто працювати, тримаючи десь глибоко на дні океану думок, що розмивав піщаний берег крихкої свідомості, жалюгідне сподівання на те, що хто-небудь мене зараз зупинить. Підійде і запитає: “ти хто такий і що ти тут, в біса, робиш?”. І я відразу ж зупинюсь. Відкину лопату та кинуся в ноги моєму рятівнику. І непідвладний голод зникне, розчавлений каблуком здорового глузду. Але нічого подібного не відбувалося. Я продовжував невпинно рити, осліплений наче кріт.

Ось і воно. Металеве вістря лопати глухо вдарило по дереву. Серце шалено закалатало, важкими ударами віддаючи у скроні. Здавалося, голова зараз вибухне. З носа заструменіла кров, змішуючись з рівчачком дощу, що стікав по обличчю.

Я повністю очистив кришку труни від бруду, а також прокопав землю з боків могили, щоб зручно стояти та не заважати самому собі під час відкриття. Під натиском лома дерев’яне віко хряснуло та легко відійшло в сторону, випускаючи із домовини солодкувато-мерзенний запах тіла, що розкладається.

Тремтячими руками, намагаючись не дивитися в обличчя трупу, я оголив стегна, по поверхні яких проступили трупні плями. Дістав з кишені розкладний ніж та під акомпанемент шлунка, що щасливо бурчав, відрізав шматок. Схвильовано поклав до рота та почав швидко жувати не ковтаючи.

Мене знудило. Впустивши ножа, я несамовито сміявся, вибираючись із ями. Все ще регочучи та поступово усвідомлюючи те, що трапилось, перекотився та ліг у багнюку на спину.

Я не знав імені тієї істоти. Не знав чим вона мене заразила або прокляла. Але створіння точно не хотіло, щоб я їв трупи. Мертве м’ясо було таким же огидним, як і решта їжі.

Піднявши голову, я поглянув на одинокий вогник зі сторожки цвинтарного охоронця. Мені хотілося живої плоті.