Трапунок

Андерс, розсуваючи рукавицями гілля, продерся крізь засніжені кущі, де полишив свій шарфик і отримав за комір снігу. Він зайшов у ліс і видивлявся стежину або слід черевиків.

Вечоріло. Відсвіт сніжної ковдри вказував шлях. Височезні стовбури нависали, подекуди змушуючи гілками хлопчика їм вклонятися. Здавалося, вони хочуть собі його шапку. Хочуть, щоб він замерз і навіки залишився з ними. Та попри острах він ішов углиб, притримуючи шапку. Адже півгодини тому їхній кінь здичавіло вирвав віжки, мов зачув вовка, і віз понісся до ріки. Батько штовхнув Андерса на кучугуру снігу, крикнувши іти до селища. І зник вдалині.

Невдовзі Андерс побачив тирсу. Дроворуби! Він простежив за нею і слідами, діставшись хатинки. Постукав, а тоді штурхнув двері – ті прочинилися.

— Гість? Заходь, любчику! – припросив господар. – Щойно чаю заварив. Будеш?

Андерс подякував, всівся за стіл і грів долоні об чашку.

— Ти нетутешній, бо місцевих я знаю. А розкажеш мені щось нове, що мої старечі вуха ще не чули?

Оповідаючи одну з батькових казок, Андерс розглядав господаря, що різьбив із дерева химерні фігурки. Довкіл із полиць і мішків визирали іграшки у формі людей із головами тварин, звірят із крилами та небаченого птаства. Всі фігурки він складав до кошика.

— А ти кмітливий, історія з «1001 ночі», – сказав старигань, коли хлопчик завершив. – Оце – тобі, – він простягнув дарунок.

Андерс узяв і роздивився фігурку: кінь з обличчям чоловіка. Що нагадувало його батька.

— Маєш якесь бажання?

— Хочу вийти до села і зустріти тата. Біля ярмаркової ялинки, він обіцяв її показати.

— Розлоге, але не нездійсненне, – підморгнув усміхнений старигань. – Мій помічник проведе тебе, бо я сьогодні заклопотаний, як і решта братства.

Попрощавшись, Андерс вийшов на вулицю й закляк: уздрів вовка. Але той пішов вперед, а тоді обернувся до хлопчика, немов чекаючи. Андерс стиснув у руці фігурку, згадав слова про помічника й рушив за ним.

За годину посеред ярмарку він зустрів батька: той спромігся зловити віжки та вивести коня з ріки, доки не сягнули крихкої криги середини.

— Я дивом врятувався! Вже хвилювався, що ти заблукав, – обійняв він сина.

З батькової спини Андерс побачив залюднені торгові ряди, повні всякої всячини й освітлені гасовими світильниками. Біля прикрашеної ялинки в багряному жупані стояв старигань із кошиком і дарував іграшки дітям та жінкам. Поруч нього лащився знайомий собака.

А над селищем – зоріло сузір’я Великого Пса.