– Свято

Наближається, свято наближається, – тихо співала Галинка.

– Яке свято дитинко? – із сумом запитувала бабуся.

– Найгарніше свято, – Відповідала Галинка, – прийдуть наші, й буде свято!

– Хочу ялинку, як у минулому році.  Хай тато з мамою там будуть і подарунки. І Чапі, – мріяв Петрусь.

П’ятирічний Петрусь вже днів п’ять не вставав з матрацу, Галинка йому приносила водичку, харчів вже не було чого. Тітка з третього поверху пішла здобути щось поїсти й не повернулася. Дванадцятирічна Галинка знала що тітка загинула, як мама і Чапі. Росіянці застрелили. А тато на війні загинув.

– Ялинка, вогники сяють, – шепотів Петрик. Дивився у плісняву сіру стіну підвалу, наче бачив освітлену новорічними вогниками кімнату, запитував, – Мамочко, а у нас хлібчик є? Смачненький.

Бабуся терла очі щоб внуки не бачили її сліз.

Галинка розповідала:

– Ялинка висока під стелю, а на вершечку мамин улюблений янголик.

– А цукерки на ялинку повісили? – запитував Петрик.

– Так, прикрасили тільки цукерками. Шоколадними.

– І печивом?

– Бабуся напекла багато печива. Так бабусе?

– Так малеча, ялиночки й грибочки, будете розмальовувати кремом.

– Тата з армії відпустили.

Почулися вибухи, усе голосніше й голосніше, підлога здригалася.

Діти зіщулилися у темному кутку. У підвалі п’ятиповерхівки темно, одна свічетка тьмяно світила. Остання.

Бабуся крехчучи підвелася, підійшла до внуків і накрила їх руками наче птаха крилами. Гуркотіло страшно бабуся заплющила очі, обнімала дітей, молилася.

Стихло. Старенька підвела голову озирнулася побачила світло, почула веселі голоси, наче їх кликали.

Петрик скочив на ноги, жвавий веселий, як до вторгнення жахливих нелюдів. Закричав:

– Тато! То тато нас кличе!

– Петрику стій! – застерегла Галинка, але не встигла зупинити братика. Схопилася, побігла за ним сходами до світла.

Бабуся підвелася на ноги, так легко було, ноги не боліли, й живіт не болів, а голова стала такою ясною. Старенька побігла за внуками.

На подвір’ї, біля цілісінького будинку стояла велика сяюча ялинка прикрашена цукерками і печивом. Її син, і невістка живі, обнімали дітей, та плакали. Песик Чапі стрибав навколо них. Тут була й сусідка з третього поверху, й подруга бабусі з першого, і дід Семен з сусіднього дому, й поштар зі своїм велосипедом. А ще безліч інших знайомих та незнайомих, сусідів та мешканців міста яких бабуся знала. Які жили до того як страшні жорстокі нелюди прийшли у її місто.