Різдво, яке було

– Тату, тату, прокинься! Тату, Святвечір же ж! – маленька Оленка смикала за руку татка, що закуняв у кріслі.

Олександр прокинувся остаточно та подивився на доньку. Він дивився широкими очима, ніби намагався щось пригадати.

– Тату, підіймайся! Мамо вже все приготувала! Пішли за стіл.

Оленка вп’яла руки у боки: “Пішли!”

Олександр дивився на доньку, посміхався та плакав.

– Тато, чому ти плачеш, га? – захвилювалась Оленка. Вона, мабуть, подумала, що щось не те зробила і тому вся осунулась.

Ні, не треба нічого казати – Олександр раптом усвідомив, що відбувається. Мабуть, то якийсь страшний сон був.

– Оленочко, я тебе дуже люблю, ти знаєш? – не впізнавши свого голосу промовив Олександр.

Це, мабуть, ще більше збентежило дитину, тому що вона тільки промовила: “Я тебе теж люблю, татку”.

І він її обійняв. Просто обійняв, тримав при собі та плакав так, щоб вона не бачила. В цей момент зайшла Марія, дружина Олександра. По всьому можна було зрозуміти, що вона тільки-но з кухні – на ній був кухарський фартух, а волосся було прибране. Побачивши цю сцену, вона так і залишилась стояти у дверях.

– Сашко? Ти чого сі плачеш? Що сталось?

Олександр відпустив дочку та поспіхом витер сльози.

– А, нічого, нічого… Мабуть. наснилось щось. Марічко, люба, я тобі казав як сильно я тебе люблю? – він не втримався і знову заплакав.

– Та що на тебе найшло? На компліменти напрошуєшся? – посміхнулась жінка – Тебе теж всі люблять. Правда, Оленко?

– Дуже-дуже – Оленка тепер сама обійняла татка, – Тільки не плач більше.

– Не буду.

Олександр відчував тепло та затишок, але його не залишало відчуття, що скоро це скінчиться.

***

Оператор спогадів слідкував за станом Олександра. Не можна було, щоб старе серце почало сильно битися, а так часто буває, коли спогади, у які клієнта занурюють, створюють сильну емоційну реакцію. Оператор це знав і був готовий ввести потрібний препарат у потрібний час.

Через нього пройшли сотні людей. Вони потребували різних старих спогадів. Здебільшого щасливих. Але окремо в його практиці стояли всі ці старенькі, які жили ще на початку XXI сторіччя. Він давно працював оператором але ніколи не міг збагнути через що пройшли ці люди, які приходять, щоб відтворити оті спогади. Спогади про людей, що були їм дорогі, про місця, яких більше не існує, про життя, яке йому не зрозуміло. Про те, що було до страшного лютого 2022 року.