13 Грудня, 2021

Святкова самотність

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Дзвінок у двері. Відчиняю. За порогом – дві щасливі мармизки. В руках у Арсена пляшка шампанського і торба, з якої чути аромат мандаринок, Ангеліна ж, радісно жестикулюючи, за щорічним сценарієм, вмовляє поїхати з ними до спільних друзів святкувати Новий рік.

– Там та-а-ака весела компанія збирається, чого тобі самій вдома сидіти?!

“Та знаю я ті компанії. Справжній Ноїв ковчег. Кожній тварі по парі, а ти або сама сидиш, або друзі купідонять і маєш розвагу на цілий вечір слухати “припарованого” до тебе принца. У свої двадцять п’ять в казки вже не вірю”.

– Ні, дякую! Я залишаюся вдома!

З цими словами забрала у Арсена гостинці. Зачиняючи двері, помітила подив у очах парочки, певне, то все було не для мене, а для “веселої компанії”. Та й нехай.

Щойно поклала пакунок на стіл, як на балконі щось грюкнуло. Крізь сльози, які накотилися після відвідин друзів, несподіваного гостя побачила нечітко. Обличчя ніби й звичайне, але форма голови і очі, як у марсіан із телика. Вживу я їх іще не зустрічала, хоча містечком ходили чутки про незвичайних мешканці найвищого поверху нашого будинку.

Спочатку він пильно на мене дивився. Потім попросив жестами прикласти руку до шибки. Його долоня лягла на мою. Враз огорнуло тепло, ніби хтось мене ніжно обійняв. Спокій і щастя починали зароджуватися десь в глибині душі. Натомість із його очей котилися сльози. Незнайомець дрібно здригався, наче схлипуючи. Отже, обмін емоціями взаємний.

– Отож-бо, – співчутливо мовила я. – Приземлився би на асфальт, було б не так боляче. А в людських душах інколи й таке вирує.

Усе ще дивлячись на мене з добротою і ніжністю, за мить він почав відлітати, у прямому сенсі слова. Лише тепер я помітила, що прибулець застрахований тросом. Отже, решта нагорі зауважили, що серед них когось бракує.

Такого короткого побачення в мене ще не було. Але й такого милого теж. На душі стало добре і водночас іще більш самотньо.

За п’ять хвилин дванадцята. Дзвінок в двері. От уже посівачам не терпиться! Беру гроші, йду відчиняти.

– Привіт! – у дверях стоїть мій іншопланетянин уже в цілком людській подобі. Незмінним залишився лише погляд і відчуття всеохопного щастя, яке знову огорнуло мене, щойно він опинився поруч.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів