Дзвінок у двері. Відчиняю. За порогом – дві щасливі мармизки. В руках у Арсена пляшка шампанського і торба, з якої чути аромат мандаринок, Ангеліна ж, радісно жестикулюючи, за щорічним сценарієм, вмовляє поїхати з ними до спільних друзів святкувати Новий рік.
– Там та-а-ака весела компанія збирається, чого тобі самій вдома сидіти?!
“Та знаю я ті компанії. Справжній Ноїв ковчег. Кожній тварі по парі, а ти або сама сидиш, або друзі купідонять і маєш розвагу на цілий вечір слухати “припарованого” до тебе принца. У свої двадцять п’ять в казки вже не вірю”.
– Ні, дякую! Я залишаюся вдома!
З цими словами забрала у Арсена гостинці. Зачиняючи двері, помітила подив у очах парочки, певне, то все було не для мене, а для “веселої компанії”. Та й нехай.
Щойно поклала пакунок на стіл, як на балконі щось грюкнуло. Крізь сльози, які накотилися після відвідин друзів, несподіваного гостя побачила нечітко. Обличчя ніби й звичайне, але форма голови і очі, як у марсіан із телика. Вживу я їх іще не зустрічала, хоча містечком ходили чутки про незвичайних мешканці найвищого поверху нашого будинку.
Спочатку він пильно на мене дивився. Потім попросив жестами прикласти руку до шибки. Його долоня лягла на мою. Враз огорнуло тепло, ніби хтось мене ніжно обійняв. Спокій і щастя починали зароджуватися десь в глибині душі. Натомість із його очей котилися сльози. Незнайомець дрібно здригався, наче схлипуючи. Отже, обмін емоціями взаємний.
– Отож-бо, – співчутливо мовила я. – Приземлився би на асфальт, було б не так боляче. А в людських душах інколи й таке вирує.
Усе ще дивлячись на мене з добротою і ніжністю, за мить він почав відлітати, у прямому сенсі слова. Лише тепер я помітила, що прибулець застрахований тросом. Отже, решта нагорі зауважили, що серед них когось бракує.
Такого короткого побачення в мене ще не було. Але й такого милого теж. На душі стало добре і водночас іще більш самотньо.
За п’ять хвилин дванадцята. Дзвінок в двері. От уже посівачам не терпиться! Беру гроші, йду відчиняти.
– Привіт! – у дверях стоїть мій іншопланетянин уже в цілком людській подобі. Незмінним залишився лише погляд і відчуття всеохопного щастя, яке знову огорнуло мене, щойно він опинився поруч.
Кажуть, що автор має писати про те, на чому добре знається. Ось…написала…Мені приємно, що твір коментували, що вказували на плюси і мінуси, все візьму до уваги. Подаючи твір на конкурс, вважала його достатньо сильним. Сім “ні” показали, що це не так. Розумію, що зараз більшість авторів зосередженні на голосуванні, але якщо в когось знайдеться час і бажання написати, чого цій “Святковій самотності ” не вистачило, щоб пройти до другого туру, буду дуже вдячна 😉
А дівка то з прибабахами. І такий самий дивак їй звалився на голову. Найс
Можуть собі дозволити ;)))
Дуже цікаво в чому саме Ви бачите, той прибабах героїні ? 😉
Дякую за коментар! 🙂
Прибабах у хорошому сенсі. Тобто дивна, не така як всі. Смаколики забрала і залишилася сама. Дивно, що в неї, взагалі “друзі” ще є.
Героїня святкувати не збиралася, але якщо вже доля підкинула гостинці, то чому б не взяти ;))) Планувала сама посидіти, можливо поридати ….але, якщо вже доля підкинула марсіанина….;)))
Не можу доладно пояснити своїх почуттів, однак ця оповідка неочікувано близько припала до душі. Дякую за текст, щасти на конкурсі)
Щиро дякую за коментар! 🙂
І Вам, успіху бажаю!
Всього 25, а в казки не вірить ) Здивувало, що друзів навіть чаєм не пригостила, відібрала подарунки і хлабись дверима перед носом. Оце коли у дівчат все крутиться довкола “принців” (є – щаслива, нема – самотня і нещаслива) якось сумно.
Дякую за відгук! 🙂 Ну і в 25 вже зустрічаються невіруючі ;). Друзі в минулі роки напились чаю, цього року самотність довела до відчаю, а чай з кислою мармизкою господині, мабуть не смакував би їм 😉 Можна було б і додати років тій “самотності”, але це вже би був зовсім інший формат новорічних зустрічей, на які самотню людину вже б і не кликали. Зацикленість на “принцах”, тут теж не головне. Але загострення самотності виникає саме на свята. Можна любити батьків, братів, сестер, племінників і друзів, але не маючи поруч коханої людини і СВОГО маленького дива, самотність таки гірчитиме на свята.
Романтична історія) До душі, мабуть, кожній жінці). Мова йшла про Старий Новий рік (у вас не зазначено)? Бо ж ви посівачів (посівальників) згадуєте). Успіхів на конкурсі!
Щиро дякую за відгук! ❤️
Описується все-таки новий Новий рік 😉 А з посівачами, так вийшло, тому що у нас посівають таки першого січня 😉 Свою героїню, я переселила в місто, а традиції вписала, свої, сільські :). Живу в селі де близько 90% мешканців римо-католики. Тому і звикла, що двадцять п’ятого святкуємо Різдво, а першого приймаємо посівачів 😉
Цікаво) Не знала про це)
Дуже приємна мініатюра. Успіху!
Щиро дякую! ❤️
І Вам, успіху! 🙂
Гарно, коли мрії здійснюються, навіть ось таким дивним чином. Падаючи, як сніг на голову. 🙂
А про сусідів – от правда! Інколи вони так швидко змінюються, що спробуй усіх запам’ятай, особливо у висотках 🙂 Ось думаю, може, і в моєму під’їзді прибульці живуть, а я, така уважна, їх не помічаю :))))
Натхнення та успіхів, Автор…ко! (бо таки на те схоже) 🙂
Щиро дякую за добрі слова! ❤️
Таки “ко” 😉 Сподіваюсь марсіанин вийшов не занадто “солоденьким” 😉
От почнуть “сусіди”падати на балкон, тоді й дізнаєтеся ))) І Вам, успіхів на конкурсі!
От хай таки не падають! У мене балкон засклений, тому “посадка” коштуватиме їм як мінімум нових вікон, ментальними обійманцями не обійдеться :)))
А щодо “солоденьким”… А чим Новоріччя не пора для романтики? А тут уже залежить, в кого вона яка. В когось брутально-героїчна, а в когось – чуттєво-мрійлива 😉