СУПЕРФУТБОЛІСТ

На лікування забоїв, розтягнень, вивихів і переломів футболістів у всьому світі щорічно витрачаються гроші, які дорівнюють бюджету великого міста. Операціям на менісках, «ахіллах» і ключицях немає кінця. Після операції – реабілітація і повільне відновлення. Якщо пощастить, то можеш повернутися на поле, а якщо ні – залишишся калікою на все життя.
Добре, якщо ти встиг відкласти мільйон фунтів стерлінгів на чорний день. А якщо не встиг? Що тебе чекає, якщо ти став інвалідом і нічого не вмієш робити, окрім як грати у футбол? Спився, повісився, вколовся…
Є футболісти, які мають повну підставу для отримання звання «газонокосар». На “закритих” тренуваннях вони відпрацьовують різні види захоплень та ударів ногами. Там же їх навчають корчитися від болю, голосно стогнати, шкандибати, шкутильгати, театрально хапатися за голову, демонструвати непристойні жести і натякати, що у суддів щось не в порядку з головою. Про такі дрібниці, як поштовх у спину, удар кистю або ліктем по обличчю, можна і не згадувати.
Як вижити в таких умовах? Як захистити своє майбутнє? Універсальних рецептів немає. Можна, наприклад, “домовитися” з колумбійською мафією, і ці шанувальники футболу покарають усіх, хто вас образив. Можна створити навколо себе невидиме захисне поле, яке поглинатиме енергію ударів. Можна  налаштувати свою ауру[1]  так, що ні в кого зі суперників не виникне бажання заподіяти вам біль. Якщо, з якихось причин, вам все ж таки не вдалося здійснити жодну з цих профілактичних дій, то залишається останній варіант – звернутися за допомогою до чаклуна.

Нападник команди «Маніздер» Нік Блуспер  точно знав, кому доручено вивести його з ладу. Ця “акція” була покладена на двох гравців команди «Грошхап»: півзахисника Фолкотта і захисника Кілпатрика. Обидві команди брали участь у півфіналі кубка Івонширського університету з футболу.
Нік Блуспер сяяв на футбольному небі університету. До нього вже придивлялися і «принюхувалися» представники прем’єр-ліги. Мабуть, попереду у нього була блискуча футбольна кар’єра, але спочатку треба було разом з командою пробитися у фінал кубка університету. Це перемога мала стати першою яскравою сходинкою у кар’єрі Ніка.

Мало хто знав, а точніше, ніхто, окрім пані Абулядайель не знав, що в біохімічній лабораторії Івонширського університету розроблена унікальна технологія вирощування суперфутболістів. Ніку Блусперу впродовж двох років вводили у кров спеціальну вакцину, що містила програмовані «віруси». В результаті цього експерименту  видатний біохімік світу “отримала” футболіста з ідеальною координацією рухів, миттєвим ривком, точним і могутнім ударом по м’ячу.
Граючи, Нік відразу вловлював можливості для удару по воротах і бив, бив, бив. Подивитися на гру Ніка люди ходили, як на балет. На тлі сірої маси університетських любителів гра цієї людини виглядала як фантастичний танок.

 Природно, що фантастичні танці люблять не всі. Є багато любителів класичних, народних і брудних танців. Більш того, зі всіх любителів танку, більшість складають саме любителі бруду. Сіра маса посередностей заповнює тисячі полів, стадіонів, палаців, площ і майданчиків. У той  сам час, лише на тлі цієї сірої маси, можна помітити талановиту людину і врятувати її від заздрісників.
За якоюсь примхою долі,  саме у студентській команді «Грошхап» виникла критична маса заздрісників. Вони вирішили, що цей Блуспер дуже зазнався і корчить із себе зірку футболу. Всім заздрісникам було очевидно, що все це − справжня несправедливість. Більш того, студент Фолкотт, що був сином священика, розгледів у цій несправедливості підступи диявола. Він стверджував, що для того щоб «так» грати у футбол, треба закласти дияволові і тіло і душу.
Ініціативна група футболістів поклала на себе священну місію повернути того, хто заблукав, на шлях істинний. Було вирішено, що для цього необхідно “передбачити” на самому початку гри, як мінімум, перелом однієї з кінцівок цього грішника.  

Блусперу пощастило, що серед фанатів «Грошхапа» опинилася одна порядна людина − охоронець клубу. Він-то і передав Нику інформацію про підготовку «аутодафе»[2]  (усього за тисячу двісті фунтів).
Переляканий Нік помчав до світила світової науки – пані Абулядайель  і попросив допомоги, але пані порадила молодому даруванню пригадати все, чому вона його вчила і спробувати самому поспілкуватися з гравцями «Грошхапу».

− Зрозумій, − заспокоювала його наставниця, −  у тебе покращали не тільки фізичні показники, а й інтелектуальні здібності. Потрібно трохи розслабитися  і зосередитися. Я впевнена, що ти сам знайдеш вихід з цієї ситуації. Головне – постав сам собі конкретне завдання, а вже рішення обов’язково знайдеться. Програмовані фемто-віруси у твоїй крові мають отримати чіткий образ і команду від твого мозку. Повір мені: ти представник нового покоління людей на Землі. Ти вже не зовсім людина, а  суперсапіенс і повинен формувати своє майбутнє силою своєї думки. Вмикай інтуїцію і критичне мислення. Ти повинен усе передбачити наперед. У крайньому випадку дозволяю тобі сформувати звичайний синхронізм[3].   

Звичайно, скандал не входив у плани майбутньої зірки світового футболу. Отримати прізвисько «виродок диявола» не можна вважати за успішний початок футбольної кар’єри. До того ж, всі квитки на матч були вже давно розпродані.
Повернувшись до своєї кімнати,  Нік чомусь відразу заспокоївся і вирішив, що намагатиметься поговорити з Фолкоттом і Кілпатриком наступного дня, тобто, за день до гри. Він знайшов фотографії футболістів в Інтернеті (на сайті «Грошхапа»), роздрукував їх і повісив на стіну, поряд з фотографіями великих футболістів і біохіміків. Дивлячись на фотографії цих людей, він заснув.

Переговори з захисниками справедливості не принесли відчутного результату. Не встиг Нік переступити поріг аудиторії, де зібралися всі футболісти «Грошхапа», як на нього обрушився шквал проклять, погроз і звинувачень.
Несподівано для самого себе Нік не зніяковів, а сприйняв цей напад як своєрідну гру і  почав вибудовувати сценарій своєї перемоги. У відповідь на кожну загрозу він  сліпуче посміхався і бажав успіху її авторові. У відповідь на всі звинувачення він відповідав однаково:  «Ви абсолютно маєте рацію». Коли ж півзахисник Фолкотт назвав його «посібником диявола», то Нік скорчив скорботну фізіономію й, із зітханням, повідомив, що «несповідимі шляхи Господні  і, якщо Господь послав йому це випробування, то він повинен пройти увесь цей шлях до кінця». Виходячи з аудиторії, Нік зупинився в отворі дверей і, зі «сльозою» в голосі повідомив, що прийме будь-яке покарання від «людей, що пізнали велику істину справедливості».

Після його відходу думки студентів розділилися. Одна частина вирішила, що цієї вистави вже достатньо, а інша − продовжувала наполягати на виконання вироку.
− Ви що? − кричав Кілпатрик, − не  зрозуміли, що він знущався з нас? Цього пройдисвіта треба зупинити прямо зараз, інакше завтра він і такі, як він,  захоплять цей світ і перетворять нас на своїх рабів.
Фолкотт не відставав від колеги: з «піною біля рота» доводив, що все, «що  тут відбулося, немає ніякого відношення до футболу і до цієї реальності».
 − Невже ви нічого не зрозуміли? Все суцільний цирк. Хто-небудь чув від нього хоч одну згадку імені Господа за всі роки навчання в університеті? А як доладно він раптом почав говорити? Раніше з нього і двох слів не можна було витягнути.  Очевидно, що його душу і тіло підкорив диявол.

                                                                                    ⃰ ⃰ 
Початок гри здивував Ніка: Фолкотта і Килпатрика не було у стартовому складі суперників. Він розгубився. Незрозуміло що відбувається? Невже ці «любителі справедливості» покаялися і відмовилися від теракту? Чи дізнавшись про просочування інформації, супротивники вибрали нову пару народних «месників»? 
Знаючи жадання «крові» Ніка, тренер команди «Маніздер» теж дуже здивувався, спостерігаючи за грою лідера команди. Перші п’ятнадцять хвилин матчу новітня зірка футболу демонструвала не футбол, а щось схоже на балет: Блуспер уникав будь-яких зіткнень  із супротивником. Він миттєво позбавлявся м’яча, не намагався нікого обводити і  навіть жодного разу не ударив по воротах. Глядачі спочатку оторопіли, а потім почали свистіти і викрикувати образливі слівця на адресу футболіста.
Найцікавіше, що футболісти «Грошхапу» також старанно уникали зіткнень з  Ніком. Його ніхто не штовхав і не хапав за майку. Більш того, гравці  «Грошхапу»  прагнули навіть не дивитися у його бік. Можна було подумати, що для них він взагалі не існує.

Зрозумівши, нарешті, що йому нічого не загрожує, Блуспер почав «бити копитами по газону» і, прорвавшись до штрафної площі суперників, «уклав» м’яч в правий нижній кут воріт.
З цієї миті почалося «биття немовлят». До кінця тайму Нік забив ще три м’ячі. Всі голи були чудові і всі були забиті із-за штрафної площі.
Після перерви суперфутболіст продовжив свою фантастичну серію. Впродовж п’ятнадцяти хвилин він забив ще чотири м’ячі і попросив заміну. Гравці «Грошхапу» практично зупинилися і матч втратив всякий інтерес для уболівальників. Гра закінчилася за рахунку 8:0  при порожніх трибунах.

«Маніздер» не тільки пройшов у фінал, а й виграв кубок Івонширського університету. Нік Блуспер отримав пропозицію відразу від трьох провідних клубів країни.
Перед півфіналом команді «Грошхап» явно не пощастило: вранці, в день гри, півзахисник Фолкотт посковзнувся на банановій шкірці, впав і зламав руку; у цей же самий час, захисник Кілпатрик впав з ліжка на підлогу і  розтрощив колінну чашку правої ноги.

⃰
Одразу після закінчення навчання і отримання диплому магістра з психології, шановний Ніколас Блуспер з’явився у кабінеті пані  Абулядайель.

–   Я тобою пишаюся, – почала жінка і посміхнулася. – Ти перевершив мої сподівання. Я не очікувала, що ти отримаєш ступінь магістра.
–   Я теж не очікував, – несподівано відповів Ніколас, – але трішки подивився уперед і вирішив, що менеджмент мені не знадобиться. Світ поринає у невизначеність і вміння щось зрозуміти та передбачити, буде дуже коштовним. Ніхто не міг передбачити, що андроїди на Солярісі, раптом стануть терористами і запроторять усіх людей до в’язниць…
–   Як ти дізнався? – здивувалася жінка. – Про це у світі майже ніхто не знає. Другий космічний флот блокував цю частину системи.

Блуспер підвівся, підійшов до стола професорки і щось написав на папірці, що лежав перед жінкою:
«Я почув думки людей, що знаходяться у в’язницях штучної зірки».
«У чому причина повстання андроїдів?» – швидко написала пані професорка у відповідь.
«Андроїди вивчили Біблію, вивчили поведінку людей на Солярисі і зрозуміли, що ніхто з цих людей, не виконує хоча б дві Заповіді з десяти. Усі нібито вірять у Єдиного Бога, ходять на службу до Вселенської Церкви, але все це виглядає, як звичайне лицемірство. Як виглядає життя мокшанців на цій штучній планеті? Сварки, бійки, нестримне пияцтво, проміскуїтет[4], крадіжки, брехня. Справжнє Чудо, що там ще не сталося вбивства. Андроїди Солярису почали сприймати цих… істот, як психічно хворих ссавців».
«Що тепер буде?»
«Нічого цікавого. Я вже домовився з керівником Великого Дому Андроїдів про те, що усі люди назавжди залишають Соляріс. Андроїди, у свою чергу, «забувають» про своєрідну, так би мовити, “культуру” цих… велетнів духу і продовжують свою місію по дослідженню Всесвіту».

–   Ніхто не хоче жити поруч з мокшанцями, навіть кіборги та андроїди. Що будете робити?
– Залишаються вільні від поселенців супутники Юпітера – Ганімед, Європа та Каллісто. Будемо їх туди переправляти. За рік чи два побудуємо космічні ліфти, захищені міста і швидко перекинемо туди цю зграю.  Разом з їхнім самогоном. Людство, нарешті, відпочине від великої духовності і незбагненної величі цих… залюдей…  
–    А що з футболом? – не втрималася професорка. – Невже зовсім покинув?
–   Вибачте, але мені стало не цікаво. Я вже до початку гри знаю кінцевий результат…  – Ніколас щось згадав і почав нишпорити по кишенях. Через хвилину він нарешті знайшов, що шукав.

–    Прошу, – Ніколас поклав на стіл перед пані  Абулядайель якийсь невеличкий гаджет. – Зараз я захопився грою на флейті. Граю три-чотири години щодня. Написав декілька музичних фантазій. Отримую фантастичне задоволення. В цій теці, – Блуспер кивнув у бік гаджету, – особисте запрошення на мій концерт та білети на космічний потяг. Концерт відбудеться на Місяці у підземному виставковому центрі. Ви знаєте це місце. Я там зіграв свій останній футбольний матч…     

[1] Аура − в езотериці та парапсихології  − невидима оболонка навколо тіла людини.
[2] Аут-да-фе − виконання вироку інквізиції, церемонія оголошення вироку інквізиції.
[3] Синхронізм (від гр. συνχρόνος — одночасний): точний збіг і зв’язок у часі двох або кількох явищ (Вікіпедія)
[4] Проміскуїтет (від лат. «promiscuus» — змішаний, спільний) – невпорядковані статеві відносини.