Солоденького тобі під подушку

– Ого! – до цього моменту Даня ще відчайдушно жалкував, що послухався умовлянь дівчат і кинув свою затишну кімнату, а головне – Майнкрафт, де він уже майже збудував точну копію кремля, щоб ефектно знищити під час стріму. Втім, в однокласниць – попри всю Катину наполегливість і здоровенні прохальні Настині очі – нічого б не вдалося, якби мами не було вдома. Почувши, що в класі треба пофасувати сушкарі, мама аж зраділа: “Звісно ж, він піде! Ось, я вам іще коробку з серветками дам… Вилазь-вилазь із-за того столу. А то шия вже, як у шахового коня…”

– Та да-а-а… – з повагою присвиснула Катя: і як тільки Сашко з батьком виперли ту торбину на третій поверх?

За останні два роки мовчазними новачками тут нікого не здивуєш: після окупації частина місцевих затрималася за кордоном, а на їх місце (часто – ще й охоче ремонтуючи квартири з вибитими прильотом вікнами) все прибували і прибували переселенці з Херсонщини, Донеччини… Утім, Сашко навіть у такому строкатому натовпі примудрився виділитися: мовчить на уроці, мовчить на перерві, покличеш – чуприну відкине, та як гляне тими очиськами, наче всі твої дитячі спогади прочитає. Дівчатам подобається, вони його поза очі то Професором Снейпом, то Відьмаком прозивають. А як на Даню – викапаний маніяк.

Але цукерок он, аж три мішки з батьком купили на ЗСУ.

– “Вишня в шоколаді”, улюблені! – не встиг і потягтися, як Настюха вже ввімкнула сирену, чи не гучнішу, ніж у МНС:

– Ти що?! Це ж не тобі! Пакуй серветки, ненажеро! Магазинів на районі немає, чи що?

Даня байдуже стенув плечем, але коли обидві відвернулися, таки запхнув жменю до кишені. На всіх же вистачить!

***

– Андрюш, це хто в нас у Миколая грається?

– Га? – побратим примружив сонне око. Ні обстріли, ні холод, ні навала мишей – його ніщо не будило. Навіть у різдвяний ранок хріп собі, аж посадка ходором ходила.

– Та вже сьогодні не придурюйся, га! Цукерок хто мені до спальника напхав?

– Тю, і в мене є… – Андрій зашурхотів обгорткою, не відкриваючи очей. – То таки існує Святий! А я йому тільки мишей замовляв. Ну, тобто, щоб вони кудись тойво…

– А їх і нема, – блаженно розтяг потріскані губи в посмішці побратим. – Навіть у взутті. Не-ма-є!

***

…А десь у далекій тиловій квартирі різдвяний ранок почався з відчайдушного:

– Ма-а-амо-о-о! Де там Мурчик лазить? У мене тут… у ліжку… ТАААКЕЕЕЕЕ!