Бусик

– Колю, навіщо? – Надійка гнівалася.

– Борг віддаю, – він спробував пояснити причину спонтанного рішення. – Це не чесно: хлопці там, а я по закордонах катаюся.

– В тебе інвалідність, не забув? – вибухнула дружина.

– То й кажу, – зітхнув Микола. – Почуваюся, ніби змахлював. Я швиденько – туди й назад. За два-три дні повернуся. Хлопцям подарунки до Дня ЗСУ завезу. Твої закрутки, наприклад, – підморгнув дружині він.

– В тебе купа замовлень до Миколая! – видала останній аргумент дружина. – Ті діти, що зараз розкидані від Кракова до Лісабона, теж на українського Миколайчика чекають.

– Так Миколай дев’ятнадцятого, встигну.

–  Це кацапський. Наш відтепер приходитиме шостого, як належить.

– Я ж десятого маю виїжджати. Так і так не встигну до шостого.

– Вибач… – Надія потупилася. – Я вже пообіцяла…

***

Не спалося. Помиритися б із дружиною перед ризикованою поїздкою, але Надійка сьогодні в нічну.

Три дні вони майже не розмовляли. Це ж треба – наобіцяти перенесення рейсу на тиждень раніше, не узгодивши із ним! Та й Микола неправий. Перш, ніж зголошуватися підмінити “коронованого” водія-волонтера, вартувало з Надійкою пошепотіти. Проте дружина то на роботі, то волонтерить, а він бусик ганяє. До європейських українців рідні смаколики везе, назад – усяке, від іспанських лимонів до дронів. Але щось свербіло всередині: “Ти ПОВИНЕН узяти на себе саме цей рейс.”

Він поглянув на годинник. Майже північ. Подумав-подумав і вирішив, що ніщо не заважає от прямо зараз і виїхати…

***

В гаражі було холодно. Микола оглянув бусик, застрибнув на водійське місце.

– Побудеш сьогодні транспортом святого Миколая? – звернувся він до старого друга й повернув ключ.

Двигун заревів, кашлянув і заглух.

– Отакої! А ми на вас завтра чекали.

Микола вибрався з кабіни, роззирнувся: гараж зник, зорі затуляла посадка, а співрозмовник дивовижно нагадував командира “підшефної” бригади.

– Я того… Альтернативним маршрутом, – дивуватися він вирішив потім. – Допоможете розвантажити?

***

Бусик завівся й знову заглух. За бортом зустрів рідний гараж.

Бусик виглядав буденно, хіба світився трохи, якщо придивитися.

Микола кинув погляд на купу посилок.

***

До світанку впорався з усіма доставками. “Доїхав” і до Кракова, і до інших міст. Люди дивувалися пізнім візитам, але раділи. Микола жартував, що цьогоріч він за Миколайчика, тож має дотримуватися образу.

Наранок, оглянувши спорожнілий гараж, де втомлено дрімав бусик, схаменувся: як пояснити Надійці, що він з усіма доставками за ніч упорався?

Бусик заспокійливо засвітився востаннє й згас, а Микола вирішив подумати про це, коли відіспиться.