Слухай!

Сивий волхв Добромисл важко опустився на землю, видихнув і задумався. Нині він зустрів нове літо разом зі старійшиною, його синами та родовичами. Склав требу, попрохав у богів доброї долі та легкої праці, обкурив пахучим зіллям кожну хату в селищі та залишив молодь святкувати новоліття. Земля ще була холодною, дерева чорніли, наче мертві, але он на гілці сидів жовтобокий щедрик, а Ярило вже пронісся по небу, пустивши свої стріли – волхв бачив його зранку – тож все має бути добре. Поки що. 

Усе життя Добромисл присвятив тому, щоб люди розуміли бажання богів, а боги – потреби людей, бо єдиний міг говорити і з тими, і з тими. Був щасливий. Але ж забажав потаємного знання – як житимуть діти його роду через тисячу років. Забажав, отримав і вжахнувся. Не буде хороводів, не буде вишитих сорочок-оберегів, навіть новоліття святкуватимуть, коли сніги ще тримають землю в полоні. 

– Відкинь важкі думи, волхве! Нині час для веселощів! – поряд на землю опустився отрок з копною пшеничного волосся та очима кольору неба. 

– Яриле! – не стримав здивування сивий чоловік. – Хіба ти не маєш зараз святкувати разом з людьми? Твій день нині, боже! 

– Я встигну. А от твої літа нечисленні на цьому світі, а ти проводиш їх, сумуючи за далеким майбутнім. Ти все життя слухав і чув мене, тож послухай ще раз. Нащадки цих людей, – юний бог махнув рукою в сторону селища, – зазнають втрат і горя, повірять чужим богам, приймуть чужі традиції, а потім настане час і вони почнуть згадувати, по крихтах збирати знання, якими ти володієш зараз. Слухай! 

Сивий волхв прислухався. Зі сторони селища долинув дівочий спів: 

– Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка… 

– Ця пісня переживе тебе, Добромисле, твоїх дітей та онуків, навіть мене переживе, – бог зітхнув, ніби сонце затулила хмара. – Мало хто пам’ятатиме веселого Ярила, що приходив весною та провіщав новоліття, а пісню співатимусь – у нас, на краю світу і далі. Ходімо, волхве, негоже сумувати, коли нове літо починається. 

Щедрик, що увесь час ніби слухав розмову людини і бога, відгукнувся дзюркотливою треллю і полетів до селища, кличучи за собою. Волхв підвівся, усміхнувся і пішов за пташкою.