Сюрприз

Сюрприз

– Ну, цілуй вже!

– Слухай, давай щось інше спробуємо?

– Інше?! – Чорний кіт вигнув спину, розпушив хвоста, – Інше!!? – Він пройшов вздовж накресленої кров’ю дуги. З його настовбурченої шерсті вилітали іскри щоразу коли він минав промені замкнутої всередині пентаграми. А нечистого духа ти куди подінеш!? Чи він тепер тут назавжди лишиться? Бо одна дурепа влаштувала шабаш, а потім передумала!

– Знаєш, Мурзику, якби я знала, як ти розпатякувати станеш, я б тебе Провідником не обирала…

– ЦІЛУЙ! КОЗЛА! ПІД ХВІСТ!!! НЕГАЙНО!

– Не буду-не буду-не буду-не… – молодша відьма Меліса, за межами ковену – Славка, затулила вуха руками і зарюмсала, присівши навпочіпки на краю захисного кола.

– Перестань, Славо, не реви. Чистісінько як школярка над двійкою, – Мурзик торкнув лапою її за плече, – Перед Нечистим незручно, годі вже плакати.

– Мене от що цікавить, – козел всівся у центрі пентаграми, схрестивши задні ноги. Його очі на мить зблиснули червоними жаринами, в роті у Нечистого з’явилась підпалена люлька. Струмінь жовтого сірчаного диму вилетів з ніздрів і розбився об бар’єр окреслений навколо. Люлька сама стала хмаринкою і розчинилась. – Мені до біса цікаво от що: де ви набрали крові незайманки на захисне коло?

– Я своєю намалювала – відповіла Славка, піднявши забинтований палець.

– Тоді ясно, за яким чортом така  тіснота. Від віри відрікались? На хрест плювали?

– Вона нехрещена. – відповів за відьму кіт.

– Ех, не ті нині грішники: і розмаху, і фантазії – чортма. – зітхнув козел, – Біс з вами, поцілунки пропустимо.

– Я можу когось пошукати…

– Пропустимо! – зблиснув на Мурзика очима-жаринами Нечистий, – Мені від цього теж ніякого бісового кайфу. То чого тобі треба, хлопчику?

– Я дівчинка. Меліса – дівчаче відьомське псевдо. У наш ковен хлопців не приймають, щоб ти знав.

– Хай так, яка в біса різниця. – вишкірився козел.

– Павлуша…

– Убити? пристріт накласти? Чоловічої сили позбавити? – знуджений Нечистий взявся полірувати копито об шерсть на пузі. – Що я, лещатами з тебе по слову витягатиму, як чортів інквізитор?!

– Не любить мене. – засьорбала носом Меліса, розмальованими пентаклями щоками потекла чорна туш.

– То зроби приворот! Чортзна-що, а не відьма!

– Я по-справжньому хочу: щоб любов, щоб почуття, романтика, – як у кіно.

– У якому кіно, уточни, – хмикнув козел, – Якщо про нещасну любов, – тими питаннями небесна канцелярія займається. Моя фірма спеціалізується на плотських утіхах, – теж до біса романтична штука. Це усе, що можу для тебе зробити. Кожного ранку прокидатимешся у обіймах твого омріяного Павлуші, хе-хе. Ну, даєш свою згоду?

– Кивни хоч, Славо,- зашипів кіт, – Ну що ти за відьма така? Ми згодні, Ваше Нечестя! Душу зараз, чи …е-е, потім?

– Хай сама скаже.

– Згодна.

– Ха! Ото буде сюрприз, обіцяю, слово Князя Пітьми!

– А душу? – спитав Мурзик.

– На біса мені її душа. У мене пекло переповнене – в одному з світів мій небіж війну почав: «діди, мовляв, воювали, можемо повторити.» Всюди  його вояками набито під зав’язку. Діди з казанів повилазили і допомагають чортам тих «внуків» смажити. Та так ревно розпеченими коцюбами штрикають, що навіть мені їх буває шкода. Так що насолоджуйся безплатно, бісова акція! А-ха-ха-ха! – гарно поставлений демонічний сміх, не згірше, ніж у оперного співака, відлунював від стін ще якийсь час, поки козел ставав прозорим, а потім зник. Останніми стліли у мареві над пентаграмою рубінові зіниці.

Ці зіниці ще кілька секунд лишались відбитком на її сітківці, доки вона ніжилась, прокидаючись у обіймах Павлуші. Руки і запах. І те і інше свідчило про гарну, до біса гарну ніч. Запах коханого Павлуші змішався у її волоссі із власним запахом. Її шкіра пахла його потом, а руки обнімали так, як треба. Як свою. Без всіляких тріпотливих сумнівів і ніжних шмарклів. Оце справжній чоловік. Павлуша.

Меліса потягнулась, юне пружне тіло вигнулось у Павлушиних обіймах. Він засміявся, грайливо притис її до себе, вона пручалась, та не дуже… Його рука ковзнула по Мелісиному животу і нижче, вона напружила стегна, проте не відсунулась, а навпаки…

–        А-а! Чорт! Ти! Ти що!? – Павлуша зірвався з ліжка, він став, притиснувшись спиною до стіни. Кохане обличчя спотворила гримаса, суміш гніву і здивування. – Ти!?

–        Ну, так. Технічно кажучи, я хлопець, то й що тут такого… – Меліса підвелась і почала неквапливо натягати джинси, – Зустрінемось завтра зранку, коханий. Ти не бачив, де мій бісовий кіт?