Щасливого Різдва, пілоте Джокер!
– Зафіксовано противника. Вихід на бойові позиції за тридцять галактичних хвилин.
Пілот-механік Джокер, учасник місії до закинутого космічного міста, всміхнувся.
– Тридцять? Можна два реактори нуль-простору відкалібрувати! … Ну добре, один – але ідеально!
Жартувати перед навалою найжорстокішого в Галактиці ворога, практично без надії залишитися живим, міг лише Джокер.
«Задача – полагодити механізм (на екрані висвітився файл зі схемою і розшифровкою тексту інструкції), якщо пощастить. Якщо дуже пощастить – дочекатися супротивника і вистрілити зі зброї, яка донедавна вважалася космічною легендою» – згадалися слова капітана.
План полетів шкереберть, коли радар катера сповістив, що перші загони з Забутої Туманності от-от вийдуть на вогневий рубіж.
Будь-хто в цій ситуації розвернувся і полетів би геть.
Будь-хто, крім Джокера.
Мовчки молячись усім прихильним силам безмежного космосу, хлопець продовжував копирсатися в механізмі.
– Знайти, полагодити, дочекатися, вистрелити. Жодних проблем. А тепер, коли найважче, себто очікування, прибрано – все стає набагато простіше!
Стиха клацнуло.
– Так. Якщо науковий сектор не наплутав у розшифровці, ця штука має активуватися… – пальці пірнули вниз, – … отак.
Загуділо. Під підлогою ніби зрушилося щось величезне.
Уламок зниклої цивілізації ожив, відновлюючись і змінюючись.
– До виходу супротивника на вогневі позиції – п’ять галактичних хвилин, – безпристрасно повідомив радар.
– Час розгортання системи «Янгол-Охоронець» – вісім галактичних хвилин, – несподівано озвався витвір чужої цивілізації цілком зрозумілою інтерлінгвою.
Джокер зітхнув і випростався.
– Що ж. Тепер точно можна сказати – я зробив усе, що міг. Ех, цигарку б…
У відповідь озвався його наручний гаджет, проспівавши кілька тактів дитячої новорічної пісеньки.
– Північ за галактичним часом! Щасливого Різдва!
– Оце так! Святковий феєрверк буде незабутнім, – стенув плечима пілот-механік.
Аж раптом голо-інтерфейс щойно полагодженого механізму блимнув яскраво-червоним.
– Зафіксовано противника. Застосовую код «Архангел». Вихід на робочу потужність – три… два… один… виконано. Ціль захоплено. Наказ стріляти?
– Підтверджую, – голос хлопця без жодної емоції був схожим на штучний інтелект.
Яскравий спалах в ілюмінаторі.
– Загрозу знищено. Щасливого Різдва, пілоте Джокер, – відгукнувся механізм. Блимнувши ще раз, інтерфейс зник.
– Щасливого Різдва, – прошепотів механік у відповідь.
В ілюмінаторі, на відстані прямого залпу лазерних гармат, розліталися дрібні уламки того, що мить назад було космічним флотом найстрашніших загарбників Всесвіту.
Таке враження що це маленька частина оповідання. Хочу продовження.
в автора постійно таке враження, коли свої твори береться перечитувати)
Щоб вписатися в конкурсний формат, довелося залишити продумування всесвіту і ще моря деталей на відкуп читацькій фантазії.
Треба буде дописати.
Дякую за відгук!
Цей Джокер, судячи з його реплік – точно українець! )))
Дякую, гарне оповідання. І білою заздрістю заздрю, що ви усе це зуміли вмістити в отакий розмір )) Удачі на конкурсі!
Цілком може бути, шо таки так)))
А щодо “все вмістити” – довелося подертвувати напарником і ще мінімум двома жартами, щоб влізти
Велика дяка, автор щасливий, що сподобалося!
Космічно-фантастично, досить оптимістично й переконливо написано)
Успіхів)
Автор радий, що сподобадося, і щиро вдячний за побажання. Навзаєм!
Все мрію щось отаке космічно-фантастичне писати, але поки що, схоже, лише в такому обсязі виходить
Схоже, творці цієї диво-зброї були де тими троляками, а ваш герой від них не відстає)
Удачі на конкурсі, дуже мила оповідка)
точно можу сказати, шо творці зброї були офігіти якими пафосними xDD. А то, шо фіг зна скіки бувша у сплячці машинерія не одразу роздуплилася, шо там оно на порозі ворог – ну да, лажанули трохи. Але ж встигли роздуплитися!
А хіханьки Джокера – то, здається мені, не тролячізм, а захисна реакція організму, бо якшо алярм-алярм, самовбивча місія, я стопудов помру – так і з котушок злетіти можна до того, як взагалі встигнеш шось зробити) Але якшо він вийшов тролякою – я щаслива. Дякую за відгук!
Вітаю, Авторе!
Цікава оповідка, ще більш цікава система, однак хотілося хоч одним оком побачити її в роботі, а не лише помилуватися наслідками.
Натхнення та успіхів!
Система як система, придумана фіг зна скільки часу назад фіг зна ким. Вундервафля класична, одним словом) всі питання по принципу її роботи краще до відділу, який примудрився інструкцію розшифрувати)). А те, що власне запуску не було видно – то на краще, бо Джокеру навіть через затемнений ілюмінатор ледь очі не виїло
Ну і потім, 365 слів не дуже сприяють деталізованим описам (( шоб ви розуміли, мені довелося прибрати з тексту напарника, і послати на кляту місію самасенького Джокера!
Але якшо дуже цікаво, можу по секрету злити мульт, яким надихалася, коли писала про вундервафлю. Дякую за коментар!
Мульт зливайте. Цікаво 🙂
Transformers: The Movie, тільки не пам точно, якого року – 1985 чи 86
Там ледь не найголовніше мєгазло – планета Юнікрон, яка насправді не зовсім планета. От воно і перетворюється одне на одне, і лупашить так, що в сусідніх зоряних системах жарко стає. Але Джокер не був би Джокером, якби навіть мєгазло не налаштував на свою користь