Розвідник

– Ну, то що, Штірліце, попрацюємо?

Чого питати? Наче я колись відмовлявся…

Підставляю шию.

Лейтенант Марченко підв’язує «талісман» і каже:

– Давай зробимо оркам новорічний подарунок!

Йду за маршрутом. Власне маршруту немає, але є сталий напрямок – за лінію фронту. А далі все залежить від мого досвіду, чуття і спостережливості.

З ранку і до вечора гуляю селами, полями і перелісками. Дивлюся на всі очі.

Онде танки гуртом зібралися, наче радяться падлюки.

Там, під горбами, сховище для боєприпасів – автомобілі орківськи туди-сюди швендяють, ящики якісь возять.

А оце з-за дерев стирчать корпуси систем «Ураган». З дрона їх віднайти важко, бо замасковані гілками з прив’ялим листям.

О, подаруночок! У лісі, на штучній полянці, бовваніють аж три установки «Іскандерів».

Ввечері повертаюсь до наших. Марченко вже чекає. Нервує, сидить насіння лузає.

– Ти де вештався? – запитує.

Знімає з мене «талісман», витягає з нього електронну карту. Вставляє її в ноутбук і через пару хвилин захоплено вигукує:

– Ну, Штірліце, ти сьогодні сам себе перевершив!

Дістає портативну рацію:

– «Артист», це «Беркут». Хлопці, а чи не хочете ви полоскотати оту наволоч у Новорічну ніч? Диктую координати…

Я вечеряю, – і обідаю одночасно, бо їжі багато не буває, а протягом дня я і шматочка печива не схрумав, – коли починається «бавовна». Вухом не веду, звик: десятий місяць, як орківські дупи смажимо.

Але видовище виходить таки «новорічне» – справжній вогняний салют на горизонті.

– Щтірліце, ти – герой! – регоче лейтенант Марченко.

Хе, герой…

Молодий ти ще, лейтенанте, справжніх героїв не бачиш…

От взяти хоча б нашого Василька. До війни ми з ним дружили, як ті два «братні народи»: гир та гир! А зараз навіть обідаємо разом.

Так от Василько… Чому два дні тому у орків великий «бабах» вийшов? Просто цей чортяка пухнастий поцупив у якогось «чмобіка»гранату. Доніс її до орківського «чудо-танку» Т-90МВ. Притримав передніми лапами, а зубами вирвав сталеве кільце. Скинув гранату у відчинений люк, а сам щодуху рвонув за паркан. Здетонувало добряче, у танка навіть башту відірвало.

Або сімейство Мициків. Он хвостики з норок стирчать, відпочиває сім`я після напруженої трудової днини. Погризли на орківському складі проводки у ракет С-300. До сідниці лисого дідька тепер ракети полетять.

Оце герої…

«А що я? – подумки кажу лейтенантові. – Звичайний цуцик…»

Такий собі український песик.