А ще Аліса – юна відьмочка. Як мінімум, вона сама себе так характеризує. Магічні здібності в неї почали проявлятися ще з дитинства. Але вдома їй забороняли користуватися своїми здібностями. Тому Аліса відчувала себе такою непотрібною і лишньою.
Але якщо почитати історію, то коли відьму зупиняли якісь заборони. Алісу теж не зупиняли. Як добре, що є бібліотеки і Інтернет, де юній відьмі можна знайти все, що душа побажає: від простого заклинання, що допоможе зменшити будь-який предмет, до сильного амулету, який може навіть зашкодити, якщо невміло його використовувати. До речі, про заклинання зменшення. Ним Аліса користуватися любила і жодні заборони не зупиняли її зменшувати цілу гору зошитів і книжок, які вона кожного дня носила з собою на пари. Якщо ніхто не дізнається, то чому в не полегшити собі життя і не носити таку тяжку ношу. А от щодо сильних амулетів, то дівчина просто не розуміла, чому їх так просто продають в Інтернет-магазинах. Їх тільки вмілі маги і відьми можуть використовувати, а хтось невмілий зашкодить і собі, і комусь.
Попри те, що дівчина вивчала заклинання з книжок і сайтів в Інтернеті, вона ще дуже хотіла вступити в спеціальну академію, щоб і надалі розвивати свої здібності. Бо на відміну від родичів, магію вона вважала даром, а не прокляттям. Чому взагалі ховати свої здібності, коли в суспільстві магів і відьом цінують? От і вона хотіла визнання. Щоб не доводилось таємно від усіх вчити щось магічне, а можна було вчитися і працювати, використовуючи свої здібності по максимуму.
Навчальних закладів, де вчили магії є багато. Але Аліса вибрала один з найкращих в світі. Лайтська академія завжди всіх обдарованих приваблювала. Вона була найпершим, найкращим і найпрестижнішим магічним навчальним закладом. Всі хто володів хоч якимись здібностями мріяв туди вступити, хоча між студентами-магами ходили чутки про дуже складний вступний конкурс. І Аліса не виняток. Хоча конкурс її насторожував, ідея бути студенткою Лайтської академії не зникла. І на це було багато причин.
По-перше, академія забезпечувала студентів всім необхідним, в деяких випадках навіть одягом. А в ситуації Аліси, коли батьки будуть проти її вибору і нічим їй не допоможуть, цей факт не міг не тішити.
По-друге, здібним студентам академія платила чималу стипендію, а іноді й премії і винагороди.
По-третє, випускників Лайтської академії завжди запрошували на роботу, і їм самим не доводилось ламати голову і шукати вільну вакансію. Аліса вважала, що вступ сюди забезпечить їй щасливе майбутнє. Якщо не буде кимось відомим, то хоча б роботу в майбутньому матиме.
Звісно, дівчину лякав вступний конкурс, але вона вирішила що так просто не здасться. Поганим було ще те, що за конкурс майже нічого не було сказано в Інтернеті. На сайтах багатьох навчальних закладів було оприлюднено умови проведення вступних іспитів і навіть приблизні завдання. А на сайті Лайтської академії, крім дати і місця проведення, не було більше нічого.
«Якщо це академія магії, значить перевірятимуть магічні здібності», –розмірковувала Аліса і вирішила розвивати свої вміння заздалегідь. Вона ще напевно від зими шукала в Інтернеті та бібліотеках різноманітні книжки і заклинання. Читала багато всього нового про магічний світ: від історій про обдарованих, яким нелегко жилося в давнину, до різновидів магії навіть таких, про які ніколи і не чула. Вчила нові заклинання і вдосконалювала, ті що вже добре знала. Аліса може і з амулетами спробувала б проекспериментувати. Але вирішила, що краще не шукати біду на свою голову. Вона і так постійно в зоні ризику, практикуючи відьомські здібності в стінах медичного коледжу.
В останні місяці навчання в коледжі в Аліси було трохи більше часу на підготовку. Хоча слід було взяти до уваги випускні екзамени, на них дівчина вирішила не зважати. Її кар’єра в медицині закінчиться на цьому коледжі і фінальні результати її мало цікавили.
Друзів в дівчини майже не було. Серед молоді чомусь заведено не мати жодних справ з тими, хто майже ідеально вчиться. Хоча такі відмінники можуть бути корисними товаришами по житті і багато в чому допомагати. Але всі звикли користуватися їх добротою і знаннями, а про дружбу і мови не йде. Своїми подругами Аліса вважала лише сусідок по кімнаті – двох веселих дівчат-медиків, з якими вона прожила разом три роки. Їм було про що поговорити і що веселе згадати за три роки. Вони завжди допомагали одна одній з навчанням, а вечорами ділилися переживаннями, обговорювали плани на майбутнє.
– Я мрію і надалі медичну кар’єру будувати. Це ж так цікаво і важливо рятувати людей, – одного такого вечора заговорила Ніколь.
– Добре тобі, ти любиш медицину, а я її терпіти не можу. Медицина моя тут і закінчиться. Далі я вибиратиму те, до чого прагне моя душа. Не хочу більше під чужу мелодію танцювати, – відповідала їй Аліса.
– Шкода мені тебе. Ти ж зовсім одна на білому світі залишишся. Хоча в нас з тобою схожа доля, але я свою батькам довіряю. Вони краще життя знають і більше розуміють, що мені буде потрібно в майбутньому, – запевняла подруг Мія.
– Одного разу я вже всіх послухала. І в результаті до зірочок в очах вчила медицину протягом трьох років. Більше цього щастя я не хочу, – заперечила Аліса. – Краще нехай весь світ від мене відмовиться, та я піду своєю кривенькою стежечкою.
– Розумію тебе, – поплескала її по плечі Ніколь. – Важко жити в світі, коли ніхто не підтримує твого вибору. Мої батьки завжди мене розуміли і пишалися будь-якими моїми досягненнями. Навіть якщо в рідних є інша думка, вони повинні поважати твій вибір.
– Отже, які твої грандіозні плани? – поцікавилася Мія, щоб цей вечір не закінчувався на сумній ноті.
– Лайтська академія магії, – задоволено відповіла Аліса.
– Ого! Круто! Ти вирішила вступати до найкращої академії країни, а може й наших сусідів?! Я чула що туди навіть з-за кордону маги приїжджають, – дивувалася Ніколь.
– Не боїшся конкурсу. Кажуть, він складний. Мало хто його проходить.
– Мія, ти песиміст. Пройде наша Аліса конкурс. Що їй якийсь там конкурс, коли вона знаходила можливості практикувати магію в медичному коледжі, – засміялася Ніколь. – Правда що конкурс вже скоро?
– Так, – погодилася Аліса. – Я ще буду навчатися тут, а вже буду знати результат. Навчання в академії починається з липня, а в нас закінчується в кінці червня. Отже, як тільки отримаю диплом, одразу можу їхати туди. І не потрібно буде лишній раз до дому їхати.
– А батьки відпустять тебе хоча б на іспит? Лайт на скільки я знаю не близько? – поцікавилася Мія.
– А ти як думаєш? Звісно ні! – відповіла на своє запитання Аліса. – Скажу, що залишилася на вихідні в гуртожитку щоб вчитися а сама в Лайт поїду. А потім якщо пройду іспит, з академії мене вже не заберуть.
– Тобі ж потрібні будуть речі якісь з дому. Як плануєш забрати? Того що в тебе є тут боюся тобі не вистачить, – поцікавилася Ніколь.
– А для чого мені тоді заклинання зменшення, ілюзії і невидимості? Приїду одного разу до дому. Зменшу свої речі, складу в валізу, зроблю її невидимою, а вдома залишу ілюзію присутності всього, що заберу з собою. Потім, коли буду вже в академії, зніму всі заклинання, щоб сили в мене не забирали. Тоді вже не буде сенсу приховувати порожню кімнату.
– І все-таки, хоча я песиміст, я рада що ти так впевнена в собі, – задоволено посміхнулася Мія, підтримувати людей не було її сильною стороною.
– Дякую. Вам обом, – Аліса була щаслива, що в неї були такі подруги, як Мія і Ніколь, хоча їх інтереси вона не дуже поділяла.
– А тепер, оптимісти і песимісти, вам порада від реаліста буде. Лягаємо спати! Ви годину бачили! Завтрашні пари ще ніхто не відмінив, – перервала момент Ніколь.
Ще трохи пожартувавши, дівчата лягли спати. Як би не хотілося, але ще три тижні потрібно ходити на пари і скласти випускні іспити. А тоді вже все. Закінчаться три роки навчання в коледжі. А тоді – хто куди: Аліса надіється в Лайт вступити, а Ніколь з Мією в медичні університети. Але спершу їм всім треба успішно скласти чимало іспитів випускних і вступних. До них ще готуватися треба, а не будувати грандіозні плани на життя.
2
Іспит в Лайті мав відбуватися вже через два тижні в суботу. В академії все продумали, щоб навіть студенти інших вузів змогли приїхати на конкурс. Аліса заздалегідь повідомила батьків, що залишиться на вихідних в гуртожитку, щоб готуватися до випускних екзаменів, а сама купила квитки в Лайт. Їхати туди далеко, тому автобус дівчина вибрала такий, що виїжджає ще вночі. Хоча конкурс необмежений в часі й триватиме весь день, їй ще назад до гуртожитку повертатися треба. Аліса навіть забронювала квиток з Лайту в Хелль через інтернет. Головне встигнути його придбати в паперовому вигляді в касі.
Ніяких книжок Аліса з собою не брала. Вона вже добре знала, що в день іспиту не варто щось вчити. Тому зараз їхала в напівпорожньому автобусі і слухала музику в навушниках, бо не могла заснути. Правда, хоч трохи подрімати перед конкурсом було б добре. Але нічого страшного, дорога обіцяла бути довгою, виспатися Аліса ще встигне.
Дівчина багато цікавих історій чула про Лайт. А на фотографіях в Інтернеті бачила мальовничі краєвиди цього міста. Але розглядати архітектуру і природу в неї нині не буде часу. На екскурсії ходитиме, коли вступить в академію. Єдиною метою на сьогодні в Аліси був конкурс і встигнути повернутися в гуртожиток. Де ночувати в Лайті вона не знала, та й в гуртожиток потрібно якомога швидше повертатися, щоб ніхто нічого не запідозрив. Білет вона забронювала на вечір, отже вже зранку вона приїде в Хелль.
В Лайтську академію Аліса приїхала ближче до обіду. На великому подвір’ї зібралося вже чимало вступників. Він них дівчина дізналася, що всіх охочих запрошують по одному в спеціально відведені кабінети для проходження конкурсу. Вона стала в чергу біля одного з таких кабінетів. Черга була чимала і Аліса вирішила, що їй доведеться багато часу тут провести. Але на її диво в кабінетах ніхто надовго не затримувався і конкурс проходив набагато швидше, ніж вона очікувала.
«Якщо і далі так піде, я встигну і Лайт подивитися, і поїсти, і в Хелль приїхати», – розмірковувала дівчина, але її роздуми раптом перервав хтось, штовхнувши її в плече.
– Невже думаєш тут вчитися. Нічого не знаєш, а робиш вигляд що достатньо сильна, щоб в Лайтську академію вступити! – хтось зухвало промовив над самим вухом дівчини.
– Ти й сам вважаєш себе вже студентом, а насправді разом зі мною чекаєш, щоб скласти конкурс. Або чекай разом зі всіма, або йди звідси і не заважай іншим, – повернулася Аліса до свого співрозмовника.
– Мені здається, що це ти мені заважаєш. Якби не ти, я пройшов би конкурс раніше.
Тут Аліса зрозуміла, чого від неї хоче цей хлопець. Він стояв на кілька місць дальше від дівчини, а зараз лізе наперед чорта в пекло і вже напевно встиг посваритися з половиною вступників.
– Та будь ласка. Не так мені принципово пройти швидше конкурс, – розвернулася Аліса і пішла подалі від цього зухвалого мага.
– Надіюся ти взагалі його не пройдеш! – крикнув їй в слід хлопець.
– Взаємно. Надіюся, що не доведеться разом з тобою вчитися! – відповіла йому дівчина і знову стала в чергу поміж іншими вступниками.
Доведеться тепер Алісі довше почекати, добре, що ніхто не сварився з нею за те, що стала поміж ними. Але всі напевно вже знати про того мага і його жагу до знань. Але нічого, в запасі є ще достатньо часу до заброньованого автобуса. Встигне Аліса все, що запланувала.
Приблизно через годину дівчина вже стояла під дверима кабінету, чекала поки хтось звідти вийде і закличуть її. Той маг, який сварився з нею раніше, пройшовся і помахав Алісі перед носом книжечкою, яка засвідчує, що він студент Лайтської академії магії. Дівчина на це тільки закотила очі. Вона ще вірить в те, що зможе пройти конкурс.
Через трохи з кабінету вийшов інший маг. Правда цей не був вже таким самовпевненим і зухвалим, а навпаки, засмученим.
– Не пройшов. Удачі, – відповів він Алісі і пішов геть.
А через кілька хвилин дівчину теж покликали.
В кабінеті було порожньо. Тільки стіл, на якому була велика яскрава куля. Ця куля, до речі, була єдиним освітленням невеличкої кімнати. А за столом на кріслі сиділа молода жінка. Аліса встигла припустити, що вона викладачка академії.
– Добрий день. Що мені потрібно робити? – запитала дівчина, щоб швидше почати виконувати завдання і менше часу витрачати на хвилювання.
– Добрий. Мало хто вітається. Всі в своїх переживаннях забувають навіть своє ім’я. А ти бачу тримаєшся. Це вже добре. Я професор Лея. Цього року буду куратором однієї з груп, – представилася жінка. – Груп буде стільки, скільки є кабінетів. Студентів потім поділять відповідно до їх здібностей. А ти в нас хто і звідки?
– Я Аліса. Зараз навчаюся в Хелльському медичному коледжі. Правда медицину ненавиджу. Батьки змусили там вчитися. Це мій випускний рік, тому я вирішила обирати майбутній навчальний заклад сама і якомога швидше, – пояснила Аліса.
– Самостійність це добре. Що ж, Алісо, подивимося хто ти, – професор підвелася і підійшла ближче до дівчини. – Можеш не хвилюватися, робити тобі майже нічого не потрібно. Просто поклади руку на кулю, вона все скаже за тебе.
– І все?
– А що ти хотіла? Невже думала що в нас тут будуть складні іспити, де потрібно знати історію всього магічного світу і кожне заклинання, яке тільки зможеш знайти? Я знаю, що в народі ходять чутки про надскладний вступний конкурс. Але, якщо чесно, не розумію ні звідки взялися ці чутки, ні хто їх розповсюджує постійно, ні чому лякати вступників, – розчаровано промовила професор Лея. – Насправді все дуже просто: ти кладеш руку на кулю, я її запускаю, куля перевіряє твоє магічне поле і каже яка в тебе магія і на скільки вона потужна. І на тому все. Хто сильніший проходить, а слабший вибуває. І не потрібно вчити цілу купу заклинань і теорії, можна не знати й не вміти жодного заклинання, а все одно пройти конкурс, якщо твоя магія потужна. Я знаю, що ти половини з того, що я сказала не зрозуміла, але за час навчання все стане зрозуміло. Ти готова? – швидко проговорила вона.
– Так, – впевнено відповіла дівчина.
Аліса поклала руку на кулю, а професор Лея проговорила якесь невідоме їй заклинання. І враз в кімнаті потемніло, куля перестала світитися. Через кілька секунд куля знову почала випромінювати світло, але не таке, як раніше. Тепер від неї віяло холодом і темрявою. В Аліси з’явилося дивне відчуття, ніби вона не в кабінеті, де проходив конкурс, а десь посеред цвинтаря і ще й до того ж вночі. Моторошне відчуття, та дівчина, на диво, чомусь не відчувала страху. Професор Лея промовила ще одне заклинання і в повітрі над кулею з’явилися дивні невідомі символи. Аліса заворожено слідкувала за цим всім.
– Цікавий випадок, – заговорила професор. – Ти в нас некромант. Та ще й досить сильний.
– Це погано, – почала хвилюватися Аліса. З усього, що вона знала про магічний світ, некромантів не надто любили в суспільстві.
– Звісно ні, якщо вивчатимеш і тренуватимеш свою магію. Бо в іншому випадку можеш з того світу нечисть прикликати, – усміхнулася професор. – Некроманти та ще й сильні в сучасному світі рідкість. Але вони люди корисні. Багато хто хоче собі на роботу вченого некроманта. А трапляються лише відьми з невеликою долею темних сил, такою слабкою, що жодного духа призвати не можуть. В нас в академії некромантів давно не було. От такі справи.
– Я завжди думала що я відьма. Мені легко довалися різні заклинання.
– А ніхто не казав що відьомських сил в тебе нема. Кажу ж, ти цікавий випадок. Крім некроманта ти ще й відьма. Можеш і порчу навести, і з мертвим поговорити.
– Круто, – здивувалася Аліса.
– А я можу тебе привітати, бо Лайтська академія магії буде дуже рада такій студентці як ти. Ти пройшла Аліса. Можеш забирати руку від кулі, – з цими словами професор Лея провела рукою над кулею і темна магія разом з символами зникли, а в кабінеті знову запанувало світло. – Зараз я підпишу твою студентську книжечку. Тобі потрібно прийти біля гуртожитку, там дадуть інструкції щодо подальшого навчання. В книжечці записано, де знаходиться гуртожиток. Якщо не знатимеш, спитай когось.
– Дякую, – зраділа Аліса.
Дівчина почекала ще кілька хвилин, поки професор Лея заповнила всі необхідні документи, попрощалася з нею і щаслива побігла шукати майбутній гуртожиток.
В гуртожитку теж було багато народу. Студентам розповіли, що навчання розпочинається з першого липня. Але хто хоче може приїжджати в гуртожиток раніше. Пари для таких студентів швидше не розпочнуться, але в них буде час добре ознайомитися з Лайтом. Студентські книжечки в усіх забрали, а замість них видали папірці, які засвідчували, що ви є студентом Лайтської академії магії і крім вас самих ніхто не може забрати вас з академії. Розповіли, що з собою потрібно мати, коли приїдете на навчання, які документи і речі. А також ще багато всього нудного і нецікавого про початок і особливості навчання, що Аліса вже і так знала.
Згаявши трохи вільного часу в гуртожитку, Аліса ще трохи походила містом. Ближче до вечора вона вирішила, що варто шукати автовокзал, купувати заброньований квиток і поїсти хоча б один раз за сьогоднішній довгий і напружений день. Дівчина відкрила в Інтернеті той сайт, на якому бронювала квиток, і почала шукати там графік руху міського транспорту Лайту. Розізлившись на сайт і його автора, потративши ще пів години свого життя і ще більше нервових клітин, які, як вона знала, більше не відновляться, Аліса все-таки знайшла маршрутку, яка привезе її до автовокзалу. Знайшла зупинку, дочекалася маршрутку, і, коли на колоритний Лайт спускалися сутінки, дівчина чекала біля каси, щоб їй продали її заброньований квиток. Як же добре, що в Лайті є вечірні каси для продажу квитків. В Хеллі такого, на жаль, нема.
Уже з квитком в руках Аліса бродила автовокзалом в пошуках якогось кафе чи їдальні, а ще магазину з сувенірами. Потрібно чимось потішити допитливих подруг, з якими вона вже завтра поділиться приємною новиною. Магазин вона знайшла швидше і купила три підвіски з кулоном, в якому вмістилася зменшена копія Лайту.
– Без магії тут не обійшлося, – прошепотіла собі під ніс дівчина і пішла шукати їдальню.
Цього разу фортуна Алісі усміхнулася і вона нарешті смачно поїла вперше за сьогоднішній день. Навіть купила дещо в дорогу собі і місцеві смаколики подругам.
Часу залишалося вже зовсім мало, але допитлива відьма, а точніше ще й некромант, вирішила піднятися на оглядовий майданчик. Автовокзал розмістився на першому поверсі величезного торгово-розважального центру. Що було на інших – Аліса не знала, але на одному з оголошень побачила, що на останньому поверсі є оглядовий майданчик. І піднятися туди й подивитися на вечірній Лайт в вогнях вуличних ліхтарів і світла з вікон будинків стало для неї справою честі. Лайт і справді був чарівним містом, яке заворожувало, ніби поїло відвідувачів чарами і змушувало залишатися тут ще на один день.
Але везіння не завжди було на стороні Аліси і, як тільки вона підійшла до панорамного вікна оглядового майданчика, в кишені задзвонив будильник, який повідомляв, що до автобуса залишилося всього двадцять хвилин. Зробивши багато фотографій, дівчина заворожено простояла біля вікна ще хвилин п’ять, а тоді побігла до ліфту. Їй ще потрібно було знайти потрібний автобус.
І через пів години, вона вже сиділа в напівпорожньому автобусі, слухала музику в навушниках і витирала сльози щастя, які самі котилися з очей. Найбільша мрія всього її життя нарешті здійснилася. Аліса була щасливою, на душі було спокійно і легко. Байдуже, що вона ще студентка Хелльського медичного коледжу. Вже менше ніж через місяць вона поїде в Лайт на навчання. А хто знає, може Аліса залишиться тут на все життя.
3
– Вітаю тебе! – міцно обіймала подруг Мія.
– А я говорила, що вона пройде. А ти не вірила, – сміялася Ніколь.
– Варто було звикнути, що я песиміст. Але я за неї рада, – відповіла Мія. – Хоча важко тобі буде, Аліса. Шкода що батьки не підтримають тебе.
– Мені вже на це байдуже. Головне, що я пройшла. На вихідних заберу речі. Головне не забути купити велику валізу. І надіюся доля буде на моєму боці і мені не доведеться вчитися разом з тим магом, – розповідала про свої плани Аліса.
– Головне що ти будеш в Лайтській академії вчитися. А його вже якось потерпиш. Ти витримала три роки навчання в медичному коледжі, а крім того сімнадцять років життя в сім’ї, яка тебе зовсім не підтримувала. Думаю він не буде твоєю найгіршою проблемою, – запевнила Ніколь.
– Вона права, – погодилася Мія. – Не думай про погане. Може ви взагалі в різних групах будете.
– Хто б казав, – засміялася Аліса.
– Ну а що, – засміялася Мія. – До речі, в мене ідея. Давайте і надалі спілкуватися й не забувати одна про одну. За три роки ми вже стали кращими подругами. Будемо підтримувати зв’язок і після закінчення коледжу.
– Дивуюся, що це кажеш саме ти, Мія. Але ти права. Тим більше, що в нас є відьма, яка студентка однієї з найвідоміших в світі академій магії, що розташована в одному з найгарніших міст.
– А ви що думали, що в Лайті я про вас забуду? З ким я тоді всіма цікавими новинами маю ділитися? Ну і, звісно ж, слухати про медицину, бо як би далеко я від неї не тікала, в мене дві подруги будуть студентками медичних університетів.
Дівчата засміялися і міцно обійняли одна одну. За час навчання вони стали одна для одної майже сестрами. І всім трьом було важливо не втратити своїх найкращих подруг після закінчення навчання.
– В мене є для вас подарунки, – почала Аліса після того, як її відпустили з міцних обіймів.
– Це цікаво! Які? – захопилася Ніколь.
Аліса дістала з кишені сумки підвіски, які купила в Лайті і роздала дівчатам, а одну одягла собі на шию.
– Хоча ви не були в Лайті, зате тепер зможете побачити його.
– Хоча ми будемо далеко одна від одної, щось завжди нас об’єднуватиме. Дякую, – теж одягла підвіску Ніколь.
– Дякую. Така краса. І як тільки таке велике місто вмістилося в такому маленькому кулоні. Обіцяю не загубити, – раділа Мія.
– Думаю, не обійшлося тут без магії. Але це не заклинання зменшення. Коли розгадаю таємницю цього кулона, одразу вам розкажу. В мене є ще фотографії. Зараз покажу!
Аліса показала подругам фотографії вечірнього Лайту, які зробила вчора на оглядовому майданчику. Ніколь і Мії місто теж дуже сподобалося. А послухавши розповіді своєї відьми, дівчата вирішили, що в майбутньому обов’язково туди поїдуть. Сьогодні подруги ще довго говорили про все на світі, а про домашні завдання і завтрашні пари згадали аж під вечір. Швидко все вивчивши вони знову ділилися планами на життя. Як же добре, що в останні тижні навчання домашніх завдань майже немає.
Останній місяць в коледжі минув, як на диво, дуже швидко. Дівчата успішно склали випускні екзамени, і чекали вручення дипломів. Аліса встигла забрати з дому всі свої речі. Дівчина знала, як тільки батьки дізнаються про Лайтську академію, двері рідного дому для неї будуть зачинені назавжди. Ніхто не пробачить їй те, що вона проміняла медицину на магію, яку в її сім’ї вважали маячнею. Але Аліса не засмучувалася, попереду в неї нове життя, нові знайомства, нові друзі. Не варто сумувати про місце, де вона почувалася білою вороною.
Посидівши в кафе, згадавши всі веселі і сумні моменти за три роки навчання, отримавши дипломи, зробивши безліч і ще більше фотографій, дівчата попрощалися, але не назавжди. Кожна пообіцяла завжди писати в їх чати в соціальних мережах, які символічно назвали «Відьми», і ділитися всім, що з ними відбувається. До Ніколь і Мії приїхали батьки, шкільні друзі і взагалі майже вся родина. З сім’єю дівчата поїхали кожна до себе до дому. А до Аліси не приїхав ніхто. В її батьків робота, а з іншими родичами дружніх стосунків вона не підтримувала.
Але дівчина не розчаровувалася. Так навіть краще. Не потрібно буде нікому лишній раз пояснювати чому вона поїде не до дому, а в інше місто. В гаманці в неї вже давно чекав свого часу квиток на вечірній автобус в Лайт. Аліса розуміла, що в Хелль повернеться не скоро, тому ще до сьогоднішнього дня багато часу провела на прогулянках, відвідала майже кожен магазин, зробила багато-багато фотографій. Вона хотіла залишити в себе спогади і про Хелль. Тільки тепер, коли мала покидати це місто, воно почало їй подобатися. Раніше дівчина не замічала його краси, бо завжди хвилювалася через навчання, кудись поспішала, мріяла якомога швидше закінчити коледж. А тепер Аліса хотіла залишитися тут ще хоч на день. Але такого вона собі дозволити не може. Завтра до неї приїдуть батьки, щоб забрати з гуртожитку всі речі і саму Алісу до дому, а потім відвести її вчитися в інший медичний навчальний заклад. Статися такому вона більше не дозволить ніколи і ні за яку ціну!
Аліса вийшла з кафе, попрощалася з подругами і пішла в гуртожиток. Майже всі її речі вже були зменшені настільки, наскільки вона могла це зробити, і складені в дві величезні валізи. Аліса й сама вмістилася б в одній з цих валіз навіть без заклинання зменшення і ще місце залишилося б. Дивлячись на них дівчина зітхала. Їй доведеться якимись силами доставити їх в Лайт. На жаль, самі валізи вона вже зменшити не зможе, бо двічі на одному предметі це заклинання використовувати не можна, а воно подіє не тільки на саму валізу, а й на всі речі, що там є. Як же добре що в цих валізах є коліщатка!
Аліса зменшила все те, що залишилося і склала у валізу. На столі акуратно лежали всі потрібні документи для Лайтської академії магії, які дівчина відповідально підготувала навіть в двох екземплярах. Вона склала їх в папку і сховала в рюкзак. Всі зошити з конспектами Аліса віддала дівчатам з молодших курсів. Їй вони вже ні до чого, а студенткам стануть в нагоді. Дивлячись на порожню кімнату, дівчина починала сумувати за нею і за подругами, хоча ще кілька днів тому так мріяла піти звідси. Але нічого страшного, життя міняється і вона не може цілу вічність прожити на одному і тому самому місці. Так не цікаво.
І от знову вечір, той самий напівпорожній автобус, музика в навушниках. Від попередньої поїздки в Лайт ця відрізнялася тільки наявністю двох величезних і важких валіз. І хоча їх можна було котити а не нести в руках, худенька Аліса зупинялася через кожних кілька кроків і проклинала свою слабкість і дві валізи. На дорогу вона купила собі води і пиріжок. Але зараз дрімала, спершись на вікно. Сьогодні був важкий день. А завтрашній не обіцяв бути легшим.
В гуртожиток вона могла б добратися без пригод. Але не в її випадку. На автовокзалі Лайту її зупинив телефонний дзвінок. На екрані писало «Мама». Вона чекала цього дзвінка і була готовою до нього. Знала, що зранку батьки приїдуть за нею в гуртожиток і не знайдуть її там, бо вона вже далеко звідти. Але холодок все одно пробирався під шкіру.
– Де ти є?! В гуртожитку сказали, що ти поїхала ще ввечері! – крикнули в телефон, як тільки Аліса підняла трубку, від чого вона аж скривилася і відсахнулася.
– Я в Лайті. Поїхала ще вчора вночі. Я вступила в Лайтську академію магії. Документи звідси не заберу. І в медицину повертатися не збираюся, – на одному подиху швидко проговорила дівчина. Вона все ще надіялася на швидке закінчення цієї розмови.
– Що?! Як ти посміла! Тобі ж заборонено займатися цією маячнею! Невже не розумієш, що повинна стати лікарем як і вся твоя сім’я!
– Не розумію і не збираюся. Пізно на мене кричати. І свій дар я не вважаю ні маячнею, ні прокляттям, – монотонно відповіла дівчина.
– Якщо ти сама не забереш звідти документи, то я зроблю це за тебе!
– Не зробиш. Крім мене ніхто не може забрати документи з академії. А я цього робити не збираюся. Можете кричати на мене всі скільки хочете, – тепер Аліса зраділа, що слухала довгу і нудну лекцію в гуртожитку в день конкурсу.
– Якщо так, то до дому можеш не повертатися! Ти добре почула! Ти…
– Почула, почула. Знаю, яка я погана, що йду своїм шляхом, а не терплю медицину, яку з народження ненавиджу, – перервала крики Аліса. – Можеш не продовжувати. До дому не повернуся. Дзвонити ти теж не будеш. Вам всім тепер байдуже на дочку-відьму. Можете про мене всі забути. Так і передай всім моїм любим родичам, які так хотіли бачити мене працівником лікарні, – з цими словами дівчина кинула трубку і заховала телефон в кишеню.
Дівчина одразу ж зняла заклинання ілюзії зі своєї кімнати. Нехай ще воно не забирає в неї останні сили. Її маму і тата чекає невеличкий сюрприз вдома у вигляді порожньої кімнати.
От і все. Всі мости спалено. Тепер пора будувати нові. Аліса зітхнула і поволокла свої улюблені валізи у пошуках міської маршрутки, яка доставить її в гуртожиток омріяної академії.
Добралася вона без пригод. Ну майже без пригод. В гуртожитку їй сказали, що спершу потрібно занести документи в академію, отримати там все необхідне, аж тоді повертатися. Залишивши валізи самотньо чекати свою хазяйку в гуртожитку, сама знесилено попленталася в академію. Там їй видали цілу папку нових документів, замість тих, які вона старанно збирала і везла сюди. З цим всім добром так само знесилено вона прийшла в гуртожиток. Аліса вже не зовсім розуміла, хто що їй казав, що писав. Добре, що запропонували провести її до кімнати. Напевно, через її нещасний вигляд. Ще більше тішило, що в гуртожитку був ліфт. Аліса напевно померла б, якби їй довелося волочити свої улюблені валізи аж на п’ятий поверх сходами. І хто тільки придумав так високо її поселити?
Відімкнувши двері і увійшовши до кімнати, вона побачила два ліжка, акуратно застелені. На них була ковдра і навіть велика подушка, така як Аліса любить. Значить не брехали, коли говорили, що академія забезпечує студентів всім необхідним для комфортного життя. Був стіл, а може ще якісь меблі. На це вона вже не дуже звертала уваги. Замітила лише те, що вона перша сюди прийшла. Аліса залишила свої валізи біля дверей, і обезсилено впала на одне з ліжок. В неї вже не було сил ні на що. Дівчина навіть двері зачинити забула. Вона тільки надіялася, що її сусідка приїде не сьогодні, а якщо й сьогодні, то не надто сваритиметься через залишені валізи. Не пройшло й кількох хвилин, як Аліса відправилася в царство Морфея.
4
Від міцного сну Аліса прокинулася, коли на Лайт вже спускалися сутінки. В кімнаті панувала напівтемрява і першим, що замітила дівчина був теплий плед яким вона була накрита. Вона швидко підвелася.
– Ти вже прокинулася! – відповіла їй незнайомка і ввімкнула світло. – Коли я приїхала, ти спала, я не хотіла тебе будити. Накрила тебе пледом, щоб ти не змерзла і привезла твої валізи трохи ближче.
– Дякую. Це твій плед?
– Ні. Це академії. Але на час навчання належить тобі. Він в шафі був. Ще багато речей нам згодом повинна видати академія, тому не дивуйся, – пояснила мила русява дівчина, приблизно того ж віку, що й Аліса. – До речі, я Мілана, можна просто Міла.
– Я Аліса. Вибачай що залишила свої речі біля входу.
– Не страшно. Я звикла. Ти напевно здалеку і втомилася. Валізи мені нітрохи не заважали. Ти напевно голодна. Варто піти поїсти.
– Я ще нічого не встигла собі купити. Не знаєш, де поблизу є продуктовий магазин? – схаменулася Аліса.
– Знаю! Але тобі він зараз не потрібен. Я відведу тебе в студентську їдальню. Вона безкоштовна і годують там смачно. Тільки візьми з собою студентський квиток, – швидко проговорила Мілана.
– Студентський квиток? – здивувалася Аліса.
– Тобі в академії повинні були видати папку з документами? – запитала сусідка, на що Аліса схвально кивнула і простягла їх папку. – Давай її сюди. Дивися: це – студентський квиток, це – картка бонусів, а це – картка для стипендії. Про все інше поясню згодом, зараз ти і так не зрозумієш. Тобі потрібен лише студентський. Збирайся, вечори в Лайті іноді бувають холодні. Йдемо в їдальню.
Запитати, чи працює їдальня в таку пору Аліса не встигла. Її сусідка по кімнаті дуже енергійна людина. Це на краще. Вона точно не дозволить Алісі сумувати і страждати через переїзд і скандал з сім’єю. Дівчина швидко зібралася і вже менше, ніж через пів години, вони куштували смачну вечерю в їдальні, яка все-таки працює в таку пору.
Аліса попросила Мілу відвести її в продуктовий магазин. Потрібно ж щось купити, хто знає як працює студентська їдальня. Зробивши необхідні покупки, дівчата повернулися в гуртожиток. Міла показала Алісі кухню, де вони склали свої покупки в холодильник, і ванну. Зайшовши в кімнату Міла знову заговорила:
– Ти привезла всього дві валізи, але вони такі важкі. Що ти туди склала?
– Всі речі, які в мене були. Просто на речі наклала заклинання зменшення, а на самі валізи вже не змогла.
– Ого. Ти хитра. Я вже свої розклала. Можу допомогти тобі. Якщо ти не проти. За той час поговоримо і познайомимося.
– Я була б тільки рада, бо відчуваю, що сама за два дні з усім не розберуся.
Дівчата прийнялися за валізи. Від Міли Аліса дізналася що в їх розпорядженні є ще одна кімната для зберігання зайвих речей. Цьому вона дуже зраділа, бо прекрасно розуміла, що все те, що вона сюди привезла не поміститься в їх кімнаті. Та і всіх речей їй зараз не потрібно.
– В тебе гарне ім’я. Але ти не проти, якщо я зватиму тебе Ліса. Так цікавіше.
– Звісно не проти. Ліса не надто офіційно.
– От і чудово.
– Хотіла спитати. А хто ти за видом магії?
– Я відьма. Спадкова. В мене в сім’ї відьомські здібності у спадок передаються. А ти?
– Я теж відьма. Крім того некромант.
– Круто, – захопилася Міла. – Я чула, що в академії некромант буде, але не думала, що пощастить з ним жити. Я так рада. Розкажи ще щось про себе.
– Все життя я думала, що я просто відьма, вчила різні заклинання і мріяла вчитися в академії магії. В принципі, як і всі магічно обдаровані. Але в мене в сім’ї всі, без винятку, лікарі. Магічних здібностей ні в кого, крім мене, нема, а якщо є то вони їх не використовують, бо медицина забороняє. Мені теж забороняли магію. Я вчилася в Хелльському медичному коледжі, а попри заборони таємно вдосконалювала свої здібності. Вирішила після закінчення коледжу кардинально змінити своє життя. Пройшла конкурс і одразу ж після вручення дипломів в той самий день поїхала сюди. Батьки і сім’я від мене відмовилися через те, що пішла з медицини. Але це вже не важливо. Вчитися мені тут п’ять років. Канікул як таких немає. А потім щось придумаю.
– Ти правильно зробила. Навіщо взагалі здібності приховувати, коли вони в тебе є? Я рада, що ти обрала свій шлях. І щиро не розумію твоїх батьків. Але давай по них не згадувати. Навіщо говорити про погане, коли ми п’ять років будемо жити в такому прекрасному великому місті оповитому безліччю легенд і таємниць, – Міла обійняла Алісу.
Аліса зраділа, що тепер в неї буде така весела і розуміюча подруга, яка не питала нічого про її сім’ю і батьків. Для неї це зараз болюча тема. За розбиранням речей Аліса дізналася багато цікавого про академію.
Тут нараховують високі стипендії здібним студентам. За хороші оцінки і досягнення накопичуються бонуси, які можна зняти готівкою, а можна використати як знижки будь-де. Також для студентів академії діють непогані знижки на все в Лайті. Їдальня працює майже цілодобово і безкоштовно. В гуртожитку видають багато корисних речей. Про ковдру і подушку Аліса вже знала. Також студентам дають потрібні їм амулети і артефакти. В академії є величезна бібліотека. Книжки там можна як і взяти почитати з умовою повернути, так і купити. Також можна замовити потрібні книги на сайті академії. Крім карточок, студентського квитка, пропуска в гуртожиток, академію, бібліотеку академічну і міські, музеї, міський транспорт, була ще студентська книжечка. Аліса згадала, що професор Лея про неї говорила.
В книжечці було також багато корисного. Карта Лайту і окремо самої академії й гуртожитку. Був список аудиторії і викладачів. Навіть розклад занять написали. Аліса дізналася, що не всі студенти однієї групи будуть ходити на заняття разом. Пари кожен відвідуватиме відповідно до своїх здібностей. Був список студентів її групи, можливих конкурсів, в яких вона може взяти участь. Міла казала, що в книжечці в процесі навчання з’явиться її успішність з кожного предмету, який вона вивчатиме, а на останньому році навчання ще й можливі місця роботи.
Але все це Аліса зрозуміє згодом. Зараз вона розуміла, що бути студенткою Лайтської академії магії досить вигідно. Дарма вона хвилювалася, що пропаде одна в великому незнайомому місті.
Вже було далеко за північ, коли дівчата закінчили з усіма речами і сіли пити каву. Міла, до речі, як і Аліса теж обожнювала каву.
– І звідки тільки академія бере стільки грошей, щоб забезпечувати так багато студентів мало не одягом? – поцікавилася Аліса.
– Ліса, як ти думаєш одна з найкращих в світі магічних академій має погане фінансування? Спонсорів тут по всьому світу багато. Є звісно і свої мінуси. Це вимогливі викладачі. Але академія виправдовує свої очікування і щороку збирає студентів з усього світу. От побачиш якою великою буде наша група. Бо книжечку ти, підозрюю, не читала.
– Ні.
– От бачиш. А завтра там з’явиться твоє фото, біографія і резюме. Два останніх будуть постійно змінюватися, відповідно до твого навчання. Ти ще зрозумієш. Ти напевно в шоці від того, як багато я говорю і наскільки я енергійна людина. Мені багато хто про це говорив.
– Зовсім ні. Так навіть краще. Ти не дозволиш мені занепадати через те, що я залишилася одна. А говорити я теж люблю. Просто ще від усього не оговталася. Я жила з двома дівчатами, коли в медичному вчилася. Мія і Ніколь. Ми з ними теж любили обговорювати все на світі. Якось я вас познайомлю. Вони обіцяли в Лайт на екскурсію приїхати.
– Правильно почала. Не хочеш завтра кудись піти, походити по місту, зайти в салон краси, ресторан, оглядові майданчики, парк атракціонів? Я хоч і не місцева, зате де тут розважатися добре знаю, – запропонувала Міла.
– Звідки ти все знаєш? Я навіть не очікувала подушку в гуртожитку зустріти. А ти вже ніби кілька років тут вчишся.
– Що ж, тобі повезло з сусідкою. Моя старша сестра кілька років тому академію закінчила. З того часу як вона сюди вступила, я її частий гість. Тому і знаю тут все. Зараз сестра тут залишилася на роботі. Її Лея звати. Може чула?
– Лея? Я в неї конкурс здавала.
– Ти в неї в групі будеш. Нам з тобою повезло. Лея наш куратор. Вона не така серйозна людина, як може здаватися. Якось вас познайомлю. Ви знайдете спільну мову. Лея не набагато від нас старша. Просто вона пішла сюди вчитися одразу після школи, а ми з тобою після коледжів. Скільки тобі років?
– Поки що сімнадцять. А тобі?
– Я трохи старша. Мені вже є вісімнадцять. Лея теж була б рада погуляти містом. Але в неї зараз купа справ. Потрібно здати багато документів про конкурс. Написати багато документів про групу. Ми в неї перша група. Якщо буде час може зайдемо завтра до неї в академію, може щось допоможемо. Як скажеш?
– Чому б і ні. В нас і так нема ще навчання. Можна допомогти.
– Значить вирішили. Що ти кажеш на рахунок салону краси? Будемо виглядати на всі сто з першого дня навчання.
– Там напевно дуже дорого. А я хоч і зберегла стипендію, треба її економити, – зажурилася Аліса.
– Ти забула про знижки для студентів Лайтської академії магії на все в Лайті? А ти студенткою вважаєшся з дня конкурсу, Ліса.
– Значить підемо, – зраділа дівчина.
Привіт, поставив ” ні” . Історія хороша, але мені важко читалось. Забагато буденності у діалогах і подіях, як для магічної історії. Я б зробив “огранку”, видалив зайве і скоротив би несуттєве, особливо повтори. Коли подробиці подаються як розповідь від автора, а потім те саме ще й у діалозі.
Удачі вам на конкурсі
Підлітки люблять історії про магічні академії, тож історія має потенціал. Ідея з монстром досить цікава.
Нмсд, з тексті забагато порожніх діалогів і розповідей, які ніяк не впливають на сюжет і не розкривають героїв. Особливо у випадку з батьками. Гг повторила, що батьки її не підтримують раз 20 в тексті. Може це спрацювало б як когнітивний дисонанс, коли батьки взяли б і підтримали дівчину, а не зробили так, як вона очікує. А так – це просто переливання з пустого в порожнє.
По синопсису не ясно, гг продовжила спілкування зі своїми подругами з коледжу? Бо якщо ні, то чи є сенс робити їхнє прошання таким довгим і розтягнутим?
А загалом, фантазія у автора є. Бажаю удачі і розвитку!
Доброго вечора, спочатку історія здалася банальною, але зважаючи на якість написання прочитав уривок повністю і захотілось прочитати продовження, хоч головна героїня у вас вийшла вже занадто ідеальною великомученицею, але почитаємо, за можливості, що буде далі.