Промаслений пакунок

Двері скрипнули. Назар навшпиньки визирнув з кімнати.

Бабуся дрімала в кріслі-каталці побіля каміну. Потріскували дрова, горів справжній вогонь, а не газова суміш для ламп. В руках бабусі завмерли шпиці й моток ниток. Кінець різнобарвного шарфу застиг на підлозі.

У бабусі на колінах скрутилася блідо-рожева грудка Ілька.

«Киць-киць-киць», – хотів покликати Назар, проте побоявся збудити.

Скрипнула мостина, кіт ліниво розплющив око, зиркнув на хлопчину. Той приклав палець до губ. Мабуть, Ілько зрозумів – заплющив око, завурчав.

Назар прокрався повз крісло, шмигнув з кімнати. Прочинив двері до льоху. Витягнув з-за пазухи свічку, розпалив, тихцем закрокував донизу, адже вмикати газове світло забороняла бабуся. Йшов, тримаючись рукою за латунну трубу, що тягнулася по стіні. За ним м’яко ступав Ілько, приколисавши стареньку.

Спустився, примостив свічку на стільницю. Заходився копирсатися у ящиках та скринях, що заповнювали майже весь простір. Майстерні, як називала льох мама. Ще до свого зникнення називала. Навернулися сльози, хлопчина злісно втер їх рукавом. Не годиться чоловікові рюмсати, хай навіть йому тільки вісім.

Назар виклав на стільницю строкату купу – дроти, обрізки труб, шматки металу, шестерні, кілька лінз, ще бозна-який мотлох. Відкоркував банку мастила з різким запахом. З шухляди дістав плоскогубці, трубний ключ, ножівку, набір ключів і викрутку. «Чарівну», – пригадав Назар слова тата, хоч мама казала, що не викрутка чарівна, а в татка золоті руки.

Назар схилився над стільницею, заходився майструвати.

 ***

Софія зрадіє, коли повернеться! Назар погладив Ілька, який намагався допомогти хлопцю, іноді ніби підказуючи, підштовхуючи викрутку до потрібного болта.

– Готово! – зрадів Назар.

Глянув на Ілька, шукаючи схвалення, проте кіт зосереджено вимивав лапи, ніби сам забруднився мастилом.

***

– Миколай??? – Назар застиг, дивлячись на хмару, схожу на чарівні сани.

Лапаті сніжинки опускалися на землю, застилаючи білосніжною ковдрою. До будинку хтось ішов щербатою бруківкою. Назар придивився, з подивом впізнав сестру.

– Привіт! – привіталася Софія, – з Різдвом!

– Ти ж маєш бути на роботі.

– Я домовилася з Миколаєм, щоби пішов сніг. Але мене звільнили через це, – всміхнулася дівчина.

Назар схлипнув, простягнув їй пакунок.

– Що це?

– Я теж бачив Миколая. Він тобі передав, щоби легше працювалося.

Софія дістала з промасленого пакунку гогли зі складною системою лінз, мимохідь відмітивши мастило на руці брата. Навернулися сльози. Нічого, окуляри знадобляться деінде – нову роботу вона обов’язково знайде. Обійняла Назара, прошепотіла:

– Наступного разу обов’язково йому подякуй!

Набрала пригорщу снігу:

– Гайда сніговика ліпити!