Ніч

Холодно. На новий рік снігу багато насипало. Ноги мерзнуть. Повітря чисте, мишами не смердить. Замучили геть, кляті гризуни.

Гупає далеко.

З неба щось впало. Підхожу, вирва невелика, щось чорне лежить. Кіт. Забрав під бушлат, а він холодний, й тільки серденько, теліп, теліп.

– Нічого, – кажу, – Відігрієшся.

Прихожу до нашої підземної хати, кота біля грубки поклав, черевики знімаю. Чую хлопці заволали:

– Га? – здивувався.

– Кіт твій у грубку заліз! – волає побратим, – Тільки відчинив, дрова докинути.

– Витягай його! Згорить! – волаю, хапаю кочергу. З побратимом викидаємо усі дрова й кота на бляху. Кіт став білим, шипить.

Хлопці усі зібралися.

– Не смердить, – зауважив молодший.

– Не смердить? – ошелешено перепитую.

– Кіт у грубці, то сморід гірше ніж коли миша згорить, – відповів молодий, – кіт термінатор?

Наш польовий дім заповнився димом, вибігли. А я так мріяв сидіти святкову ніч біля гарячої грубки.

– Ви що, бліндаж спалили? – Почулося з темряви.

Командир прийшов, приніс ящик зі смаколиками. Волонтери привезли.

– То не ми, то Старий знову кота приніс, – пояснювали хлопці, – а то не кіт, а термінатор.

– Винен. Піду грубку запалювати, – зітхнув я. 

Кіт лежав на вугіллі, дима не було, й тепло не усе вийшло. Наче трималося навколо звіра.

Хлопці у бліндаж повернулися, до столу, новорічного приготування, ялинкових гіляк прикрашених блискітками.

Командир поставив на стіл ящика, ми туди зазирнули. Від запахів домашньої випічки у голові запаморочилося. Молодий схопив цукерку, до рота поспіхом запхав, росте хлопець, завжди голодний.

Дивлюся, а кіт вже за столом, до ящика зазирає, лапою до цукерок тягнеться.

– От ти дивина. Може мишей нам полапаєш?

Хлопці засміялися, згадуючи ті рідкісні випадки, коли сучасні коти мишей лапали.

Я дав коту цукерку:

– А ти не такий, ти справжній мисливець. Усіх мишей нам переловиш.

Кіт розгорнув обгортку, з’їв цукерку. Нявкнув й пішов до виходу.

– Що, гуляти хочеш, зараз випущу, – я відчинив двері. – Тільки ти не довго, замерзнеш.

Чорний, великий, пухнастий кіт потерся у мою ногу, й побіг у темряву. У ту мить у бліндажі наче хмара піднялася, сотні мишей з писком вибігали з усіх шпарин сунули у двері, й зникали у темряві серед поламаного ракетами темного гіляччя.

Кота я того більше не бачив. А миші з усіх наших позицій зникли.

До орків пішли. Ті гади дуже жалілися коли у полон здавалися.