Проклята зірка брудної зими

“Якась геть безсніжна зима, неправильна, ну її в дупло”, зітхнув Сергійко та копнув грудку землі ногою спересердя. Грудка чвякнула та обліпила новенького ботинка.

“Гадство”, багнюка не хотіла струшуватися. Юнак оглянув критично: ні, наче не лайно собаче, а то б взагалі стався напад святкового настрою.

“Ось ти який, грудень. Брудень. Срудень.”

– Де мій сніг? – крикнув Сергійко у безсердечні холодні небеса.

Вони тріснули у відповідь! Золотавий розлом між хмарами побіг, доки не торкнувся землі перед брудним взуттям. Тріщина розширилася, з неї дмухнуло сніжинками.

“А ну, що там?” Раптова цікавість взяла гору над інтелектом.

– Пригода на двадцять хвилин, туди й назад, га?

Затягнутий вітром, юнак крокнув всередину.

Снігова пустеля навколо, небо злилося із землею. Міжвимірні двері не закрило, але буревій не давав повернутися! Сніжинки вимальовували візерунки, що нагадували про старезні мультфільми та мюзикли по телебаченню.

“Що це за привиди різдва минулого?”

Вітер співав своїх пісеньок, стаючи поступово слабшим. І тут Сергійко вийшов на краєчок неглибокого урвища, на дні якого палахкотіла червона пентагама. Саме до неї прямував вітер. Вона смоктала його, поглинаючи холод.

– Де я? Таке враження, що це місце вкрало нашу зиму. 

Сніг, що його тягнув до вогняної зірки вітер, шипів та кипів у повітрі, не долітаючи до схожих на обігрівач ліній. Піднімався парою, яка розтоплювала ще сніг навколо урвища на воду, яка бігла до пентаграми та перетворювалася теж на пару!

“Ось воно що!”

Сергійко відскочив, бо вітер дав трохи розслабитися.

“Так вся зима зникне, якщо не розірвати контур!” промайнуло. Сергійко вирішив, що йому виліпити собі захист. Одна нога, інша — і раптом він встав на них, як велетеньский робот!

– Ого! А ну? – юнак виліпив собі обладунок та збільшені загрібущі ручиська. Ними було зручно зліпити велетенську снігову кулю. Накатавши весь сніг аж до криги, який не встиг розтанути, Сергійко схопив отримане ядро та жбурнув у найближчий кут зірки.

Дивовижно, але вогонь шипів, намагаючись знищити снігову масу, та поступово згас.

– Вперед! – “робот” став бігати навколо. Вітер слабшав, даючи катати одну за одною подібні кулі. Сергійко кидав другу, третю, четверту, п’яту на кути зірки, позбавляючи серце зла сил. Останнім завалив центр.

Світ здригнувся. Вхурделило! Сергійка жбурнуло в напрямку розлому — та надвір. Завірюха прийшла разом з ним, піднялася вгору до хмар, оселилася там.

Дмухнуло сніжинками.

“Що це було? Втім, гарну зиму приніс.”