Подруга

− А перед Різдвом ми ходимо до людей у будинки. Забираємо найкращих в морозний ліс, на свої засніжені галявини. – Яля захоплено розповідала історію.

− Не вигадуєш? – Надійка слухала її, посмикуючи від хвилювання косу.

− Де там, – здавалось, з Ялиних смарагдових очей сипались іскорки – так сильно їй подобалось дивувати співрозмовницю. – Потім ми ставимо людей рівненько, щоб вони не впали. Наряджаємо їх усілякими квітами, сухими гілочками й плодами. Деякі віддають свої дорогоцінні шишки…

− А ти точно ялинка? – невпевнено перепитала Надійка. – На вигляд звичайна дівчинка.

− Знову не віриш, – Яля всміхнулась, – Звісно ялинка – просто у моєму світі дерева живі. От хто казав: «Хочу найкращу ялинку на Різдво». Я якраз найкраща.

− Ну добре, – Надійка сіла на ліжко. – А як пояснити батькам, хто ти?

− Не переживай, я прийшла ненадовго. Що будемо робити?

− А давай, – задумалась Надія. – Вирізати сніжинки.

− Вирізати? – Яля аж підскочила – А в нас сніжинки з неба самі падають.

− Я не про це, – засміялась дівчинка. – Паперові сніжинки, щоб прикрасити дім.

− Знаєш, ніхто не повірить, що люди вміють говорити.

− Якщо скажу, що розмовляла з ялинкою – мене вважатимуть божевільною. – дівчата засміялись і взяли папір.

− Не думаю, що цього року святкуватиму Різдво. – спохмурніла Яля. − У моєму світі зараз війна.

− Війна?

– Великий дрімучий ліс хоче захопити наш. Дерева цілими купами викорінюють і вбивають. Деякі з наших підібрали своє коріння і перебрались жити до інших лісів. Але моя сім’я нікуди не пішла. Ми занадто міцно вплелися у рідну землю. Дідусь каже, що на чужині не виживе. – Яля важко зітхнула, її очі заблищали від сліз. – Знаєш, я дуже боюсь вогню. Скільки дерев загинуло під його гарячими язиками. Ворожий ліс грається з ним, не розуміючи, що вогонь нищівний для всіх.

Надійка обійняла ялинку:

− Я знаю, що таке війна… Було страшно, але ми перемогли. Знаю, у тебе теж все буде добре.

Вхідні двері заскрипіли. Додому повернулися батьки Надійки. Тато, захекавшись, вніс у будинок  деревце:

− Дивись, Надійко, − ялинка у горщику. Після свят посадимо її  у дворі.

− А в мене з’явилась нова подруга! – дівчинка потягла здивованих батьків до кімнати, але там вже нікого не було.

Тільки яскрава шишка, сяючи, наче золото, лежала на столі. Це Яля, перед тим як піти, залишила Надійці подарунок.