Почувши, як над вхідними дверима дзеленькнули дзвіночки, продавець відірвався від читання книги, уже готовий привітати нового відвідувача.
– Вітаю в моїй сувенірній крамничці, пане. Шукаєте різдвяний подарунок любим діточкам, чи, може, коханій дружині?
– Здрастуйте. Так, прохачів у мене чимало. Людина я небагата, тому шукаю щось недороге і… особливе.
– Особливе… Дайте подумати… Так… Ось це може вам підійти.
Продавець поставив на прилавок скляну кулю з ялинкою всередині; на верхівці ялини сидів великий ворон. Продавець потрусив кулю і навколо ялинки закрутився сніговий вихор.
– Це незвичайна річ: той, кому ви її подаруєте, ніколи вас не забуде, допоки вона залишатиметься у нього.
– Справді? Чому ж тоді ця «дивовижа» така дешева? У чому підступ?
– У тому, що людина не зможе вас забути, навіть якщо дуже цього захоче.
– Хм. Тоді я просто заберу у неї цю кулю.
– Якщо вам це вдасться. Адже, навіть захована на горищі, у старому ящику, вона усе одно залишатиметься її власністю. І щоб вона перестала діяти, позбутися її має сам власник, а не ви. Та й негоже забирати назад подароване, згодні?
– Тоді треба просто правильно обрати того, кому я її подарую.
– А ви кмітливий, пане. Цінність цієї речі не тільки в її дивах, а й у тій мудрості, якої вона вас навчить.
– То звідки у вас така цікава штучка? Ви самі її виготовили?
– Нехай це залишиться моєю маленькою комерційною таємницею, – посміхнувся продавець. – Але куля справді працює, можу вас запевнити. Якість гарантую. Якщо вона не подіє – я відшкодую вам усю суму.
Клієнт розплатився, взяв кулю і підніс її до очей. Від неї повіяло дивним, але приємним, теплом.
– Бачите цього гордого ворона на верхівці ялинки? – відзначив продавець. – У деяких міфологіях ворони символізують собою думку і пам’ять. Можливо, у цьому й криється секрет…
Дзеленькнули дзвіночки над дверима.
– Я залюбки пригостив би вас чаєм, пане, і ми продовжили б цю милу розмову, доки надворі не вщухне завірюха, але мушу обслужити наступного клієнта. Хіба що ви не надто поспішаєте і будете не проти трішки зачекати…
– Дякую, але я, мабуть, уже піду.
– Хвилинку, я запакую вашу кулю. Ось, тримайте. Обирайте ретельно, пане, дуже ретельно… Гарних вам свят.
Вийшовши із затишної крамнички на вулицю, де лютувала завірюха, чоловік міцніше притис до себе пакунок із кулею.
– Ти ж не даси мені помилитися, правда?
Пакунок запульсував теплом.
Загалом історія добра, але мені не вистачило кульмінації. Можливо, краще було би показати кулю в дії. А про купівлю не так цікаво. Вибачте, моя суб’єктивна думка.
Це історія про очікування дива і передсвяткову надію. А диво в дії – це вже зовсім інша історія, і, можливо, вона справді була б цікавішою – хтозна.
І справді, хочеться продовження)) А написано вправно і атмосферно, це таки так))
Історія цікава, сюжет захопливий, просочений магією та чудесами! Але .. “багато прохачів”? Це тих, хто просить подарунок на Різдво? Купити унікальну річ, не маючи гадки, кому її подарувати? І так сильно переживати за зроблений вибір, хоча він не особливо позначиться на житті самого дарувальника, швидше, на тому, кому подарують))) Мене трішки зачепили ці моменти, шкода, що мініатюри обмежені в розмірах, можливо тоді вони краще були б розкриті))) Тому чекаю продовження – з цього початку можна розкрутити шикарний роман. Або закінчити цією мініатюрою магічну повість)))
Ви самі вірно відповіли на всі свої питання, тому звільнили мене від необхідності писати повість чи роман )
У цьому й був задум: щоб кожен читач по-своєму “дописав” цю історію. Впертий автор гадає, що він зупинив її в потрібному місці, аби магія і надії на наступний рік не розвіялися.
Уря, мій улюблений вид відкритого фіналу, який, якщо придивитися – ні разу не відкритий, а цілком собі довершений! Пакунок запульсував теплом, тобто відповів схвально, тобто тепер щасливе продовження історії залежить лише від покупця сувеніру (аби не вперся рогом і не вирішив подарувати сувенір всупереч пораді чарівної кульки). Ворони ж вважалися птахами Одіна – такий точно схибити не дасть, аби до нього прислухалися)
Дуже атмосферна історія вийшла. Взагалі, магазинчик чарівних сувенірів – то чи не найбільш улюблена моя локація. Вдячна за прекрасну мініатюру і бажаю успіхів на конкурсі!
Авторе, ви підступний! Це початок цікавої історії, але де ж вона вся? Гадаю, вам варто її написати, припустимо, на прийдешній конкурс повістей 😉
Заінтригували, Авторе!
Отакі лишили читача з кулею посеред дороги 🙂 А далі куди ж?
Цікаво.
Натхнення та успіхів!