Неотропи

   Глава 1. Подарунок.

   Самотній худорлявий чоловік стоїть біля вікна на тлі тьмяного фіолетового світла мікросхем. Дивлячись крізь потріскане скло, Кріс допиває холодну синтетичну каву. Його погляд блукає нижньою частиною міста. Неонові ліхтарі деінде підсвічують брудні та неохайні квартали, заповнені купою електронного сміття. За зіпсованими голограмами на стінах проглядаються дві яскраво підсвічені вежі. Після закінчення пʼятої світової війни ці дві корпорації врятували людство. Одна з них забезпечує суспільство синтетичною їжею. Вони ж сумлінно вірять у Вищі сили й відродження здорових громадян. Інша зосереджена на відновленні втрачених частин тіла та підтриманні людей з вродженими вадами, на предків яких вплинуло опромінення.
   Кріс дивиться на зіпсовану голограму жінки, що рекламує електронні статеві органи. Світловий напис на ній говорить: “Не чекай розподілення. Відтвори здорові яйцеклітині”. Він незадоволено відвертається та сідає на вицвілий диван. “Тупішої реклами ніде у місті не бачив”, – крутилось у голові чоловіка. Старий компʼютер, на клавішах якого вже стерлись позначки, лежить поряд з ним і Кріс неохоче бере пристрій до рук. Світло від екрану підкреслює бліде обличчя, а розтріпане волосся виблискує від жиру. Велизечні мішки під очима видають його надмірну втому. Механічні пальці бігають по клавіатурі, а модернізоване око вибірково читає нові повідомлення у робочому чаті. Попрацювавши кілька годин, Кріс засинає з єдиною думкою: “Як мене дістав цей паскудний світ”.
   У забруднені вікна заходить світло, поступово добираючись до сплячого чоловіка. Пожовклі стіни квартири, подекуди навіть без покриття, виглядають удень ще більш огидними. Величезні отвори у перегородках залишились з часів війни, а пацюки зробили їх ще більшими. Не сильно переймаючись, Кріс прикрив пробоїни рушниками. Несподіваний галас, що чується від сусіда, перериває його відпочинок. Спросоння він зривається лайкою:
   – Якого біса?! Коли ж він вже свою пельку стулить…
   Крізь отвір у стіні чується свист, а слідом зазирає привітне обличчя молодого темноволосого чоловіка.
   – Як ся маєш, сусіде? – промовляє Джек, усміхнувшись металевими зубами.
   – Бувало і краще, – не повертаючись, видавлює з себе Кріс.
   – Я тут проходив повз старий склад. Ну…це той, що недалеко звідси. Там валялась вельми цікава річ, – він дивиться на спину Кріса, який не звертаючи уваги, так і сидить на дивані. – Ти ж збираєш всякий механічний мотлох. Не хочеш подивитись?
   – Пізніше, – кидає, крізь зуби, він.
   – Легше–легше, приятелю, я не хотів тебе розбудити. Залишу біля твоїх дверей, – каже темноволосий, поправляючи свій плащ. З під нього проглядається новенька кібернізована нога, геть вся вкрита чисельними порнографічними наліпками.
   За пів години Кріс остаточно прокидається і врешті–решт іде до дверей. Величезна коробка з “фірмовою витівкою” Джека стоїть на порозі. Обережно перевіривши відсутність спостереження, Кріс забирає її додому. Ще у повітрі чоловік здирає наліпку порнозірки–кіборга та незадоволено викидає у переповнений смітник. “Якого дідька цей бісовий жартівник постійно пхає їх всюди, ніби це дотепно”, – проскочило в його думках. Обгортки від протеїнової жижі летять на підлогу і на звільнене місце стає коробка. Всередині неї він знаходить старий екран, яких не бачили ще з часів війни.
   – Що це за доісторичне лайно? – до пуття не роздивившись її, він викидає знахідку до купки іншого електронного сміття.
   Несподівані постріли, що долинають з вулиць гетто, відривають його від справ. Кріс наближає кібероко до погоні та бачить чоловіка і жінку. Вони відчайдушно намагаються втекти від роботів–поліціянтів. Погоні ніколи не закінчувалися добре – нікому ще не вдавалось втекти від них. Не встигнувши насолодитись переслідуванням, Кріс чує постріли, від яких трясеться вікно. “І кому здався той клятий секс, що готові померти за нього”, – подумав він. Два тіла падають на асфальт і слідом їх забирають у крематорій.

    Глава 2. Незнайомка.

   – Дівчатка, проходимо, проходимо, швиденько, – промовляє Джек, шльопнувши одну з них по силіконовій дупі.
   Закотивши здорове око та ледь втримавшись від коментарів, Кріс далі дивиться у компʼютер. Сусідський вхід гучно зачиняється, а компанія поспішно скидає з себе одяг. Голосно регочучи на весь будинок, вони не намагаються приховати своїх намірів. За стіною роздаються непристойні крики, від яких Кріс починає гніватись. Важкий рок у його навушниках врешті–решт перекриває галас квартету. За ці два тижні чоловік помітив любов Джека до механічних жінок, за тісний контакт з якими немає покарання. Пил осипається на його обличчя і воно ще більше перекошується. “Чому цей бісовий покидьок оселився за стіною? Він хотів ще більше зіпсувати моє кляте життя”, – подумки лаявся Кріс. Крізь прозорі навушники та голосну музику він чує дивний звук, що лунає з кутка кімнати.
   – Дідько…Знову ці кляті пацюки, – чоловік встає з дивану, поспішно змахуючи бруд зі шкіряних штанів.
   Щури розбігаються по норах. Ці бридкі сусіди не так дратують його, як новий мешканець будинку. Шум йде з тієї самої коробки, яку зранку він так любʼязно передав йому. Кріс бере до рук екран, вкотре роздивляючись річ з усіх боків. Поверхня пристою цільна та тільки зараз він звертає увагу, що його ніяк не включити. Раптово дисплей загоряється й перед ним постає симпатична блондинка.
   – Якого хріна!? – від несподіванки Кріс викрикує і відкидає екран назад у кут.
Шурхіт за рушником посилюється і з отвору між квартирами вилазить Джек. Позаду нього видніються три синтетичних жінки, що посміхаються несправжніми, але доволі непогано зробленими обличчями. Кріса дивує расова різноманітність гостей. Зараз він впевнився, що Джек стовідсотковий збоченець. Роботи за його спиною кліпають довгими віями та натягнуто усміхаються.
   – Що таке, любчику? – вони звертаються до нього в унісон до огиди солодкими голосками.
   – А ну пішли геть, лярви!Швидко! – відповідає Кріс, демонструючи механічними пальцями непристойний жест.
   – Щось він у тебе такий нервовий, Джекусік, – в один голос відповідають жінки.
   – Вибачай, ми вже закінчили, зараз йдемо, – промовляє сусід, навішуючи брудний рушник назад на отвір.
   – Ага, забирайтесь під три чорти…
  Збочена четвірка поспішно покидає будинок, голосно сміючись на весь квартал. Кріс дивиться на них з вікна і його обличчя демонструє сильну неприязнь до цієї людини. Відраза до сусіда може посперечатись лише з його відразою до тих двох веж, що яскраво світяться кожної ночі. Він чекає ще кілька хвилин, коли квартет сховається за рогом.
   Кріс підходить до груди електронного мотлоху. Екран, що валяється на підлозі, чорний, немов смола, і ніякої жінки там вже немає. Чоловік намагається ввімкнути його, проте всі його спроби марні. У розпачі він шукає інформацію про цю модель у мережі, але виявляється, що цей пристрій працює лише на вхідні виклики. “Через цього клятого збоченця я змарнував свій шанс на спілкування з такою тендітною особою. Він за це заплатить”, – подумки злився Кріс. Її янгольське обличчя виглядало по–дитячому наївним і лагідним. Світле кучеряве волосся чисте, а такі зачіски Кріс бачив на модних рекламах верхнього світу, що іноді мерехтіли у мережі.
   Втративши надію, він повільно плететься до дзеркала, яке щільно вкрилося пилом. Кріс бачить у відображенні нездорового виду чоловіка. На давно не голеній щетині залипли залишки протеїнової жижі, які він як зазвичай забув прибрати. Чоловік відчуває сильну відразу і до себе. “Який я все ж таки жалюгідний та бридкий пацюк”, – розмірковував він. Кріс заходить у душ, який коштуватиме йому місячної зарплатні.

    Глава 3. Клуб.

    Ховаючи обличчя від сильного вітру, Кріс швидко йде вулицями брудних кварталів. Йому час від часу зустрічаються місцеві наркомани, які торгують дозами штучного серотоніну. Інші мешканці вулиць гетто вколюють собі ще куди гірші неотропи, не звертаючи уваги на прохожих. Надія на здорове майбутнє, що ледь світиться на зламаних голограмах та мерехтить на пошарпаних стінах, давно нікого не цікавить, тому все поросло сотнями неонових графіті. Двоє роботів–поліціянтів, що стоять на іншому боці вулиці, голосно допитують хлопця. “Треба швидше йти кудись, щоб не натрапити на патруль”, – наспіх вирішує він. Кріс звертає на сусідню дорогу, де лише клуб сяє рожевим заревом.
   Ультрафіолетові зображення на фасаді нагадують йому про невтомне бажання поїсти, від чого він хапається за живіт. Аби його не впізнали, Кріс опускає обличчя та проходить у середину. Голосна техно музика закладає вуха, а люди та роботи рухаються в уповільненому режимі, ніби під наркотиками. Цей клуб має кепський вигляд, але шукати спокійного містечка у гетто немає сенсу. У кутку є столики, побачивши вільний, Кріс швидко його займає. Робітниця угледіла нового відвідувача та підкралася до нього. “Та йди вже під три чорти, лярво”, – не підіймаючи очей, подумав він. З незадоволеною гримасою вона крокує далі.
   Кріс проводить пальцем по металевій поверхні столу, щоб замовити дешеву білкову масу та коктейль “Забуття”. Офіціантка, жуючи жуйку, повільно йде до нього. На руках жінки помітні свіжі сліди від побоїв, а сама вона йде з байдужим обличчям. Офіціантка жбурляє тацю і та з грюкотом падає на стіл. Кріс, не підіймаючи очей, переказує гроші та лише тоді вона усміхається і говорить:
   – Гарного вечора, пане, – улесливо промовляє офіціантка й повертається назад до підсвіченого рожевим неоном бару.
   Наспіх проковтнувши вечерю, Кріс роздивляється місце зі свого куточка. “Цей збоченець Джек точно постійний клієнт цього кубла”, – міркував він, оглядаючи розмальованих кіборгів. Його обличчя беземоційне, адже йому доводилось бувати в місцях і по гірше.
   На танцмайданчику зʼявляється кольоровий дим. Серед людей та машин Кріс помічає знайому вапну волосся, що рухається в такт музики. Жінка танцює спиною до нього, тому йому ніяк не вдається розгледіти її. Здалеку фігура незнайомки виглядає бездоганною, а одяг підкреслює всі лінії тіла.
   – Невже це вона, – залишивши рване крісло та не допивши свій коктейль, він поспішає у бік танцмайданчика.
   Молодь, яка щільно заповнює клуб, не дає Крісу вільно пройти. Сильною рукою він розпихує натовп, аби наблизитись до неї. Жінка з величезними силіконовими губами та грудьми, йдучи повз, зупиняє його.
   – Ти кудись поспішаєш, дорогенький? Може треба покликати допомогу?
Відсахнувшись від величезних цицьок, Кріс приходить до тями й впевнено відповідає жінці:
   – Я йшов додому, дурепо.
   – Який нахаба. Та йди собі.
   Біля виходу цілуються пари людей та машин, від чого Кріс розвертається та в останній раз сканує весь натовп. Фокусуючи око на кожному обличчі, він намагається знайти знайомі риси, проте білявки ніде немає. “Може це все моя клята уява і вона мені примарилась”, – крутилось у думках чоловіка. Він сильно стискає кулаки, намагаючись вгамувати злість, що наростає, але врешті–решт зривається лайкою:
   – Якого дідька! – гарчить він. – Ну якого сраного дідька ця клята шльондра взялась переді мною! – втративши контроль, Кріс штовхає ногою заповнений смітник біля входу і той перевертається.
   Холодний порив вітру приємно обдуває тіло після затхлої атмосфери клубу. Темні вулиці освітлені тьмяними рекламними вивісками, а деінде зустрічаються розграбовані крамниці. Вигляд хатин нижнього міста на тлі яскравих вулиць вищих кварталів нагадує картини сюрреалістів.
   Помітно заспокоївшись, Кріс йде додому. У його будинку темно та лише вікно Джека має бліде сяйво. Набридливий сусід, незрозуміло чому, зайняв квартиру поряд із ним, хоча всі інші квартири були вільними. Кріс сповільнюється та дивиться на дві вежі, що виглядають сьогодні яскравішими ніж зазвичай.
   – Кому здалися ваші бісові яйцеклітини, недоумки. Цей світ вже вмер, – викрикує він, плюючи у бік верхнього світу.
   Кріс плюхається взутим у ліжко. Вперше за багато тижнів він лежить у спальні, проте ніяк не може заснути. Янгольське обличчя незнайомки не йде з його голови. “Чому ця дівка звʼязалась зі мною?Що їй у біса треба?Чому я постійно думаю про неї?Прокляття”, – заважали відпочивати навʼязливі думки. На спині проступає піт, а сам він легенько тремтить, постійно стискаючи щось між ногами. Не дивлячись на паскудне існування, Кріс не хоче втрапити у халепу через жінку.
   Механічні руки мимоволі нагадують про важку працю та чисельні кредити. Нові модернізації діставались тяжко, а суспільство не жаліло навіть дітей–сиріт, таких як Кріс. Чоловік витирає мокре око, розуміючи, що тут йому надто самотньо. Він стає з ліжка та плететься на диван, де сон швидко наздоганяє його.

    Глава 4. Зустріч.

    Несподіваний стукіт у двері застає його зненацька. Джека немає вдома, а в будинку більше нікого. “Хто це у біса приперся?”, – подумав він, продовжуючи сидіти на дивані. Удар повторюється знову і знову. Кріс все ж підводиться та швидко йде до незнайомця, тихо лаючись:
   – Одні лише виродки навколо, кого ще принесло у цю діру…
   Крізь отвір він бачить, що там стоїть та сама блондинка. Пульс чоловіка одразу прискорюється, а дихання збивається. Він майже не відчуває тіла. Простоявши так до наступного стукоту, Кріс приходить до тями. Чоловік дістає білу пігулку серотоніну, швидко закладаючи її під язик. “Я зараз підписую собі смертний вирок, але я просто не можу встояти”, – прошепотів він і натиснув на ручку дверей.
   Два яскраво блакитні ока дивляться на нього з–під білого чуба. Жінка одягнена у приталений шкіряний костюм кольору хакі та випрасувану сорочку. На ній красуються золоті прикраси, а сама вона виглядає дуже охайною. Кріс затягує її до себе та жестом просить поводитись тихіше. У будинку немає ніякого шуму, проте він знає, що Джек скоро повернеться. Для обережності чоловік проводить її у спальню. Незнайомка сідає на незастелене ліжко і з–під її модного одягу визирають дві кібернізовані ступні.
   – Якого хріна ти приперлась сюди? Це бісове порушення правил. Ми з тобою явно не пара в системі цього світу. Я не розумію, як ти мене знайшла і що тебе принесло у це гетто.
   – Причина – ви. Нам треба поговорити.
   Слова застрягають у горлі чоловіка, а по спині розходяться хвилі струму. Його модернізовані частини легенько сіпаються. Намагаючись впоратись з хвилюванням, Кріс перехрещує руки на грудях. Кібероко наближає фокус до її губ, на яких красується спокусливий рожевий блиск. Запах парфумів наповнює спальню нотками ванілі. Нарешті отямившись від чар молодої жінки, він як завжди випалює:
   – Якого дідька тобі треба від мене?
   – Мені потрібен, – починає вона, проте повернення Джека перериває їх розмову.
   Кріс підбігає до стіни, притулюючись до неї вухом. Джек повернувся додому після нічних гулянь та завалився на ліжко. “Ну ось і втретє. Чи це моя клята карма, чи що це за лайно?”, – крутилось у його думках. Обернувшись до неї, він помічає лише відкрите брудне вікно, що тихенько скрипить. У кімнаті тільки він один. Кріс сідає на її місце, яке ще досі тепле від сідниць, а згодом замотується в простирадло, що пропахло парфумами. Серед ковдр та ароматів Кріс засинає, провалюючись глибоко у сон. Він бачить цю жінку знову і знову, її янгольське обличчя лише в кількох сантиметрах від нього. Знайомий звук перериває солодкий сон та Кріс знову бачить незнайомку в екрані. Жінка дивиться на нього зачарованим поглядом.
   – Звідки ти знаєш моє ім’я? Хто ти в біса така?
   – Моє ім’я Евелін.
   – То що шановній Евелін треба від такої наволочі, як я? – саркастично промовляє він, зовсім забуваючи про обережність.
   – Мені потрібен ви, Крісе. Я довго шукала вас.
   Евелін дивиться на нього великими нафарбованими очима та навіть не кліпає. Отямившись, він швидко перебирає рукою у кишені, намагаючись знайти нову пігулку серотоніну. “От лайно, невже я проковтнув останню той раз. Якого біса я забув про них, коли шастав біля клубу”. Від тряски Кріс не може впоратись зі своїми пальцями, та випадково вдаряє по екрану. Пристрій вимикається.
   – Нервовий виродок… – промовляє він сам до себе.
   Кілька марних спроб включити його та він люто кидається до брудного дзеркала. Кріс відчуває лише ненависть і огиду. Потужний крик виривається з середини, а сильні руки бʼють відображення із думкою: “На тобі, тюхтію, щоб ти свого жалюгідного існування не бачив”. Люстерко розлітається на тисячі крихітних шматків, у кожному з яких видно частини тіла Кріса, що палають гнівом.
   – Ну якого дідька, Крісе, ти витворяєш? – чується голос напівсонного Джека.
   – Йди до біса, покидьок, разом зі своїм гівняним подарунком, – відповідає він, часто дихаючи.
   Після нервового зриву вуха чоловіка сильно закладає, тому він не чує відповіді. Сусід, який нещодавно оселився поруч, не викликає у нього ані довіри, ані інших позитивних почуттів. Кріс швидко йде по уламках, так, ніби по свіжому снігу. Стрімка хода направляє його у невідомому напрямку. “Ну якого сраного біса я такий нервовий недоумок, не можу зі своїми модернізованими руками справитись, яким вже купа років. Дідько”, – подумки лаявся чоловік. Засліплений злістю, він забуває про один із постів роботів–поліціянтів.
   – Негайно зупинитись для загальної перевірки, – промовляє робот, який виблискує своєю темно–зеленою формою. Його трикутний рот застиг в очікуванні реакції.
   – Добре–добре, – помітно нервуючи, відповідає Кріс.
   Ліхтарик сканує тіло чоловіка з голови до пʼят, особливої уваги приділяючи області паху. Зелене світло наприкінці говорить про успішне завершення.
   – Номер 14627, Кріс Лок, на разі порушень не виявлено. Ви вільні.
   – Завдяки вартовим цей світ ще досі живий, – випалює стандартну фразу, помітно повеселілий чоловік.
   Кріс проходить повз крамницю людських запчастин та лавку з електронними цигарками. Він не памʼятає, коли востаннє курив, але після цих пригод чоловік би з радістю запалив. Перевіривши свій рахунок, Кріс сумно крокує далі. Склад, що видніється за рогом, привертає його увагу. Зовнішній вигляд будинку геть поганий, але Кріс згадує слова Джека про знахідку в такому місці.
   Чоловік пролізає крізь зламані ворота та опиняється посеред великого темного приміщення. Судячи з зовнішнього вигляду, на цьому складі колись зберігалися модернізації, проте наразі тут валяються лише зламані мікросхеми. Ледь помітні промені протискуються через забиті дошками вікна, тьмяно освітлюючи склад. Павутиння щільно заповнює будівлю та чіпляється за волосся чоловіка. Під вагою  Кріса дошки починають голосно рипіти. Перелякавшись різкого звуку, він подумки лається: “Дідька лисого мене сюди принесло”.
   Роздивляючись приміщення, він не помічає нічого підозрілого, але низка питань не дає спокою Крісу. Він досі не знає, ким насправді працює Джек та навіщо він передав цей екран йому.

    Глава 5. Спогади.

    Минають дні за відчайдушними спробами відремонтувати пристрій. Крісу ніяк не вдається ввімкнути його, як і не вдається забути про жінку. Евелін приходить до нього у снах, у яких він бачить себе і білявку серед розкоші та багатства. Розбитий екран продовжує лежати на столі, постійно нагадуючи чоловікові про втрачену можливість.
   Зі спальні чується шурхіт і Кріс кладе протеїнову жижу на завалений схемами стіл. Думаючи, що це бігають пацюки, він впевнено заходить у кімнату. На ліжку, несподівано для нього, лежить Евелін. На ній біле легке плаття, яке немов світиться у темряві. Електричний струм пробирає все його тіло, а в думках повний хаос, з яким він ледь–ледь справляється. Чоловік жадав зустрічі з незнайомкою, проте він не вмів і не знав, як говорити з жінками.
   – Кажи, що тобі треба від мене або забирайся під три чорти…
   – Певно ти зовсім нічого не памʼятаєш, Крісе.
   – О, я памʼятаю сповнене злиднів життя, де було до біса всякого гівна.
   – Ти так змінився. Раніше ти б ніколи так не спілкувався зі мною.
   – Що ти верзеш… Я ще досі розплачуюсь за ці кляті модернізації, а все інше йде на це гниле помешкання. Коли ж ті паскудні вежі вже спалять один одного, – виривається у нього в голос.
   Евелін встає з ліжка. Ефектно хитаючи стегнами, вона підходить до Кріса. Запах парфумів окутує все навколо. Ноги чоловіка стають ватними й від хвилювання його тіло тремтить. Він ніколи не бував так близько до справжньої жінки, як зараз. “Дідько, вона прям ось тут, я не можу контролювати своє кляте тіло”. Спокусливий погляд Евелін зазирає все глибше і глибше у його душу. ЇЇ ультрафіолетові стрілки відблискують у блідому світлі кімнати, а накладні вії роблять очі неймовірно привабливими. Жінка торкається металевої руки ніжними пальцями. “Навіть крізь метал вони такі мʼякі”, – подумки підкреслив він. Кріс безповоротно втрачає контроль над розумом та тілом. Він хоче Евелін. Їх губи сходяться у пристрасному поцілунку. Кожна клітина наповнюється теплом, а емоції штовхають до порушення правил.
   Інтимний момент переривається яскравим світлом, що бʼє у вікно, крізь темний покров ночі. Потужний ліхтар опромінює пару з голови до ніг. Кріс швидким рухом відштовхує Евелін, не сильно переймаючись за її життя. Він наспіх вибігає з квартири та через чорний хід виходить на вулицю. Обережно крокуючи у темряві, Кріс думає лише про одне: “Бісова дівка… Навіщо вона зробила моє нестерпне життя ще більш гидотним”.
   Старий склад вже за поворотом і там він зможе перевести дух та обдумати все, що сталось. “Повертатись назад у діру не можна, треба почекати поки галас вщухне”, – думав він. Кріс заходить всередину і йде у кут. Ліхтарі поліціянтів мерехтять за забитими вікнами складу. О третій годині ночі роботи, втративши зацікавленість, розходяться на звичайне патрулювання. Чоловік без сил впадає у сон.
   Сильний удар у плече будить Кріса. Він перелякано підривається з нагрітого місця. Перед ним знайоме обличчя, яке так сильно дратувало його останні тижні.
   – Ну що, друже, доплигався? – промовляє Джек, посміхаючись металевими зубами.
   – От лайно. Я з першої секунди знав, що ти працюєш на цих покидьків. Надто дивним гівнюком ти здавався.
   Слова Кріса заводять Джека ще більше і той починає голосно сміятись, зовсім не відчуваючи небезпеки.
   – Тож на яких покидьків я працюю, Крісе?
   – Ну звісно на цих покидьків–поліціянтів. Мене знову відішлють у виправний центр до сраних наркоманів? Чи мені кулю в лоба подарують?
   – Та ти ж наче не серйозне порушення уткнув. Легше, приятелю… Тебе ніхто не хоче вбити, ну принаймні поки що, – жартує сусід.
   – То що ти у біса хочеш? Ти що з тією дівкою у змові?
   – Ха, Крісе. Ти завжди здавався мені надто серйозним. Особливо, коли ми працювали у вежі.
   – Що ти верзеш? Якій вежі?
   – Ти добре попрацював зі зміною особистості, Крісе… Хоча…. Ти нарешті перестав ховати своє гівняне нутро.
   Джек розводить руки в боки, ліниво потягуючись. Галас від сильного дощу, відвертає його увагу та він дивиться на металевий дах будівлі. Чоловік не приховує своєї ейфорії та передчуття перемоги. Іронія, з якою він посміхається, нагадує внутрішній діалог божевільного. Кріс нерухомо споглядає за сусідом. Він не знає, що думати.
   – Знаєш, приятелю, навіть цей склад. Тут наші роботи проводили дослідження на аномальних людях.     – Ти змінив свою особистість, але ти все одно залишився привʼязаним до минулого.
   – Змінив особистість? Що ти верзеш?
   – Крісе, ти той, хто змінив цей світ. Змусивши всіх страждати…
   – Та я страждав все своє життя, виродку. У мене досі кредит на всі ці кляті частини тіла.
   Сусід заходиться сміятись голосніше та голосніше, тримаючись за живіт. Від сильного реготу у нього проступають сльози на очах.
   – Ти що у біса робиш? Мене шукають, а ти зараз розкриєш всім роботам мою схованку, – він хапає його металевими руками.
   – О, Крісе, ти ж сам зробив право рівності перед законом для всіх. Ти відчував себе Богом цього світу. Богом, якого ти так не любив у тій сусідній вежі. Релігійну секту ти ненавидів всім серцем, а вони лише боролися із технічним прогресом твоїх інновацій.
   – Якого?!
   – Той самий Бог, що заради вигоди покалічив життя всіх. Знаєш, навіть своє особисте. У тебе не було жалю ні до кого. Та я не розумію одного. Навіщо ти сховався, Крісе? Невже ти так злякався за своє життя, що був готовий жити серед пацюків, а не серед людей?
   Встаючи зі свого місця, Кріс підходить ближче до Джека. Він намагається зрозуміти почуті слова. “Якого дідька він несе? Я зробив програму утворення пар? – крутились питання в його голові. – Я тільки вчора ненавидів того виродка, котрий це зробив. Як у біса це взагалі можливо? – гадав він, поки Джек прочищав металеві зуби. – Проміняти життя у верхньому місті з нормальною їжею, умовами й чистим волоссям, на все це лайно”.
   – То ти говориш, що я працював з тобою у вежі?
   – Ага, ти голова цієї корпорації… Два місяці тому зненацька пропав і багато хто розшукував тебе, але пошуки затягнулись. Ніхто не очікував знайти самого Кріса Лока у такій помийній ямі.
   – Я нічого не памʼятаю…
   – Саме ти розробив цю кляту програму з розподіленням пар. Саме через тебе ніхто не може навіть звичайним сексом за бажанням займатись. Колись давно ти думав, що це допоможе зупинити аномалії, що почались після пʼятої світової. Навіть еліта не мала вибору. Саме ТИ задовольняв своє довбане ЕГО. Але потім ТИ почав шукати наживу, збільшення обертів кібернізації, і програма розподілення пар змінила своє початкове значення.
   – Змінила значення? – перепитує Кріс, проте скрип підлоги відвертає його увагу.
   У смузі світла зʼявляється Евелін, порошинки кружляють над її головою та мерехтять у відблисках неонових ліхтарів. Її охайне світле волосся заплетено, а сама вона у довгому чорному платті з білими вставками. У руках жінки такий самий екран, як той, що подарував Джек. Різким рухом Евелін витягає пістолет з–під подолу плаття та направляє його у бік. Здається все навколо завмерло у тиші. Він зажмурює очі та затримує подих. “Я кинув цю кляту дівку там і певно зараз вона прийшла помститись мені”, – майнула думка поміж гуркоту власного серця. У цю секунду чується постріл, який точно потрапляє у ціль. На підлогу падає тіло чоловіка. З його рота витікає кров, а зіниці повільно гаснуть.

    Глава 6. Агент.

    Ошелешений від усього, що відбувається, Кріс відкриває очі, але не здатний вимовити ані слова. “Якого чорта?! Я не хочу здохнути поряд з цим збоченцем”, – крутилось у його голові, поки він спостерігав за Евелін. Її обличчя залишалось безжальним і лише багряні краплі на щоках, які вона швидко стерла, свідчили про те, що сталось.
   – Цей чоловік мені ніколи не подобався, – занадто багато базікав і розважався з механічними шльондрами. Я давно підозрювала, що він засланий агент з сусідньої вежі. Та й таке… – зітхаючи, промовляє Евелін, – ніхто, крім його лярв, не згадає про нього, але і ті не знають його справжнього імені.
   Почувши слова Евелін, Кріс нервово ковтає. Колись лагідне обличчя жінки набуває рис жорстокості та злості. Вона переводить погляд з мертвого тіла Джека на Кріса і криво посміхається. “О дідьку, вона дивиться на мене! Що їй треба?! На біса вона взагалі зʼявилась у моєму житті?!” – нервово роздумував Кріс, дивлячись на янгола зі своїх мрій. Облизавши губи, Евелін повільно крокує до чоловіка. “О ні, я не хочу на той світ. Не підходь”, – з переляком відходив назад Кріс.
   – Не бійся, я тебе не скривджу. Ми в одному човні. Нам залишилося зробити лише останнє.
   Евелін сідає впритул до Кріса, між ними майже немає місця. Запах її парфумів вдаряє у ніс, від чого чоловік невпинно втрачає контроль. “У її ароматі точно щось є, якісь наркотичні речовини, що не залишають мені вибору”, – майнуло в його думках, коли він піддався пристрасному поцілунку білявки. Кріс відчуває легке поколювання на шиї та за секунду відключається. Вона ввела сильний неотроп невідомого походження.
   Через кілька годин він приходить до тями та кібероком оглядає місце, де опинився. Бруд навколо викликає огиду, а його обличчя кривиться від незадоволення. “Де це я опинився? Що могло статись із Крісом Локом, що він у такому місці?” – гадав він, поки повільно підводився з підлоги. Вся його одежа вкрита пилом, а запах поту викликає особливу відразу.
   – Евелін, що це зі мною? І де це Я? – звертається він до своєї помічниці, яка сидить спиною до нього.
   – Містере Лок, на нашу вежу напали релігійні сусіди, через що нам довелось ховатися у гетто. Ми були кілька тижнів під прикриттям, – Евелін повертається забрудненим обличчям.
   – Коли Я можу повернутись у вежу, Евелін? – кидає він надмірним голосом.
   – Містере Лок, я відновила вашу особистість за допомогою сильного наркотику. Він допоміг пробудити справжню свідомість, – промовляє Евелін, – і не тільки її, – стиха додає вона, загадково посміхаючись. – Ми повертаємось назад у башту, – врешті відповідає жінка та поправляє свій дірявий одяг.
   Кріс струшує вицвілу сорочку та шкіряні штани, на яких місцями є латки. Легким рухом він вкладає немите волосся, надаючи зачісці більш охайного вигляду. Мертвий Джек лежить недалеко від нього та, скрививши гримасу невдоволення, він переступає через тіло колеги. Вкотре поправивши свій одяг, він врешті–решт звертається до помічниці:
   – Пішли звідси, Евелін. Тут так бридко.
   – Так, містере Лок, – відповідає вона, йдучи трохи позаду Кріса.
   Двоє людей виходять зі складу на погано освітлені вулиці. З рівною спиною і з високо піднятою головою Кріс крокує нижніми кварталами. Втративши свою запрограмовану обережність, він натикається на лазер контролю, який починає мерехтіти червоним. Із–за рога виїжджають двоє роботів–поліціянтів, голосно промовляючи:
   – Негайно зупиніться для перевірки.
   – Шановні, чи знаєте ВИ з ким балакаєте? Я – Кріс Лок, Я – є закон.
   – Перед обличчям закону всі рівні, ану негайно зупиніться для перевірки, – повторює поліціянт, наставивши пістолет перед нахабним чоловіком.
   – Добре–добре, перевіряйте.
   Зелений ліхтар починає сканування з його голови, повільно спускаючись нижче. Кріс обертається назад, щоб заспокоїти помічницю, але Евелін немає поряд. Вона кинула його. “Чому я сам, де моя помічниця? Не подобається це мені”. В області паху сканування набуває багряно червоного кольору, від чого Кріс блідніє. “Червоне світло в області паху, – це пряма дорога на той світ, але з чого б це, – гадав він. – Невже вони задумали прибрати мене моїм же закон. Ніколи не думав, що релігійні фанатики здатні на таке”.
   – Номер 14627, Кріс Лок, ви порушили правило, що забороняє сексуальні втіхи з жінками, що не розподілені системою утворення пар.
   – Вона ще мене зґвалтувала, поки я був у відключці… Ну що ж, моя система мене й погубить, – тихо бубонить Кріс собі під носа, розуміючи, що будь–які дії марні. Він ледь помітно усміхається перед своїм кінцем.
   – Вирок не підлягає оскарженню та вступає у дію негайно.
   Постріл лунає тихими кварталами гетто. Нікому з жителів вулиць немає діла до нового правопорушника. З даху сусідньої будівлі видніється біле волосся, що сховалася від правосуддя. Жінка дивиться на мертве тіло, яке забирають поліціянти. Натиснувши на чорний екран, Евелін бачить чоловіка. Він одягнений у біло–золотий костюм, а його голову прикрашає помпезна шапка з зображенням хреста. Усміхнувшись до нього, вона промовляє:
   – Завдання виконано, Святий отець.