На позиції.
– Я давно перестав загадувати бажання на новий рік. Не те, щоб я став старий душею, ні, просто став старим. І все, що хотів від життя, вже отримав.
– Скромний, чи слабо з фантазією? – сержант посміхнувся, витріщивши очі.
– Не Шеченко звісно, але вірші та розповіді писати намагався. Одна дама, навіть зробила комплімент у юності, сказавши, що можу стати дитячим письменником. Не зрозумів чому дитячим, але все одно було приємно.
– Чого не спитав?
– Не той випадок, вона була коханкою батька, я намагався бути на відстані.
– Ревнощі сина за мамку?
– Напевно.
Сніг йшов рівний, але сержант ще не встиг покритися природним маскуванням. На холеному обмундируванні красувався шеврон Єремчук Хома з трьома вишитими черепами.
– А сюди як занесло, чи за тебе загадали і відправили подалі?
Чоловік відреагував поблажливою посмішкою на оскал сержанта.
– Я не дуже релігійний, але ти мені когось нагадуєш звідти.
– З біблії, чи що? В нас тут трохи не біблійна історія. В нас тут реальність.
– Ось і я про теж. Не можна жити без перемог. А в мене їх не було. Я вчився, працював, чогось прагнув, іноді жалів себе, іноді витягував за волосся. Досягнення були звичайно, мої улюблені донька та син.
– Ну, а жінки!?
– Це не перемоги, це дар! – чоловік підвів погляд на сержанта. – А ось тут, я заради перемоги!
– Ти тут не заради дітей!?
– Точнісінько! Їхнє життя не в моїй владі, це помилка, що ми їх можемо від чогось уберегти.
– Але ж ми тут майже всі з цієї причини! – Сержант скривив від здивування обличчя.
– Це теоретично, я сам цеглинка в цій стіні. Але реальність така, в житті ще багато небезпек, окрім тих, що походять від створінь, які називають нас братами, але за щось дуже образилися.
Живий сніговик кивнув головою в той самий бік, куди був спрямований ствол гармати.
– Милістю божою я отримав життя в дар, але на його захист не розраховую, тож спробуємо самі.
Сержан подивився на годинник.
– Час.
Чоловік зняв захисний чохол з оптичного прицілу і кілька разів постукав себе в груди. Сніг з солдата як льодовик, що відколовся, впав під ноги, проявивши статну кремезну постать і вишивку на нагрудному шевроні Величко Авель.
Дякую!
Імена “Хома” та “Авель” виглядають алюзіями на біблійних персонажів. Але зв’язок між іменами та людьми схований дуже глибоко. На жаль, я не відкопала…
Доброго вечора, Хельга!
“Фома” не є антагоністом, просто схожість у поведінці з біблійним героєм.
Основна ідея, що “Авель” не планує чекати на допомогу від боженьки, і точно не збирається ставати жертвою “Каїна”.
Не обов’язково на пряму розкривати суть.
Можливо вам треба просто запастися лопатою побільше, щоб докопатися до істини.)
Яка, швидше за все, виявиться як завжди у вині.)
Гарного вечора!
Та, власне, ніде й не сказано, що біблійний Авель чекав на допомогу від Усевишнього. Не чекав підступу від брата – так, інше було б дивним. Злочин, тим паче, перший у історії, для жертви завжди несподіваний.
Щодо лопати, то моя мене цілком влаштовує. А от вказівки, що маю робити – аж ніяк.
Логічно було б вважати, що Авель міг чекати захисту від Всевишнього, так само як і похвалу за дари, якщо приніс, отже не міг не принести, що і стало причиною його вбивства.
З боку росії це вже не перша спроба “вбити Авеля”, і він став мудрішим.
Я не пропонував вам копати з сумом та смутком, іноді “копати” дуже цікаво, збуджуюче, і весело!
У моєму “можливо треба запастися лопатою більше” не звучав заклик до дії, і те, що ви відреагували агресивно, швидше говорить про те, що я поки не готовий стати письменником.
Але я вчитимуся.
Не було бажання вас зачепити, можливо у мене просто тупувата манера спілкування.
Надобраніч!
Солодких снів!
Добраніч! Навзаєм!