Монстр

У світі де високі технології межують з поту стороннім світом, існує спеціальний відділ поліції, який слідкує за виконанням законів Мирного договору між людьми й нелюдями. Я один з них, мене звати Еш, того дня було рівно три місяці, як я став агентом. Насправді я тоді ще не розумів в чому полягає справжній сенс моєї роботи до тієї ночі. В мене був виклик. Я їхав по нічній трасі на чорно-помаранчевому «Аді-Екс23», мотоциклі моєї мрії.
– Еш, тобі дзвонить Блейд. – З навушника почувся голос мого робота помічника, на ім’я Неон. Насправді він не зовсім робот, він нижчий дух, у якого навіть немає тілесної форми, тому він прив’язаний до мого смартфона.
– З’єднай нас.
– Еш, де тебе носить?! Я чекаю вже пів години! – кричав Блейд прямо мені в вухо. Голос в нього був явно не із доброзичливих.
– Вибач, я був на вечірці на іншому кінці міста, – прошепотів я, вже чекаючи на наступний вибух.
– Мені все одно, як ти розважаєшся у робочий час, але я не хочу, щоб ти гаяв мій час! – гримнув він, напевно викрутивши мікрофон на максимум. – Де ти зараз?
– На перехресті Ксион, за п’ять хвилин буду на місці.
– Чекаю.
– Дзвінок завершено. – Повідомив Неон.
– Неон, двигун на максимум. Відключи протокол безпеки. – Я міцно вчепився в руль, поїздка буде не з приємних.
– Запит прийнято, включаю турбо режим.
Як тільки всі протоколи безпеки були відключенні «Аді» помчав з новою швидкістю, залишаючи по собі довгий помаранчевий слід, немов хвіст блискавки. Якби не окуляри та екзоскелет, я б вже давно вирушив до пращурам від перевантаження. Зате опинився на місці за лічені хвилини, там на мене вже чекав роздратований Блейд.
– Квапся, я не збираюся стирчати тут всю ніч. – Він різко повернувся на каблуках та швидко рушив вперед так, що я ледве встигав за ним. – Сподіваюся ти не забув посвідчення?
– Звісно ні, здається, – я швидко обшарив кишені. Майже всі документи зберігаються в смартфонах, духів майже неможливо зламати, але посвідчення Смарагдового двору було особливим, зроблене з осики в яку влучила блискавка, налите магією рун, які вирізали справжні майстри, воно слугувало оберегом від Нечистих. – Ось воно, ось.
– Бовдур, – прошипів Блейд, немов я скоїв тяжкий злочин.
– Не будь таким злим, – я по дитячі надув губи, сподіваючись побачити хоч якусь подобу посмішки, але той тільки пирхнув.
Я знаю його ще з дитинства, люди навколо нас вважали, що ми схожі: обидва сироти яким пощастило потрапити до впливових сімей клану перевертнів, обидва маги напівкровки з сильною духовною енергією. В сутності ж ми були зовсім різні, він другий син сім’ї Лисів, який вже в шістнадцять став детективом, від нього чекають великих успіхів і позиції глави агенції в майбутньому, а я повний бовдур, четвертий син сім’ї Псів, який тільки й вміє руйнувати. Ми однолітки, але Блейд виглядає набагато старшим. Високий та красивий молодик з чорними розпатланими волосами, які він ніколи не міг розчесати, але навіть так вони виглядали бездоганно та холодні рубінові очі, ліве закривала чорна пов’язка, а на шиї висить медальйон срібного півмісяця, ознака мага. В мене теж такий є тільки він у вигляді яскравого сонця. Проста сіра сорочка, класичний чорний жилет та штани, робили з нього предмет любові всіх дівчат в департаменті.
Я звичайно теж не промах, але в мене скоріш милий типаж. На голову нижчий за мого друга, я виглядав, як підліток. Золоті кучері з мідним відтінком та голубі очі, робили свою справу. Також мені подобалися яскраві речі, наприклад зараз на мені була моя улюблена помаранчева толстовка з котячими вушками на капюшоні, сині джинси та червоні кеди.
На складі, де знайшли тіло, вже зібралася купа поліцейських. Ця метушня дуже дратувала, тому Блейд супроводив всіх якомога далі від місця злочину.
Я акуратно стягнув білу тканину з тіла, то була молода дівчина, їй не пощастило потрапити до рук розлюченого перевертня, бідолашна, жахлива смерть від травм несумісних з життям.
– Піксі, Лиси око, – наказав Блейд своєму роботу помічнику та зняв пов’язку, оголюючи фіолетову печатку у вигляді руни, що означала «Лиса». Це стародавня техніка, яка практикується в його сім’ї вже дуже давно. Блейд опанував його у дванадцять років, на цей час це рекорд.
– Протокол активовано, підключення успішне.
Поки мій напарник шукав докази, я швидко озирнувся та попросив Неона зробити декілька знімків та почати впізнання жертви.
– Що не будь знайшов?
– Сліди кігтів на ящиках, полу та стінах, кров двох істот, одна належить жертві інша невідомому перевертню. Також я знайшов сліди присутності третьої особи, можливо свідок або співучасник.
– Дані додані до протоколу, – повідомила Піксі.
– І ще дещо… Здається у нас гості.
– Ргх… – по складу рознісся гучний рик. Старі коробки розлетілися по всій підлозі, показуючи на світ потвору, велетенського павука висотою з триповерховий будинок.
– Їжа… – прохрипіло чудовисько, клацаючи жвалами. Його мохнаті лапи підіймалися по черзі, вказуючи його нетерпіння, в чорних очах намистинках не було жодного натяку на співчуття та людяність, лише голод і хиже бажання напасти.
– Іменем «Тринадцяти представників», ви заарештовані за спробу нападу та незаконне проживання на приватній території.
– Як мило, їжа вирішила диктувати мені правила життя.
Велетень пирхнув з голосним шипінням, наче я сказав щось смішне.
– Я з цим впораюсь, – повідомив я Блейду.
– Як хочеш.
Я хижо посміхнувся та стиснув в долоні медальйон, той засяяв, відганяючи павука назад до темряви. За мить в руках я тримав два однакових мечі півмісяця пофарбованих сонцем в різні відтінки золота.
– Неон.
– Підключення успішне, – сповістив мене робот. Перед очима я побачив досьє павука. Нічого незвичайного, крім помітки напроти рядка «Належність:» значилося «Вигнаний із родового клану з ганьбою за негідну поведінку.»
– Стабілізація підключена.
– Сподіваюся буде цікаво, – я посміхнувся і легко відштовхнувся від підлоги. Мечі вкрилися багряним сяйвом, внизу на екрані лінзи з’явилися мої параметри: запас сили, відсоток заданих ушкоджень, сила наносимих ударів, все як в іграх тільки життя всього одне, погана гра насправді.
Павук навіть не встиг збагнути, що трапилося, коли я підскочив на добрі п’ять метрів до його передньої лапі й встромив один з клинків в суглоб.
– Аргх! – звір заволав так що, стіни затряслись. Він підняв другу кінцівку, щоб захиститися, але я вже був на іншому боці. Я не поспішав, намагаючись насолодитися кожним кроком. Найбільше у своїй роботі я обожнював битви, то як магія тече по тілу, наче в венах справжня лава, але вона не обпікає, лише гріє та тримає тіло в напрузі, змушуючи виробляти тонни адреналіну, неперевершене відчуття.
Але на жаль мій противник не був достатньо сильним, щоб чинити опір, тому мені швидко набридло і закінчив бійку одним точним ударом в голову. Павук тут же звалився без ознак свідомості.
– Це було не дуже весело, – я повернувся до Блейда, щоб поскаржитися. Ззаду пролунали тихе клацання.
– Обережно! Небезпека ззаду!
Я навіть не встиг поворухнутися, коли над моєю головою пролунав свист, жахливий хрускіт і предметне хрипіння.
– Ніколи не становись спиною до ворога, бовдур. – Я відчув як щось важке вдарило мене по макітрі. То була руків’я меча, який належав Блейду. Він іскрився блакитним полум’ям, виказуючи невдоволення свого власника.
– Вибач.
Блейд хмурився, явно роздратований та витирав мерзенний зелений слиз зі срібного леза.
– Ти знайшов ім’я жертви?
– Так, Неон тільки що закінчив обробку.
– Я завантажив файл до теки з доказами, – повідомив робот помічник.
– Сирена Макай, двадцять років, студентка, проживає на вулиці Бликкок, разом із подругою винаймають квартиру. – Він повернувся до слідчого, якого викликали на місце злочину. – Повідомте бюро, що ми взяли злочинця, який переховувався на складі. Нехай перевірять весь склад і зниклих в цьому районі.
– Буде зроблено.

***
Найбільше у своїй роботі я ненавидів повідомляти родичам загиблих про їх втрату. Їх лиця й очі повні печалі завжди переслідують мене по ночах. Цей раз не став виключенням.
– Нам шкода, що так сталося.
Ми сиділи на кухні в маленькій квартирці на Бліккок і намагалися втішити молоду дівчину циклопа.
Емі Роу сусідка по кімнаті та краща подруга потерпілої.
– Вибачте, я просто не можу в це повірити. – Емі гучно висморкалася в паперову хустку, запропонованою Блейдом.
– Все гаразд, ми розуміємо, – заспокоїв я її.
– Коли ви бачилися в останнє?
– Вчора, у неї було перше побачення з хлопцем, вони познайомилися через Біпо. Вона сказала, що переночує у брата, але схоже до дому вона так і не повернулася, – дівчина ще дужче заплакала. З її одного єдиного ока текли великі краплі, що з гучним стукотом падали на стіл.
Біпо це нині популярний додаток для знайомств. Я й сам ним часто користуюсь.
– На місці злочину ми не знайшли смартфону, у неї були ще які не будь пристрої?
– Вона любила збирати раритетну техніку, тому частенько переписувалася з комп’ютера, можливо там є щось, що вам допоможе.
– Ви не проти, якщо ми оглянемо її кімнату?
– Якщо це вам допоможе.
– Зроби їй чаю, – я нахилився до патрульного, той кивнув і зайняв моє місце за столом, щоб трохи побазікати.
Кімната у жертви була звичайна, нічого особливого крім раритетної техніки: комп’ютери, ноутбуки, телевізори та велетенські навушники.
– Неон, ти зможеш під’єднатися до цього?
– Без проблем. Підключення успішне, копіюю дані. Всі потрібні дані завантажено до справи.
– Гарна робота. – Я погладив кришку смартфона, так що на екрані з’явилася мордочка кота з тихим мурчанням.
– Тристан Байкл, він працював в університеті дослідження магії та не людей, але був звільнений за неетичні експерименти.
– Там є його адреса?
– Так, але я вважаю, що нам треба в інше місце. Ходімо.
Ми мчали по вулицях міста, попри будь-які правила дорожнього руху. Мотоцикл Блейда трохи переганяв мене, за нами їхали ще дві машини зі спецпідрозділом, про всяк випадок.
Ми приїхали до старого міста, на пустирі на самісінькому краю вулиці стояв порожній особняк. Жодного натяку на сучасність в ньому не було, тільки голографічна вивіска, яка вже давно не працювала, висіла на фасаді будинку.
– Оточіть місцевість, щоб не одна миша не проскочила.
– Штурм?
– Майже. – Блейд настирливо постукав, але коли ніхто не відповів, то без вагань вибив ногою хиткі двері. – Тримай мечі напоготові.
Я кивнув, на душі в мене було не спокійно, наче то що ми повинні були ось ось побачити мені зовсім не сподобається. В будинку було темно і вогко, жахливий сморід ввібрався в дерев’яні поли, скрізь валялося сміття.
– Здається нам сюди, – мій партнер підняв шматок гнилого килима, під ним знаходилися двері у підвал. На них висів цифровий замок, але Піксі швидко з ним впоралася.

– Замок знято.
– Це місце не виглядає дуже привітним, – по шкірі побігли мурахи, коли ми спустилися вниз. Там під шаром пилу та бруду знаходилося щось на кшталт лабораторії, якогось навіженого. Сталеві холодні стіни та кам’яна підлога, запах стерильності, наче у клініці. Всюди висіли голограми: різні наукові статті про нелюдей, їх біологія та фізіологія, здібності та сумісність з магією та людьми. Деінде я помічав фотографії жахливих операцій, які не виглядали законними або хоча б корисними. Іноді я бачив сліди крові та відбитки кігтів. З обох боків були двері, кожна з них вела до лабораторії з медичним обладнанням, жодна нам не піддалася, але навіть через маленькі квадратні вікна, я бачив те, від чого скручувало живіт. Кров, всюди була кров: на інструментах, підлозі та операційних столах. На деяких голографічних картах, були зображені медичні знімки різних істот в тому числі й перевертній.
Нарешті ми дійшли до кінця коридору, через великі сталеві двері пробивалося холодне світло, віяло не безпекою та відчаєм, я навіть не помітив, як міцно стиснув мечі.
– Будь уважним, – прошепотів Блейд, я помітив, як побіліли його пальці там де він тримав катану. Мій напарник повільно штовхнув двері.
Мене мало не з нудило від побаченого, Блейд зблід, перший раз у житті я бачив у нього такий вираз обличчя. Білий немов привид, він не поворухнув жодним м’язом, але його очі наповнилися виром різних емоцій: печаль, біль, гнів, ненависть, огида.
Приміщення було освітлено тьмяно і навіть так я бачив десятки резервуарів де спочивали нелюді. Понівечені та скалічені, наче зіткані з різних частин та металу, вже неживі вони, чекали на порятунок. А в центрі всього цього стояв звичайний чоловік: середнього зросту та статури, темні волоси, маленькі очі блищали за окулярами в круглій оправі. Майже весь він складався з різних імплантів, єдине, що видавало в ньому божевільного це погляд наповнений веселощами та щира посмішка, яка викликала у мене мороз по шкірі.
– Іменем «Тринадцяти представників», ви заарештовані за незаконну діяльність та експерименти над живими істотами, – знайшов в собі сили вимовити я.
– Ха? Невже хтось таки помітив? – чоловік вклонив голову. – Напевно все це через ту кляту дівчину. Невдалий експеримент, – він сказав буденним тоном та записав щось в блокнот.
– Та як ти… – Я не витримав, хотів завдавати удару по його мерзенній пиці. Але мене зупинив Блейд, схопивши мене за плече.
– Повільно підійміть руки в гору.
– З чого б мені це робити? Ви двоє магів? Мені якраз не хватає в колекцію декілька таких, як ви. – Чоловік похмуро розсміявся. – Декі, апорт.
– Ргх! – в темряві пролунав грізний рик, повільно на світ вийшла фігура. Перевертень, великий чорний вовк, його тіло  покривали жахливі шрами, з лівої сторони у нього стояв імплант черепної коробки, а праве око належало комусь іншому. Він стояв рачки, немов ніколи в житті не був людиною і тільки, і міг, що потворно ричати та капати слиною на холодну підлогу.
– Красивий, правда? Моя остання робота. Я знайшов його на вулиці, він був такий довірливий наче справжній песик. – Чоловік погладив перевертня по голові.
– Ти… – Я не міг нічого сказати, гнів кипів в мені, підігріваючи бажання вбити цього монстра.
– Не дивись на мене так дитинко. Я лише дозволяю монстрам знову стати монстрами. Я повертаю їм їх справжню сутність, дозволяю стати хижаками, стати дикими та вільними. Це так прекрасно, бачити їх природними, справжніми, без обов’язків та переживань. Коли-небудь ви зрозумієте.
– Покидьок! – я не втримався та змахнув мечем, вогняний стовп полетів у напрямок чоловіка, змітаючи все на своєму шляху, але на жаль не влучив, лише залишив слід копати на протилежній стіні.
– Які небезпечні іграшки. – Він посміхнувся. – В мене ще купа справ, побачимося, коли Декі з вами закінчить.
Чоловік поквапився вийти через інші двері, які схоже вели до наступного коридору.
– Стій!
– Аргх!
Нам перегородив шлях перевертень.
– Йди за ним, а я тут розберусь. – Я вийшов уперед, щоб вовк не зміг добратися до Блейда.
– Успіхів. І постарайся не вмерти.
– Ти теж.
За секунду Блейд пішов, залишивши мене сам на сам з перевертнем.
– Грр! – Вовк вишкірився на мене, його довгі пазурі так і хотіли відтяти від мене шматочок.
Знову ці хижі очі, але вони були зовсім не схожі на очі павука. В них не було ані злості, ані дикого бажання насититися. Лише біль та печаль, а ще його погляд здавався мені дуже втомленим. Він не хотів битися, з кожним його кроком, він тільки більше підставлявся під мої удари. Він хотів лише одного, блаженного спокою.
– Аналіз завершено. Бий по імпланту. – Пролунав голос Неона у мене голові. Я так і зробив, одним точним ударом мій вогонь поцілив йому в голову. Перевертень впав, але вже за мить знову підвівся на лапи. Незграбно, він підійшов до мене та опустив голову. Я знав чого він хотів і я міг дати йому це. Справжню свободу. Моя рука опустилася. Це був кінець.
– Вибач, що тобі довелося так довго чекати. – Я повільно опустився на підлогу. – Вибачте що ви всі так довго чекали. Сподіваюся в наступному житті ви будете щасливі.
Я склав руки в молитві та тихо завив, це була традиція мого клану, проводжати мертвих в інше життя. Я не пам’ятаю скільки так просидів, поки за мною не прийшов Блейд.
***
– Ви впізнали жертв?
Ми дивилися, як Тристана Байкла, вели патрульні.
– Піксі знайшла приблизно третя частина, усі вони вважаються зниклими безвісти в різних містах. Майже всі жебраки, одинаки, безхатьки, знадобиться ще багато часу, щоб впізнати всіх загиблих.
– Зрозуміло. – Попри те, що цього покидька спіймали я все ще відчував тяжкість у грудях.
– Тобі зовсім не личить такий вираз обличчя.
– Я просто думаю, якщо на місцях тих нещасних опинився хтось з моїх близьких, старий, мама або мої друзі, – від однієї тільки думки про це мене починало нудити. – Не можу повірити, що хтось міг зробити щось подібне.
– Люди, як і нелюди теж іноді втрачають себе. А деякі з них перетворюються на монстрів. На жаль це неминуче. Тому існує Смарагдовий двір, щоб таких, як Байкл або той павук, ставало все менше.
– Як ти дізнався про це місце?
– В досьє було сказано, що його дід володів клінікою для нелюдей, просто вдала здогадка.
– Ти дійсно геній Блейд, – від його слів на душі мені стало трохи легше. Тоді я вперше зустрівся з такою жорстокістю, як детективу Смарагдового двору, на мене чекав довгий шлях.
– Ходімо, бовдур, ти заслуговуєш на гарну вечерю, я пригощаю.
– Справді? Тоді я хотів би крабів та вина з ресторану Люссо. Ай! – Блейд ударив мене по макітрі. – Добре, добре, я жартую, ходімо в Кіберпас.
Чомусь мені в голову одразу прийшов цей маленький ресторан. Колись дуже давно, коли ми ще були дітьми, старий та дядько Кайзен, батько Блейда, водили нас туди кожні вихідні.
– Ай! На цей раз за що? – я прикрив голову руками, щоб не отримати ще один удар.
– Просто так. – Не говорячи більше не слова Блейд сів на «Пантеру». – Якщо наздоженеш, наступного разу я відведу тебе в Люссо. – І поїхав, не даючи мені часу, щоб навіть відповісти.
– Так нечесно! – Я вискочив на «Аді», та помчав крізь зоряну ніч по безлюдній дорозі. Цей випадок ще надовго залишився в моєї пам’яті, але тепер я точно знав в чому полягає робота слідчого в Смарагдовому дворі.