Мій безкінечний дім

-Не зрозуміло чи справді майбутнє є настільки жорстоким – подумав Олексій, забираючи невеликий тару з попелом своїх батьків – Кожен день ми вбиваємося на довбаних фермах їжі, а начальство забирає все, залишаючи нам недоїдки.

Ще в дитинстві мати розповідала, що «дім» в якому ми живемо не має, а ні кінця, а ні початку.

-Це безкінечний будинок. –  Наголошувала вона. – Він не має вікон або дверей, які б вели на вулицю, тільки найстаріші люди знають, що там.

В чомусь вона була права, тільки старці знають, що знаходиться за бетонними стінами цього будинку, але залишився тільки один такий і той вже здурів на старості років, розповідав про якість фрукти, які в сто разів смачніше, а ніж свиняча котлета.

-Ну й старий йолоп, що ж може бути смачніше за котлету? Навіть якщо вона зі свинячих кишок. -Подумав хлопець.

Завернувши в знайомий коридор, Олексій побачив, те що не дуже хотілося бачити.

Під миготливою лампочкою, яка вже була на останньому з дихань, стояли дві фігури.

Це були чистильники. Вони являються «реалізаторами» законів на цьому богом забутому поверсі, їм все одно наскільки ти добрий або наскільки вигідний для суспільства, якщо ти перейшов дорогу главам поверху то пиши пропало, вони не являються однозначно поганими, в деякі моменти вони допомагають, але тільки з власної вигоди.

Лампочка ніби яскравіше загорілася і хлопець побачив, що два силуети стоять над тілом, схоже воно вже з декілька годин тут лежить.

В животі у Олексія ніби начався, якісь торнадо, а в голові запаморочило.

Двоє людей в протигазах поклали тіло на носилки і понесли його вздовж коридору прямо в крематорій.

Хлопець пішов далі повз дерев’яні двері, більшість дверей були в плямах та покриті пліснявою, на деяких росли навіть гриби, але й зустрічалися більш красиві та доглянуті двері.

Ось і кімната головного героя, вона не була якоюсь особливою. Олексій витягнув із карману ключі, невелика зв’язка тихенько задзвеніла як би попереджаючи квартиру, що до неї зараз зайдуть.

Кімната виглядала як завжди кепсько. Старі, пошарпані шпалери нагадували решето. Шафа, яка трималась тільки на одній ніжці і майже з десяток книжок, стіл який навіть скрипів від найменшого руху.

Олексій поставив тару з попелом на стіл і в той же час він заскрипів, немов благав, щоб його нарешті розтрощили в тріски, а не намотували ще один шар ізоляційної стрічки.

-Як же я за довбався бігати з цією урною, ці покидьки з центру поверху вже майже три місяці не вірять в смерті батьків. – подумав Олексій. – Бісові сволоти!

Разом з викриком через кімнату полетів і стілець, який був так само як і стіл на останньому з дихань.

Ніжки разом зі спинкою полетіли в різні сторони, а сидіння розлетілося на кучу невеликих уламків.

Олексій сів на пружинистий матрац, який легенько поскрипував, на очах Олексія виступили сльози.

-Вони померли на ваших довбаних фермах, а вони навіть не можуть повірити в їхню смерть, я же не прошу їхню їжу або їхні талони… – зі сльозами на очках та повністю порожнюю головою подумав Олексій.

Зі сльозами пішов і відчай, який немов валун то накатував, то відпускав, а зі спокоєм прийшов і сон.

Загуділи парові дзвінки – це є знаком нового дня, якій знову приведе до нових втрат, розпачів та страждань.

Олексій протер очі рукою та почухав голову. Він не пам’ятав свій сон, але в нього на душі було легко немов всі погані події зосталися там, десь за безкінечними поверхами. В нього з’явилася ціль. Ціль знайти вихід з цього проклятого дому, але як це зробити і що для цього потрібно.

В першу чергу знадобляться спец спорядження та одежа, також їжа і набір для виживання.

-Я маю знайти спорядження, якщо я правильно пам’ятаю у сусіда мало бути щось схоже на набір для виживання, а одежу можу купити на ринку поверху, я багато разів бачив гарні куртки для туристів, але ціна збивала з ніг, ну це остання надія не бути ще одним трупом який знайдуть на фермах грибів, а бо ще гірше тарганів – Від спогадів про тарганів по всьому тілу пробіглись мурашки – Ну тоді треба вставати.

Олексій швидко встав, почистив зуби остачами порошку для ротової порожнини, одягнувся і взяв одну з книжок, що лежали на столі.

Стіл немов би знову заблагав про свою смерть і заскрипів немов привид. Стара книжка з обгорілою палітуркою та пожовтілими сторінками, які могли розсипатися навіть від звичайного торкання. В книжці лежали декілька десятків купюр, які батьки Олексія збирали на нову квартиру для сина, коли він одружиться.

-Вибачте батьки, але я не можу залишатися в цьому проклятому місці, краще я помру десь між поверхами, а ніж бути пихтіти на користь старим дідам, які тільки хочуть більше грошей та влади. -сказав Олексій стискаючі купюри в руці.

Сховавши гроші до внутрішнього карману і закривши двері, він пройшов декілька дверей і звернув за кут коридору. Після декількох кроків він зупинився і повернувся до великих, дерев’яних, з коричневою обшивкою дверей.

Набравши по більше повітря в легені він постукав три рази. Двері зі скрипом відчинилися як тільки рука Олексія опинилася на рівні поясу.

На порозі стояв дід Осипович.

-Ну вітаю хлопче, чому не попередив, що зайдеш? – сказав дідусь і провів очами по Олексію з голови до п’ят.

Дід Микола Осипович, є гарним чоловіком з гарною онучкою, але з доволі тяжкою долею. Він з самої смерті своє дружини та трьох дітей майже не виходить з своєї кімнати, тільки з роботи на роботу бігає, щоб онучку прокормити, бували випадки, що треба було доглядати за малою, а він не міг взяти вихідний і просив нас, найчастіше Олексій сидів з нею, тому дідусь вважав його частиною своєї сім’ї.

-Співчуваю твої втраті, хто як не я знає, що таке втратити близьких людей. – Продовжив дідусь і очі його сталі схожі на два блюдця.

-Не переживайте, я вже зрозумів, що ніхто вже їх не поверне, тому змирився, але я не хочу їхню долю, тому прийшов до вас. – Сказав Олексій.

Дід Осип знову зміряв його поглядом і впустив до кімнати. Онучка ще спала і дідусь хотів її розбудити, щоб вона привіталася, але Олексій поклав руку йому на плече.

-Я не надовго, мені треба від вас де що – Сказав Олексій і наклонився до вуха старця – Я хочу купити у вас набор для виживання.

Микола Осипович перевів погляд на Олексія. Цей погляд був мов меч, який протикає саму душу.

-Я розумію для чого він тобі і я не можу цього зробити – Сказав дідусь шепотом – ти ж сам знаєш чим це грозить. Ти станеш не просто порушником закону, а прямою загрозою поверху.

-Я розумію Діду Осиповичу, але я не хочу повторити життя своїх батьків. – Прошепотів Олексій стискаючі плече дідуся.

Рішучість в очах Олексія відбила будь-які надії Миколи Осиповича відговорити хлопця.

Дідусь зробив крок вперед і Олексій зразу ж відпустив плече і залишився на місці, поки дідусь шукав набір в шафі, яка була реставрованою та чистою, дідуся звуть майстром на всі руки явно не за красиві очі.

Через декілька хвилин дідусь дістав пильну коробку, провів по ній рукою струшуючи шар сіре покривало коробки на підлогу.

-Ось, тут є все що потрібно – Олексій хотів перебити, але продовжив –  З тебе я грошей не візьму навіть не проси.

-Ну діду, як я можу взяти у вас щось просто так? – Запитав Олексій беручи коробку в руки.

– Бери-бери і почекай зараз ще дещо дам. – Сказав дідусь і зробив три кроки назад, після чого взяв залізний цвях, який постійно висів у нього на шиї і підколупнув одну з дощечок і дістав дерев’яну коробку. Вона була обмотана тканиною в декілька шарів.

-Тримай Олексію, я тримав його на самий крайній випадок. – Протягуючи коробку сказав дідусь.

Олексій взяв її, і немов почув далекі відгуки минулого тих часів коли ще не було цього безкінечного дому. Дідусь дивився на коробку так наче там лежало все його життя і немов душа прив’язана до предмету, який лежав там.

Олексій розкутав коробку і відчинив її, там лежав пістолет, старий, але він не був покритий іржею чи багнюкою, він був чистий, немов тільки-тільки був зібраний, а біля нього лежало два магазина з набоями.

-Дідусь…Звідки це у вас? – запитав Олексій, дивлячись на металевого звіра, у якого замість пазурів були набої.

-Менше знаєш довше живеш. – Відповів дідусь і показав пальцем на коробку з набором для виживання – Сховай його там і не показуй нікому поки не вийдеш з поверху. Зрозумів?

Дід Осип дивився на Олексія наче батько, який відправляє сина на війну.

-Запам’ятай основні правила «Шукача» ніколи не довіряй темряві поверхі та особливо не довіряй людям, яких зустрінеш, вони як дикі звірі, ніколи не наситяться і їх спрага буде тільки рости і рости.

-Гаразд…Але я не розумію звідки ви це знаєте. – Запитав Олексій, але дідусь знову повторив те що казав раніше.

-Менше знаєш , довше живеш. Все іди, але пам’ятай, що я буду завжди за тебе і ніколи не покину тебе.

-Дякую, в єдиний хто ще не збожеволів в цьому проклятому будинку.

Олексій протягнув руку дідусю, але той замість того щоб потиснути її міцно обійняв хлопця.

-Сподіваюсь ти знайдеш те що тебе надихнуло на цю подорож. – Сказав Микола Осипович.

Дідусь провів хлопця до двері і вже на порозі зняв з руки кулон, на якому був намальований силует вовка.

-Це теж тримай, якщо тебе зустрінуть інші шукачі, покажи їм цей кулон і вони тебе проведуть до безпечного місця, або хоча б, не чіпатимуть. – Сказав дід Осип і поклав кулон в руку хлопця.

– Дякую вам, хоча одних слів не вистачить, щоб передати мою вдячність вам.

-Йди вже і хай тебе Бог береже. – Сказав дідусь і зачиняючи двері, але в невелику отвір побачив як по щоках дідуся біжить одинока, яка і сам Олексій сльоза.

Як тільки двері зачинилися, коридор почав здаватися немов живий організм, який пульсував, дивися, мацав Олексія, хотів подивитися, що ж хлопець ховає у коробці, яку тільки що отримав. Ось там з тіні кутка щось пробігло, наче частина коридору відділилася, щоб поцупити скриню.

На лобі виступив крижаний піт. Пройшла секунда, друга і панічна атака пропала, сховалася десь в глибині черева, але воно не зникло воно сидить там, чекає, як хижак чекає на свою здобич.

Олексій швидким кроком пішов до своєї кімнати, але нова хвиля страху ударила в по мізках в кінці коридору стояли два силуети, від них віяло безвихідю та тривогою, коридор немов знову ожив і почав знову чіпати невидимими руками, дивитися і немов накинув петлю на шию Олексія, з кожним кроком силуетів петля здавлювала все сильніше і сильніше, вона зупинилися тільки коли очі Олексія зустрілися зі скляними отворами протигазу чистильника.

-Хлопче, назви свою кімнату та ім’я. – Сказав один з них, його очі немов стальні ножі, різали та відрізали по шматочку душі.

-Олексій, кімната  Чотириста сорок чотири блок б, північного коридору. – Сказав Олексій стискаючі коробку, в якій був смертельний вирок для героя.

-Чому не на роботі? Зміна ще не закінчена. – Сказав чистильник і перевів погляд на коробку. – А це що в тебе?

-Вибачаюсь за те що розгулюю по коридорах, але в мене є дозвіл на сьогодні. – Сказав Олексій притримуючи коробку однією рукою, а іншою дістаючи папірець з карману штанів. – А в коробці речі, які мені передав дід Осип з кімнати чотириста шістдесят п’ять, йому вони не потрібні і він віддав їх мені.

Чистильник подивився на папірець, потім на хлопця.

-Гаразд все добре, краще не виходь більше до кінця зміни, бо в наступний раз можуть не звернути увагу на записку про вихідний. – Сказав чистильник і подивився на годинник.

-Гаразд, дякую за попередження. – Сказав Олексія і відступив в сторону, пропускаючи двох осіб далі.

Вони пройшли, з кожним їх кроком петля послаблювалася, даючи змогу кисню поступати в легені, коридор знову був немов сплячий звір, Олексію вже не почувався немов в пастці і зміг покрокувати далі по коридору.

Відчинивши двері, Олексій поставив коробку на підлогу і упав на коліна, ноги не слухалися його, тіло гуділо, розуміння ризику ударило по голові, по щоках побігли сльози. Олексій не боявся, але тіло казали зворотне.

Заспокоївшись Олексій відкрив коробку і розклав її вміст на підлогу. В сумі в нього виходило: пістолет, два набої до нього, компас, пуста мапа, сірники, які могли загорітися навіть мокрими, швейцарський ніж, голка з нитками, пару карабінів, три з половиною метри мотузки, пару пайків та аптечка. В аптечці ж знаходилося декілька ампул з невідомим препаратом, декілька еластичних бинтів, три джгути, запечатаний шприц та три голки до нього, також в аптечці знаходилися ножиці та крючок для ловлі риби.

-Доволі не погано. -Сказав Олексій і в думках ще раз подякував діду Осипу.

Тепер залишилося роздобути спеціальну одежу та портфель, про який Олексій тільки згадав, бо скільки б корисних речей в нього не було, якщо не знайдеться потрібний портфель, то прийдеться їх залишити.

Дочекавшись кінцю зміни Олексій поспішив на ринок. Проходячи коридор за коридором, знову почала зароджуватися крихта страху. Вона почала пожирати все, що знаходилося в середині хлопця, воно з’їдало все, не пропускаючи ні шматочку.

Після зміни коридори були заповнені людьми, які стояли базікали, хтось курив у спеціальних кімнатах, де хто заливав втому у барах. З приходом людей, коридор заспокоївся і вже не нагадував того страшного звіра, який дивився за Олексієм.

Підходячи до ринку його зупинив, ще один патруль чистильників, провірив документи, його пропустили на ринок. Люди торгували на невеликих столиках, зроблених на швидку руку, а крики не вщухали всі торговці хотіли продати своє майно і йти по домах. Проходячи ринок різного мотлоху, Олексій, помітив на одному з прилавків старий підсумок, його вигляд бажав кращого, але Олексію треба спеціальне місце, де можна буде носити набої.

-Доброго дня по чому це. – Підійшовши запитав Олексій, показуючи на підсумок.

За прилавком стояла бабуся, невеликого зросту, років сімдесяти, голова її була перев’язана хусткою.

-Бачу в тебе добре та чутливе серце, тому за дві сотні віддаю. – Сказала бабуся та відвернулася, щоб прокашлятися.

Її кашель нагадував Олексію про слабкість людської натури, може на інших поверхах є ліки, які можуть вилікувати будь-яку хворобу, чи може там, на свободі, де є фрукти які смачніше за котлети. Думав Олексій дивлячись як краплі крові розмазувалися по руці старої бабусі.

-Так я беру, ось гроші. – Сказав Олексій і разом з грошима протягнув хустку, яку завжди носив з собою про всякий випадок.

-Дякую, тобі хлопче, хай тобі щастить. – Сказала бабуся повертаючи хустку назад Олексію, але на це хлопець зробив жест, який показував відмову від повернення і пішов далі.

Проходячи далі, він помітив великий прилавок з різними теплими речами, куртку, штани, навіть шапки, хоча це не дивно, інколи на поверсі починаються періоди холодних ночей, опалення хоч є, але воно дуже слабку, а інколи навіть і його не буває, тому люди рятуються як можуть. Також Олексій помітив найважливішу річ, яку шукав, це був великий портфель з двома додатковими карманами, хлопець розумів, що цей чудо мішок обійдеться як гарне ліжко, але його гроші зараз не цікавили йому хотілося тільки цей рюкзак.

-Доброго дня, хотів би придбати цей рюкзак. – Показуючи пальцем на рюкзак, сказав Олексій.

-Сім тисяч. -Відповів продавець, дивлячись на хлопця з зарозумілим лицем, він не вірив, що хлопець захоче його купити.

Що правда, то правда рюкзак коштував більше ніж половина бюджету хлопця, але Олексій був готовий уступити таку ціну, але вирішив спробувати вибити собі знижку.

-Послухайте, він вам потрібний як таргану ліжко, давайте так за сім тисяч крім рюкзаку хочу ще он ту куртку. – Показавши пальцем на куртку, яку Олексій, запримітив ще на вході.

– Ні хлопче, сильно замало для рюкзака та куртки, можемо зійтись на восьми я і так уступаю доволі багато. – Сказав продавець. Очі його горіли як у рибак у якого на гачок клюнула величезна риба.

– По рукам, також мені штани туристичні і декілька светрів, які за вами висять, скільки в сумі. – Сказав Олексій дістаючи конверт з купюрами з карману.

-На десяти зійдемося, також віддам тобі ще шарф, як тямущому хлопцю. – Сказав продавець, перераховуючи купюри.

Олексій разом з продавцем все швидко зложили в рюкзак та пожали руки, після чого Олексій пішов далі, проходячи різні прилавки. Зрозумівши, що більше нічого цікавого немає, хлопець попрямував у сторону виходу.

Підходячи до виходу з ринку хлопцю хтось поклав руку на плече. Олексія скував страх, не вже це чистильники, не вже вони прознали про мій план, промелькнуло в голові хлопця, але повернувшись він не побачив а ні маски, а ні уніформи служителів закону, напроти нього стояв чоловік років сорока, одягнений він був не дуже охайно, хоча, Олексій був одягнений не на багато краще.

-Я бачу ти в пошуках туристичного одягу. -Сказав чоловік після чого подивився по сторонам і прилинув до вуха Олексія. – Є в мене дещо, що може тобі знадобиться в експедиції.

Чоловік розплився в усмішці, мати часто казала Олексію не зв’язуватися с людьми від яких віє бандитизмом, бо порушників закону карали дуже суворо, але інтерес хлопця був значно більший чим страх, з приводу законів і покарань.

-Як ви дізналися, що я збираюся в експедицію на інші поверхи? – Запитав Олексій.

-Ти купуєш рюкзак, одяг та підсумок для набоїв, гадаєш, що такий професійний торговець не здогадається куди тягнеться душа молодого хлопця. – Прошепотів чоловік і додав. – Є в мене одна річ, яка може тобі знадобиться.

-Раз зупинив мене то показуй. – Відповів Олексій намагаючись здаватися більш суворим ніж виглядає.

-Не тут, підходь через годину в кімнату триста десять там і покажу, ціна буде приблизно пару тисяч, також підкину тобі харчів, які майже не гниють.

-Зрозумів, буду через годину, на все добре. – На слова Олексія чоловік тільки кивнув, після чого відпустив хлопця.

Чистильників, Олексій, пройшов без проблем, поклавши речі він зрозумів, що речі, то в нього є, а плану визволення з цього проклятого поверху немає. Хоча дістатися до шахти покинутого ліфту доволі легко, тому скориставшись карабіном і мотузкою вийде пробратися на закинутий поверх, де знаходяться нетрі, а там вже потрібно буде продумати план проходу через чистильників.

Дочекавшись потрібного часу, Олексій, взявши затертий конверт з грошима відправився в потрібну кімнату.

Синопсис