Через Калинів Міст

  Сірі хмари, вже тиждень не покидають неба. Дощ заливає сіре місто. Вода текла по асфальту маленькими річками. Людей на дворі було не багато. В таку погоду мало кому захочеться покидати затишну домівку. В одному із провулків між високими будинками йшла дівчина. ЇЇ довге руде волосся мокрими прядками спадало на обличчя. За шиворот чорної куртки постійно задував вітер і білий в’язаний шарф зовсім не допомагав. Світлі джинси промокли до ниточки. При кожному кроці ніг, в коричневих замшевих ботинках, було чути неприемне чвакання води. В руках дівчина несла два великих пакунки з продуктами. Тяжко вздохнув вона поставила свою ношу на мокру плитку тротуару і озирнулася навколо. Голі гілки дерев рухалися від кожного подиху вітру. Хоч і була середина листопаду, все листя вже встигло опасти, і тепер кучками лежало, чекаючи доки його приберуть. Пальці на руках дівчини тремтіли, і не зрозуміло від чого, тяжких пакунків чи холоду. Вона піднесла червоні кінчики до рота намагаючись їх зігріти теплим повітрям, та користі від цього було мало. Кинувши цю даремну справу дівчина вивернула кишені куртки щоб переконатись, що рукавичок там немає. Дощ з кожною хвилиною тільки посилювався та їй було байдуже, все що могло намокнути вже намокло. Глянувши на свій будинок, який стояв через декілька таких же багатоповерхівок, вона нарікала сама на себе. Потрібно було все таки повернутися за парасолькою, коли виходила з дому. З іншого боку, як дівчина несла б її, якщо руки зайняті покупками? Заправивши волосся за вухо вона поспішила додому. Це не було проблемою, набагато складніше підняти важкі продукти на п’ятнадцятий поверх, адже ліфт не працює. Зупиняючись через кожні три поверхи дівчина нарешті дісталася до своєї квартири. За дверима її зустріло тепло. Хоч і на вулиці було видно, в середині стояла темрява, тільки маленьке світло пробивалося з кімнати. Прислухавшись дівчина почула як хтось клацає по клавішам. Скинувши взуття вона пішла на звук. Картина, що була перед нею, невкладалась в голові. Біля дивану перед телевізором сидів юнак, нажимаючи по клавішам клавіатури яку і чула дівчина. Він був високий і добре сформований. Чорне коротке волосся стирчало в різні сторони. Закусивши кінчик язика парубок дивився на екран, бистро перебираючи пальцями. Прослідкувавши куди він дивиться дівчина побачила, як на телевізорі персонаж однієї відомої комп’ютерної гри бігає збираючи золоті монети. Її злість стала сильнішою. Стянув з себе шарф вона склала його в три рази і тихо підійшла до парубка, який здається зовсім її не помічав. Ставши над ним тінню дівчина почала бити шарфом нічого не розуміючого хлопця.
– Ай! Ай! Ти що робиш? – запитав парубок відскочивши в сторону.
– В тебе є совість? – прошипіла крізь зуби дівчина, – Сальвадор Боа ти зовсім обнаглів? – Вона почала бігати по всій кімнаті за втікаючим від неї хлопцем.
– Та, що такого я зробив? – отримавши удар по бедру Саві вискочив з кімнати і закрив двері.
Ці слова для неї були як червона ганчірка для бика. Парубок був її братом. Вони жили разом. Їхні батьки доклали багато зусиль щоб ці двоє вчились в одному університеті. Здається всі студенти знали про опікаючого сестру Сальвадора і зазнакувату, постійно шукаючу уваги Ядвігу. Но вдома ситуація була протилежною. Парубок був лінивим і всі домашні справи лягали на плечі Яди. Дівчина почала з усієї сили тягнути на себе бідну ручку дверей:
– Відкрий негайно! – вона потребувала стукнув кулаком по дереву.
– Якщо ти обіцяєш просто говорити, без насилля, – так просто здаватися демону у вигляді своєї сестри він не хотів.
Він любив цей безмежний вихор емоцій, но не контролюючи їх дівчина не один раз наносила травми як собі так і навколишнім. Одного разу Сальвадор подарував Яді на день народження квиток на концерт. Вона так зраділа, що повалила парубка на землю своїми обіймами. В результаті він зламав руку і більше місяця потратив на лікування.
– Спочатку я тебе вб’ю, а потім ми поговоримо, – знявши куртку дівчина з ще більшою силою почала тягнути на себе двері, – відкривай.
– Ні, дякую, жити я ще хочу, – Сальвадор швидко оглянув коридор думаючи куди можна сховатись.
– Його погляд впав на пакунки, що стояли в кутку і хлопець почав потроху розуміти чому на нього так зляться.
– Віга ти ходила до магазину? – вирішив все таки уточнити він.
– Так! – почувся крик із-за дверей, – я промокла до нитки, доки ти грався в іграшки, – на цих словах дівчина пнула двері, – серйозно? Скільки тобі років?
Зрозумівши, що до брата їй не дістатися Ядвіга вимкнула гру на телевізорі. Витягнувши шнури з клавіатури і мишки, вона заховала їх в комод що стояв біля виходу на балкон. Вся кімната була в жахливому стані. Прийшовши додому Сальвадор просто скинув свої речі на диван і завалився грати. Від його активних рухів на піці гри килим зібрався в величезні складки, а журнальний столик з’їхав зі свого місця. По дивану було розкидано з десяток фантиків від батончиків. Відштовхнувши їх в сторону Яда взяла в руки пульт, і перемкнула канал на телепередачу, в якій знімався її улюблений музикант. Чуючи голос Артура Шармса Саві зрозумів, що сестра відійшла від дверей. Трішки прикривши їх він просунув голову в щілину. Не дивлячись на парубка Яда винесла йому вердикт:
– Ти покараний. Доки не поприбираєш в кімнаті і не розбереш покупки, твої іграшки я не верну.
– Твої іграшки не верну, – скорчив мордочку, Сальвадор перекривляв сестру, – Ти мені в матусі записалась?
Дівчина зиркнула на нього і кинула подушку, яка впала вдарившись об знову закриті двері. Парубок знав, що сестра любить його і довго злитися не зможе. Вернувшись в кімнату Саві з очіма ображеного цуценяти хотів випросити пом’якшення свого покарання:
– Ну серйозно, в кімнаті не так і грязно.
– Якби ти був твариною, то це точно була б свиня, – дівчина залишилася на своєму, – тепер за роботу. Я мокра, тому мені потрібен гарячий душ. В тебе десять хвилин поки я вийду з ванни.

Життя цих двох не було нудним. Сальвадор славився як один із найрозумніших студентів університету, а Яда була його меншою сестрою за якою він бігав хвостиком. Навколишні ставилися до такої поведінки парубка насторожливо. Саві проявляв одну із найнеприємніших рис характеру: він не довіряв людям, зовсім. І кожного хто хоч на декілька кроків приблизиться до Ядвіги чекала ретельна перевірка. Тому незалежно від статі і віку студенти обходили дівчину стороною. Було не велике коло людей які спілкувалися з Вігою, проте не більше кількох годин в день і тільки в межах навчального закладу. Друзі самого Сальватора теж не горіли бажанням контактувати з дівчиною, для них вона була зовсім не цікава, а інколи і занадто набридкувата. Що стосується Ядвіги, то вона зовсім не звертала уваги на брата. Її цікавило як знайти друзів, любов і пригод на одне місце. Но зовсім не Саві і уж точно не навчання. Професора університету вважали її гидким каченням сім’ї. Батьки успішно вели готельний бізнес. Брат дівчини був генієм яких в наш час мало. Натомість Яда ледве закриває сесію на тройки і без перездач. Ніхто не розумів настільки важко їй було під таким тиском. Майже всі кого вона зустрічала ставилися до дівчини холодно. Дорослі постійно критикували все що могли, починаючи з навчання і закінчуючи поведінкою та зовнішнім виглядом. Однолітки завдяки гіпер опіці Саві намагалися не наближатися занадто близько. Ось і залишалося Яді привертати до себе увагу усіма можливими способами. Безумовно любов брата їй подобається, і вона теж цінує його не менше, та цього мало. Людина істота соціальна, і без належного спілкування можна зійти з розуму.

Сидячи на економіці Яда дивилася у вікно. Дощ здається і не збирається переставати йти. По не великим струмочкам води пливе жовте листя. Вітру не було зовсім. Дівчина подумала, що йому теж набридла безкінечна злива. Десь далеко за масивними будинками видніються верхівки дерев соснового лісу. Будь вона маленьким кроликом, то сиділа б зараз в маленькій нірці. А ще краще гордим оленем. Ядвіга знає, що далеко за межами міста, подолавши величезну територію лісового масиву починаються гори. Ось куди вона направилась би в першу чергу ставши саме оленем. Дівчина не один раз вмовляла брата поїхати туди, та той постійно був проти оскільки боїться диких звірів. Наче маленька дитина жартувала з нього Ядвіга і нагородила парубка прізвиськом “Дорі”. Вона направила свій погляд на аудиторію. Студенти записували кожне слово викладача, вважаючи що без цього не зможуть здати екзамени в кінці семестру. Це було смішним для неї. Більшість тих хто проводив лекції прагнули вбити в юні голови заучені терміни і непотрібні факти, замість того щоб дійсно навчити чогось. Зі сторони це виглядає як дрессировка стаї, а не виховання розумних людей. Самій Ядвізі було однаково, що там бубнить професор. Потім брат розповість їй тему більш зрозумілими словами. Цього достатньо щоб здати екзамен, і не забивати голову дурницями. Ледве дочекавшись дзвоника, Віга хотіла піти перекусити та її зупинила одногрупниця:
– Яда ти куди? В нас ще тут пари.
То була не висока дівчина з чорним волоссям. Яркий одяг зовсім не підходив до інтер’єру навчального закладу, а косметика на обличчі розмазалась жахливими п’ятнами. Біля неї стояла ще одна дівчина з більш стриманим виглядом і кілька парубків.
– Хочу поїсти, – Ядвіга підійшла до групи.
Вона вважала їх друзями та чомусь ті завжди залишали її в стороні. Віга припускала це через те, що бачиться для них нудною. Це й не дивно. Всі розмови дівчини були або про Артура і його групу, або про наукові факти що вона вичитала в інтернеті. Час від часу дівчина показувала себе, зробивши щось екстравагантне і небезпечне, та завжди це закінчувалось довгими лекціями брата.
– У нас є печиво і фрукти, залишайся тут, – закликала інша одногрупниця.
Погодившись Яда присіла біля своїх так званих друзів. Облюбовавши першу від вікна парту в аудиторії вони накрили справжнісінький шведській стіл із закусок. Ядвіга відчула себе некомфортно із-за того що нічого не взяла з собою із їжі. Одна з дівчат помітила стан одногрупниці і вирішила відволікти її задавши запитання:
Т-и всю пару була задумливою, – посміхнулась вона.
– Невже закохалась, – добавила друга і група почала сміятись.
– Весь університет в курсі, що у нашої Яди серце кам’яне, – вирішив пожартувати один з парубків.
Всі знали, що серйозних відносин з дівчиною, не завести. Деяких кавалерів відвадив Сальвадор, а деяких і сама Ядвіга. Майже все її життя вона провела під опікою брата, і від майбутнього партнера хотіла такої ж уваги і любові як і від Саві.
– Не говори дурниць, – Віга вдарила його по руці, – якщо я відмовила тобі то це не означає що я камінь, – вона засміялась з іншими.
Кожен раз, коли дівчина відмовляла якомусь парубку, був цілим видовищем для купи допитливих студентів. Час від часу, самі сміливі робили ставки що зможуть завоювати серце дівчини. Яда була красивою, дуже. Помимо милого личка, була тонка талія і вишуканий смак в одязі, який тільки підкреслював плюси. Та жахливий характер, ніхто не відміняв. Ну і Сальвадора теж. Для декількох особливо настирливих це закінчувалось погано. Брат з сестрою, дивилися гармонічно. Значну частину свого вільного часу парубок проводив у тренажерному залі. а всі подарунки які він отримував від дівчат хотівших завоювати його увагу, дуже часто приходилось нести до дому саме Яді. В такі моменти вона найбільше любила брата. Не викидувала вона весь цей мотлох в перший попавшийся смітник тільки тому, що це результат праці других людей, а не самого Сальвадора.
– Но все ж таки, про що думала? – знову запитала чорноволоса.
– Ненавиджу економіку, я мріяла поскоріше втекти звідси, – надулась Яда і склала перед собою руки. Їжа була смачною, а всі розмови про навчання тільки портили апетит.
– Тобі везе, є брат, а ми повинні слухати містера професора, – кривляє другий парубок.
Віга не була з ним згодною. Саві добре пояснював, та від лекцій що потрібно вчитися, а не надіятись на нього, не сховатися ніде у двокімнатній квартирі. Ось і сьогодні її чекала чергова лекція. Жуючи яблуко Яда придумувала як заставити брата допомогти, адже минулого разу він пообіцяв що більше не буде пояснювати навчальний матеріал. Наголошуючи, що дівчині потрібно навчитися самій розбиратися зі своїми проблемами. Інколи він був такою занудою, нічим не відрізняючись від батьків. Якщо Яда запропонує зіграти в гонку на бажання, Саві точно погодиться. Чортик на плечі дівчини потирав ручки. Це чудова ідея. Дорі дуже рідко брав верх над нею. Ядвіга легко виграє гонку і заставит Сальвадора допомогти їй з економіко.
Та раптово роздуми Віги перервав крик однієї з дівчат:
– Народ гляньте, що мені мій любимий вислав, – вона розмахувала телефоном, – недалеко від міста побачили величезного вовка.
– Дійсно? – недовірливо протягнув один з парубків.
– Круто! – крикнув інший, листаючи текст у пошуку чогось цікавого, – от би його побачити.
– Ти серйозно в це віриш? – спитала власниця телефону, – як по мені це все брехня, тут немає даже фото, одна коротка стаття.
– Точно, – підтримала подругу інша, – якщо я побачу фото тоді і повірю.
– Що хтось добре володіє фотошопом? – сказав парубок який до цього весь час мовчав і всі засміялись.
– Натомість у Ядвіги в голові з’явився план, як завоювати прихильність друзів.

  Все було доволі легко з першого погляду. Знайти великого вовка, сфотографувати його, насолоджуватись життям в кругу друзів. Та неприємні відчуття сковували тіло. Було моторошно. Від сильного вітру дерева хитались і скрипіли. Добре, що дощ перестав йти. Ніч панувала вже як три години. Бистро забігши додому закинути сумку з книжками, Ядвіга відразу направилася до лісу. Не дивлячись, ні на що дівчина доб’ється свого. Якщо вона знайде того вовка, то друзі точно приділятимуть їй більше уваги. Головне щоб брат не дізнався. Пробираючись крізь зарослі Яда вперто йшла вперед. Ліс був великим. Вона надіялась що ніч не пройде марно. Результатом декількох годин пошуків були тільки кілька зайців.
– Ну чому так не везе? – простонала Ядвіга, кинувши шишку в сторону пробігавшої мимо білки.
Десь далеко було чути вий. Повернувшись в сторону з якої лунав звук дівчина побігла якнайшвидше. Це її шанс. Подолавши велику відстань вона вибігла на пагорб. Дощ знову почав накрапати, на цей раз вітер вирішив приєднатися до нього. Тіло покрилося гусячою шкірою від холоду. Ядвіга озирнулася у пошуку своєї жертви. Внизу було русло річки. Швидкий потік води рухав маленькі камінці на берегу. Знову почувся вий. Вздовж води вовки гнали замученного бігом і ранами оленя. Та всі вони були нормального розміру.
– Ну за що? – Ядвіга розчаровано крикнула в небо, – це не те що мені потрібно.
Натомість один з вовків звернув на неї увагу і частина стаї побігла в сторону пагорба на якому була дівчина. І тут вона зрозуміла, що саме зробила. Коли Яда йшла шукати вовка не було думок, що вона сама може стати його жертвою. А зараз жах накрив її з головою.

Дівчина бігла ледве минаючи дерева. Адреналін гнав її вперед, та вовки були бистрішими, вони майже наздогнали її. Вибігши на поляну Ядвіга помітила великий дуб. Вона зовсім не придала значення чому серед соснового лісу виросло це дерево, і звідки воно тут взялось. Судячи з його розміру він стоїть вже не один десяток років, та на диво близь немає жодного іншого дуба. Прибігши до дерева вона намагалася вилізти на нього, та ноги вже ледве тримали невелике тіло. Ядвіга відчула як мурашки пробігли по всьому її тілу і ще дужче притиснулася до ствола покритого грубою корою. Дівчина від жаху закрила очі. Ціла стая кружляла навколо неї, вовки були явно голодні і дуже злі. Тварини ричали, та не підходили ближче, наче щось їх зупиняло. Самі сміливі намагалися схопити Ядвігу за ногу або руку. Та як тільки вовк торкався деревини його щось відштовхувало в сторону. Через декілька невдалих спроб вони почали кидатись на живіт і груди дівчини. Той, що був найближче, пригнувся до землі готуючись атакувати, та щось збило його в польоті. Заставивши віки піднятися Віга не придивляючись відскочила в бік, з криком наткнувшись на інших тварин. Позаду було чути рик та скуління. Вовки більше не рухались. Застивши, всі вони напружено дивилися їй за спину. Раптово на весь ліс пролунав вий і за декілька секунд вся стая зникла з поляни. Ядвіга впала на коліна, з її очей не перестаючи текли сльози. Цієї ночі життя могло закінчитися. Дівчина відчула як над нею нависла тінь. Повернувши голову вона знову побачила вовка. Він був вдвічі більший за інших, сіро-біла шерсть спутана в жахливі комки, а червоні очі наче заглянули в саму душу. Звір був розслабленим і гордо стояв на своєму місті. Віга поповзла подалі від нього, гілля та каміння царапали її руки. Тремтячими губами дівчина почала говорити:
– Матінко моя рідна, – Яда відповзла ще трохи. – Чому ти такий великий?

Синопсис