9 Березня, 2023 Мертве поле Повернутися до конкурсу: Різне текст видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: Різне Навігація записів Попередній записНазад РосичкаНаступний записНаступн. У тіні мальв Навігація записів Попередній записНазад РосичкаНаступний записНаступн. У тіні мальв
Вітаю, авторе.
Рада бачити ваш твір у фіналі.
Дуже вже хочу запитати, чому у героя таке ім’я. Чи є якийсь прихований смисл у ньому чи це просто так склалися літери?
Суб’єктивно: скоріше сподобалося, ніж не сподобалося.
Читається легко, із задоволенням. Незначні помилки та русизми не дуже заважають сприйняттю.
Дуже сподобалося, як ви вели героя через перешкоди, до його призначення.
Фінал дещо розчарував, бо заражати поля ріжками не те ж саме, що затримувати ворога.
Насправді я все очікувала, що недолік героя – товсте стебло, стане його перевагою. Наприклад, докотившись до місця, де його побратими об’єднувалися у велета, він розсіє там своє насіння і багато його нащадків з такою ж властивістю стануть там стіною.
В ході оповіді цілі героя трохи змінилися, що, на мій погляд, збиває ідею, яка закладається на початку оповідання.
Успіху.
Дякую!
Ім’я пояснюється дуже просто – це назва степової рослини – перекотиполя. Зовнішній вигляд+функціональність+сподобався переклад та тюркське походження.
Ідея “перетворити цю слабкість на силу” автору чесно кажучи не спала на думку.
шось типу такого https://images.prom.ua/4073504140_w640_h640_semena-kermek-shirokolistnyj.jpg
Вітаю, авторе!
Дуже зайшла історія про Степ, його дихання, життя – і те все, що у ньому живе і має Силу. Це прямо торкнуло, як чимось рідним повіяло. Дуже потрібна тематика, якої в нашій літературі бракує.
В фіналі мені не відразу стало зрозуміло, що Кермек закотився на ворожу територію, тому на кілька секунд я підзависла)
Погоджуюся з колегами, що є мовні баги, і що помста Кермека може здатися не надто вражаючою. Проте ну блін, рослина зробила все, що могла)
Бажаю успіху на конкурсі!
Дякую! Легше писати про те, що хоч якось знаєш – тому в моєму випадку це південний степ
Оповідання чимось мені нагадало подорож “Маленького Принця” Екзюпері. Або деякі маловідомі казки Ганса Христіана Андерсена (я у нього така собі казка-притча про льон).
Тут теж трохи сумна притча — не без моралі і зі своєрідним поглядом на життя.
Один великий мінус тут — оповідь сприймається дуууууууууже затягнутою.
Мабуть у часи Андерсена таке можна було б читати дітям біля каміна довгими зимовими вечорами. Але 21 століття, як на мене, вимагає трохи більшої динаміки.
А ще мені трошки не вистачило романтики)) Я все чекав: ну коли ж ГГ знайде свою Троянду, за шипи якої можна зачепитися?! 😀 Але ж ні, перекотиполе, воно і є перекотиполе ((
Але як тут вже писали – оповідання залишає приємний післясмак 🙂
Успіхів авторові!
Дякую! Несподіване, але дуже приємне порівняння 🙂
Щось на кшалт романтики у Кермека все ж таки було – неочікувано для самого автора. Але Поле накладає свої обмеження і свою специфіку романтики
Ну, у Маленького Принца також була Троянда — і їм це ніяк не заважало 😀
Мені сподобалося, що у вашому творі Кермек – це головний герой, який має динаміку, але попри фантастичність оповідання не виходить поза можливості рослини. Наприклад, через водну перепону його переносить птах, а коли він розвалився, йому на допомогу прийшла полівка. Крім того, цікава концепція з призначенням головного героя: спочатку він вважає себе захисником і робить усе, щоб дістатися цілі, потім йому розкривають очі на правду – виявляється він не герой, а загроза, і навіть попри це він не зупиняється і знаходить для себе нову мету. Чи вона правильна? Тут вже треба думати, хоча для Кермека, можливо, це єдиний шанс зробити щось важливе, і жити та загинути не марно. Дякую за вашу історію ❤
Дякую за теплі слова!
Пошук призначення дійсно непроста штука. В деякий момент більшість з нас стикається з одкровенням, що ми не всесилі, не можемо виправити світ, і залишається або полишити спроби і жити “своє життя”, або шукати до кінця.
Дуже гарні образи, цікаво читати, гарна мова. Оповідання лишає довгий післясмак і підіймає етічну ділему щодо доцільності такої помсти. На мою думку, це одне з призначень справжнього мистецтва – викликати спірні почуття, спонукати до дискусій та роздумів. Щиро дякую за історію!
Дякую за відгук!
Помста робиться для себе; відплата – для справедливості, опір – для майбутнього. Іноді складно відділити одне від іншого
цікаво, як український Кастанеда – і мак, і лсд..
багатенько помилок – молнія, кАтився, позіхнув (за змістом більш доречним видається “зітхнув”), але то можна виправляти, якщо є бажання.
про соняшника дуже сподобалось, сама в часи Іловайського котла в ато була.
ідея не сподобалась, і голоси рос селян, “сповнені ненависті та отрути”, імхо, вже перегин.
Дякую за відгук.
Голоси – це ж радіо)
Мені дуже сподобався стиль цього оповідання. Читалося так легко-легко, наче сама стала тим перекотиполем. Але трохи попсувало враження оте “молнія”. Воно дуже виділялося з основного стилю.
А от завершення мені не сподобалося. Це моя суб’єктивна думка. Але якщо вже мститися, то мститися так, щоб мати якийсь результат. Псування урожаю взагалі нічого не змінить. Вороги зі сходу як йшли, так і будуть іти, а може навіть ітимуть більше. Чисто накапостити – ну таке собі.
Після конкурсу для себе виправлю помилки, дякую, що вказали (Вам і Лесі)
Щодо фіналу – кожен робить те, на що вистачає його сил. Але помста за мертву землю – мертва земля (бо технічно “наше поле” стало мертвим, але залишилось живим по духу, а “їх”, “зовнішнє” – мертве по духу, але живе фізично). Бо Крук повернеться на захід, і після його розповідей будуть інші – вже не один.
Скажу по секрету, якщо це помилка, то можна ще виправити до початку конкурсу. Бо я подумала спочатку, що то така спроба стилізації.